Тепер всі будуть слухати Україну: інтерв'ю з аналітиком Андрієм Добрянським

Американський політолог українського походження, директор Представництва Світового конгресу українців (СКУ) при ООН Андрій Добрянський дав велике інтерв’ю 24 Каналу.

У ньому експерт проаналізував ключові події російсько-української війни станом на 2026 рік та зміни, що відбулися в останні місяці. У центрі уваги – технологічна перевага ЗСУ у виробництві безпілотників, яка зростає та масштабується, а головне - нівелює перевагу РФ у масі.

Добрянський звертає увагу на стратегічне значення ударів по російському паливно-енергетичному комплексу, а також на дипломатичну гру навколо майбутнього Саміту НАТО в Анкарі та спробам Кремля заблокувати євроінтеграцію України через лояльні європейські уряди.

Експерт також говорить про потенціал отримання Україною від США ліцензій для виробництва ракет-перехоплювачів до систем Patriot.

Хочете щодня читати оперативні та якісні новини Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Деталі – у текстовій версії інтерв'ю пана Добрянського на 24 Каналі.

Технологічний прорив ЗСУ та масштабування безпілотників

Україна помітно посилила стратегічний тиск на російський тил та енергетику, але Росія продовжує концентрувати сили на фронті. У будь-якому разі, цікаво, що жодних дипломатичних зрушень немає. Москва не відмовилася від своїх максималістських цілей?

Так. Тобто ми говоримо про два фронти – дипломатичний та безпосередньо на полі бою.

Я думаю, що одна велика помилка, якої Росія припустилася за останній рік, і яку Україна не робила від самого початку війни – це фокус на виявленні та протидії будь-яким балістичним ракетам або, особливо, дронам.

Ми бачимо, що Україна має можливість запускати свої балістичні ракети та безпілотники над територією Росії так, як Росія вже практично не може робити над Україною, особливо з червня минулого року.

Я пам'ятаю, як після виступу на конференції минулого тижня ми згадували конференцію у червні 2025 року, коли всі були розгублені. Ніхто не мав успішного захисту від дронів "Шахед" у промислових масштабах. Це було вже на третій рік війни, а ми все ще не розробили системного захисту. А зараз ми бачимо, що Україна робить це в промислових масштабах. Вона може виробляти та відправляти на фронт 10, 20, 30 тисяч таких засобів на регулярній основі. І тому Україна здатна перехоплювати те, що летить на її територію.

Росія ж не інвестувала в такі засоби перехоплення. У них є дрони-перехоплювачі, але вони не мають таких систем виявлення, які має Україна. І щоразу, коли західні експерти люблять говорити про вроджену перевагу Росії через те, що вона є набагато більшою країною, і тому вона обов'язково переможе, вони забувають про зворотний бік медалі.

Набагато більша країна означає, що у вас набагато більше території, яку потрібно захищати. Саме тому Україні простіше розмістити детектори по всій країні.

Мати перехоплювачі по всій території Росії – набагато складніше завдання. Вони можуть сконцентруватися, можливо, на захисті Санкт-Петербурга та Москви. Ми знаємо, що навіть це їм зараз важко дається. Але як щодо решти Росії?

І це проблема для РФ. Перевага, про яку говорять багато експертів на полі бою, технічно перетворюється на слабкість, коли мова заходить про те, скільки території вам потрібно захистити.

Повна версія інтерв'ю з Андрієм Добрянським – дивіться відео:

"Українські санкції" та реальність, у якій живе Путін

Ми маємо інший бік – переговорний процес. Путін заявив, що не дасть Збройним силам України можливості нав'язати свої умови на переговорах. Але я думаю, що Путін забув, що сьогодні вже 2026 рік, а не 2022. Україна вже має власну далекобійну зброю, і ЗСУ точно просувають свій порядок денний не лише в переговорах, але й шляхом знищення російських нафтопроводів. Тож у якій реальності живе Путін?

Ми знаємо, що реальність полягає в тому, що те, що Україна називає "українськими санкціями" – тобто атаки на російську викопну паливну економіку – це єдині успішні методи, щодо яких є повна згода.

Коаліція, країни "E3", "E5", Сполучені Штати, всі партнери України згодні з тим, що це єдиний спосіб змусити Росію сісти за стіл переговорів.

