Їли м’ясо після комодських варанів: Homo floresiensis могли бути падальниками, а не мисливцями

Доісторичні родичі людини Homo floresiensis, яких через малий зріст часто називають "хоббітами", могли виживати не завдяки полюванню на великих тварин чи вмінню користуватися вогнем, а через поїдання сирих залишків здобичі після комодських варанів на індонезійському острові Флорес. Нове дослідження поставило під сумнів попередні уявлення про поведінку цих гомінінів. Про це повідомили CNN.

Доісторичні родичі людини, яких назвали "хоббітами" через їхній невеликий зріст, могли бути не вправними мисливцями на велику здобич, а падальниками. Нове дослідження припускає, що Homo floresiensis, імовірно, виживали завдяки решткам тварин, яких убивали комодські варани.

Ці висновки доповнюють дедалі більшу кількість доказів того, що Homo floresiensis не були такими розвиненими, як науковці припускали після їхнього відкриття. Мозок цих гомінінів був лише трохи більшим за мозок шимпанзе, що робить питання їхньої поведінки особливо важливим для розуміння еволюції людини.

Рештки Homo floresiensis археологи знайшли у 2003 році в печері Ліанг-Буа на індонезійському острові Флорес. Відкриття привернуло значну увагу, адже істота мала череп розміром приблизно з грейпфрут і, ймовірно, була лише близько одного метра заввишки.

Поруч із рештками «гобітів» дослідники виявили кам’яні артефакти та кістки Stegodon florensis insularis — вимерлого родича слонів, який за розміром був приблизно як бізон. Таке сусідство довго підтримувало припущення, що Homo floresiensis могли виготовляти знаряддя та використовувати їх для полювання на великих тварин.

Додатково на місці розкопок знаходили обпалені кістки дрібніших тварин. Це давало підстави припускати, що "хоббіти" могли користуватися вогнем, а отже мали складніші навички, ніж можна було очікувати від гомінінів із таким малим мозком.

Подібна поведінка вважається важливою еволюційною рисою, пов’язаною з гомінінами з великим мозком. До таких належать неандертальці, Homo sapiens, тобто сучасні люди, а також Homo erectus — ранній вид людини, який жив приблизно від 1,89 млн до 110 тисяч років тому.

Саме можливий зв’язок між кам’яними знаряддями, полюванням і використанням вогню змушував частину дослідників вважати, що Homo floresiensis були близько пов’язані з Homo erectus. Однак нова робота пропонує інше пояснення їхнього способу життя.

Палеоантропологиня докторка Елізабет Грейс Вітч, яка досліджує еволюцію людського харчування та взаємодію ранніх людей із тваринами, вирішила детальніше перевірити, як Homo floresiensis могли виживати на ізольованому острові. Йдеться про період приблизно між 190 тисячами та 50 тисячами років тому.

Вітч та її колеги провели багаторівневий аналіз кісток стегодонів, знайдених на Флоресі. Дослідники вивчали, що саме відбувалося з цими кістками після смерті тварин, і чи можна за слідами на них встановити роль Homo floresiensis.

За словами Вітч, вона хотіла перевірити, чи справді можна показати, що Homo floresiensis були мисливцями, як їх десятиліттями зображали в науковій і популярній літературі. Однак результати дослідження, до якого увійшов і експеримент із годуванням комодського варана, вказують на іншу модель поведінки. Науковці припускають, що "хоббіти" використовували кам’яні знаряддя не для добування великої здобичі, а для оброблення сирих залишків стегодонів після єдиного великого хижака острова.

Дослідження також свідчить, що Homo floresiensis не використовували вогонь для приготування м’яса. У поєднанні з попередніми роботами це змінює уявлення науковців про місце «гобітів» на родовому дереві людської еволюції.

Тисячі знарядь були знайдені поруч із рештками Homo floresiensis. Це свідчить, що ранні гомініни виготовляли інструменти з місцевої породи — кременистого каменю, щоб відділяти м’ясо стегодонів від кісток.

Про це розповіла співавторка дослідження Бріана Побінер, палеоантропологиня Смітсонівського інституту. Однак сама наявність знарядь не доводить, що "хоббіти" були мисливцями на великих тварин. Дослідники хотіли з’ясувати, чи сліди на кістках стегодонів справді підтверджують полювання Homo floresiensis на єдиного великого травоїдного мешканця острова того часу. Стегодон важив приблизно 570 кг і мав близько 1,5 метра заввишки в плечах.

