НАТО і Трамп 2.0. Лінії почервоніли

Примітка редакції. Що там, як Гренландія? Балтія важливіша.

У вересні майже 20 російських дронів за одну ніч увійшли до повітряного простору Польщі, що виглядало як продумана ескалація і перевірка червоних ліній НАТО.

Американський верховний головнокомандувач силами Альянсу у Європі Алексус Гринкевич у режимі реального часу координував дії з польським військовим командуванням, відкриваючи коридори, щоб нідерландські пілоти F-35 приєдналися у небі до польських F-16 і збили багато дронів.

«Усі сторони намагаються компенсувати політичну ситуацію якістю зв’язків на технічному рівні», — сказав польський аналітик та історик Славомір Дембський.

Політичні сигнали були значно сумнівнішими. Поки атака тривала, Трамп опублікував у соцмережах захоплене «Почалося!», а згодом припустив, що це «могло бути помилкою», а не навмисним нападом. У рідкісному публічному запереченні високопоставлені польські посадовці заявили, що Трамп помиляється.

«Можна повірити, що один або два збилися з курсу, але 19 помилок за одну ніч, упродовж семи годин — вибачте, я в це не вірю», — сказав тоді Guardian міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

У січні наступний кризовий момент прийшов не з Москви, а з Вашингтона, коли Трамп посилив погрози анексувати Гренландію у Данії — іншого члена НАТО. Деякі національні столиці направили своїм представництвам стривожені запити з проханням пояснити, що станеться, якщо Трамп виконає свої погрози: чи зможе Данія застосувати статтю 5 Північноатлантичного договору?

НАТО не створювали для сценарію, в якому один член погрожує іншому. Один дипломат Альянсу описав відчуття тих днів як погляд у безодню.

Страх навколо Гренландії минув, частково завдяки черговій управній і підлесливій дипломатії Рютте, але за ним почалася війна Трампа проти Ірану. Нова кампанія на Близькому Сході призвела до затримок постачання американської зброї європейським союзникам і посилила хаотичність сигналів щодо європейської безпеки.

У середині травня Польща була шокована, дізнавшись, що заплановану найближчим часом ротацію 4 000 американських військових до країни скасовано. Деякі з них уже прибули, коли було зроблено це оголошення. «Ми намагаємося з’ясувати, що відбувається, але важко знайти американця, який знає, що відбувається», — сказав тоді один посадовець.

Невдовзі Трамп скасував це рішення дописом у Truth Social, заявивши, що робить це через свої дружні відносини з націоналістичним президентом Польщі Каролем Навроцьким, який конфліктує з урядом Туска. Із цього випливало, що чисельність військ може залежати від особистих і політичних відносин Трампа з європейськими лідерами — про що він прямо говорив, критикуючи інші країни.

Персоналізація влади за Трампа означає, що кожна зустріч, на якій присутній він особисто, набуває надмірного значення. Саміт лідерів НАТО цього року відбудеться в Анкарі другого тижня липня, його прийматиме президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

У НАТО існував обережний оптимізм, що саміт знову продемонструє єдність, частково через надію, що велика кількість золотих оздоб і люстр у палаці Ердогана покращить Трампу настрій.

Однак саме тоді, коли союзники повторювали заклики до єдності перед Анкарою, Геґсет минулого тижня знову прибув до НАТО і виголосив іще одну войовничу промову. Він назвав «ганебним» рішення багатьох європейських країн не надавати Вашингтону права базування та прольоту для війни проти Ірану й розкритикував Європу за те, що вона зосереджується на «гендерній рівності й зміні клімату», а не на «танках, винищувачах і протиповітряній обороні».

Геґсет оголосив шестимісячний перегляд, у ході якого «вивчать розміщення американських сил і баз у Європі», і заявив, що США скоротять свої фінансові внески до НАТО, якщо виявлять, що інші не виконують своїх зобов’язань, чого багато хто у Західній Європі справді не робить. Країни східного флангу випереджають цільові показники витрат і тому мають «пройти» перевірку Геґсета, але публічні атаки знову підривають основи Альянсу і задають тривожний тон перед самітом у Туреччині.

Протягом усіх потрясінь останніх 18 місяців Європа стояла перед вибором: робити все, щоб задобрити Трампа, сподіваючись, що наступний президент США буде більш передбачуваним, чи відкрито говорити про розчарування і готуватися до іншого майбутнього, в якому США справді можуть бути відсутніми?

Рютте сказав лідерам НАТО, що публічне висловлення гніву на Трампа нічого не дасть, і багато хто із цим погоджується. «З огляду на особистість американського президента, надмірна критика Сполучених Штатів не відповідає нашим інтересам», — сказав президент Чехії Петр Павел.

Більшість європейських лідерів дотримувалися тієї самої лінії, хоча запекла сварка Джорджі Мелоні з Трампом минулого тижня показує, що навіть серед деяких його ідеологічних союзників терпіння щодо особистості президента США вичерпується.