Коаліція "Е3" – це дипломатичний формат, куди входять Велика Британія, Франція та Німеччина; "E5" – ті самі + Польща та Італія.

Тож Україна робить те, з чим усі згодні – підштовхує Росію до того, щоб сісти за стіл. І під цим я маю на увазі не відправку заступника заступника якогось міністра кабінету. Я говорю про те, що Путін буде змушений сісти за стіл особисто, чого він ще не робив.

Він літав до Анкориджа, щоб з'їсти лобстера та стейк, але це не були переговори. Це було диктування умов, які хотіла Росія. Вони не слухали зустрічних пропозицій, і на цьому розмова закінчилася. Тож те, що робить Україна – це збереження тиску, щоб зрештою змусити Росію сказати: або наша економіка розвалиться, або я сідаю за стіл переговорів. І це чудова позиція.

Щодо іншої сфери переговорів, ми бачимо прогрес не лише на конференції з відновлення, яка відбулася на вихідних, але й у заяві G7, яку, сподіваюся, ми розвинемо за тиждень, коли відбудеться Саміт НАТО в Анкарі. Це те, що відбувається щороку.

Ми маємо розмову, яка починається між лідерами на G7, потім вони спілкуються телефоном наступні три тижні, а потім збираються разом в Анкарі.

Минулого року те, що виникло як ідея на G7, після Саміту НАТО перетворилося на "ініціативу PURL (Prioritized Ukraine Requirements List – 24 Канал)", і раптом це кардинально змінило гру.

Тому я сподіваюся побачити якесь оголошення на цьому Саміті НАТО або, можливо, за тиждень після нього, особливо щодо підтримки України з боку США. Адже у нас є невикористаний пакет підтримки на 400 мільйонів доларів, який уже був проголосований та підписаний президентом ще у грудні. І, як знають багато глядачів, додаткова підтримка обговорюється та голосується в Сенаті щомісяця.

Дипломатичні перемоги України та спростування російських наративів

Але Росія все ще просуває свою стратегію в переговорній перспективі. Рубіо заявив, що Анкоридж був лише пропозицією, а не угодою. Але Лавров детально це заперечував. Вони кажуть, що Вітков підтвердив пункти за Трампа та Рубіо. Існує думка, що США вигадали Анкоридж, щоб виграти час, але це більше схоже на риторику Путіна, коли він постійно каже, що його обдурили і що він є жертвою?

Це історичний російський наратив. Ми можемо говорити про Анкоридж і про те, що Росія надала пропозицію, і на цьому все закінчилося.

Це той самий наратив, який вони використовують щодо Стамбула у квітні 2022 року – мовляв, усе було підписано, всі погодилися, то чому ж усі дали назад? Це була пропозиція. Ніхто не погоджувався на неї. Це був лише початок дискусії.

Ви згадали Мінськ. Росіяни сядуть за стіл і згадають Переяславську раду. Це їхня історія намагань обдурити сусідні країни, порушуючи власні домовленості, а потім заявляючи, що те, що вони запропонували, було остаточною угодою, тож чому б усім просто не послухати їх?

На щастя, Україна робить неймовірну дипломатичну роботу, не лише здобуваючи нових союзників на Близькому Сході, відправляючи туди своїх фахівців з перехоплювачів та протибалістичної зброї для консультування нових партнерів, які зацікавлені в інвестуванні в Україну, доки Україна допомагає їм з ППО. Але й по всьому світу – в країнах, де ми раніше не бачили активності.

Здається, лише минулого тижня президент Гондурасу вперше відвідав Україну. Прем'єр-міністр Ірландії відвідав Україну минулого року. Це чудові кроки, які зробила Україна, піднявши свій статус до того, чого прагнули багато людей ще з часів Української Народної Республіки у 1917 році – щоб Україна була рівною серед інших націй.

І це те, що ми бачимо сьогодні. Ми бачимо Україну як рівну іншим державам, де президент може прийти і вести розмови з будь-якою кількістю важливих світових лідерів, і всі будуть слухати Україну, бо знають, що те, що робить Україна – це те, чого інші країни зробити не можуть.

