Соломія Вітвіцька: Почувалася на весіллі красивою, коханою, було дуже багато теплих емоцій

У квітні телеведуча Соломія Вітвіцька та майор ЗСУ Олексій Ситайло поділилися радісною новиною – вони стануть батьками.

«Перша вагітність у 45. Хтось скаже: «запізно». Хтось подумає: «ризиковано». А я скажу: усе приходить саме тоді, коли для цього настає час. У Бога свої плани на кожного з нас. І сьогодні я безмежно щаслива, і ми з коханим в очікуванні нашого дива», - зізналася тоді телеведуча.

16 червня Соломія відсвяткувала 46-річчя, а 20-го пара одружилася. То ж обговорити нам було що.

В інтерв’ю Коротко про Соломія Вітвіцька розповіла, яким було їхнє весілля, чому вирішили побратися в Береговому, як вони з чоловіком дізнались про вагітність, про підтримку колег, допомогу пологовим будинкам та інші свої життєві плани.

Весілля було дуже камерним та інтимним

- Соломіє, ми всі надивилися на ваші красиві весільні світлини. Рік тому ви казали, що ще не ухвалили остаточного рішення щодо весілля, і все якось складеться само собою. І як все склалося?

- Справді, освідчення було півтора року тому, відповідно, всі постійно питали: коли весілля, коли весілля? Але оскільки зараз такий непростий час - війна, нестабільність, трагічні події, які переживає наша країна, - ми ніяк не могли вирішити, яке весілля робити і чи робити взагалі.

І коли дізналися, що ми в очікуванні первістка, Олекса сам сказав: «Нема куди відкладати. Діти мають народжуватися в офіційному шлюбі». У нього така позиція. Бо, якщо чесно, для мене це не було настільки принциповим питанням. Мені здається, ми вже зовсім по-іншому до таких моментів ставимося, особливо в часи війни.

Спочатку думали, можливо, зібрати родичів. Планували, в якому місті все організувати, бо мої живуть у Львові, а родина Олекси – на Житомирщині.

- А якщо ще когось не запросити, то образяться ж!

- От і ми так думали. А в нас ще триває ремонт, це величезні витрати. Можливо, я би навіть і не починала цей ремонт, якби розуміла, які це будуть кошти, як буде важко знайти працівників. Реально ремонт триває вже майже два роки. Це якийсь нескінченний процес.

Але Олекса ухвалив вольове рішення, що ми удвох просто поїдемо у відпустку. Вирішили їхати на Закарпаття. І мій день народження відсвяткувати і, відповідно, там побратися.

Я уже більше двох років не виїжджаю з України в солідарність з українськими чоловіками. Відповідно, і Олекса, незважаючи на те, що він військовий і міг би виїжджати.

- Було все камерно?

- Дуже камерно і інтимно. З родичів взагалі нікого не було. Були наші друзі, в яких ми, власне, і зупинилися. Була моя подруга Леся Поврозник, без неї ніяк не могло це статися, бо вона розповідала мені про весільний образ ще до того, як ми взагалі почали думали про весілля. Тому єдине, що було продумано в цій історії, – мій весільний образ (посміхається). І кум Олекси, його найкращий друг Олександр, вирішив зробити сюрприз і приїхав до нас з родиною. Фактично на весіллі нас мало бути шестеро разом з нами, а було десять. Замовили столик в ресторані. І, скажу я вам, це була прекрасна можливість поспілкуватися з кожним, приділити увагу одне одному. Мені дуже сподобався формат.

І все – суцільна імпровізація. У нашої подруги, до якої ми їхали, трохи раніше був день народження. Ми шукали для неї квіти, зупинилися у дорозі просто запитати, де можна купити квіти, дівчина нам пояснювала, пояснювала, а потім піднімає на мене очі і каже: «А я вас знаю»! Виявилося, ця дівчина – місцева фотограф Аня Рабовська, яка і робила нам світлини. Отак все дуже класно склалося.

- А чому саме Берегове? Щоб заодно і медовий місяць був?

- Та який місяць (сміється)? Один медовий день в дорозі назад до Києва, бо вже закінчувалася відпустка.

Ми взагалі думали розписатися через "Дію", але не змогли, бо, виявляється, "Дія" в суботу і неділю не працює, лише в робочі дні з 9-ї до 18-ї. Діджиталізація, але з людськими графіками.

- Ну, "Дія" - це ж не цікаво, не та атмосфера.

- Так. Коли будемо бабусею та дідусем, розповідатимемо, що в мене є паперове свідоцтво про одруження.

Це справді класний спогад. Я себе почувала красивою, коханою, було дуже багато теплих емоцій, класні люди поруч.

