Два варианта наказания Украины. Как ЕС оказался перед сложным выбором из-за судебной "реформы"

Конференція з питань відновлення України, що відгриміла в Гданську і вже лишилася у минулому, лишила по собі також відмінні враження у представників різних сфер.

Бізнес зазвичай каже про добрі враження від цього зібрання, про підписані контракти та інші практичні результати.

Політики – радіють тому, що вдалося уникнути "волинізації" заходу і показати, що навіть спільна українсько-польська подія може бути прагматичною.

А от від експертної спільноти і громадського сектора часом чути розчарування через те, що ця подія знову не стала місцем, де вдалося би подолати проблеми з європейськими реформами в Україні.

А ці проблеми – дедалі серйозніші.

І ЄС про це вже знає.

По суті, європейські партнери України стоять перед непростим вибором.

Є сили, які наполягають, що Україна має бути покарана фінансово, і суто формально підстави для цього є.

Але більшість гравців у ЄС розуміють, що гроші, які може втратити Київ, потрібні державі у часи великої війни.

Водночас немає контраргументів також щодо того, що спроби Євросоюзу "пробачити" Києву відкат у реформах у довшій перспективі матимуть болючі наслідки для України.

Розмову про це з виконавчим директором фундації DEJURE Михайлом Жернаковим "Євро.

Правда" записала у Брюсселі.

Там з візитом перебувала група українських експертів, що пояснювали в інституціях ЄС, що ж відбувається з реформами у сферах верховенства права і протидії корупції.

Жернаков наполягає, що наразі можна говорити навіть про ознаки відкату однієї з ключових реформ.

Про це та інше – у нашій відеорозмові.

@video=//www

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували також текстову версію.

Далі – пряма мова експерта, подана від першої особи та згрупована за тематикою.

Що на кону.

Ситуація з реформами в Україні – "не дуже".

Однак попри це, від Єврокомісії ми чуємо заяви, що все добре.

Готовність ЄС закривати очі на проблеми в Україні не є чимось новим.

Тоді, завдяки стихійним протестам "людей з картонками", це дивом вдалося розвернути.

Але зараз ми стаємо на ті самі граблі.

Понад те, ми отримали прецедент, якого минулого року не було.

Україна ухвалила закон, який за своєю суттю є антиреформою – йдеться про закон щодо декларацій доброчесності суддів, – але Єврокомісія схвалила цей закон як виконане зобов’язання.

У Єврокомісії мають пояснення своїх дій, і вони небезпідставні.

Це – спроба врятувати виділені для України кошти.

Йдеться про значну суму, 400 млн євро, що були прив’язані до реформи декларацій доброчесності суддів.

Причому дійсно Україна потребує цієї фінансової підтримки.

Україні потрібні гроші.

Але через це створюється прецедент: уперше за 12 років європейської допомоги Київ може отримати кошти за те, що він зробив антиреформу.

Попри те, що закон замаскований під назвою, шо відповідає зобов’язанням України, його суттю є відкат реформ у судовій реформі.

І цей прецедент матиме неймовірні наслідки як конкретно у цій галузі, так і для перебігу реформ в Україні загалом.

Чому ця реформа настільки важлива.

Декларації доброчесності судів – це один з небагатьох шляхів очищення української судової системи.

Навряд треба доводити, що система дійсно потребує очищення.

Вирок Антикорсуду, що підтвердив хабар у 2,7 мільйона доларів для голови Верховного суду Князєва – найсвіжіший доказ цього.

Крім того, покази Князєва, який визнав свою провину, підтвердили, що це не поодинокий випадок.

Це знову засвідчило, наскільки невдалою була реформа Верховного суду 2016-2017 років (яку експертна спільнота тоді критикувала) і що її треба "переробити".

Розуміючи цю потребу, Євросоюз три роки поспіль вимагав від української влади зробити щось для продовження судової реформи, у тому числі щодо Верховного суду.

Саме для цього були задумані зміни системи декларацій доброчесності.

