Війна повертається в Росію додому: аналіз воєнного експерта Престона Стюарта

Воєнний аналітик і колишній офіцер артилерії США Престон Стюарт в ефірі 24 Каналу аналізує наслідки українських ударів по російських нафтопереробних заводах, дефіцит пального в РФ та нові можливості для ЗСУ після відступу росіян з Кінбурнської коси.

У розмові з журналісткою 24 Каналу Наталіє Луценко пан Стюарт також розповів про вразливість окупованого росіянами Криму, відзначив зміну риторики Дональда Трампа щодо України та висловив свої думки щодо перспективи створення нової європейської коаліції безпеки.

Також американець поділився своїми враженнями від недавнього візиту до України, знайомство з українськими захисниками та їхньою головною емоцією. Деталі – у текстовій версії інтерв'ю Престона Стюарта на 24 Каналі.

Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Наслідки ударів по російських НПЗ і дефіцит пального в РФ

Україна вже кілька місяців завдає ударів по російських нафтопереробних заводах та енергетичній інфраструктурі. Як ви оцінюєте вплив цих атак? Чи дійсно вони шкодять здатності Росії вести війну так само, як це було раніше?

Це насправді дуже складне питання, і я думаю, що це одна з причин, чому його важко відстежити, адже тут є багато різних аспектів.

Справа не лише в пальному, є ще дизель, певні нафтопродукти, імпорт проти експорту, те, що використовується на внутрішньому ринку, і те, що йде для військових. Тому дуже важко вказати на щось одне і сказати: "Так, саме це має вирішальне значення".

Але суть у тому, що вже кілька місяців поспіль ми щодня бачимо, як під удар потрапляють нафтопереробні заводи по всій Росії. І навіть якщо кожен із цих об'єктів виходить з ладу лише на день або тиждень – що, зважаючи на все, є досить обмеженим збоєм – у довгостроковій перспективі це накопичується.

Жодна країна у світі не будувала свої НПЗ чи основу своєї економіки з розрахунком на те, що вони можуть хаотично зупинятися на дні чи тижні поспіль і це не матиме прямого впливу. Тому, я думаю, багато людей зараз чекають, що ж буде далі.

Ми бачимо, що дефіцит виникає в регіонах Росії, які розташовані далеко від України. Звичайно, Крим має проблеми, і там спостерігається серйозний дефіцит, але навіть далі на схід у Росії запроваджуються обмеження на пальне.

Є скарги від військових, які намагаються проїхати через Ростовську область до Донецька і не можуть заправити свої машини.

Схоже, ситуація погіршується з кожним днем, і наразі немає жодних ознак того, що Росія вирішила цю проблему. Тож для них усе розвивається у гіршому напрямку.

Велике інтерв'ю Престона Стюарта – дивіться відео:

Престоне, я чула, що диктатор Путін знову заговорив про мирні переговори, зокрема про цю "стамбульську версію". Як ви гадаєте, чому це відбувається? Це тому, що українські сили тиснуть, чи є інші причини?

Важко сказати. Дуже важко сприймати все це серйозно. Я думаю, ми також маємо враховувати позицію США. Як тільки Сполучені Штати зосередилися на Ірані, наш уряд фактично перестав приділяти увагу питанню Росії та України.

І я думаю, чи не бачить Путін у цьому можливість повернутися до якоїсь розмови зі США.

Історично, як це було в Анкориджі, це не обов'язково приносило якісь результати, але водночас здавалося, що багато інформації було зосереджено на тому, що Україна має віддати території в обмін на мир. І я думаю, чи не бачить Путін тут можливість для себе.

Ми не можемо повністю відокремити те, що відбувається на фронті та на окупованих територіях. Немає сумнівів, що Росія зараз перебуває в обороні так, як ми ще не бачили в цій війні.

Можливо, восени 2022 року було щось подібне, але тоді Москва не палала щодня. Тому я був би здивований, якби Путін не відчував тиску. І я думаю, чи не розглядає он цю пропозицію миру та залучення американців до переговорів як спосіб спробувати нав'язати якесь врегулювання на своїх умовах.

Сьогодні ми також побачили український прапор на Кінбурнській косі. Українські джерела повідомляють, що російські війська відступають з цього району. Це стратегічно важлива смуга землі між Чорним морем та Дніпровським лиманом поблизу Миколаєва та Херсона. Росіяни відступили на кілька кілометрів назад, не дуже далеко, але все ж це досить суттєво. Наскільки важлива ця подія з військової точки зору? Що може отримати Україна, якщо Росія дійсно втратить там свої позиції?

