Секрети гуцульської бартки: навіщо ветеран кує зброю без заточення

З братом вони воюють по черзі. Поки один на фронті - другий у кузні. Ветеран Антон Фіцич вручну, без лазерів, відроджує культуру гуцульської зброї-посоха, за якою вишиковуються в чергу покупці з усієї України. Журналістка Коротко про дізнавалася, чому столітні бартки були коротшими за сучасні і як куванню повертають його колишню славу.

У гори бартки гуцули вже не беруть

Бартки – майже забута зброя-посох, без якої раніше не обходився в побуті жоден гуцул, який себе поважав. Сьогодні бартки найчастіше горяни беруть у руки лише на свята: щоб продемонструвати, приміром, у церкві, де збирається все село, що ти – порядний газда. Бартка - саме той аксесуар, який це підкреслює. При походах «на горби» (пагорби) - так у Карпатах називають гори - їх беруть рідше, але все ж таки беруть. Що для городянина – гора, для горця - так, горбик.

Якщо в горах інтерес до автентичної палиці-сокири серед місцевих в останні десятиліття впав, то у великих містах, навпаки, він зростає з кожним роком. Як звичайні громадяни, які цікавляться гуцульським побутом та українською культурою загалом, так і відомі люди замовляють гуцульські топірці у майстра з Косова Івано-Франківської області Антона Фіцича.

З братом воюють по черзі

Антону Фіцичу – 44 роки. Гуцульську зброю - бартки - а також козацькі шаблі та лицарські мечі він почав робити після того, як повернувся з війни. Отримав травму, порвав зв'язки, потрапив під звільнення у запас. Але хоче повернутись. Здоров'я, каже, дозволяє.

- Мій молодший брат Микола, як почалася велика війна, приїхав із Балі – він там жив у мирний час, – починає розповідь про себе Антон Фіцич. - Міг би залишитися, але совість не дозволила. Я вже був на війні, мати дзвонить: "Брат приїхав і вже побіг у військкомат". Я йому зателефонував, попросив: "Давай хоча б по черзі, у нас вдома є люди старшого віку". Зараз він служить, а я вдома. Після нього знову піду.

Міг би сидіти в горах – бої далеко. Але почуття чоловічого обов'язку не дозволяє. Служив спочатку на Київщині, потім на Донеччині.

Що за газда без бартки

До цього Антон Фіцич також займався куванням, але робив громіздкі предмети: ворота, лавки, ліхтарі. Декілька років тому зайнявся тим, про що давно мріяв – зброєю. Хоча саме зброєю він свої роботи не називає, каже – це звичайні споживчі предмети та сувеніри. Беруть переважно на подарунки або як предмет інтер'єру. Зарубати таким мечем або шаблею не можна - віддає неточеними.

– Якщо заточувати, вони вже кваліфікуватимуться як зброя, – пояснює майстер. – І тут потрібна вже інша документація. А це просто декоративна річ. Хоча зброєю можна вважати і камінь. Потрібно пам'ятати, що вбиває не зброя, вбиває людина.

Для клинків барток майстер робить спеціальні латунні чохли – щоб ніхто не поранився.

Бартки - найпопулярніше замовлення у майстра.

- Як у нас кажуть: «Гоноровий газда має бути з барткою», - зазначає Антон Фіцич. - Зараз все гуцульське в моді, тож їх беруть і в походи, та й у будні знадобляться.

За старих часів горяни робили бартки тільки зі сталі. Клинок використовувався як звичайний інструмент, обух замінював молоток, а рукоятка відігравала роль звичайної опорної палиці. Коли їх почали виготовляти з латуні та бронзи, бартка почала перетворюватися з побутового інструменту на декоративний предмет. Тоді ж гуцульські бартки почали називати сокирами (топірцями).

Антон Фіцич робить їх, в основному, із сталі різних видів. Не рідкість у його роботах дамаська сталь – міцний і зносостійкий матеріал. Також йдуть у хід кольорові метали: латунь, мідь.

