Від палаючих НПЗ до морської блокади: нова стратегія тиску на Росію

Не тільки ефектні, але передусім ефективні удари Сил оборони України по російській нафтопереробці протягом останніх 12 місяців дали накопичувальний ефект ураження десятків установок з переробки нафти. Особливо показовим за інтенсивністю та результативністю став другий квартал поточного року. Останні дні червня, коли палали нафтопереробні заводи в Словʼянську-на-Кубані та Ярославлі, — зайве тому підтвердження. Це спричиняє каскадний ефект наслідків, починаючи з дефіциту виробництва масових видів нафтопродуктів, обмеження експорту автобензинів і авіаційного гасу, паливної кризи на внутрішньому ринку і закінчуючи істерикою та шмарклями в соціальних мережах численних особин «глибинного народу». Також лунає заспокійливе белькотіння з високих коридорів російської влади, що, мовляв, не варто нагнітати, є достатні запаси, просто є окремі тимчасові труднощі. Останній штрих — заява царя «Петростейту» 28 червня, що, мовляв, дефіцит пального в Росії некритичний. Але при цьому почали використовувати стратегічні резерви. Варто поглянути уважніше, що до чого.

Діпстрайки: більше…

День 22 червня інерційно пройшов в обговоренні наслідків атаки українських дронів на Московський НПЗ із проривом ешелонованої ППО російської столиці 19 червня та удару на рекордну 2000-кілометрову відстань по Тюменському НПЗ 21 червня. А між тим дата 22 червня знакова не тільки в історії Другої світової, але й для періоду російсько-української війни.

Чотири року тому того дня відбулася перша успішна атака українського БпЛА проти російської нафтопереробки. Один із найновіших російських НПЗ — Новошахтинський завод нафтопродуктів (НЗНП) у Ростовській області РФ потужністю переробки в 7,5 млн тонн на рік — був уражений ударом дрона. Переробка нафти на ньому зупинилася тоді лише на кілька днів, але цей удар був символічним. Україною було продемонстровано інноваційний підхід — як дешевим дроном можна завдати шкоди російській нафтопереробній інфраструктурі, що генерує багатомільярдні грошові потоки для бюджету війни. Це стало другим у світовій нафтовій історії прикладом успішної атаки БпЛА проти переробної інфраструктури (перший був 2019 року, коли дрони хуситів атакували очисні потужності в Саудівській Аравії та вивели з ладу 50% нафтового експорту Королівства).

Нині ми спостерігаємо не поодинокі випадки атак українських дронів по НПЗ ворога, як це було 2023-го чи 2024-го, а масовані і системні рейди підрозділів СОУ на об’єкти нафтопереробки ворога мало не щотижня, а то й частіше.

Останні підрахунки показують, що станом на кінець червня 50% потужностей первинної переробки із загального показника станом на початок 2026 року в 6,6 млн барелів на добу російської нафтопереробки не функціонують. Переважно виведені з ладу ударами українських БпЛА, але також ця цифра включає і простої потужностей, зумовлені триваючими профілактичними ремонтами на окремих НПЗ. Це ще не катастрофа «Петростейту», але траєкторія руху в її напрямі стає очевидною.

Діпстрайки: важче…

Другий квартал поточного року став показовим за рекордами дальності застосування, масованості та результативності атак. Але не тільки за цим. Не лише дронами єдиними ознаменувалися атаки СОУ на російські НПЗ. Зокрема, 31 травня 2026 року вже згаданий НЗНП став об’єктом атаки модифікованими для ураженням наземних цілей крилатими ракетами Р-360 «Нептун» із протикорабельного ракетного комплексу РК-360МЦ. Ударом двома ракетами було вражено обидві установки первинної переробки потужністю 5 млн тонн/рік, тобто дві третини потужності НПЗ. Також слід зазначити, що НЗНП зазнав атаки крилатими ракетами Storm Shadow 25 грудня 2025 року, після чого його зупинили на кількамісячний ремонт. Як тільки ремонтні роботи наблизилися до завершення, НПЗ було атаковано знову важкими засобами ураження. Очевидно, що ушкодження, завдане бойовою частиною крилатої ракети вагою в кількасот кілограмів, значно серйозніші, аніж від бойової частини дрона вагою в кількадесят кілограмів. Період ремонту після ракетного удару буде тривалішим і більш високовартісним.