Гібридна війна в Європі та спроби Кремля розколоти коаліцію

Деякі ЗМІ пишуть, що найближчі місяці будуть вирішальними. Якщо Росія зможе щось вдіяти з наслідками ударів – тобто відновити логістику до Криму, ліквідувати дефіцит та прискорити наступ – це вдарить по настроях в Україні та готовності Європи платити. Якщо ні, то Кремль зіткнеться з серйозними бюджетними та політичними проблемами, а Путін опиниться перед вибором між ескалацією аж до ядерного ультиматуму та заморожуванням лінії фронту. Путін перебуває під максимальним тиском. Ми навіть бачимо відео від російських бойовиків, які запитують, навіщо вони це роблять, і пропонують повернути зброю на Москву. Але що робить Путін у цій ситуації? Він не йде вперед на полі бою, не оголошує мобілізацію, не робить того, що мав би робити військовий лідер. Він посилює дезінформацію та війну проти Заходу на рівні, якого ми не бачили за останній рік.

Зокрема, він націлений на західні уряди. Одним із завдань є спроба вбити клин між Польщею та Україною. Це його оптимальна мета, оскільки це означало б вето на подальші переговори про вступ до ЄС. Це те, чого він дуже прагне після зміни уряду в Угорщині.

Але також у нас попереду низка важливих виборів у Європі, не кажучи вже про президентські вибори у Франції, а також парламентські вибори в Німеччині, ймовірно, наступного року. Ось чому він намагається маніпулювати такими країнами, як Польща та Угорщина на кордоні, щоб затримати будь-який вступ. Жодних нових кластерів для розвитку вступу до ЄС.

І якщо він зможе затримати це ще трохи, а потім використати свої маніпуляції на виборах, щоб змінити результати виборів у Німеччині, Франції чи будь-якій іншій країні, тоді ми говоритимемо про зовсім новий режим, який очолить Європу.

Знаєте, на цій останній зустрічі G7 у нас були Кір Стармер, Еммануель Макрон і канцлер Мерц. Цих трьох людей не буде на наступному Саміті G7 наступного року, тому що Кір Стармер уже оголосив про свою відставку, Макрон не може там бути через обмеження термінів повноважень, а Мерца ми можемо не мати через вибори.

Тож уся ця міжнародна маніпуляція – це ще одне поле бою, саме тому я дійсно наголошую на важливості українського дипломатичного корпусу та всього, що вони роблять, тому що в дипломатичній сфері йде така ж гаряча війна, як і на землі в Україні.

Ліцензії на виробництво ракет Patriot: бізнес-підхід до Трампа

У мене є ще одна цікава новина, можливо, хороша новина для нас. Зеленський заявив, що попросив США надати ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів Patriot в Україні або в Європі. І американська сторона позитивно відреагувала на цю ідею. Але Білий дім та виробники публічно не підтвердили укладення конкретної угоди. Яка ваша думка? Чи є прогрес на цьому треку?

Ну, це одна з тих потенційно хороших новин, про які я згадував, коли розмови починаються між лідерами G7, потім вони спілкуються телефоном, а потім знову зустрічаються особисто на Саміті НАТО і дивляться, чи зможуть вони виробити угоду.

Це одна з потенційних речей, над якими міжнародна спільнота може працювати з президентом Трампом.

Одна з речей, яку вони мають для торгівлі з Трампом – це те, що Трамп хоче, щоб вони робили більше на Близькому Сході. Він хоче, щоб вони відправили мінні тральщики, хоче, щоб вони робили більше для відкриття Ормузької протоки.

І це те, над чим вони можуть працювати, але натомість вони можуть попросити надати ліцензії Україні. Чому це краща перспектива, ніж, скажімо, купівля "Томагавків" у США? Тому що це потенційна бізнес-угода, набагато більшою мірою, ніж дипломатична.

Це те, де Україна виробляла б у промислових масштабах зброю, яку хотіли б мати багато партнерів США – на Близькому Сході, у багатьох країнах Європи. І якщо Україні нададуть ліцензії, Сполучені Штати отримуватимуть певний відсоток від продажів.

Тож завжди корисно мати бізнес-пропозицію для президента Трампа, де він може заробити гроші, а не просто дипломатичну пропозицію, де ви просите його подумати про те, що найкраще для світу. Зазвичай він дивиться на те, що найкраще для його гаманця.