Серед східноєвропейських країн польський уряд останніми місяцями став дедалі гучнішим винятком, можливо, натхнений результатами опитувань, які демонструють, що рейтинг схвалення Трампа серед поляків є історично низьким для президента США. «Ми були й залишатимемося відданим союзником Америки, але ми не можемо бути легковажними», — сказав Сікорський у парламенті в лютому.

У країнах Балтії досі переважає обережність. В інтерв’ю міністри закордонних справ Естонії, Латвії та Литви заявили, що паніка стосовно майбутнього трансатлантичних відносин є недоречною. «Звичайно, напруження викликає занепокоєння, але реагувати на нього треба дуже спокійно», — сказав естонець Маргус Цахкна.

Доктор Крісті Райк, яка очолює ICDS, провідний естонський аналітичний центр, сказала, що цей балтійський консенсус незабаром, можливо, доведеться переглянути. Оскільки Європа може стояти на порозі геополітичних потрясінь поколіннєвого масштабу, просто наполягати, що трансатлантичний союз збережеться, є проблемною стратегією.

«Ми не можемо готуватися до цього можливого сценарію майбутнього, якщо люди надто бояться про нього говорити», — сказала вона.

Переорієнтація на більш європоцентричну безпекову політику вимагала б активних рішень щодо зміни оборонних закупівель і зовнішньополітичних позицій — дискусій, яких більшість політиків не бажає вести через страх спровокувати Трампа і прискорити відхід США. Усе це призводить до викривленого й неповного публічного дискурсу.

«Я не пам’ятаю такого рівня самоцензури у публічній зовнішньополітичній дискусії від часів пізнього Радянського Союзу», — сказала Райк.

Щоб продемонструвати серйозність Європи перед вимогами США, кілька європейських країн направили війська до країн Балтії під егідою НАТО, найбільш символічно — Німеччина, яка розгортає повну бригаду в Литві. Це буде перша постійна німецька база за кордоном після Другої світової війни.

Було запропоновано багато нових союзів і коаліцій: колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен цього тижня заявив, що для захисту континенту слід створити європейську оборонну коаліцію за участю України; ЄС створив нову посаду комісара з питань оборони для посилення координації; а президент Франції Емманюель Макрон запропонував поширити французьку ядерну парасольку на більше країн Європи, включно з Польщею.

Проте існують елементи американської жорсткої сили, які замінити значно важче. Високоякісні системи протиповітряної оборони і засоби дальнього ураження — дві ключові сфери, де для заповнення прогалин знадобляться час і цільове фінансування. Ще одним слабким місцем є збір розвідувальної інформації.

Один високопоставлений європейський розвідник сказав, що сукупні можливості всіх розвідувальних служб НАТО щодо Росії, якщо виключити США, все одно становлять «менше, ніж США виробляють самостійно».

Для багатьох сама думка про те, що Європа може впоратися сама, є неприйнятною. «Якщо хтось думає, що Європейський Союз або Європа загалом можуть захистити себе без США — продовжуйте мріяти. Не можете», — різко заявив Рютте у січні, виступаючи перед Європейським парламентом.

Більшість у Східній Європі погоджуються і намагаються переконати адміністрацію США у взаємній вигоді збереження американських зобов’язань у Європі. «Це не вулиця з одностороннім рухом. Американці також зацікавлені бути тут», — сказав Сікорський.

Він визнав, що певне скорочення американської присутності тепер неминуче, і сказав, що очікує в підсумку появи «НАТО версії 3», у якому Європа нестиме більшу частину тягаря, а США будуть «союзником на кшталт кавалерії, що з’являється з-за пагорба».

Міністерка закордонних справ Латвії Байба Браже погодилася. «Європейці мають держави загального добробуту з великими бюджетами. У середньо- і довгостроковій перспективі ми повинні бути здатні самостійно впоратися з такою загрозою, як Росія, звичайними засобами, тоді як США забезпечуватимуть розширене ядерне стримування», — сказала вона.

Перехід до цієї моделі має дві проблеми. По-перше, західноєвропейські уряди не хочуть ставити оборону вище за інші нагальні потреби у видатках, що нещодавно продемонструвала сварка, яка призвела до відставки міністра оборони Великої Британії Джона Гілі.

По-друге, існують сумніви, що США готові до впорядкованої передачі тягаря, а не до різкого розриву. Якщо після проміжних виборів пізніше цього року Трамп буде більше обмежений, непередбачуваність може зменшитися.

Однак можливість того, що віцепрезидент США Джей Ді Венс або подібний ідеолог у майбутньому опиниться в Овальному кабінеті, може призвести до значно завзятішого виходу США з Європи, ніж за зигзагоподібної політики Трампа, заснованої на особистих симпатіях. «Трамп принаймні певною мірою захоплюється Європою і досі прагне її схвалення. У Венса до нас немає нічого, крім зневаги», — сказав один посадовець.