Однак не слід мати ілюзій, що російська нафтопереробка от-от зупиниться. Варто згадати, що Кременчуцький НПЗ в Україні ворог атакував протягом трьох років, перш ніж він остаточно зупинився у червні 2025-го. Міністр енергетики Денис Шмигаль навів статистику прильотів по цьому НПЗ, виступаючи у Верховній Раді України у березні: 260 дронів і 60 ракет — і балістичних, і крилатих. Отже, щоб добити такі провідні російські НПЗ, як Рязанський, Нижньоновгородський чи Нижньокамський, що близькі за потужністю до Кременчуцького, потрібно докласти ще чимало зусиль.

Для того щоб увігнати в штопор російську нафтопереробку, потрібно, аби інтенсивність ударів і серйозність ушкоджень переробних потужностей, особливо вторинної переробки, переважали темпи ремонту та перезапусків в експлуатацію відновлених установок. Наприкінці червня — на початку липня низку установок первинної переробки нафти на різних НПЗ буде запущено в роботу після ремонтів. За підрахунками, за період з кінця березня по середину червня зазнала уражень 21 установка первинної переробки на 11 НПЗ. 19 із них зараз мають бути перезапущені. Середній термін ремонту — шість тижнів, тобто 1,5 місяця. А потрібно його збільшити до 12–16 тижнів. Якщо установки первинки на російських НПЗ не працюватимуть три-чотири місяці на рік, то середньостатистичний завод не тільки не виконуватиме плану поставок нафтопродуктів на ринок, а й увійде в зону збитковості, потребуючи фінансової допомоги. Він з активу перетвориться на тягар. Тоді не тільки припиниться експорт дизпалива — наймасовішого виду нафтопродуктів, які випускають російські НПЗ й усе ще продають за кордон, а й розпочнеться його імпорт, як це вже має місце з бензином.

Показово, що днями уряд РФ має прийняти рішення про заборону експорту і дизельного палива на додаток до раніше прийнятих розпоряджень про припинення експорту автобензинів та авіагасу. До речі, проєкт рішення щодо дизпалива був готовий ще в травні, але віцепремʼєру Олександру Новаку воно тоді здалося не на часі. Як бачимо, час настав неочікувано швидко і не тільки тому, що про паливну кризу заговорив цар «Петростейту».

Для того щоб досягти показника багатомісячного простою і первинки, і вторинки, потрібні більш важкі засоби ураження — крилаті та балістичні ракети з бойовою частиною в кількасот кілограмів, а краще — у тонну. Приклад НЗНП показовий. Тим більше що є вже перевірені «довгі Нептуни», виробництво яких має бути масштабовано передусім як високоефективного виду ракетної зброї, створеної професіоналами. Звісно, що треба ще дещо — «прорідити» російську ППО, покращити навігацію та системи наведення на ціль БпЛА і ракет та підвищити їхню перешкодостійкість, але це виходить за межі нафтової тематики і заслуговує на окреме висвітлення.

