Рідкісний приклад "поганої смерті": у Іспанії знайдено дивне поховання

Дослідники вважають, що це поховання відображало ретельно спланований акт, пов'язаний із покаранням, ритуальними практиками або соціальним виключенням, пише Arkeonews.

Останки виявили під час розкопок на горі Серро-де-лас-Кабесас у місті Вальдепеньяс, провінція Сьюдад-Реаль. Пізніше мультидисциплінарна команда поєднала археологічні дані, результати фізичної антропології та аналіз стабільних ізотопів, щоб з'ясувати, що саме сталося.

Висновки вчених свідчать про те, що тіла не були поховані згідно зі звичаями, яких зазвичай дотримувалися іберійські спільноти. Натомість, судячи з усього, їх було розміщено за межами оборонної стіни поселення незабаром після смерті — у тому, що дослідники описали як рідкісний приклад "поганої смерті", терміна, який використовується для позначення смертей, що вважаються насильницькими, ганебними або такими, що виходять за межі прийнятих соціальних норм.

Ця інтерпретація є особливо примітною, оскільки іберійці південної та східної Іспанії зазвичай кремували своїх померлих. Попіл зазвичай поміщали в урни й ховали на кладовищах разом із предметами, що відображали соціальний статус людини. Тому цілі скелети дорослих, які не піддалися кремації, є рідкісним явищем в іберійській археології.

Археологи знайшли останки у природних анатомічних позах за межами південно-східної оборонної стіни поселення. Там не було ні могильної ями, ні труни, ні похоронної споруди. Докази свідчать, що тіла були розміщені там поспіхом і прикриті незабаром після смерті, а не піддані ретельно підготовленому похованню.

Саме Серро-де-лас-Кабесас слугувало важливим укріпленим поселенням оретанів — одного з іберійських народів, що мешкали на території центральної та південної Іспанії. Побудоване на пагорбі з видом на річку Хабалон, це поселення займало стратегічне положення, що з’єднувало Месету, Верхню Андалусію та східне іберійське узбережжя.

Археологічні дослідження показали, що люди мешкали тут від пізньої бронзової доби до кінця III століття до н. е., а головні оборонні стіни почали споруджувати з V століття до н. е. Це незвичайне поховання належало до останньої фази заселення поселення і датується кінцем III або початком II століття до н. е.

Антропологи встановили, що обидва померлі були дорослими чоловіками. Перший, віком від 35 до 45 років, за кілька тижнів до смерті пережив серйозний удар у лоб, про що свідчить частково загоєний слід на черепі.

Смертельна рана була завдана пізніше, коли гостра зброя, ймовірно меч або сокира, влучила в нижню частину його правої стегнової кістки. Поріз глибоко проник у кістку, не відокремивши ногу повністю.

Дослідники дійшли висновку, що ця травма, ймовірно, пошкодила великі кровоносні судини за коліном, що призвело до смертельної крововтрати. Положення ноги свідчило про те, що удар стався приблизно в момент смерті, можливо, після того, як чоловік уже впав або не міг захищатися.

Другий чоловік, вік якого оцінюють у 40–59 років, був обезголовлений. Його череп, нижня щелепа та перший шийний хребець залишалися з'єднаними між собою, але лежали на відстані близько 40 сантиметрів від решти скелета. На думку дослідників, таке розташування не можна пояснити пізнішими рухами ґрунту.

Хоча відрізані голови знаходили й в інших місцях на Іберійському півострові, їх часто виставляли біля входів у поселення або розглядали як трофеї. Однак у Серро-де-лас-Кабесас голова залишилася поруч із тілом і лежала поблизу верхньої частини шару.

Серед найяскравіших елементів знахідки — шість рогів благородного оленя, розміщених навколо тіл. Деякі з них мали довжину понад один метр. Деякі лежали під людськими останками, а інші — над ними, що свідчить про те, що всі вони були поховані під час однієї й тієї ж події.

Роги червоного оленя виконували практичні функції в іберійському суспільстві, але також мали символічне значення. Археологи виявили останки оленів у святилищах, ритуальних похованнях та священних місцях по всьому Іберійському півострові. У кельтиберських та кельтських регіонах роги оленя іноді розміщували під стінами, будівлями або оборонними спорудами як захисні жертвоприношення, які, як вважалося, охороняли громади та важливі кордони.

Дослідники висунули гіпотезу, що це поховання могло бути частиною захисного ритуалу або ритуалу, пов'язаного з закладанням фундаменту, хоча вони зазначили, що наявні докази не підтверджують жодної конкретної інтерпретації.

Аналіз стабільних ізотопів надав додаткову інформацію про життя цих чоловіків. Перший з них, судячи з усього, харчувався раціоном, багатим на тваринний білок, причому його раціон майже не змінювався від підліткового до дорослого віку. Його скелет також мав ознаки, пов'язані з частими тривалими пішими переходами, що, ймовірно, було пов'язано з випасом худоби або іншим кочовим способом життя.

Показники ізотопів кисню у цих двох чоловіків відрізнялися, що свідчить про те, що упродовж життя вони, ймовірно, отримували питну воду з різних місцевостей. Однак дослідники застерегли від поспішних висновків. Показники вкладалися в очікуваний регіональний діапазон, а це означає, що доказів було недостатньо, щоб ідентифікувати будь-якого з чоловіків як полоненого чи чужинця.

Ці знахідки демонструють те, як деякі іберійські громади, ймовірно, реагували на смерті, що виходили за межі прийнятих традицій. Це місце надає археологам рідкісну можливість дослідити, як влада та ритуали могли впливати на ставлення до померлих у доримській Іспанії.

Інші новини науки

• Вчені ідентифікували останки 4-х членів фатальної експедиції сера Джона Франкліна. Це поклало край суперечці, яка тривала понад 160 років, і збільшило кількість однозначно ідентифікованих учасників експедиції до шести.
• У Колчестері, Англія, археологи знайшли поховання пізньоримського періоду. Це відкриття надало нові свідчення про те, як заможні родини вшановували своїх померлих у останні століття римського панування у Британії.