Сторонник Украины и ЕС: сможет ли премьер Бернем обезопасить Британию от ультраправых

Британія готується отримати сьомого прем’єр-міністра за останні 10 років.

Після оголошення Кіром Стармером про відставку владна Лейбористська партія має обрати нового лідера, який і очолить британський уряд.

Великої інтриги щодо цього немає.

Єдиним, хто оголосив про намір боротися за крісло лідера партії, є на сьогодні колишній мер Великого Манчестера Енді Бернем.

Офіційно внутрішньопартійні вибори стартують 9 липня.

Показовою є відсутність черги охочих долучитися до боротьби за лідерство в партії.

Можливо, це спричинено багажем викликів, особливо економічних, які Кір Стармер передасть у спадок своєму наступнику.

А може, ентузіазму потенційним кандидатам не додає популярність Енді Бернема: згідно з останнім опитуванням You.

Gov, його підтримують 47% лейбористів.

Він також став найпопулярнішим британським політиком з 35% підтримки, обігнавши колишнього переговірника Британії щодо Brexit Девіда Фроста (34%) та Найджела Фараджа (29%), лідера правопопулістської та євроскептичної Reform UK.

Що відомо про політика, який так швидко заручився підтримкою своєї партії та громадськості, які виклики на нього чекають та чи варто очікувати змін у політиці Британії щодо України – розбираємося далі.

Подія на Гіллсборо.

56-річний нині Енді Бернем розпочав кар’єрний шлях у журналістиці – після завершення навчання у Кембриджському університеті писав для галузевих видань Tank World та Passenger World Management.

Старт його політичній кар’єрі дала робота в офісі депутатки від лейбористів Тесси Джовелл, яка взяла юного Бернема на посаду дослідника.

Там він працював до 1998 року, потім став радником міністра культури, ЗМІ та спорту в уряді Тоні Блера Кріса Сміта.

У 2001 році зробив першу спробу потрапити до парламенту – і відразу успіх.

Бернем став членом Палати громад від округу Лі Великого Манчестера.

За кілька років 35-річний на той час депутат отримав посаду заступника міністра внутрішніх справ в уряді Тоні Блера.

Згодом став головним секретарем казначейства в кабінеті Гордона Брауна.

Його вміння залишатися на плаву за різних урядів лейбористів та звинувачення у "флюгерстві" навіть породило серед лейбористів анекдот: "Прихильник Блера, прихильник Брауна та прихильник Корбіна заходять до пабу.

Бармен піднімає голову й запитує:.

"Що сьогодні вип’єш, Енді?".

У 2008 Бернем очолив міністерство культури, ЗМІ та спорту.

Під час перебування на цій посаді сталася подія, що сформувала його подальший шлях у політиці.

Як міністр у 2009 році Бернем відвідав церемонію вшанування жертв трагедії в Гіллсборо.

На тамтешньому стадіоні у 1989 році проходив фінальний матч Кубка Англії між "Ноттінгем форест" та "Ліверпулем".

Сталася тиснява, в якій загинули 96 ліверпульських вболівальників.

Коли міністр взяв слово, щоб вшанувати жертв від імені уряду, натовп зустрів його гнівними вигуками: люди скандували "Справедливість для 96!", вимагаючи прозорості та розкриття інформації про трагедію.

Бернем був змушений перервати виступ.

Цей інцидент спонукав його добиватися, аби уряд тодішнього прем'єра Брауна оприлюднив документи щодо розслідування трагедії у Гіллсборо та розпочав нове.

Вважається, що саме Бернем відіграв ключову роль у встановленні реальної її причини – відповідальність зрештою поклали на правоохоронців, а не на футбольних фанатів, як це було спочатку.

Давня мрія очолити партію.

Сам політик говорив, що участь у кампанії за правосуддя в Гіллсборо вплинула на його політичні погляди та сформувала певне ставлення до центральної влади – яка, на думку Бернема, регулярно нехтує інтересами регіонів.

Саме протиставлення себе системним політикам у Лондоні (навіть при тому, що він і сам був серед них) згодом принесе йому неабияку популярність.

У 2010 році Бернем вперше спробував позмагатися за лідерство у Лейбористській партії, але програв Еду Мілібенду.

Лейбористи перейшли тоді на 6 років в опозицію, а політику діставалися посади в "тіньових" урядах Мілібенда та Джеймса Корбіна.

У 2015 році Бернем знову спробував очолити лейбористів.

Але програв Корбіну зі значним відривом (19% проти 59%).