Далекобійна кампанія ЗСУ та удари по російському ВПК

Ви згадали про "українські санкції" для Росії. Давайте поговоримо детальніше про цю ситуацію. 22 червня Україна оголосила про удар ракетами по воронезькому підприємству, яке виробляє електроніку для ракетних комплексів "Іскандер". Загалом Україна виділила далекобійні удари в окрему кампанію. Наскільки це змінює не лише фронт, але й геополітичне становище України?

Це те, про що ми говорили ще у 2025 році, коли Україна просила "Томагавки", і ця угода зірвалася. Але проблема у 2025 році полягала не лише в перехопленні "Шахедів", про що я згадував на початку розмови, а в тому, що Україні не давали і вона не мала власного масового виробництва зброї середньої або більшої дальності. Тепер це змінилося.

У вас є "Фламінго", у нас є інші системи, особливо дрони, які можуть літати все далі й далі. І щомісяця, здається, ми маємо новий рекорд того, як далеко український дрон може успішно здійснити атаку. І чому ми говорили про це у 2025 році – з тієї ж причини це важливо і сьогодні.

Тому що Росія подбала про те, щоб її виробничі потужності були поза межами досяжності того, що Україна мала на той час – поза зоною досяжності ATACMS чи HIMARS. Вони хотіли, щоб їхні об'єкти, особливо з виробництва "Шахедів" або, як ви згадали, "Борис" чи інші ракетні виробництва, були розташовані далі, ніж Україна раніше мала можливість атакувати.

Удари по цих об'єктах змінюють гру. Так само, як коли Україна знищила 20 000 одиниць механізованої техніки – чи то бронетранспортери, чи танки – Росія тепер працює в іншому масштабі, ніж раніше.

Приголомшливо думати, що велика ядерна держава втратила 20 000 одиниць механізованої техніки під час цієї війни. І вони втратили її тому, що Україна все це знищила.

Тепер Україна прагне знищити їхню перевагу в ракетах. І якщо це станеться, ми говоритимемо про те, що у Росії закінчуються варіанти на полі бою.

Саміт НАТО в Анкарі та майбутнє фінансової підтримки

І ще одна важлива тема – Саміт НАТО в Анкарі 7 – 8 липня. Це ключова дата попереду. Обговорюється військова допомога у розмірі 70 мільярдів доларів на рік без участі США. Політичні оглядачі пишуть, що Україна буде головним джерелом суперечок.

Однією з головних причин, чому це викликає суперечки, є те, що Росія робить усе можливе, щоб затягнути, затягнути і ще раз затягнути або ухвалення військового плану, або, особливо, переговори про вступ до ЄС. Росія дуже зосереджена на цих переговорах з ЄС.

І це те, що ми бачимо зараз від Угорщини та Польщі, але інші країни також підключаться до цього процесу, враховуючи активну участь Росії у спробах підірвати уряди Болгарії, Румунії, Молдови та інших країн. Йдеться про отримання голосів, які заблокували б або рішення про вступ, або розмови в НАТО.

І це дуже серйозна річ, тому що ми можемо думати про великі країни – скажімо, якщо АдГ переможе в Німеччині, або якщо зміниться уряд у Франції. І, звичайно, всі скажуть: "О, тепер ми маємо дуже серйозні зміни в Європі". Але Путіну не обов'язково замахнутися на велику перемогу з цими великими націями.

Він може зосередитися на менших країнах і використовувати свої маніпуляції. І це дійсно питання про те, що станеться в Анкарі.

Саме тому ми бачимо таку активну дипломатичну взаємодію України з цими країнами прямо зараз, перед самітом в Анкарі, а також з боку коаліції партнерів України, які розмовляють з країнами, що потенційно можуть щось заблокувати.

Які є камені спотикання? Що може зробити Західна Європа, щоб змінити думку деяких із цих країн, або що може зробити Східна Європа, щоб змінити думку деяких західних країн, аби переконатися, що не буде жодних перешкод, коли вони приїдуть до Анкари?

Інтерв'ю вийшло англійською, сайт 24 Каналу переклав його українською. Текст інтерв’ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.