Не подумала ні про букет, ні про фотографа

- Справді, у вас був дуже красивий весільний образ. Ви ділилися в соцмережах, що кожен елемент весільного образу був продуманий до дрібниць і вийшов дуже особистим. Це все ваші ідеї?

- Все теж якось само собою склалося. Чомусь одразу вирішила, що буду в сукні-вишиванці. Олекса, звісно ж, у формі як військовий, бо якось було би дивно, якби було по-іншому. До речі, форма коштувала фактично як костюм нареченого.

Хоча я собі уявляла і більш класичний весільний образ. На сторінці бренду Svitlo знайшла сукню і їхала саме за нею. Але коли її вдягнула, ми зрозуміли, що до військової форми вона не дуже пасуватиме. Хоча сукня дуже гарна, з білосніжної органзи, ніжна.

А подруга Леся Поврозник вже продумувала увесь образ, мейк, зачіску. Це вона сказала: «Хочу для тебе стрічки, як це було у наших прабабусь». Вона ще по всьому Львову шукала саме такі стрічки, як треба, конкретного кольору. От щоб вони були саме такими, як вона їх бачить. І заплетена коса мала бути. Я собі це не так уявляла. Але коли Леся мене зібрала, я зрозуміла, що все склалося круто.

- Ваша подружка Наталка Карпа писала, що для свого весільного образу ви обрали її улюблені коралі - старовинні баламути, доповнені світлими низками коралів.

- Так. А Леся ще й працює з Наталкою. Є така весільна традиція – мати щось старе, щось нове, щось позичене. І ці коралі якраз і стали «щось позиченим».

Весільні кросівки купував мені Олекса. Можливо, на фотографіях не зовсім видно, вони плетені, мені дуже подобаються. Хоча читала з цього приводу деякі коментарі, критику.

- Та як же нашим людям не вставити свої п’ять копійок!

- Просто якісь класичні туфлі і не підійшли б. А вийшло все ніжно, у витриманому стилі.

До речі, навіть букет нам місцева флористка робила. Ще й наші келихи квітами прикрасила в такому ж стилі, як і мій букет. І це теж приємна випадковість, тому що я взагалі про букет не подумала. Ні про букет, ні про фотографа. А ще місцева кондитерка нам сказала, що весілля без торта не може бути, і подарувала нам весільний торт.

Не кажу вже за обручки. Обручки ми обрали буквально за два тижні, а їх виготовляють не менше трьох тижнів. Але український бренд Marika пішов нам назустріч. І ми їм дуже дякуємо за таку залученість та клієнтоорієнтованість. Тож в п'ятницю приїхали наші обручки поштою, а в суботу о 9-й ранку ми вже були одружені.

Реально наш український бізнес, українські підприємці, незважаючи на війну, всі перешкоди, нестачу людського ресурсу, великі молодці. Просто захоплююся цією незламною українською стійкістю і вражаючою креативністю. Вдячна всім, хто її проявляє, вони дуже додають натхнення і віри в те, що обов'язково все у нас буде класно.

У мене дуже велика підтримка від моїх колег

- Як нині почуваєтеся? Графік телемарафону виснажливий – це ж понад 6 годин ефіру.

- Впродовж дня, під час ефіру малюк менше двіжує. Переважно зранку, ввечері, коли приймаю горизонтальне положення, намагається якось давати про себе знати.

Але загалом у мене дуже велика підтримка від моїх колег. Це дуже для мене важливо. Всі з розумінням ставляться, з любов’ю, дуже підтримують. Таке мені в офісі гендер-паті влаштували!

Наприклад, у нас є один робочий день в суботу, який ми ділимо між собою. І мої колеги по телемарафону – Марічка Падалко, Наталя Островська, Святослав Гринчук - звільнили мене від робочої суботи на час вагітності.

- Ви взагалі така енерджайзер! Знаю, що у вас ще купа планів і щодо проєктів у благодійному фонді «Охматдит - здорове дитинство». Ви в наглядовій раді теж лишаєтеся?

- Так, я голова наглядової ради. Наразі, фактично завершено капітальний ремонт нового корпусу «Охматдиту», який повністю фінансує БФ «Охматдит-здорове дитинство». Кожна гривня має працювати на результат. Саме тому паралельно із завершенням капітального ремонту ми доводимо до кінця всі документальні та звітні процедури.

- За ті гривні вам уже й так дісталося, коли почалася в соцмережах критика навколо збору коштів на відновлення лікарні.

- Дісталося, ще й як. А головне – що і я, я вся наша команда працює на волонтерських засадах весь цей час. Звісно, в нас є працівники, але наглядова рада фонду та члени правління працюють на волонтерських засадах. Роман Лобай очолював процес відбудови, фактично більше року він цим займається дуже ретельно щодня. Якщо говорити чесно, він став просто локомотивом всього процесу капітального ремонту, ініціював наради, зустрічі, обговорення, коли виникали якісь спірні моменти і додаткові питання.