Після поразки став тіньовим міністром внутрішніх справ.

Саме в цей період у лавах лейбористів почалася криза – вважалося, що євроскептик та пацифіст Корбін тягне партію вліво, чим робить її непривабливою для традиційного виборця.

Після референдуму щодо Brexit у 2016 році партійці розкритикували Корбіна за мляву участь у кампанії за членство в ЄС.

А міністри тіньового уряду масово заявляли про свою відставку на знак протесту проти лідера.

Бернем тоді був одним з небагатьох, хто відмовився йти з посади – заявив, що "громадянські війни" в Лейбористській партії є шкідливими.

Та невдовзі після цього він залишив парламент і переміг у виборах мера Великого Манчестера.

Саме ця посада принесе йому найбільші кар’єрні успіхи та довіру з боку виборців.

"Король Півночі".

Керування Великим Манчестером – другим за розміром економіки британським містом – вважається ключовим успіхом Енді Бернема.

Він обіймав посаду мера три терміни поспіль, щоразу збиравши понад 60% голосів на виборах.

Популярність як регіонального політика забезпечила йому дистанціювання від центру у Вестмінстері та бажання привернути увагу до проблем інших, крім Лондона, великих міст.

Часті конфронтації Бернема з центром та відстоювання позицій міст у північній частині Англії (саме там – Великий Манчестер) принесло йому прізвисько "Король Півночі".

Найбільшою заслугою Бернема вважають реформу громадського транспорту в Манчестері – раніше приватизовані послуги за його ініціативи передали під контроль місцевої влади.

Також було реалізовано проєкт мережі Bee (з англ.

бджола – символ міста) – ініціативи з об’єднання автобусів, трамваїв та потягів в єдину систему громадського транспорту за лондонським зразком.

Під час керування Великим Манчестером Бернем остаточно окреслив свою політичну ідеологію, яку назвав "манчестеризмом" та "дружнім до бізнесу соціалізмом".

Вона ґрунтується на децентралізації, балансі між державним контролем над наданням основних послуг та співпраці з приватним сектором та іноземними інвесторами.

У результаті економіка Великого Манчестера розвивається нині найкраще серед регіонів – щорічне економічне зростання становить 3,1%, що вдвічі перевищує середні показники по країні.

Чи справді завдяки Бернему – питання дискусійне.

Втім, для середньостатистичного виборця це не так важливо.

"Ми повинні бути з українцями".

Позиція потенційного прем’єр-міністра щодо російсько-української війни є послідовною та чіткою.

В перші дні повномасштабного вторгнення Росії мер Великого Манчестера висловив підтримку українському народу у листі до мерів Києва, Харкова та Львова та запропонував їм гуманітарну допомогу.

Бернем назвав Україну "демократією під атакою" та заявив, що накладені на Росію санкції є "недостатніми".

"Це справді темні часи для українського народу.

Ми просто повинні бути з ними та протистояти тому, хто вже щонайменше 15 років висуває неприйнятні погрози.

Ми повинні визнати, що до цього моменту не зробили достатньо, щоб протистояти йому", – заявив політик у перші дні вторгнення.

У березні він підтримав кампанію зі збору коштів манчестерської благодійної організації UK-Med, яка допомагала медичним бригадам на фронті.

А у 2023 році Бернем як мер Великого Манчестера виступив співзасновником міжнародної мережі UNBROKEN Cities Network – ініціативи, спрямованої на підтримку українських міст в умовах війни, а також на розвиток реабілітаційних послуг.

Під час керівництва Великим Манчестером Бернем також відзначився символічним, але політично важливим кроком.

2024-го місто визнало Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

Бернем підкреслив, що російське вторгнення в Україну – це не перший випадок, коли українська ідентичність зазнає нападу.

Тоді ж він розпорядився запровадити день пам’яті жертв Голодомору у четверту суботу листопада.

"Російський уряд навіть через 90 років після Голодомору не припинив своєї агресії.

Він прагне знову поневолити Україну та перешкодити демократичному волевиявленню українського народу… Ми не повинні дозволити Росії досягти своїх цілей в Україні.

Вкрай важливо, щоб ми продовжували підтримувати Україну всілякими способами", – йдеться у його заяві до першого Дня пам’яті жертв Голодомору у Великому Манчестері.

Це лише частина діяльності Бернема на підтримку України.

Втім, традиційно новопризначений очільник британського уряду насамперед фокусується на внутрішніх питаннях.