Ключовим моментом тут є те, що відсутність росіян там важливіша, ніж фізична присутність українців.

Звичайно, встановлення прапора – це певною мірою піар-хід, як це завжди буває, і людям подобається це бачити. Але утримувати міцну або взагалі будь-яку фізичну присутність українських сил на цій дуже вузькій смузі землі було б вкрай складно, і це не дає великої вигоди Україні.

Проте відсутність росіян там відкриває ще один повітряний коридор для польотів безпілотників до Криму.

Однією з проблем, з якими Росія зіткнулася в останні місяці, є те, що вони переміщують свої засоби ППО ближче до стратегічних об'єктів. Тому вони не здатні перехоплювати цілі до останнього моменту.

І навіть якщо їм це вдається, іноді ці дрони чи ракети все одно падають і вибухають. Кінбурнська коса була одним із тих районів, де Росія намагалася перехоплювати українські безпілотники на більшій відстані.

Витіснення їх звідти відсуває оборону ще далі і просто відкриває більше коридорів для цієї облоги дронами, яку ми зараз спостерігаємо.

Нова стратегія українських ударів углиб РФ

Перш ніж ми перейдемо до Криму, я хочу уточнити щодо українських атак на Москву, Санкт-Петербург та інші підконтрольні Росії території. Чи відкривають ці удари нове вікно можливостей для України, і якщо так, то які саме?

Тут є дві складові, і це відбувається просто зараз. Щойно президент України Зеленський заявив, що, за даними розвідки, Росія переміщує засоби ППО до Москви, тому що дрони прориваються. Вони посилюють захист столиці.

Росія має обмежену кількість цих ресурсів, їм уже зараз їх не вистачає. Тому, якщо вони забирають бодай одну систему для посилення оборони Москви, це залишає інші райони ще більш вразливими, ніж вони є сьогодні. Це дуже важливо, і це те, що може спровокувати лавиноподібний ефект дуже швидко.

Перекидання російських систем ППО для захисту Москви від дронів критично оголює інші стратегічні регіони РФ. Росія має обмежену кількість цих ресурсів, їм уже зараз їх не вистачає.

Інший ключовий момент полягає в тому, що кожен удар, який досягає цілі – і навіть той, що не досягає – є джерелом інформації.

Зазвичай ми бачимо, як горить НПЗ або як безпілотник перехоплюють чи він просто пролітає повз. Але кожен із цих сотень безпілотників у повітрі збирає інформацію: куди Росія перемістила свою ППО, як виглядають засоби радіоелектронної боротьби в певних районах, які маршрути безпечні, які небезпечні, які зони менш захищені.

Щоночі по російській території запускається від 200 до 700 безпілотників. Кожен із них – це сенсор. Навіть якщо їх збивають, збирається величезна кількість інформації. Тому наступна атака планується з урахуванням цих даних.

Це не є унікальним для України, Росія робить те саме під час своїх запусків, але кожен такий політ на Москву дозволяє знаходити нові вразливі місця. Це процес, який накопичується день за днем.

Росія має величезну територію, тому, звісно, захистити всю землю важко. Але чи не здається вам іронічним, що Росія виявилася абсолютно не готовою до таких масових атак з боку України? Друга армія світу навіть не припускала такого сценарію?

Я не думаю, що зараз існує хоча б одна країна, яка була б здатна постійно перебувати в обороні та збивати таку кількість безпілотників, що летять на неї. Це колосальний обсяг.

Звичайно, Росія має багато прогалин і недоліків у тому, як вона це робить. Але ми бачили, як іранські дрони проривали американську ППО на базах, про атаку на які ми знали заздалегідь, і вони все одно проривалися.

Протиповітряна оборона – це надзвичайно складно за замовчуванням, а коли на вас летять сотні цілей одночасно, це стає майже неможливим.

Те, що Україна запускає таку кількість і на таку глибину, ймовірно, є занадто великим викликом для будь-якої країни світу, щоб впоратися з цим суто оборонними методами. Особливо для території такого розміру, як Росія.

Ви можете без проблем захистити одне місто. Якби Сполученим Штатам довелося захищати лише одне місто від усього цього, ми б змогли. Але коли вам потрібно захистити всю країну плюс окуповані території, це швидко стає нереальним завданням.

Окупований Крим як головна вразливість Кремля

Які сценарії розвитку подій ви хотіли б бачити там з військової точки зору? Чи реально перерізати російську військову логістику через Крим? І що ще має статися, щоб окупований півострів став справжньою пасткою для російських окупантів?

