Провал Азії, тріумф Африки: як це було

Розширення кількості учасників до 48 команд дало чудову нагоду для дискусій. Головним мінусом такого розширення називають велику кількість відверто лівих збірних на турнірі, а значить і дуже велику кількість матчів, де є явний фаворит.

На тлі цього невдоволення якось убік пішла інша дилема – представництво від тієї чи іншої континентальної конфедерації. Ось про це і пропоную поміркувати, просуваючись від меншого до більшого.

Океанія – 1. Океанія отримала одне гарантоване місце, яке з величезною ймовірністю i надалi діставатиметься Новій Зеландії. Для країни це була третя участь у мундіалі, і, якщо в 1982 році новозеландці програли всі три матчі з великим рахунком, а в 2010 році всі три матчі зіграли внічию, хоча все одно не потрапили в плей-офф, зате зупинили чинних чемпіонів світу італійців, то зараз вони зайняли то зараз вони посіли тверде останнє місце, набравши одне очко — 2:2 у першому турі з Іраном.

У принципі, з Океанією питань немає. На більшу кількість їй розраховувати не доводиться, на меншу, мабуть, також. Загалом, чекаємо на прогрес новозеландського футболу, тим більше саме новозеландський клуб Окленд став цього року чемпіоном Австралії.

Північна та Центральна Америка – 6. До трьох команд господарів приєдналися Гаїті (грав на ЧС-74) та два новачки турніру — Панама та Кюрасао. Тріо господарів впевнено пройшли у плей-офф, решта зайняли останні місця у групах, програвши сумарно вісім матчів із дев'яти із загальним рахунком 3-21. Як не крути, маємо, що шість команд для цього регіону дуже багато.

Південна Америка – 6. Вже розмірковував на тему абсурдності американського відбору, коли з десяти учасників шість проходить безпосередньо і сьома виходить у межконтинентальний плей-офф. Але нічого не вдієш: у Південній Америці мало країн і у всіх без винятку футбол розвинений і популярний.

З шести американських представників Бразилія, Аргентина і Колумбія виграли свої групи, Парагвай і Еквадор пройшли з третього місця, нехай Еквадор в останньому турі обіграв абсолютно невмотивованих німців, які до цього часу вже забезпечили собі перше місце, і тільки Уругвай вилетів. Сенсаційно, посівши передостаннє місце з двома очками у групі із Саудівською Аравією та Кабо-Верде. Тобто 5 команд із шести у плей-офф, і це дуже хороший показник. Виходить, що скорочувати пiвденноамериканське представництво безглуздо, а збільшувати його просто нікуди.

Азія – 9 (8+1 у міжконтинентальному відборі). З дев'яти азіатських команд лише Японія та Австралія (Австралія проходить через азіатський відбір) пройшли до плей-офф. У своїх групах вони посіли друге місце. Іран та Південна Корея вилетіли з третіх місць. При цьому Іран вилетів, не програвши (але й не вигравши) жодного матчу, а Корея сама винна у своєму фіаско – не було чого програвати ПАР в останньому турі, коли команду влаштовувала нічия. Саудівська Аравія посіла останнє місце з двома очками, Катар – з одним, а ось Ірак, а також два дебютанти турніру Узбекистан та Йорданія програли всі свої поєдинки. 9 матчів – 9 поразок із загальним рахунком 6-31, причому Ірак, який якраз і переміг у міжконтинентальному відборі, став найгіршою командою на турнірі, а Узбекистан – третьою з кінця. У результаті лише 22% азіатських команд пройшли відбір, а 55,5% посіли останні місця у групах. У 27 матчах азіати здобули лише три перемоги...

Очевидно, що для Азії 9 команд і навіть вісім – надто багато і, об'єктивно кажучи, їхнє представництво треба скорочувати.

Африка – 10 (9+1 переможець міжконтинентального відбору). А ось африканці виступили чудово. З десяти команд вилетів лише Туніс, який посів підсумкове передостаннє місце. Очікувано не допомогла і абсурдна, як для такого швидкоплинного турніру, зміна головного тренера після першого матчу.

Натомість решта пройшла у плей-офф. ПАР, Марокко, Кот-д'Івуар, Єгипет і новачок ЧС Кабо Верде посіли у своїх групах другі місця, причому Кабо Верде, як і Іран, жодного разу не програв і не виграв, Сенегал, Гана, ДР Конго і Алжир пройшли з третього місця. Сенегал став єдиною командою, що протиснулася в плей-офф з трьома очками, завдяки розгрому невмотивованого Іраку, який залишився в меншості.

90% африканських команд у плей-офф, і це, здається, серйозна підстава збільшити квоту. Нагадаю, що на ЧС не потрапили досить пристойні збірні Камеруну, Нігерії, Малі, Гвінеї, тож потенціал є.

Європа – 16. Євро і без того має найбільшу квоту – рівно третина учасників представляють Старий Світ. З 16-ти команд, вилетіли лише три – чехи та турки з останнього місця та шотландці – з передостаннього. Зазначу, що чехи та турки потрапили на ЧС через сито європейських стиків. 13 команд пройшли у плей-офф. Швейцарія, Німеччина, Голландія, Бельгія, Іспанія, Франція та Англія свої групи виграли, австрійці, норвежці, португальці та хорвати посіли другі місця, а Швеція та Боснія та Герцеговина пройшли з третього місця. 13 команд із 16-ти – добрий показник, який вкотре підтверджує, що європейську квоту потрібно збільшити.

Не здивуюся, якщо так воно й станеться, враховуючи, що наступний чемпіонат світу прийматимуть не три країни із зони КОНКАКАФ, а Іспанія, Португалія та Марокко. Але впевнений, що зміна господарів – не єдина нагода поміняти квоту різних континентів, а у ФІФА звернуть увагу і на турнірні результати.