Діпстрайки: різноманітніше…

Не НПЗ єдиними займаються СОУ в нафтовому секторі агресора. Не менш важливим пріоритетом є ураження нафтотранспортної інфраструктури — помпувальних станцій, резервуарних парків, експортних терміналів, танкерів. З резервуарами усе доволі просто — великорозмірна стаціонарна ціль із горючим вмістом. Для знищення резервуара не потрібен важкий засіб ураження. Але нафта транспортується трубопроводами за допомогою потужних магістральних насосних агрегатів на помпувальних станціях. Без знищення насосних транспортування нафти на НПЗ і відвантаження її на танкери на терміналах триватиме. Власне, удари по низці лінійних виробничо-диспетчерських станцій (ЛВДС) у системі «Транснефть», які хтось вважав ключовими, не призвели до зупинки транспортування нафти, а лише до певних обмежень. Чому? Тому що насосні агрегати залишилися неушкодженими або ж зазнали незначних пошкоджень. Слід зауважити, що магістральний насосний агрегат — це масивна конструкція вагою 100–150 тонн (залежно від модифікації та потужності), і три-чотири такі агрегати змонтовані в капітальній споруді магістральної насосної. Багатотонний литий корпус насоса надійно захищає його від уламків.

Для ефективного ушкодження таких конструкцій необхідні більш потужні, аніж БпЛА, засоби ураження — крилаті та балістичні ракети. Знову ж таки, як і для максимізації ушкоджень масивних споруд установок і комплексів переробки нафти на НПЗ масою в сотні і тисячі тонн. Успіх застосування «тактики Туапсе» стосовно Новоросійська, Приморська, Усть-Луги та ключових ЛВДС без важких засобів ураження — малоймовірний.

Якщо Путін завів мову про використання стратегічних запасів палива, то це означає, що резервуарні парки «Росрезерву» мають бути випалені дронами СОУ. Початок систематичній роботі в цьому напрямі було покладено ще в минулі роки, а зараз набуває додаткової актуальності.

Війна на морі

Якщо наявні дронові засоби ураження не здатні викликати фатальні ушкодження на експортних терміналах, а ракетних засобів бракує, то очевидно, що потрібно зайнятися іншою важливою ланкою логістичного ланцюжки російської нафти. Це морська ланка, яка, власне, й відіграє ключову роль в отриманні Кремлем грошового еквівалента проданої сировини.

Сили оборони України тут мають певний успіх. Низка танкерів, що йдуть під завантаження нафтою в російські порти, періодично зазнають уражень із боку морських безекіпажних катерів (МБЕК) чи БпЛА. Але це ще не стало масштабною дією. Успішна реалізація системного вогневого впливу на наземні комунікації ворога уздовж узбережжя Азовського моря (авто- та залізничні магістралі Ростов—Маріуполь—Мелітополь—Джанкой) має бути поширена на морські простори Азовського (з повітря ударними БпЛА) та Чорного морів (БпЛА та МБЕК).

Стратегічна мета — це не просто уразити кожний порожній танкер, а морська блокада російських портів Чорного моря. Те, що агресор робив 2022-го проти нас, має бумерангом повернутися їм. Час настав.

Можливі етапи паралельно-послідовних дій СОУ:

• випалення вщент резервуарів у портових зонах атаками БпЛА з повітря;
• удари по нафтоналивних танкерах, а також суднах-продуктовозах і хімовозах, що йдуть під завантаження в порти Чорного та Азовського морів;
• ураження танкерів-продуктовозів із бензином, що йдуть у російські порти;
• удари по суховантажних суднах і контейнеровозах, що слідують з експортними вантажами з російських портів.

Така блокада має бути синхронізована з випаленням сил і засобів ворога в окупованому Криму.

Росія зробила Чорне море театром воєнних дій 2022 року, сподіваючись відсікти Україну від моря. СОУ не тільки завадили цим планам, а й перетворили Середземноморʼя, через яке йде значний потік російської нафти та СПГ, на театр военних дій. Ураження кількох підсанкційних танкерів, що мали перевозити сировину з РФ у зоні Середземного моря ще з минулого року, потребує масштабування. Особливу увагу слід приділити танкерам-метановозам, що везуть в Азію вантажі ямальського скрапленого газу. Початок було покладено, коли Arctic Metagaz був атакований морським ударним дроном у центральній частині Середземного моря 3 березня. СОУ не мають обмежувати себе виключно морськими зонами Азову, Чорного та Середземного морів. Агресор повинен відчувати неспокій у будь-якій точці Світового океану.