Для цього цю вимогу включили до інструменту Ukraine Facility, що передбачає гроші в обмін на реформи, де умовою отримання майже 400 млн євро зробили, як йдеться у документі, "удосконалення інструменту декларацій доброчесності суддів".

А від минулого року ЄС у "плані Качки-Кос" окремо наголосили, що ця реформа має включати очищення Верховного суду.

Хоча, звісно, йдеться не тільки про ВС – є потреба очищення і решти суддівського корпусу.

Нарешті, на рік пізніше за дедлайн, влада розродилася законом про декларації доброчесності.

Але замість того, щоб удосконалити його, парламент ухвалив абсолютно протилежне: зробив ще слабшим.

Детально про цей закон, його зміст та наслідки йшлося у статті "Євро.

Правди" "Як поступки ЄС вбивають шанс на очищення Верховного суду".

Чому наголос саме на ЄС.

Треба чесно визнати, що останні 12 років реформи в Україні, особливо у сфері верховенства права, антикорупції та реформування органів правопорядку, відбувалися лише у разі, коли збігалися два фактори: достатній тиск всередині країни та з боку західних партнерів.

Ці реформи втілювалися виключно тоді, коли партнери висували або умови отримання фінансування, або умови зближення з ЄС.

Раніше було кілька міжнародних гравців, які стимулювали Київ робити реформи.

Окрім Євросоюзу, це були США, МВФ, а також G7.

Від часів зміни влади у США – їх фактично немає в цьому процесі.

Через те, що немає Штатів – G7 також немає, адже там рішення ухвалюються консенсусом.

Також віднедавна немає МВФ, якщо ми говоримо про верховенство права, оскільки МВФ у співпраці з Україною і в умовах фінансування вирішив сконцентруватися виключно на фіскальних реформах.

Тож ми опинилися у ситуації, що нема кому іншому змусити нашу владу робити реформи, окрім як Європейському Союзу і державам-членам.

При цьому держави-члени зараз опинилися у непростій ситуації.

Вони розуміють, що в Україні ухвалили антиреформу, і стоять перед вибором.

Вони можуть або заплющити на це очі, підписатися під антиреформою і погодити виділення траншу, розуміючи, що це зашкодить реформам в Україні, у тому числі – призупинить реформи, необхідні для членства.

Зокрема, це на досить довгий час закриє можливість змін у Верховному суді.

Або ж їм треба взяти на себе непросту місію і поставити питання руба, що ми не дамо гроші, доки вимога не буде виконана; але тоді вони зіткнуться зі звинуваченнями, що вони не хочуть допомагати Україні, і що через них Україна недоотримала критично важливі гроші.

А це також – небажаний, неприємний для них розвиток.

Тож зараз неможливо визначити, який вибір вони зроблять.

Держави-члени у неофіційних розмовах кажуть, що це непростий вибір, і кажуть, що у цю ситуацію їх завела Єврокомісія.

За цими подіями лишається питання: чи є на Банковій розуміння, що без реформ у сфері верховенства права не буде руху України до ЄС.

Бо схоже, що у багатьох причетних до ухвалення рішень є відчуття, що нас можуть прийняти "і так".

Мовляв, "куди вони дінуться, усе дадуть".

Це відчуття хибне, але його формуванню допомагають такі історії, коли Євросоюз заплющує очі на невиконання реформ, а зараз фактично і на антиреформу.

Адже попри те, що йдеться про проєкти, які мав би подавати уряд – рішення з таких питань ухвалюють не у Кабінеті міністрів, а на Банковій.

Якщо на Банковій не хочуть проведення якоїсь реформи, то цього і не станеться.

Чому Євросоюз мовчить?.

Рік тому здавалося, що ми поставили крапку у мовчанні Євросоюзу як мінімум у ситуації, коли українська влада демонструє готовність йти проти реформ.

Але зараз маємо не просто мовчання: ЄС фінансово стимулює Київ робити антиреформи,.

Насправді той стан тривав лише два тижні з моменту початку протесту з картонками: коли Євросоюз не боявся публічно говорити, що йде не так, не боявся вказувати Україні на помилки, а також прямо казав, що треба робити, щоб відновити рух до ЄС.