Коли все ідеально – це нудно

Першу бартку, каже майстер, робив собі. Ще не закінчений топірець виклав у сториз в інстаграмі... і вже через 40 хвилин він був проданий.

- Я не ставив такої мети, але тоді зрозумів, що можна, виявляється, на цьому заробляти, - ділиться з Коротко про Антон Фіцич. – Сьогодні - це моя основна робота. Замовлення є завжди – без діла сидіти не доводиться.

Першу бартку купив побратим. Щоправда, з нею, зізнається Антон, він продешевив – продав за 150 у.о. Високу ціну пояснює просто.

- Час - це найцінніше, що є в житті, а його йде багато... - філософствує майстер. - Якщо поспішати, то бартку я зроблю за тиждень. На меч потрібно щонайменше місяць. Там взагалі інший технологічний процес. Стільки ж піде на шаблю.

Зараз ціна барток з декором та гравіюванням стартує від 350 у.о., мечів – від тисячі у.о. На мечі йде більш і матеріалу, і часу.

– Це все ручна робота - від і до, навіть гравіювання роблю вручну, а не лазером, – пояснює Антон Фіцич. – Лазер мені не подобається – такі роботи не мають душі. Все настільки ідеально, що аж нудно. Мої роботи зроблені не під лінійку, але саме цим ручна робота і цінна. Знаєте, я раніше, коли брав старовинні бартки в руки, дивувався, чого ж у них такі короткі ручки, коли на них спиралися. А потім старожили розповіли: раніше горці були набагато нижчими на зріст, ніж сучасні люди. Усі бартки, що я бачив, яким сто років і більше, – з дуже короткою ручкою.

Найкрутіша бартка

Найнезвичайніше замовлення за час роботи майстер віддав буквально кілька тижнів тому. Замовник попросив «найкрутішу бартку, яку тільки можна зробити». Антон Фіцич запропонував з дамаської сталі: така річ завжди виглядає красиво, клинок виходить із шаруватими візерунками.

- Виглядає цікаво: структура клинка, як у дерева, але предмет з металу, - зазначає Антон. – Додав ще «персні» з мокуме-гане. Персні – металеві кільця, які надягають на рукоятку. Мокуме-гане – принцип зварювання той самий, але із кольорових металів. Коли поєднується жовта латунь, білий мельхіор, червона мідь, то виходить цікавий малюнок. Для цієї бартки я також знайшов тигровий ясень – з поперечним малюнком дерево. Він виходить, коли дерево росте на вітрі. Його постійно хитає, і воно виростає з таким ефектом. Часто використовується для дорогих мисливських рушниць.

Сторічною барткою користуватися шкода

Собі бартки майстер так і не зробив. Каже: швець без чобіт, чого дивуватись. Але одна в нього таки є – сторічна.

- Її мені нещодавно принесли люди, щоб переробити ручку, - розповідає Антон. – Я придивився… Запропонував їм зробити іншу бартку, а цю викупити. Викупив за 200 доларів. Вона у хорошому стані, але це суто музейна річ. Навіть шкода її кудись носити. Стоїть у мене в кімнаті, любуюсь.

Захоплюється Антон Фіцич не лише «холодною зброєю». У планах - зробити репліку старовинного пістоля. Поки що збирає інформацію, як його "склепати". Взагалі цікавиться всім гуцульським збройовим арсеналом, який використовувався за старих часів: це і ті ж пістолі, кріси (мушкети жителів Карпат), мисливські рушниці, дульнозарядні рушниці (довгоствольна зброя, що заряджається зі стовбура). Вони також яскраво декорувалися та були незвичайної форми.

Культурі поводження зі зброєю Антон Фіцич навчає і свого 18-річного сина. До холодної зброї той інтересу не виявляє, а ось постріляти не проти. Втім, не дивно, адже усі по лінії діда - затяті мисливці.