Таємнича зустріч Путіна і Лукашенка: Портников розповів, про що мовчать у Кремлі

Публіцист аналізує, чому закриті переговори Путіна і Лукашенка можуть свідчити про розбіжності між Москвою та Мінськом.

Поки Росія продовжує шукати способи посилити тиск на Україну, дедалі більше уваги привертає роль Білорусі у війні та позиція Олександра Лукашенка. Журналіст і публіцист Віталій Портников аналізує закриті переговори Лукашенка з Володимиром Путіним, пояснюючи, які суперечності можуть приховуватися за офіційним мовчанням Кремля та Мінська. Докладніше про можливі ризики і наслідки - у колонці автора.

Білоруський правитель Олександр Лукашенко прибув до резиденції Володимира Путіна - і фактично зник із публічного простору. Востаннє його бачили лише під час виходу з літака. Після цього жодних спільних заяв, традиційних протокольних фотографій чи навіть короткого спілкування із журналістами не було.

Така закритість переговорів між російським і білоруським лідерами є доволі показовою на тлі російсько-української війни. Офіційні джерела в Мінську повідомляють лише, що переговори тривають і можуть проходити навіть за участю делегацій. Це виглядає незвично, адже Путін і Лукашенко зустрічаються кілька разів на рік і зазвичай не приховують сам факт своїх контактів.

Очевидно, що нині обидва керівники змушені ухвалювати складні рішення, які можуть вплинути як на майбутнє режиму Лукашенка, так і на подальший перебіг російсько-української війни.

Лукашенко дедалі більше змушений зважати на сигнали з Києва. Президент України Володимир Зеленський неодноразово попереджав, що втягнення Білорусі у війну може призвести до ударів по об'єктах, які Росія використовує на білоруській території для агресії проти України.

Показовою стала ситуація із ретрансляторами, які, за словами української сторони, використовувалися для російських атак. Після заяви Зеленського про те, що Україна готова самостійно їх знищити, якщо цього не зробить Мінськ, частину таких об'єктів було відключено. Це свідчить про серйозність дилеми, перед якою опинився білоруський керівник. Адже навряд чи в Москві хотіли б бачити, що Мінськ реагує на ультиматуми Києва.

Втім, питання не обмежується лише військовою інфраструктурою. Зеленський також нагадував, що білоруські підприємства продовжують працювати на потреби російської армії. Насамперед ідеться про нафтопереробні заводи, продукція яких частково компенсує втрати Росії після атак українських безпілотників по її власних НПЗ.

І тут виникає принципове питання: чи готовий Мінськ обмежити постачання пального для російських військових? Чи буде знайдено обхідну схему, коли білоруські нафтопродукти спершу експортуватимуться до третіх країн, а вже звідти потраплятимуть до Росії? Такий варіант можливий, однак він значно складніший і дорожчий, ніж прямі поставки.

Саме тому Путіну й Лукашенку справді є що обговорювати без зайвих свідків. Цілком можливо, що це найзакритіші переговори між ними від початку повномасштабної війни.

Подібна атмосфера вже спостерігалася напередодні російського вторгнення у 2022 році. Тоді Лукашенко також кілька разів зустрічався з Путіним і, очевидно, був переконаний, що російський план швидкого захоплення України спрацює. Передбачалося, що незабаром до Києва повернеться Віктор Янукович і очолить проросійську владу.

Однак ці плани зазнали краху. І тепер уже самому режиму Лукашенка може загрожувати серйозна небезпека, якщо Білорусь стане безпосереднім учасником війни.

Саме це, ймовірно, і є головною темою нинішніх переговорів. Лукашенко змушений переконувати Кремль, що подальше втягування Білорусі у війну лише розв'яже руки Україні. До того ж білоруське суспільство не сприймає цю війну так, як російське. Тому розраховувати на масову підтримку населення у разі відкритої участі Білорусі у бойових діях навряд чи варто.

Є ще одна причина для занепокоєння Мінська. Лукашенко добре розуміє, що Росія може виявитися неспроможною врятувати його режим у критичний момент. Так уже траплялося з іншими союзниками Москви, які до останнього сподівалися на допомогу Кремля, але зрештою були змушені рятуватися втечею до Росії.

Так сталося з Віктором Януковичем після Революції гідності. Подібна доля спіткала й сирійського диктатора Башара Асада, який десятиліттями тримався завдяки підтримці Москви та Тегерана, але після ослаблення своїх союзників також був змушений залишити країну.

Навряд чи Лукашенко хоче завершити політичну кар'єру в еміграції. Його стратегічна мета - зберегти владу в Білорусі або передати її максимально контрольованому наступникові.

Однак для Путіна нині постає інше питання: що важливіше - збереження білоруського режиму чи спроба використати територію Білорусі для нового тиску на Україну, можливо навіть для відкриття нового фронту?

Саме тут інтереси Москви й Мінська вже не збігаються.

Не виключено, що нинішні переговори проходять у досить жорсткій атмосфері. Путін може нагадувати Лукашенку про багаторічну фінансову підтримку білоруської економіки та вимагати політичної відданості. Натомість Лукашенко, ймовірно, пояснює, що всі ці вкладення можуть виявитися марними, якщо його режим не переживе новий етап війни.

Адже історія рідко зберігає добру пам'ять про диктатури, які спиралися на репресії, політичні переслідування та придушення інакодумства.

Саме тому головне питання сьогодні полягає не лише в тому, чи домовляться Путін і Лукашенко. Значно важливіше - яку ціну вони готові заплатити за таку домовленість і наскільки вона може змінити подальший перебіг російсько-української війни.