ЄС перед дилемою: два можливі сценарії покарання для України через судову реформу

Конференція з питань відновлення України, що відбулася в Гданську, залишила позитивні враження у представників різних сфер. Бізнес зазначає про підписані контракти та практичні результати, тоді як політики радіють, що вдалося уникнути “волинізації” заходу та показати, що українсько-польська подія може бути прагматичною.

Проте експертна спільнота та громадські активісти висловлюють розчарування, оскільки захід не став платформою для розв’язання проблем європейських реформ в Україні.

Європейські партнери України стикаються з непростим вибором.

Деякі сили наполягають на фінансовому покаранні України, і формальні підстави для цього існують. Водночас більшість європейських гравців усвідомлюють, що кошти, які може втратити Київ, критично необхідні в умовах війни. Але підтвердження, що спроби Євросоюзу “пробачити” відкат реформ, можуть мати негативні наслідки для України, також не заперечується.

Про це говорив виконавчий директор фундації DEJURE Михайло Жернаков в Брюсселі під час розмови з “ЄвроПравда”. Група українських експертів намагалася пояснити у європейських інституціях ситуацію з реформами у сферах верховенства права і протидії корупції.

Жернаков зазначає, що сьогодні можна говорити про ознаки відкату однієї з ключових реформ. Про це йдеться в нашій відеорозмові.

Ті, хто віддає перевагу читанню, можуть ознайомитися з текстовою версією.

Далі наводимо пряму мову експерта, згруповану за тематикою.

Що на кону

Ситуація з реформами в Україні – “не надто”. Однак, незважаючи на це, заяви з боку Єврокомісії стверджують, що все добре.

Готовність ЄС закривати очі на проблеми в Україні є не новим явищем. Втім, рік тому така політика призвела до атак на громадянське суспільство, НАБУ та САП. Тоді завдяки протестам вдалося зупинити ці атаки, але зараз ми знову потрапляємо в ту ж ситуацію.

Крім того, з’явився прецедент, якого не було торік.

Україна ухвалила закон, який фактично є антиреформою – це закон щодо декларацій доброчесності суддів, але Єврокомісія визнала його як виконане зобов’язання.

Єврокомісія пояснює свої дії намаганням врятувати фінансування для України. Йдеться про 400 млн євро, прив’язаних до реформи декларацій доброчесності.

Україна дійсно потребує цих коштів. Проте це створює прецедент: вперше за 12 років європейської допомоги Київ може отримати кошти за антиреформу. Незважаючи на те, що закон має назву, що відповідає зобов’язанням України, його сутність є відкатом реформ.

Цей прецедент матиме серйозні наслідки як для судової системи, так і для реформ в Україні в цілому.

Чому ця реформа настільки важлива

Декларації доброчесності суддів – один з небагатьох шляхів очищення української судової системи.

Не треба доводити, що система потребує очищення. Вирок Антикорсуду, що підтвердив хабар у 2,7 мільйона доларів для голови Верховного суду Князєва, – свіжий доказ цього. Покази Князєва, який зізнався у своїй провині, підтверджують, що це не поодинокий випадок.

Це ще раз підтверджує, наскільки невдалою була реформа Верховного суду 2016-2017 років, і що її потрібно “переробити”.

Розуміючи цю потребу, Євросоюз три роки поспіль вимагав від української влади зробити щось для продовження судової реформи, в тому числі щодо Верховного суду. Для цього були заплановані зміни до системи декларацій доброчесності.

Цю вимогу включили до інструменту Ukraine Facility, що передбачає фінансування в обмін на реформи, де умовою отримання 400 млн євро стало “удосконалення інструменту декларацій доброчесності суддів”.

На рік пізніше після дедлайну влада ухвалила закон про декларації доброчесності, але замість удосконалення парламент ухвалив абсолютно протилежне: зробив його ще слабшим.

Детально про цей закон і його наслідки йшлося в матеріалі “ЄвроПравди”.

Чому наголос саме на ЄС

Слід визнати, що останні 12 років реформи в Україні, особливо у сферах верховенства права, антикорупції та реформування органів правопорядку, відбувалися лише за наявності двох факторів: тиску всередині країни та з боку західних партнерів.