А в грудні минулого року ми розпочали новий напрямок - допомогу пологовим будинкам. Я тоді ще взагалі про вагітність не думала. В січні вже почали співпрацювати з Житомирським пологовим будинком.

- Що це за допомога?

- У кожного пологового є різні запити. До того ж у регіональних лікарень немає такої масштабної підтримки, як у київських, наприклад. Особливо, коли мова йде про прифронтові лікарні.

Наприклад, Житомирський пологовий будинок попросив нас придбати апарат УЗД та смарт-станції для визначення стану плоду в пологовій залі. Так сталося, що передавати першу допомогу в Житомирський пологовий я приїхала, коли вже знала, що при надії. Це був лютий, ми тільки-тільки дізналися з Олексою.

Тепер вирішили масштабувати проєкт «Перші життя» на всі українські пологові будинки, збираємо запити, намагаємося допомогти пологовим з тим, що їм дуже потрібно. Це дуже важливо зараз, коли ми втрачаємо стільки людей, стільки життів. Це підтримка майбутнього, дітей, щоби вагітні себе почували комфортно, щоб діточок могли рятувати в лікарнях в будь-якому місті України.

До речі, виявилося, наша менеджерка, яка займається проєктом, теж завагітніла. Можна сказати, що фонд працює не лише над покращенням дитячої медицини, а ще й демографічної ситуації в країні (посміхається).

Навіть не уявляю, як це - йти в декрет

- Ви розповідали, що вагітність стала для вас несподіванкою. А якою була реакція Олексія? Як ви йому про це сказали?

- Справа в тому, що в грудні минулого року у мене була септопластика, я вирівнювала носову перегородку, операція була під наркозом. У мене була дуже довга і складна реабілітація. І тоді подумала, що в мене стався збій циклу через реакцію на наркоз, на стрес. Реально була впевнена, що просто організм дав збій.

Сиджу на роботі, а мене починає нудити. О 15-й годині я зазвичай іду поїсти, бо потім в мене вечірні ефіри, і щоб увечері не нападати на холодильник, то завжди обідаю. Намагаюся вичислити, чого мені так погано. Обід тоді мені не дуже зайшов, легше не стало. Почала переписуватися з чатом GPT, описала свої симптоми, і він мені каже: «Треба зробити тест». Увечері мені вже зовсім стало погано. Почався класичний токсикоз.

А Олекса вирішив, він якимось дивним чином все відчував, що я знаю, в чому причина, просто хочу йому зробити сюрприз на День закоханих або на його день народження 25 лютого. Проте за тестом пішов. Так що ми разом все дізналися. Сюрприз для нього не вийшов, на відміну від мене (сміється).

Добре, що в мене тоді був в ТСН не ефірний тиждень, бо увесь тиждень дуже погано себе почувала. Токсикоз був просто жахливий. Співчуття всім, хто його переживає, особливо, якщо це ще й триваліший час, ніж було в мене. Це справді дуже складний період. В цей момент важлива підтримка всіх, хто поруч, бо тобі нічого не хочеться, світ не милий, як то кажуть.

Потім попросила шеф-редакторку піти мені на поступки - додати крісло в студії. Дуже вдячна, що всі поставилися з розумінням. Як зараз пишуть, всі про все здогадалися, коли я почала вести ефіри сидячи. Але це реально дуже виснажливо, особливо перші місяці, коли в тебе по 10 годин ефіру.

- Ви очікуєте на синочка. І якщо для дівчинки у вас були варіанти, то який список імен для хлопчика наскладали?

- Щось в нас все дуже складно зі списками. Я вже навіть і в Threads питала, там багато цікавих імен написали, але поки ми не наближаємося до якогось фіналу. Нам хочеться якесь дуже цікаве, красиве українське ім'я.

- Хочеться побути у декреті чи одразу на роботу? З одного боку – улюблена робота, не хочеться випадати з цього життя, з іншого - хочеться ж не пропустити всі ці миті, як малюк росте.

- Думаю, якийсь час точно побуду в декреті, це такий вже вік усвідомленого материнства, батьківства. Але, чесно кажучи, поки що цього не уявляю. У мене немає жодних ризиків чи застережень від лікарів, то ж поки планую ходити на роботу. Тим паче, як я казала, в мене на роботі найкращі умови, класне ставлення. Всі підтримують, допомагають.

До речі, навіть не уявляю, як це - йти в декрет. Я з 17 років ніколи не припиняла працювати, навчатися. У мене не було якогось періоду, щоб я хоча б три чи п'ять місяців сиділа вдома і нічого не робила. І мені важко навіть уявити, як це взагалі може бути.