У короткостроковій перспективі ключове питання полягає в тому, чи підірвало дуже публічне напруження навколо колективної оборони переконання Кремля, що вторгнення на територію НАТО викличе нищівну військову відповідь.

«Мене менше турбує НАТО. Думаю, якщо ми виконаємо свої обіцянки, усе буде добре, — сказав міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс. — Мене більше турбує образ єдності, який ми демонструємо Росії: вона може дійти божевільного висновку, що, можливо, зараз слушний момент».

Нещодавно, під час щорічних естонських військових навчань «Весняний шторм», у повітрі гули дрони, а квадроцикли з боєприпасами мчали запиленими лісовими дорогами. У маневри, що тривали кілька тижнів, залучили 44 000 естонських військовослужбовців і добровольців, а також французькі й британські війська, розміщені на великій території південного сходу країни.

У тихому селі лише за три милі від російського кордону загін французьких військ готувався захищати територію під час активної фази навчань: відбиття уявного російського сухопутного вторгнення до Естонії та Латвії з одночасними гібридними елементами.

Поки російська армія загрузла в Україні, Кремль має мало доступних можливостей для такого традиційного нападу на НАТО. «Ми цього не бачимо. Спроможностей немає», — сказав міністр закордонних справ Естонії Цахкна.

Російські гарнізони й бази поблизу кордонів із країнами Балтії переважно порожні. Відкрите вторгнення також не мало б особливого політичного сенсу в момент, коли НАТО розривають внутрішні суперечності. «У Росії вважають, що поки Трамп поглиблює напруження в Альянсі, нам не треба цьому заважати. Можна дозволити цим тріщинам розширюватися», — сказав Пітер Шредер, колишній високопоставлений аналітик ЦРУ.

Натомість Путін, імовірно, продовжить «гібридні» атаки із застосуванням диверсій, дронів або інших форм так званої війни у «сірій зоні», які перевірятимуть червоні лінії Альянсу, зберігаючи можливість заперечувати причетність і сіючи хаос.

Як може відреагувати Вашингтон, якщо десятки російських дронів-камікадзе вдарять по Варшаві або одній зі столиць Балтії? Або якщо диверсія призведе до масових жертв? Саме ці питання не дають регіональним посадовцям у сфері безпеки спати ночами.

Якщо Україну змусять підписати мирну угоду і Росія отримає час на перегрупування, апетит Кремля до перевірки НАТО може зрости. Один можливий катастрофічний сценарій викладено у книжці «Якщо Росія переможе: сценарій» німецького науковця Карло Масали, яка вийшла минулого року і вже витримала 14 перевидань у Німеччині.

У книжці описано розвиток гіпотетичної кризи навесні 2028 року: після краху західної підтримки Україну змусили поступитися територіями Росії, а тепер керівники Кремля вирішують перевірити НАТО, ввівши танки до Нарви — естонського міста з 50 000 переважно російськомовних жителів, розташованого біля самого кордону з Росією.

У сценарії Масали Москва запевняє Вашингтон, що вторгнення є обмеженим і має лише на меті захистити російськомовних в Естонії. Коли союзні лідери збираються на конференц-дзвінок, щоб обговорити відповідь, неназваний, але виразно схожий на Трампа президент США чітко заявляє: «Я не ризикуватиму Третьою світовою війною заради якогось маленького міста в Естонії».

Деякі східноєвропейські посадовці назвали цей сценарій безглуздим через розширення повноважень військових командувачів НАТО після 2022 року. Верховний головнокомандувач НАТО у Європі тепер має право посилювати прикордонні райони, щойно з’являються ознаки підготовки Росією наступальної операції. «Якщо ми побачимо з російського боку різні процеси, то вже почнемо переміщувати війська», — сказав Роб Бауер, який до минулого року очолював Військовий комітет НАТО.

Однак, за словами Масали, принцип політичного контролю означає, що переміщення військ у будь-який момент можна зупинити одним телефонним дзвінком: «Це працює лише за умови, що жоден лідер не зателефонує командувачу свого національного підрозділу і не скаже: „Не рухай своєю дупою“».

Саме ця невизначеність лежить в основі європейських побоювань щодо надійності Америки. Поки Трамп залишається у Білому домі, виникає ситуація, яку Яна Пуглієрін з Європейської ради з міжнародних відносин називає «НАТО Шредінгера» — стан невизначеності щодо того, всередині США чи вже поза Альянсом, який триватиме до гіпотетичного моменту істини.

«Ніхто не знає справжнього стану цих відносин, доки ми не „відкриємо коробку“ — доки НАТО не пройде військову перевірку, — сказала вона. — Але на той момент для європейців може бути вже надто пізно».