Ви вже там. Це вже вразливість. Ми бачимо, що людям (окупантам – 24 Канал) доводиться завозити бензин до Криму, на півострові спостерігається дефіцит.

Вони скасовують дитячі літні табори – що взагалі божевілля, відправляти дітей у літні табори до Криму посеред війни, але ми вже бачимо наслідки цього. Відключення світла, тимчасові перебої з електроенергією.

Захищати такий півострів вкрай важко, він дуже вразливий, і Україна має лише кілька точок доступу, які їй потрібно контролювати. Їм навіть не обов'язково повністю його перекривати.

Повертаючись до прикладу США та Ірану: Ірану не потрібно було мінувати всю Ормузьку протоку. Їм достатньо було просто погрожувати кораблям і час від часу вражати один із них, щоб трафік різко впав. Те саме ми бачимо на Керченському мосту, те саме на північних підступах.

Україна діє значно активніше за допомогою кінетичних ударів. Це не просто загроза. Не обов'язково знищувати кожен корабель, кожен міст чи кожну вантажівку з пальним. Достатньо досягти певного відсотка уражень, коли логістика стає нежиттєздатною. І ми швидко наближаємося до цього.

Я бачив фотографії, які показують, як багато людей залишають Крим. Я не здивуюся, якщо ми побачимо великий відтік цивільних просто тому, що навіщо там жити, якщо немає бензину і ви можете в будь-який момент втратити можливість виїхати.

Військово це, звичайно, впливає на південний фронт. Ми маємо очікувати, що Росія спробує адаптуватися, спробує постачати більше через схід. Але, простіше кажучи, Крим – це "легка здобич" з точки зору перерізання логістики порівняно з окупованими частинами Донеччини, Луганщини чи Запоріжжя.

До Криму веде лише кілька шляхів, і Україна впевнено йде до того, щоб їх перекрити. Це змусить Росію приймати рішення: намагатися захистити його, виводити звідти людей чи зосередитися на операціях на лінії фронту.

Багато українців та іноземців також цікавляться, чи можна змусити російських окупантів, переселенців і колаборантів піти звідти назавжди. Чи вірите, що Україна може створити такий тиск, який змусить їх виїхати назавжди?

Так. Це схоже на удари по корпусу в боксі. Вони не привертають багато уваги, це виглядає досить нудно, але з часом це виснажує суперника, і він більше не може продовжувати бій.

Тобто це не якийсь масштабний прорив лінії фронту з відвоюванням Донецька чи Маріуполя. Це логістика.

Вони б'ють по мостах, залізничних коліях, складах пального. Це не так ефектно, як танковий штурм, що прориває російські позиції та повертає великі території. Але це дає результат.

Це знову ж таки змушує Росію обирати. На російському боці зараз немає хороших рішень щодо Криму. Вони або мають виділяти більше ресурсів для його захисту, або визнати, що, ймовірно, втратять контроль над ним.

Політичний контекст, позиція США та заяви Трампа

Цього тижня, коли б я не відкривала новини про російського диктатора Путіна, для нього немає нічого хорошого. Крим – катастрофа, Москва – катастрофа, все перетворюється на кошмар. Ніхто більше не говорить про Путіна як про можливого переможця. Принаймні зараз. Також Дональд Трамп нещодавно заявив, що Володимир Зеленський справляється досить добре. Як нам слід це розуміти? Чи означає це, що Трамп бачить, що Україна все ще має карти для гри? І як Україна може використати цей імпульс для зміцнення своїх позицій, навіть якщо зброя навряд чи постачатиметься безкоштовно від США?

Я думаю, що найкращим і найрозумнішим кроком для України зараз було б сказати: "Чудово це чути" і просто продовжувати робити те, що ви робите.

Ми вже певний час бачимо позицію нинішньої адміністрації США щодо цього конфлікту, і я не очікую, що вона зміниться. Однак є імпульс, і це важливо.

Дивним чином, можна було б подумати, що американський народ чи міжнародна спільнота захочуть підтримати когось, хто перебуває під загрозою краху, але насправді людей більше цікавить Україна і вони більше натхненні тим, що відбувається, саме через успіх. Це ідея про те, що люди хочуть підтримувати переможця.