Звісно, материнство - це інша діяльність. Зараз мені в соцмережах потрапляє дуже багато роликів вагітних або тих, хто вже народив, і всі кажуть, що їм про це життя ніхто не розповідав. Я теж вирішила більше ділитися в соцмережах своїми переживаннями. Адже в Україні через вік все одно є перестороги, деякі упередження.

У мене в коментарях – просто океан тепла і любові, але знаходяться й такі, які можуть написати, що в цьому віці вже треба внуків бавити. Цікаві люди.

- Це ще відголоски якогось радянського минулого, коли існували шаблони, що до певного віку треба було обов’язково вийти заміж, народити дітей, бо потім, мовляв, ти нікому вже не потрібна. Ми про це і з Інною Шевченко говорили, коли вона завагітніла у 46. І класно, що ви ділитеся своїм досвідом.

- Я взагалі вважаю, що наше суспільство зараз просто гігантськими кроками долає всі ці стереотипи, які за нами тягнуються з «совка». Принаймні, я до себе не чула, наприклад, термінів на кшталт «старородящая».

Бувають якісь поодинокі хейтерські коментарі в соцмережах, але я на них не зважаю. Дуже смішно, коли писали: «Вона не вагітна. Їй сурогатна мама виношує дитину, вона з накладним животом. Або - вона зробила ЕКЗ, то все показуха». Але якби я навіть і зробила ЕКЗ, я б про це сказала. Я і в ефірі постійно кажу, що це норма, це ок. Тим паче, під час війни, коли більшість чоловіків знаходяться не поруч з жінками. Вважаю, якщо є шанс, варто ним скористатися.

Ми про ЕКЗ теж, до речі, думали з Олексою, бо коли він був на фронті, в нас реально цикли не збігалися. Я намагалася їздити до нього, бачитися, але все одно це важко. Так склалось, що ми цим не скористалися, але це великий плюс для багатьох родин. В Україні репродуктивна медицина круто розвинена, працює і дає круті результати.

Дуже мило, як Олекса спілкується з малюком

- А ходите на якісь курси для вагітних?

- Поки що ні. Треба, напевно, вже на якусь йогу для вагітних піти чи в басейн.

Зараз ще й дуже втомлююсь, постійно хочу спати. Зранку такий живчик, а десь години до 4-5-ї вже не дуже й живчик. Мій третій триместр в таку пекельну спеку потрапляє. У мене супровід вагітності в «Лелеці», відповідно, я там маю можливість піти на курси батьків. Думаю, ми цим скористаємося обов'язково.

- Олексія теж візьмете?

- Сподіваюся, не знаю, як вийде. Він зараз служить в 3-ій окремій штурмовій бригаді, не все так легко вирішити зі службою. Але якщо в нього буде можливість, то, звісно ж, будемо разом. Раптом що - буду на онлайн-зв'язку. Бо переважно зі мною в клініку їздить подружка і моя косметологиня Женя Барилко. Мені з нею дуже комфортно. Дякую їй за підтримку. Як на мене, дуже важливо, коли поруч є людина, котра може розділити з тобою емоції, думки, переживання.

- Плануєте партнерські пологи?

- Я читала про це дуже багато, і всі жінки, у котрих були партнерські пологи, казали, що дуже важлива підтримка чоловіків. Вони вважають, що це класне рішення.

Звісно, все залежить від того, як буде складатися у Олекси на службі. Але, звісно ж, підтримка чоловіка дуже важлива в такі моменти.

- Ви з Олексієм переживаєте дуже щемливий і ніжний період. Чи змінилися якось ваші стосунки?

- Олекса дуже старається не конфліктувати, коли в мене поганий настрій чи я втомлена. Я бачу, як він старається проявляти ще більше турботи і уваги. Дуже мило, як він спілкується з малюком. Це дуже зворушливі моменти. Найсмішніше, що він йому завжди відповідає. У них уже свій зв'язок є. Реально він може лежати собі тихенько, а тут приходить тато, каже «синуля, привіт» - і він йому одразу «відповідає», теж передає привіт, штурхається на голос тата.

- А чого би вам ще хотілося для абсолютного щастя, так би мовити?

- Безперечно, все залежить від того, що відбувається в нашій країні. Мені дуже подобався період згуртованості, єднання українців у 2022 році. Пам'ятаю, я під час кожного ефіру, всіх інтерв'ю, говорила: мрію, щоб ця згуртованість не зникла. Так було круто відчувати себе в одній зграї. А зараз багато агресії, зокрема, в соцмережах, недовіри до всіх і до всього.

Тому мрію про те, щоби було більше єднання, більше згуртованості, взаємопідтримки, більше довіри одне до одного. Тоді всі були б щасливіші. Нам потрібно об'єднуватися, вірити одне одному, вірити в краще майбутнє і разом його будувати.