Експерти сумніваються, що запуск ШІ-серверів на орбіту реальний: чому завдання майже неможливе

Чи стане навколоземна орбіта новим домом для ШІ?

Сьогодні попит на обчислювальні потужності, які забезпечують роботу моделей штучного інтелекту, зростає експоненціально. Технологічні гіганти витрачають сотні мільярдів доларів на будівництво енергомістких центрів обробки даних по всьому світу. Проте застарілі енергомережі та опір громадськості перетворюють ці зусилля на справжній логістичний кошмар. Як альтернативу, низка компаній, зокрема SpaceX Ілона Маска, пропонують перенести обчислення на орбіту Землі. За задумом, такі станції могли б цілодобово збирати сонячну енергію та перетворювати її на обчислювальну потужність. Про це пише видання Futurism.

Проте експертне середовище дедалі частіше називає ці плани надто амбітними або навіть нереальними. Основна критика зосереджена навколо стартапу Starcloud, який цього року залучив 170 мільйонів доларів інвестицій для розробки космічних серверів за підтримки SpaceX. Критики стверджують, що біла книга проєкту більше схожа на витвір штучного інтелекту, ніж на працю реальних фахівців.

Здається, сьогодні будь-хто з кількома рендерами та технічною документацією, написаною під впливом надто поступливого штучного інтелекту, може отримати венчурне фінансування,
– прокоментував інженер Брайан Макманус.

Інженерні виклики будівництва такого масштабу вражають. Найбільшою проблемою є охолодження. На Землі потужне обладнання для штучного інтелекту потребує складних систем тепловідведення. У вакуумі космосу, де немає повітря для циркуляції, тепло не може просто випаруватися. Це вимагає створення гігантської мережі труб із охолоджувальною рідиною, наприклад, гліколем. Щоб система працювала, кожен центр обробки даних мав би перекачувати понад 68 000 кілограмів рідини щосекунди – показники, характерні лише для потужних гідроелектростанцій.

Щоб досягти заявленої потужності у 5 гігаватів, Starcloud планує будувати об'єкти неймовірних розмірів. Кожен дата-центр разом із сонячними панелями мав би займати площу близько 4,14 квадратного кілометра. Це майже у 5 000 разів більше за площу панелей Міжнародної космічної станції. Маса такої конструкції перевищила б 113 мільйонів кілограмів.

Мільярди намагатимуться замилити вам очі та переконати, що ця технологія має сенс, але насправді вона безглузда,
– додав інженер Брайан Макманус.

Головні проблеми

Брайан Макманус підкреслив, що вага лише однієї такої станції перевищує вагу авіаносця та у шість разів перевищує загальну масу всього, що людство запустило в космос за всю історію. Окрім того, величезна площа панелей робить їх вразливими до космічного сміття. SpaceX вже стикається з цією проблемою: у 2025 році супутники мережі Starlink виконали 300 000 маневрів для уникнення зіткнень. Навіть мікроскопічні уламки можуть пробити панелі, а ремонт у відкритому космосі коштуватиме мільярди або ж узагалі буде неможливим.

Радіаційне випромінювання створює ще одну критичну перешкоду. Іонізуючі частинки, проходячи крізь супутники, здатні випалювати транзистори або змінювати біти інформації. На Землі сервери захищає магнітне поле та щільна атмосфера. Але в космосі навіть середній сонячний викид плазми призведе до катастрофи.

Без постійної програмної перевірки результатів роботи космічних серверів це призведе до появи "матері всіх галюцинацій штучного інтелекту". Навіть комп'ютери на МКС змушені виконувати надлишкові обчислення та порівнювати їх, щоб відсіювати пошкоджені дані.

Нарешті, термін служби сучасних чипів для ШІ становить лише 2 – 4 роки навіть у сприятливих земних умовах. У екстремальному середовищі космосу деградація обладнання відбуватиметься значно швидше. Це означає, що величезну мережу доведеться постійно оновлювати за колосальні кошти.

Тож експерти застерігають: цей проєкт може виявитися лише черговою спробою швидко залучити кошти на хвилі ажіотажу навколо штучного інтелекту.