Паливний допінг агресору

Отримавши проблеми з дефіцитом бензину на паливному ринку, у Кремлі запитали в наказному порядку додаткові постачання із союзної Білорусі, а також із Казахстану. Що стосується Білорусі, то ще з початку поточного року обсяги постачань стали збільшуватися, з різким стрибком у травні. За січень—травень постачання бензину з білоруських НПЗ до Росії збільшилися майже у 13 разів, дизпалива — приблизно утричі. У травні реактивного пального було поставлено майже вчетверо більше, ніж у травні 2025 року. Проте очевидно, що цей «допінг» не вирішує проблеми дефіциту на ринку.

Тому відповідний запит надійшов і до Астани, хоча це більш ніж дивно, оскільки Казахстан не є значним експортером нафтопродуктів і сезонно невеликі обсяги бензинів, арктичного дизпалива та реактивного пального закуповує саме в Росії. Тож Астана обмежиться, очевидно, невеликими обсягами з прицілом на те, щоб 2027 року зберегти обсяги імпорту потрібних йому зазначених нафтопродуктів.

Поява танкерів із пальним із невідомих (поки що) країн Азії цілком імовірна. Проте це означає, що такі судна автоматично стануть законними воєнними цілями СОУ, щойно вони з’являться в територіальному морі України, починаючи з Азову. До речі, важливо, щоб понад півторарічному зволіканню з ухваленням закону «Про територіальне море України в Азовському морі та Керченській протоці і північно-східній частині Чорного моря» було покладено край.

Бінарна стратегія України

Те, що ми спостерігаємо зараз, — це початок кінця сухопутної імперії Північної Євразії, яку пафосно самоназвали «енергетичною наддержавою» на циклі зростання нафтових цін у нульових. Вона так і залишалася б «Петростейтом», як назвали РФ на Заході, що торгує нафтою та газом, якби не вирішила використовувати енергоресурси як зброю, супроводжуючи це масштабними кампаніями корумпування політикуму в Україні та Європі, пропагандистського шалу та когнітивних впливів на мізки громадян. Це було доволі результативно в умовах війни гібридного типу, але в умовах затяжної та виснажливої конвенційної війни інструментарій «енергоресурси + пропаганда + когнітивні впливи» перестав працювати.

Зараз Україна застосовує бінарну стратегію — кінетичні ураження + когнітивний удар по ворогу. Яскравий приклад — удар по Московському НПЗ з одночасним вербальним посланням кремлівському фюреру, а заодно й вашингтонському нарцису та «європереляканим»: мир в Європі можливий тільки у разі тотальної поразки агресора. Вона цілком реалістична, і її «рецептура» — концентрація асиметричного арсеналу, «коли несилові можливості зведені в одну зв’язку з воєнними важелями», — описана Володимиром Горбуліним у книжці «Як перемогти Росію у війні майбутнього?» ще 2020 року. Окупований Кримський півострів зараз — це полігон для відпрацювання СОУ дефʼюелізації, дегазифікації та деелектрифікації конкретної зони (соти) театру воєнних дій з одночасною десакралізацією Криму — «валізи без ручки». Московській соті не уникнути сценарію енергетичної ізоляції. 40 днів, звісно, недостатньо буде.

Нищення енергетичної інфраструктури агресора (не тільки нафтопереробної), черги «глибинного народу» на АЗС за бензином з емоційними наріканнями — це не тільки галузева дисфункція «Петростейту», але й падіння образу «енергетичної наддержави» в мізках її громадян. Вони бачать, що «Путин, помоги!» не працює, король-то голий. Проте до переможних реляцій ще далеко. Силам оборони України ще належить попрацювати і в газовому, і в електроенергетичному секторах ворога — більше, далі, дошкульніше. Щоб, зрештою, до регіонів Північної Євразії дійшло: досить годувати Москву і живити війну!