Волейболістка Валентина Давидова: Важко виходити на корт, коли діти в Запоріжжі під обстрілами

Для більшості із нас пляжний волейбол - це розслаблена відпустка, гарячий пісок, холодні напої та ліниве перекидання м'яча через сітку під крики чайок. Але для цих дівчат піщаний корт - зона екстремальних навантажень, де долю золотих медалей вирішує раптовий порив вітру. Днями жіноча збірна України з пляжного волейболу тріумфально вийшла у фінал Кубка націй. Лідерка нашої команди, 38-річна Валентина Давидова, розповіла журналісту Коротко про, чому на топовому рівні неможливо «сховатися» за спину напарниці, як зберігати форму, коли твої партнерки набагато молодші, і як воно - виборювати перемогу в Європі, коли думки та серце залишаються в обстрілюваному Запоріжжі.

Готові битися до останнього розіграшу

- Валентино, ви з партнерками по збірній зуміли вийти у фінал Кубка націй. Що означає цей успіх для вас особисто та для команди?

- Для кожної з нас це величезна гордість і водночас велика відповідальність. Для мене особисто як для досвідченого гравця цей успіх - підтвердження того, що вся наша важка праця, щоденні тренування та переїзди дають свій результат. А для команди - це колосальний крок уперед. Ми довели, що український пляжний волейбол здатний домінувати на європейській арені. Особливо зараз, коли кожен наш вихід на корт - це можливість підняти прапор України та нагадати світові про нашу країну.

- Ви не віддали жодного сета бельгійкам, англійкам та француженкам. Завдяки чому вдалося продемонструвати такий потужний та домінантний виступ?

- Секрет у максимальній концентрації та чіткому розборі суперниць. Ми з Ангеліною (Хміль. - Авт.), моєю безпосередньою партнеркою, а також іншими дівчатами - Євою Сердюк та Дарією Романюк, виходили на кожен матч із настроєм боротися за кожен м'яч, незалежно від рахунку на табло. Нам вдалося тиснути на суперниць своєю подачею, тримати блок і дуже чисто відіграти в захисті. Коли ти не даєш супернику відчути свою гру з перших розіграшів, вони починають помилятися. Ми цим скористалися на всі 100%.

- У чому зараз полягають сильні сторони вашої команди? Що робить її сильнішою за інших?

- Наша головна сила - це досвід та молода, нестримна енергія. У нас чудовий мікс у збірній. Ми вміємо чути одна одну на корті, швидко адаптуватися під кожну пару суперниць і, найголовніше, маємо справжній український характер. Пляжний волейбол - це гра емоцій, і наша стійкість у психологічному плані, вміння підтримати партнерку у важку хвилину роблять нас єдиним цілим.

Задоволення від волейболу нікуди не зникло

- Ви вже багато років у волейболі. У вас величезна кількість досягнень та нагород. Але чи отримуєте ви від волейболу стільки ж задоволення, як, скажімо, 5 років тому?

- Знаєте, задоволення нікуди не зникло. За п'ять років нічого не змінилося. Змінюються лише напарниці (посміхається). Зараз я кайфую від тонкощів гри, від того, коли вдається перехитрити суперника не силою, а тактикою. Кожна перемога тепер цінується значно вище, бо ти чітко знаєш, яка ціна за неї заплачена. Волейбол - це моє життя, і пристрасть до нього не згасає.

- У чому полягає секрет вашого спортивного довголіття?

- Це професійне ставлення до свого тіла та залізна дисципліна. Пляжний волейбол дуже виснажливий: пісок, спека, постійні стрибки. Тому на першому місці - це фізика, фізичне навантаження, особливо для мене, адже зі мною дівчата молоді, сильні, я маю бути з ними на рівні.

- Що складніше зберігати з роками: фізичну форму, емоції чи мотивацію?

- Мабуть, найскладніше - це утримувати баланс емоцій. Фізичну форму можна підтягнути в залі за допомогою правильних навантажень. Мотивація у мене завжди висока, бо я хочу перемагати та гідно представляти Україну. А от емоційно не вигоріти від постійних перельотів, та ще й завжди думати про дітей і родину, яка залишилася в Запоріжжі, де постійно йдуть обстріли... Це дуже важко.

- Взаєморозуміння між гравцями в парі відіграє вирішальну роль для гри та результату?

- У пляжному волейболі - це 80% успіху. На відміну від класичного волейболу, де на майданчику шість гравців і є заміни, тут вас лише двоє. Сховатися ніде. Якщо немає взаєморозуміння, суперник це миттєво відчує і «затисне» вас. Ви повинні відчувати партнерку спиною, знати її сильні сторони і розуміти, як її підтримати, коли гра не йде.

- Як взагалі це вибудовується - ця довіра, хімія на майданчику?

- Хімія з'являється тоді, коли ви разом проходите через важкі поразки та прикрі невдачі, але не починаєте звинувачувати одна одну, а шукаєте вихід разом. Потрібно багато розмовляти, приймати характер партнерки, ділити побут на зборах. Довіра росте тоді, коли ти впевнена: що б не сталося, твоя напарниця підстрахує і віддасть усі сили заради спільного м'яча.

- Чи бувають у вас свого роду розбори польотів після якихось невдалих моментів під час матчів?

- Ми це робимо не як усі (посміхається). Кожна переглядає гру і коментує свої помилки. Іноді це буває смішно. Але іноді хочеться плакати.

- Які дрібниці можуть вирішити долю матчу на найвищому рівні?

- На топовому рівні всі вміють сильно бити і високо стрибати, тому долю матчу вирішують саме психологічні нюанси та дрібниці. Напрямок вітру, який раптово змінився під час подачі; те, як ти поставив стопу на глибокому піску. Але головне - це концентрація наприкінці сета. Хто менше зробить невимушених помилок, той і забирає гру.

- Який момент у кар'єрі є для вас найяскравішим?

- Важко виділити якийсь один момент, бо кожна велика перемога особлива. Звичайно, назавжди в пам'яті закарбувалися золоті медалі чемпіонатів України, знакові перемоги на світовому турі. Але, мабуть, найемоційніші моменти - це коли ти стоїш на п'єдесталі міжнародного турніру, лунає Гімн України, і ти бачиш наш прапор на трибунах. Це ні з чим не порівняти.

Мрію, щоб діти ніколи не ховалися в укриттях

- Яка ви поза спортом?

- Поза спортом я мама. Я все віддаю дітям. Ми гуляємо, у нас танці, англійська, взимку - школа. Я дуже люблю готувати.

- Що для вас ідеальний відпочинок?

- Ідеальний відпочинок - коли зі мною чоловік і діти, оскільки я дуже рідко буваю вдома. Мені більше нічого не потрібно. А де це буде: вдома, за містом чи десь на морі - це не має значення.

- Що може вас розсмішити?

- У мене дуже хороше почуття гумору. Але найчастіше сміх викликають якісь побутові, життєві ситуації та жарти друзів чи дівчат по команді. Взагалі у нашій збірній без гумору ніяк - він часто рятує нас від стресу та втоми на зборах. Коли ми починаємо згадувати якісь наші спільні пригоди чи дорожні курйози, сміємося до сліз.

- Про що мрієте зараз?

- Зараз у мене, як і в кожного українця, одна найбільша, найголовніша мрія - це наша перемога, настання миру та безпеки на рідній землі. Мрію про те, щоб усі наші захисники та захисниці повернулися додому, щоб міста відбудувалися, а діти більше ніколи не ховалися в укриттях.