Протягом останніх кількох місяців ми бачили, як Росія показує свої звичні здобутки – мовляв, ось якесь місто на сході України, де ми втратили 30 000 солдатів, щоб частково захопити руїни. І водночас Україна щодня демонструє блокаду Криму, дефіцит пального в Росії, удари безпілотників по Москві чи Санкт-Петербургу прямо посеред економічного форуму.

Я думаю, що прагнення підтримувати переможця – це дуже сильний фактор, і Україна має скористатися цією хвилею прямо зараз.

Так, тому що я часто чую, що Дональд Трамп любить переможців. І я подумала: гаразд, зараз Зеленський точно виглядає як переможець в його очах. Але водночас він любить диктаторів, чи не так?

Було вже стільки коливань туди-сюди, що коли йдеться про таку серйозну річ, як суверенітет країни, я б не покладав занадто багато надій на слова Трампа прямо зараз. Усе змінюється занадто швидко.

Путін також постійно говорить про переговори. Як ви думаєте, чи може Росія бути готовою до якоїсь угоди, бодай на короткий термін?

Сподіваюся на це. Реалістично, саме так закінчується більшість конфліктів.

Не схоже, що ми побачимо, як Росія захопить усю Україну. І так само малоймовірно, що Україна захопить усю Росію. Тому доведеться домовлятися за столом переговорів.

Зараз це важко уявити, тому що ми бачимо, як Путін продовжує наполягати на своєму. Лавров буквально вчора заявив, що вони не припинятимуть бойові дії на фронті заради переговорів. Тобто припинення вогню все ще не розглядається російським міністром закордонних справ, що виглядає трохи безглуздо.

Але, сподіваюся, економічний тиск дасть про себе знати. Особисто я думав, що втрати всередині Росії змусять суспільство тиснути на уряд для досягнення якогось врегулювання.

Цього не сталося, і мені досі важко повірити, що це не є достатньо великою проблемою для росіян.

Але, можливо, дефіцит пального спрацює. Ми починаємо бачити, як економіка страждає дедалі більше.

Люди мають межу терпіння, і в Росії є багато тих, хто волів би повернутися до нормального життя, ніж продовжувати жертвувати тим, що вони втрачають зараз заради війни в Україні. Сподіваюся на це, але зважаючи на те, що ми не бачили цього протягом тривалого часу, важко мати велику впевненість.

Особисті враження від візиту в Україну та майбутнє європейської безпеки

Престоне, ви нещодавно були в Україні. Ти бачив чимало, зокрема позиції ближче до фронту. Що найбільше закарбувалося в твоїй пам'яті після цієї поїздки і чи змінилося твоє бачення цієї війни після того, як ти побачив її зблизька?

Дві речі дійсно вразили мене. Це була чудова поїздка на південь – ми відвідали Одесу, Миколаїв та Херсон. Перше – це оптимізм. Це була помітна різниця. Ми були там під час ракетних ударів, Одесу обстріляли, коли ми там перебували, Київ зазнав масованих ударів.

Але це перший момент у війні, коли Росія також щодня отримує дуже суттєві удари у відповідь. І це відчувалося в повітрі. Люди були більш оптимістично налаштовані щодо того, куди все рухається.

Бачачи, що Росія досі не може зупинити ці безпілотники середньої дальності, не може захистити свої НПЗ... Звісно, ніхто не хоче бути під обстрілами, краща кількість прильотів – це нуль. Але можливість давати відсіч Росії так, як ми не бачили раніше в цій війні, має велике значення для морального духу.

Друга річ більш особиста. Ми мали можливість відвідати школу в Херсоні – точніше те, що функціонує як школа, адже цей район щодня обстрілюється російськими дронами. У цій школі в підвалі були облаштовані ліжка, тому що уроки доводилося проводити там, і іноді діти не могли піти додому, бо загроза від дронів була занадто реальною.

Ми вийшли на дитячий майданчик, і він був порожнім. Небо було чистим, але у директора спрацював детектор дронів, і він сказав: "Небо чисте, тому дітям занадто небезпечно гратися на вулиці".

У мене є 8-річна донька. Ми щодня по дорозі до школи обговорюємо, чи буде перерва в класі, чи на вулиці через погоду. І той факт, що тут усе навпаки – що гарний сонячний день у Херсоні означає, що діти не можуть бути на вулиці через російські дрони – це було важко усвідомити. Я досі не можу повністю це переварити, якщо чесно.

Чи полювали якісь дрони на вас чи вашу команду?

Я б не сказав, що саме на нас, але вони були в нашому районі. Детектор пищав, сигналізуючи, що щось є поблизу. Сподіваюся, це були не ми.