А тут за часів прем’єрства Стармера накопичилося чимало проблем – від економіки до оборони.

Старі нові виклики.

Бернему в разі обрання лідером лейбористів та прем’єром доведеться очолити Велику Британію в турбулентні часи.

Майже немає економічного зростання, криза вартості життя та високий державний борг – ці виклики не вдалося подолати попереднім урядам і консерваторів, і лейбористів.

До цього додається проблема з розподілом витрат між соціальним забезпеченням та обороною.

План інвестицій в оборону (Defence Investment Plan) – це дорожня карта до фінансової реалізації Стратегічного огляду оборони, виданого урядом Стармера.

Її, зокрема, зосереджено на протистоянні загрозам з боку Росії.

Публікація плану відкладається через суперечки щодо обсягу оборонних витрат.

Нібито передбачені документом видатки на 18 млрд фунтів стерлінгів менші від потреб британської армії.

Брак фінансування та критика з боку військових призвели до відставок міністра оборони Джона Гілі та його заступника Ела Карнса, що похитнуло позиції Стармера.

Зрештою, план оприлюднили 30 червня, його реалізація ляже на плечі нового прем’єра.

І Бернему вже доведеться обирати – задовольнити вимоги військових та підвищити оборонні видатки шляхом скорочення соціальних витрат або залишити все як є.

І в цьому питанні у Бернема мало простору для маневру, адже будь-яке рішення може бути непопулярним.

Питання зовнішньої політики також не обіцяють бути простими.

Зокрема, щодо Європейського Союзу.

У минулому Бернем виступав проти Brexit.

Очікується, що він продовжить курс попередника на перезавантаження відносин з Євросоюзом.

Торік Бернем відверто заявив, що.

хоче знову бачити Британію у складі ЄС.

Однак під час довиборів до парламенту цього року він відмежувався від своїх слів.

Заявив, що поважає рішення британців на референдумі щодо виходу з ЄС, який відбувся 2016 року.

Тоді за це проголосували майже 52% виборців.

Іншим складним напрямком для Бернема будуть відносини з США, які за останній рік значно погіршилися.

Особливо після відмови Британії надати американцям свої військові бази для ударів по Ірану.

Американський президент вже прокоментував ймовірне призначення Бернема прем’єр-міністром, вказавши на його "надзвичайну ліберальність" – це з вуст Трампа є далеко не компліментом.

Зрештою, Бернему доведеться продовжити активну політику Стармера щодо завершення війни в Україні.

Британія є частиною так званої "трійки" (E3) головних європейських держав разом з Францією та Німеччиною, які заявили про плани взяти на себе лідерство у потенційних переговорах з Росією.

Але у Франції наближаються президентські вибори, перемогу на яких може здобути ультраправий кандидат.

У Німеччині – нестабільність уряду канцлера Фрідріха Мерца та непопулярність його особисто.

Тож майбутньому британському прем’єру доведеться, ймовірно, брати лідерство у підтримці України та переговорах з Росією – якщо такі почнуться.

Рятівник від ультраправої навали.

Падіння шести урядів за 10 років не є звичним для Британії і свідчить про суттєву внутрішню кризу.

Кількасотлітня політична система країни, яку вважають однією з найстабільніших демократій у світі, вперше опинилася під загрозою радикалізації.

Західна преса припускає, що прем’єрство Бернема може стати останнім шансом для британського істеблішменту відвернути прогнозований прихід до влади ультраправих з Reform UK Найджела Фараджа.

Підстави для обережного оптимізму поки є – червневе опитування You.

Gov показало: більше британці вважають, що Бернем буде кращим прем’єром за Фараджа.

43% опитаних віддали перевагу Бернему, 23% – Фараджу.

Відрив у 20% є неабияким покращенням порівняно з минулим місяцем – Стармер у такому ж опитуванні обійшов Фараджа лише на 10%.

Бернем випереджає в опитуваннях також лідерів інших партій – консерваторку Кемі Баденох, очільників Партії зелених Закома Поланскі та Ліберально-демократичної партії Еда Дейві.

Але політику, який позиціонує себе позасистемним, доведеться запропонувати британському виборцю те, що відверне його від підтримки ультраправих.

Поки що йому це вдавалося – та на регіональному рівні.

Ну і слід пам’ятати, що довіра електорату швидкоплинна, а кожен провал майбутнього уряду Бернема приноситиме політичні дивіденди Фараджу.

Авторка: Ольга Ковальчук,.

журналістка "Європейської правди".