Люди-"хоббіти" могли виживати завдяки решткам здобичі комодських варанів

Пошук відповіді привів команду до несподіваного місця — зоопарку Атланти в американському штаті Джорджія. Там дослідники спостерігали, як комодський варан на ім’я Рінка завдяки потужному укусу поїдав тушу кози. Цей експеримент був потрібен, щоб краще зрозуміти, які саме сліди залишають великі ящірки на кістках тварин. Після трапези Рінки команда застосувала 3D-сканування до кісток кози.

Отримані дані порівняли зі слідами порізів, які люди залишали кам’яними знаряддями, а також із кістками стегодонів із печери Ліанг-Буа. Це дало змогу оцінити, які позначки могли бути зроблені зубами варанів, а які — інструментами Homo floresiensis.

Вітч зазначила, що після порівняння слідів на кістках стегодонів із зразками укусів комодського варана та порізів від знарядь її здивувала подібність більшості слідів саме до слідів варана. Це стало одним із ключових аргументів на користь нової версії. Сліди зубів комодського варана найчастіше траплялися на найбільш м’ясистих частинах тіла стегодонів. Натомість порізи від кам’яних знарядь «гобітів» були знайдені на менш цінних ділянках туші.

На думку дослідників, комодські варани могли діяти подібно до того, як вони сьогодні полюють на водяних буйволів. Вони використовували отруйний укус, щоб убити стегодонів, а після того, як небезпека минала, Homo floresiensis підходили до решток і зрізали м’ясо з того, що залишалося. У такому сценарії "хоббіти" не наражалися б на небезпеку отруєння отрутою комодського варана під час поїдання залишків.

Без вогню і великого полювання: нові дані здивували науковців

Щоб перевірити можливість використання вогню, дослідники проаналізували кістки гризунів, які накопичувалися в печері протягом тисяч років завдяки совам, що там ночували. Якби в печері облаштовували вогнища, кістки під ними мали б сліди обвуглення.

Однак жодна з 4500 досліджених кісток гризунів не була обпаленою. Так само слідів обвуглення не виявили й на кістках стегодонів.

Науковці припускають, що кілька обпалених кісток, знайдених у пізніших археологічних шарах печерних відкладень, пов’язані вже з Homo sapiens. Сучасні люди використовували печеру приблизно від 46 тисяч років тому, тобто після зникнення і стегодонів, і Homo floresiensis. Побінер вважає, що Homo floresiensis, найімовірніше, жили за рахунок сирого м’яса, яке знаходили після хижаків, а також рослин і комах. Попри присутність комодських варанів, вони могли існувати на острові протягом тисяч років.

Водночас дослідження показує, що доісторичні родичі людини, які жили в один час із неандертальцями та сучасними людьми, могли мати зовсім інші поведінкові адаптації. Це означає, що еволюція людських родичів не рухалася єдиним шляхом до складнішої культури й технологій.

Вітч продовжує дослідження, щоб з’ясувати, чи споживали Homo floresiensis інших тварин. Це має допомогти точніше зрозуміти їхню екологічну роль в острівній системі Флореса. Версія про те, що Homo floresiensis не полювали на велику здобич і не користувалися вогнем, може свідчити про інший еволюційний шлях цих гомінінів. Можливо, вони були ближчими не до Homo erectus, а до іншого раннього виду Homo, який відокремився ще до появи Homo erectus.

За словами Вітч, простіший набір поведінкових навичок може вказувати на походження від гілки, яка відділилася від лінії Homo до того, як у пізніших видів цього роду сформувалися складніші адаптації. Це важливий аргумент у дискусії про місце Homo floresiensis у людській еволюції.

Нове дослідження посилює давню підозру, що Homo floresiensis не були карликовою формою Homo erectus. Таку думку висловив доктор Кріс Стрінгер, керівник досліджень у сфері походження людини та палеоантропології в Музеї природної історії в Лондоні, який не брав участі в роботі.

На його думку, "хоббіти" могли бути нащадками примітивнішої форми, схожої на Homo habilis або Australopithecus, яка потрапила на острів понад 1 млн років тому. Homo habilis є одним із найдавніших відомих видів роду Homo, а австралопітеки, зокрема відомий викопний екземпляр Люсі, ходили прямо, але мали відносно малий мозок, ближчий за розміром до мозку людиноподібних мавп.