Ці реформи втілювалися виключно тоді, коли партнери висували умови отримання фінансування або умови зближення з ЄС.

Раніше були кілька міжнародних гравців, які стимулювали Київ до реформ. Окрім Євросоюзу, це були США, МВФ та G7.

Проте після зміни влади у США ці гравці фактично зникли з цього процесу. Без Штатів немає й G7, оскільки їхні рішення ухвалюються консенсусом.

Також останнім часом немає МВФ, якщо ми говоримо про верховенство права, адже МВФ вирішив зосередитися на фіскальних реформах. Таким чином, ми опинилися у ситуації, коли немає кому змусити нашу владу проводити реформи, окрім Європейського Союзу та держав-членів.

Держави-члени зараз перебувають у непростій ситуації. Вони усвідомлюють, що в Україні ухвалили антиреформу, і стоять перед вибором: або закрити очі на це і погодитися на виділення траншу, розуміючи, що це зашкодить реформам в Україні, або взяти на себе непросту місію і поставити вимогу; але тоді можуть стикнутися зі звинуваченнями у тому, що не хочуть допомагати Україні.

Тож наразі важко сказати, який вибір вони зроблять.

У неофіційних розмовах держави-члени кажуть, що це складний вибір і що до цієї ситуації їх завела Єврокомісія.

Залишається питання: чи є на Банковій усвідомлення, що без реформ у сфері верховенства права не буде руху України до ЄС. Адже схоже, що багато причетних до ухвалення рішень вважають, що нас можуть прийняти “якось”. Мовляв, “куди вони дінуться, все дадуть”. Це відчуття є хибним, але його формуванню сприяють такі історії, коли ЄС закриває очі на невиконання реформ.

Адже рішення з таких питань ухвалюються не у Кабінеті міністрів, а на Банковій. Якщо на Банковій не хочуть провести якусь реформу, то цього не станеться.

Чому Євросоюз мовчить?

Рік тому здавалося, що ми поставили крапку у мовчанні Євросоюзу, особливо у ситуації, коли українська влада демонструє готовність йти проти реформ. Але зараз ми спостерігаємо не лише мовчання: ЄС фінансово стимулює Київ до антиреформ.

Справжній стан тривав лише два тижні з моменту початку протестів: коли Євросоюз не боявся публічно говорити, що йде не так, і вказувати Україні на помилки.

Це дало результати. За шість днів вдалося зупинити атаки на НАБУ і САП, призначити Олександра Цивінського директором Бюро економічної безпеки.

Тоді Євросоюз зазначав, що наступними кроками мають стати призначення суддів Конституційного суду та продовження роботи міжнародних експертів у комісії з відбору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Але з того моменту нічого не зроблено. Чому? Тому що ЄС повернувся до старої тактики, вважаючи, що м’якість допомагає Україні в умовах війни.

Але правда в іншому.

Насправді більше вимог з боку ЄС до реформ було б кращою допомогою Україні. Зараз є можливість реалізувати ці реформи і вступити до Євросоюзу. Але для Брюсселя цей підхід є контрінтуїтивним. В результаті ми опинилися у ситуації, що нагадує липень минулого року.

А Євросоюз, схоже, цього не помічає.

Хоча з точки зору українця важко зрозуміти, як можна цього не бачити за всього, що відбувається.

Проблеми не лише з деклараціями доброчесності суддів.

Достатньо згадати реформу Державного бюро розслідувань, де влада ухиляється від зобов’язань. Минулого року президент заявляв, що новий закон про ДБР мав бути внесений у січні 2026 року, а тепер прем’єрка затвердила новий термін – кінець 2026 року. Це затримка, яка дозволить запустити конкурс на нового директора ДБР за старими правилами та призначити нового керівника бюро.

Така ж ситуація і з реформою прокуратури, з конкурсним відбором генерального прокурора.

Зрештою, весь “список Качки-Кос”, що містить ключові реформи у сфері верховенства права, “провисає”. .

У ЄС є право тиснути на Україну

Сподіваюся, що ми не дійдемо до потреби знову виходити на майдан.

Але важливо, щоб наша влада та європейські партнери почули українське суспільство. Соціологічні опитування свідчать, що громадськість вимагає реформ.