Ми везли гуманітарну допомогу до школи, але, на жаль, я знаю, що саме такі об'єкти часто стають мішенню для росіян.

Престоне, я пам'ятаю день, коли Україна здійснила одну з найбільших атак дронів на Москву. Якою була ваша перша реакція?

Війна повертається додому. Її більше не приховаєш. Це те, що Путін намагався робити від самого початку.

Неформальна угода з російським суспільством полягала в тому: "Ви можете не підтримувати війну активно, головне не виступайте проти неї вголос, а ми зробимо так, щоб вона не впливала на ваше життя вдома".

І їм досить довго вдавалося захищати багатьох людей, особливо в Москві, від наслідків цього конфлікту. Але коли нафтопереробний завод горить прямо на твоїй вулиці, коли все вибухає, пожежу гасять, а наступного дня туди знову прилітає – це вже не приховаєш.

Були чудові коментарі в російських телеграм-каналах, де люди скаржилися: "Як ми маємо це приховувати?".

Ви дійсно більше не можете цього робити, коли вибухи лунають у Москві, коли ти бачиш безпілотник, що пролітає повз твоє вікно, бачиш чорний дим від НПЗ, а потім на твою машину падає нафтовий дощ.

Ти вже не можеш сказати, що все йде за планом. Війна прийшла до них додому, і це дуже важливий момент на цьому етапі війни.

Чи ви бачите Росію зараз військово слабкою?

Це завжди складне питання, потому що вони, на жаль, завжди мають цей козир у вигляді зброї масового знищення.

Якщо прибрати це за дужки, я б сказав, що вони слабші, ніж ми бачили протягом тривалого часу. Вони все ще зберігають значний потенціал для ударів на велику відстань.

Не схоже, що вони взагалі якось адаптувалися на фронті за останні пару років для того, щоб захоплювати нові території в якийсь значущий спосіб. Їхнє просування сповільнилося, і це дивує. Але вони все ще дуже смертоносні та спроможні. Тому я б остерігався називати їх слабкими.

Військовий експерт Пітер Дікінсон казав мені, що це дуже небезпечний меседж – говорити, що вони слабкі. Вони не слабкі. Те, що вони не можуть перемогти Україну, означає лише те, що Україна сильна і має велику підтримку Заходу. Але це не означає, що якщо вони нападуть на якусь країну НАТО, все не піде за зовсім іншим сценарієм. Моє останнє запитання стосується заяви колишнього генсека НАТО Андерса Фог Расмуссена. Він зазначив, що Європі може знадобитися нова "коаліція рішучих" разом з Україною як гарантія безпеки, якщо США швидше скоротять свою військову присутність на континенті. Чи готова Європа до цього? Простіше кажучи, Расмуссен припускає, що Україна може стати для Європи тим, чим тривалий час були США – ключовим постачальником безпеки в майбутньому. Що ти думаєш про цю ідею?

Я думаю, що ми перебуваємо в різних категоріях. Для мене особисто це складне питання, тому що я хотів би бачити Україну в НАТО.

Я думаю, це зробило б Альянс сильнішим і принесло б користь США. Але, схоже, ми рухаємося не в цьому напрямку.

На жаль, виглядає так, що дедалі більше американських сил виводяться з континенту. Тому те, чого я хотів би, і те, що відбувається насправді – це різні речі.

Одна з головних переваг, яку США пропонують європейським союзникам – це авіація та протиповітряна оборона, а також здатність швидко розгортати сили в будь-якій точці світу. Це не те, чим зараз є Україна.

Україна, безперечно, лідирує у війні безпілотників. Але з точки зору того, щоб посадити транспортний літак в Італії за 72 години, швидко розгорнути повітряно-десантний підрозділ чи підняти F-35 у повітряний простір – це все ще дуже специфічні можливості США.

Тому мені подобається ідея такої системи безпеки, орієнтованої на Європу. Я думаю, це було б добре для Європи та для України.

Я хотів би, щоб цим просто було НАТО, адже у нас уже є готова структура, немає сенсу винаходити велосипед. Але я розумію занепокоєння щодо напрямку, в якому рухається Альянс зараз.

Я думаю, це хороший крок, і ви все одно матимете частину цієї традиційної американської потужності, зокрема авіацію та ППО, завдяки таким країнам, як Франція, Німеччина та Велика Британія. Це не те саме, що мати всю військову машину США поруч, але це, ймовірно, позитивний розвиток подій.

Це інтерв’ю скорочено та виправлено для кращого розуміння