Тоді це дало результат.

За шість днів вдалося розвернути атаку на НАБУ і САП, тоді нарешті призначили Олександра Цивінського, відібраного на конкурсі за участю міжнародників, директором Бюро економічної безпеки (що було зобов'язанням України).

Тоді Євросоюз наголошував, що наступними кроками має бути призначення суддів Конституційного суду за результатами відбору і продовження роботи міжнародних експертів у комісії з відбору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Але на цьому все зупинилося.

Минув рік, і досі не зроблено ні одного, ні іншого.

Чому ці зміни зупинилися? Тому що ЄС повернувся до старої тактики, почав діяти м'яко, думаючи, що цим він допомагає Україні, бо ж, мовляв, у війну складно робити реформи.

Але правда полягає в іншому.

Насправді більшою допомогою Україні з боку ЄС була би більша вимогливість до реформ.

Тому що саме зараз є вікно можливостей зробити ці реформи і вступити до Євросоюзу.

Але для Брюсселя цей підхід – контрінтуїтивний.

Як наслідок, ми опинилися у ситуації, подібній до липня минулого року.

А Євросоюз, схоже, досі цього не бачить.

Хоча з точки зору українця складно зрозуміти, як можна цього не бачити за всього, що відбувається.

Адже проблема не тільки з деклараціями доброчесності суддів.

Достатньо згадати реформу Державного бюро розслідувань, де влада відмовляється від зобов’язань.

Торік президент казав, що в січні 2026 року мав бути внесений проєкт нового закону про ДБР.

А тепер прем'єрка каже, що його внесуть тільки в кінці 2026 року.

Це відтермінування дозволяє запустити восени конкурс на нового директора ДБР за старими правилами і призначити на п'ять років нового ручного керівника бюро.

Також непроста історія з реформою прокуратури, з конкурсним відбором генпрокурора.

Зрештою, весь "список Качки-Кос", тобто список ключових реформ у сфері верховенства права, "провисає".

За пів року він виконаний на 15%.

У ЄС є право тиснути на Україну.

Я дуже сподіваюся, що ми не дійдемо до потреби знову виходити на майдан.

Нещодавно вийшло дослідження КМІС із дуже красномовними результатами.

Так, від влади доводиться чути, що, мовляв, не до реформ, поки триває війна; в ЄС також списують брак реформ на війну.

Водночас 83% українців вважають, що Україна повинна продовжувати судову реформу попри війну.

Тому війна – це точно не пояснення браку реформ, щонайменше у сфері верховенства права.

Навпаки, у влади є чіткий мандат від суспільства на ці зміни, і є величезне бажання людей потрапити до Європейського Союзу та виконати умови ЄС для цього.

Це навіть якщо не згадувати про банальний запит суспільства на справедливість.

Ще два питання, яке поставив КМІС, отримали схожий результат: 65,5% та 66%.

Перше питання: чи повинні європейські партнери сильніше тиснути на українську владу щодо реформ у сфері верховенства права? Дві третини відповіли "так".

Тобто люди просять, щоб ЄС тиснув на владу.

Друге питання: чи Україна продовжуватиме ці реформи, якщо міжнародний фінансовий або політичний тиск буде зменшений.

Дві третини українців вважають, що реформи у такому разі зупиняться або сильно уповільняться.

Люди не бачать інших шляхів, окрім як через тиск партнерів, бо розуміють, що інші механізми демократії обмежені.

Виборів у нас немає, а виходити через день на нові "картонкові протести" – не варіант.

Звідси розуміння, що ЄС – чи не єдиний наявний варіант, щоби переконати нашу владу все-таки робити реформи.

І той факт, що люди вимагають від Євросоюзу вимагати реформи в України – це дуже потужний важіль, який європейські партнери часто недооцінюють.

По суті, Євросоюз має мандат від українського народу.

На нього покладено багато сподівань людей, а з ними і відповідальності за те, щоб допомогти Україні стати кращою.

Спілкувався Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".