ДНК скіфської еліти розкрило таємницю "Золотої людини"

Після того як у подвійному пізньоскіфському похованні двох жінок у селі Червоний Маяк Херсонської області виявили кіновар, яка могла використовуватися у ритуалах, нові дослідження дедалі чіткіше показують складність соціального устрою скіфів. Міжнародна група науковців уперше за допомогою аналізу ДНК довела, що представники скіфської верхівки були близькими родичами. Генетичне дослідження також допомогло розв'язати одну з археологічних загадок Центральної Азії — визначити стать легендарної "Золотої людини", знайденої у 1969 році. Про це повідомило інформаційне агентство CNN.

Кочові воїни-скіфи протягом залізної доби панували на величезних просторах Євразійського степу. Їхня військова могутність і вершницька культура давно стали символами цілої епохи, однак питання про те, як була організована влада всередині скіфського суспільства, залишалося відкритим. Археологи давно знали, що серед скіфів існувала заможна верхівка. Її представників ховали у величезних курганах разом із дорогоцінною зброєю, кіньми, коштовностями та предметами розкоші.

Одним із найвідоміших поховань є так звана "Золота людина". Під час розкопок цього кургану археологи виявили залізну зброю, бронзові предмети, срібну чашу та понад чотири тисячі золотих прикрас, що вкривали одяг похованого.

Нове генетичне дослідження вперше показало, що представники скіфської аристократії не лише належали до однієї соціальної групи, а й були кровними родичами. Саме родинні зв'язки стали основою передачі влади між поколіннями.

Дослідники порівняли ДНК десятків людей із різних скіфських поховань. Вони виявили численні генетичні зв'язки між представниками еліти навіть тоді, коли ті жили за сотні кілометрів один від одного. Це перший прямий доказ того, що представники скіфської еліти були споріднені між собою.

Науковці зазначають, що саме такі родинні контакти сприяли формуванню соціальної нерівності, яка стала характерною рисою скіфського суспільства залізної доби.

Окремою метою дослідження стало з'ясування особи "Золотої людини". Курган із цим похованням датують приблизно IV–III століттями до нашої ери. Від моменту відкриття поховання у 1969 році дослідники не могли остаточно визначити стать людини, похованої під шаром золотих прикрас. Через це в науковому середовищі тривалий час точилися суперечки.

Для нового дослідження вчені проаналізували генетичні маркери по всьому геному. Оскільки частина стародавньої ДНК була пошкоджена, застосували спеціальні статистичні методи, які дозволили відновити відсутні фрагменти інформації.

Отримані результати показали, що "Золота людина", найімовірніше, була чоловіком. Подальше порівняння геному із зразками інших скіфів засвідчило, що ця людина належала до південної групи скіфських племен, відомої під назвою саки.

"Це дослідження чудово поєднує генетичні, археологічні та текстові дані для підтримки інтерпретацій статусу на основі походження", - зазначила доцентка Мічиганського університету Алісія Вентреска-Міллер, яка не брала участі у дослідженні.

Нове дослідження підтвердило, що соціальне становище та влада у скіфів передавалися у спадок. Для аналізу вчені використали генетичні дані 85 людей. Серед них 38 осіб були поховані в елітних курганах, ще 47 представляли звичайне населення. Результати показали, що загалом населення залізної доби мало більшу генетичну різноманітність, ніж мешканці степів бронзового віку.

Водночас представники еліти демонстрували значно більшу генетичну спорідненість між собою. У їхній ДНК виявили довгі ділянки однакових генетичних маркерів, які свідчать про спільне походження. На думку авторів роботи, це означає, що високостатусні родини становили окрему генетичну групу всередині ширшого населення та підтримували власну спадкову лінію навіть у період активного змішування різних народів.

Елітні кургани також істотно відрізнялися від звичайних поховань своїми масштабами. Висота окремих насипів досягала 15 метрів, а діаметр перевищував 100 метрів. Усередині таких споруд археологи знаходили складні коридори, катакомби, бічні камери, а також останки родичів і жертовних тварин.

Багато тіл мали ознаки муміфікації або післясмертної трепанації черепа. Такі процедури, на думку дослідників, дозволяли краще зберегти тіло до завершення підготовки масштабного поховального комплексу.

 Старша авторка дослідження Айнаш Чілдебаєва з Техаського університету в Остіні пояснила, що подібні процедури були цілком логічними. Якщо для поховання потрібно було спорудити великий курган або перевезти тіло до спеціального місця поховання, його необхідно було зберегти від розкладання.

Одне з найцікавіших відкриттів стосувалося родинних зв'язків між представниками скіфської еліти. Науковці виявили, що кургани одного чоловіка та його онуків розташовувалися на різних кладовищах, віддалених більш ніж на 100 кілометрів один від одного. Поєднання генетичної спорідненості та надзвичайно багатих поховань стало для дослідників переконливим свідченням існування своєрідної династичної системи влади.

Ще одним важливим відкриттям стала значна роль жінок у скіфському суспільстві. Майже половина з 38 представників еліти, чиї останки проаналізували дослідники, виявилися жінками. Їхні поховання також були надзвичайно багатими. У курганах археологи знаходили складні підземні конструкції, дорогий одяг, коней та численні коштовні предмети.

Деякі останки також мали сліди трепанації, що свідчить про використання тих самих поховальних практик, які застосовували до чоловіків високого статусу. На думку Алісії Вентрески-Міллер, ці результати добре узгоджуються з іншими дослідженнями населення Євразії бронзової доби.

Однією з найвідоміших представниць скіфської еліти стала так звана "Принцеса Урджара". Вона була похована у складному золотому головному уборі, який за багатством оздоблення нагадував убор "Золотої людини". Крім того, у її кургані археологи знайшли кам'яний жертовник і лікарські рослини. На думку дослідників, ці знахідки можуть свідчити про виконання жінкою шаманських або релігійних функцій.

Нагадаємо, що дослідження скіфської еліти доповнюють і попередні відкриття про поховальні практики та воєнні звичаї цього народу, зокрема підтвердження одного з описів Геродота. У 2023 році група археологів під керівництвом Луїзи Ерстед Брандт із Копенгагенського університету проаналізувала 45 клаптів шкіри, знайдених у 14 скіфських похованнях на півдні України. Дослідження показало, що для виробів скіфи переважно використовували шкіру овець, кіз, великої рогатої худоби та коней. Водночас аналіз засвідчив, що у двох сагайдаках для стріл верхню частину оздобили людською шкірою, що частково підтвердило розповідь Геродота про використання скіфами шкіри ворогів.