«Містер Ніхто проти Путіна» Павло Таланкін — Світлані Остапі: «Я бажаю перемоги Україні»

Співавтор і головний герой фільму «Містер Ніхто проти Путіна» Павло Таланкін, який працював учителем-організатором і шкільним відеооператором у початковій школі № 1 в Карабаші Челябінської області в Росії, відповів на коментар голови наглядової ради Суспільного мовника в Україні, заступниці шеф-редакторки «Детектора медіа» Світлани Остапи.

Світлана Остапа сказала: «Я живу в Бучі в Україні, і сьогодні там за ніч було чотири повітряні тривоги. Я вважаю, що росіяни, і ви також, усі публічні виступи маєте розпочинати з вибачень перед українцями. Ми вважаємо, що всі росіяни винні у війні, яку веде кривавий диктатор Путін. Ви його привели до влади. І тепер маєте зробити все можливе, щоб скинути диктатора з трону. І тоді зняти про це фільм».

У відповідь Павло Таланкін сказав: «Це справді так. Насправді суспільство несе пряму відповідальність за те, що здійснює цей режим. Ми не можемо сказати, що ці вчителі, які роблять війну нормальною частиною життя, не винні. Винні. Ми не можемо сказати, що ФСБшники, які трясуть усіх на світі, не винні. Винні. Але я вас запевняю, в російському суспільстві є багато людей, які підтримують Україну. Так чи інакше. У російському суспільстві є багато людей, які, на жаль, тільки на кухнях можуть обговорювати питання, які дуже гостро їх торкнуться, якщо вони ще десь про це скажуть уголос. Путінський режим настільки закриває правду, настільки карає за правду, знущається над людьми, які говорять правду, що це переходить усі рамки. І люди насправді бояться. Моя особиста позиція, як і багатьох адекватних росіян, — я бажаю перемоги Україні».

• Читайте також: Чому фільм Mr. Nobody Against Putin отримав «Оскар»: п’ять факторів перемоги

Творці фільму розповіли про труднощі, з якими довелося зустрітися під час виробництва стрічки. Хелле зокрема сказала, що подивившись 15—20 хвилин відеозаписів, які їй передав знайомий режисер, зрозуміла, що з цього треба робити фільм. Але після того, як вони вмовили Павла Таланкіна стати головним героєм фільму, були свідомі того, що фільм не вийде до тих пір, поки Павло не виїде з Росії.

«Я одразу усвідомила, що це буде надзвичайно складний, а можливо навіть майже неможливий проєкт. Але водночас була переконана — ми повинні спробувати. Це сталося невдовзі після початку повномасштабного вторгнення, коли майже всіх іноземних журналістів було вислано з Росії. Фактично ми перестали отримувати достовірну інформацію про те, що відбувається всередині країни. З журналістської точки зору ці матеріали мене повністю захопили. Я зрозуміла, що це не просто відеозапис. Це документальне свідчення, історичний доказ того, що відбувається. І ми просто мусили зробити все можливе, щоб цей фільм з’явився», — сказала Хелле.

Саме з виїздом за кордон кілька років тому Павлу допоміг Радован. За його словами, за нинішньої влади у Чехії йому навряд чи це вдалося б зробити.

«Ми мали можливість розв’язати питання з документами та переїздом. І тоді нам пощастило. У нас ще був інший уряд. Ми живемо в країні, яка й досі визначається, до якої частини Європи вона належить — до Західної чи до Східної. На той момент уряд був значно більше орієнтований на Західну Європу. Тому в нас були партнери. Ми могли звертатися до уряду. Могли звернутися до міністра культури, міністра внутрішніх справ. І завдяки цьому могли розв’язувати такі питання. Сьогодні, чесно кажучи, я вже не впевнений, що ми змогли б реалізувати такий проєкт або допомогти Паші переїхати до Європейського Союзу. Тому що зараз у нас більше немає таких партнерів», — сказав Радован.

• Читайте також: Тріумф горорів і російська нікчемність: хто отримав «Оскари»

Ще одне етичне питання, яке турбувало Хелле у процесі створення стрічки, — як захистити всіх людей, яких вони покажуть у фільмі, зокрема дітей. У результаті режисери домовилися, що дітей будуть показувати тільки групами. У фільмі є крупні плани дітей, але вони дуже короткі та в динаміці.

«Ми не могли діяти так, як зазвичай: представляти проєкт на відкритих пітчингах. Усе доводилося робити максимально конфіденційно. Тому я звернулася до мовників, із якими працюю багато років. Чимало людей у цій залі підтримали цей фільм. Я зверталася лише до суспільних мовників, яким довіряла, і просила їх долучитися до проєкту, але зберегти інформацію про нього в максимально вузькому колі людей усередині організації. Першими погодилися BBC», — сказала Хелле.

Представник ВВС сказав, що суспільні мовники можуть підтримувати такі проєкти лише тоді, коли мають відповідні ресурси, редакційну політику й довгострокові програми підтримки документалістики.

«На початку ніхто не знав, що цей фільм отримає “Оскар”. Ніхто не знав, чим узагалі завершиться ця історія. І якщо говорити про комерційний сектор, то дуже часто документальні фільми там замовляють лише тоді, коли вже зрозумілі початок, середина й фінал історії. Чи взяв би комерційний мовник на себе такий рівень ризику? Я не впевнений. І саме тому ця історія нагадує казку. Вона починається в надзвичайно складних обставинах. А завершується Голлівудом. Навряд чи можна придумати кращий фінал», — сказав Адам.

Павло Таланкін припустив, що проблема такої ситуації в Росії в тому, що радянська клітка пропаганди ніколи не була зруйнована. «Її ніхто не знищив. А згори тепер з’явилася ще й путінська клітка. Тому для наступних поколінь стане цілком нормальним, що до школи приходить вагнерівець. Що дітям приносять зброю, бойові гранати, предмети, якими можна вбивати людей. І все це їм демонструють. Це дуже жахливий знак. Люди, причетні до вбивств, зґвалтувань мирних жителів, знищення українських міст, приходять до шкіл. Їх репрезентують дітям як героїв», — сказав він.

А на запитання модераторки: що це означає для майбутнього Росії, чи зможе вона колись повернутися до мирного стану, чи зараз формується суспільство, яке завжди житиме війною, Таланкін відповів: «Мені здається, Путін зараз створює покоління, яке буде лояльним до нього через роки. Можливо, навіть після його відходу. Його режим може скінчитися. Потім буде невеликий перепочинок. А потім усе може знову повторитися. Мені здається, саме до цього він крок за кроком і йде. А як цьому протистояти? Потрібно показувати росіянам, до чого привів їхній режим. Тому що з російських засобів масової інформації вони не дізнаються нічого. Ні про дефіцит бензину, ні про кількість загиблих. Узагалі ні про що, що людям потрібно знати».

«Документальне кіно не може зупинити війну. Але воно здатне допомогти людям зрозуміти, що відбувається», — сказала на завершення розмови Хелле.

Фото Світлани Остапи