Росіяни б’ються в чергах за бензином — Путін у глухому куті: інтерв’ю з Михайлом Гончаром

Паливна криза в Росії поглиблюється. Дефіцит пального, який в середині травня починався з тимчасово окупованого Криму, тепер розповсюдився на всі російські регіони. Країна-бензоколонка вимушена імпортувати бензин. Основна ставка робиться на Індію. Проте навряд чи це врятує Росію, де все більше нарікають на Китай. Мовляв, Пекін міг би й допомогти з пальним російським регіонам, які межують із КНР.

Тим часом черги на заправках у Росії було видно навіть із космосу, поки в Кремлі кажуть, що проблеми з пальним перебільшені й не треба драматизувати ситуацію. Застосування далекобійних санкцій Україна не припиняє — російські НПЗ продовжують горіти, а тимчасово окупований Крим перетворюється з півострова на острів в логістичному сенсі. Але для суттєвого зменшення доходів Росії від експорту нафтопродуктів цього ще недостатньо.

Як і за допомогою чого Сили оборони України (СОУ) можуть поставити країну-бензоколонку на коліна, а також про те, чому Кремль не зможе подолати сьогоднішній паливний дефіцит до кінця 2026 року, ТСН.ua розпитав у керівника Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара.

- Українські далекобійні санкції добре попрацювали. Паливна криза в Росії набирає обертів, хоч би як у Кремлі не намагалися применшити її масштаби. Зокрема Путін називав ситуацію «не критичною», а голова Ради Федерації Матвієнко радила «не драматизувати». Як швидко ворог зможе подолати дефіцит?

- Не так швидко, як їм би хотілося. Якщо взагалі зможуть. Бо, не думаю, що на цьому наші зусилля будуть зупинені. Йде гонка на швидкість — ушкодження vs ремонт. Зрозуміло, що ремонти займають більше часу. Зараз вони сподіваються, на перезапуск після низки уражень у квітні-травні установок первинної і вторинної переробки, й сподіваються на полегшення їхнього становища. Хоча, насправді, не сильно полегшить. В установках вторинної переробки є чимало західного обладнання, яке замінити немає чим.

Тому не випадково з’явилася свіжа постанова уряду РФ про пониження стандарту Євро-5 пального до Євро-3. Тобто, вони чудово розуміють, що належної якості відповідного стандарту російська нафтопереробка вже забезпечити не зможе. Але для них важлива не якість, а щоб було що заливати в баки. Щоправда, сьогоднішні авто — не ті, які були в минулому. Звичайно, якийсь старий радянсько-російський хлам потягне неякісне пальне. Але двигуни сучасних європейських авто довго не протягнуть, якщо взагалі будуть запускатися.

- Країна-бензоколонка тепер імпортує паливо. Відомо про Індію. Це також авжеж Білорусь. Про які ще країни ми не знаємо? І наскільки це влетить в копієчку російському бюджету?

- Звичайно влетить. Те, на чому Росія раніше заробляла, раптом починає витрачати на це гроші. Так, розрахунок Кремля на те, що вдасться завезти по імпорту й покрити частину дефіциту. З Білорусі пальне й так йшло. Просто різко збільшили обсяги в травні. По бензину — в 13 разів, а протягом червня обсяги ще більше зросли. Проте хоч Білорусь має два достатньо потужних НПЗ, але їм і самим потрібно пальне. Тому стати чарівною паличкою вони не зможуть. Казахстан — тим більше. Символічні 50 тис. тон бензину, які Токаєв пообіцяв Путіну, — це курям насміх. Казахстан сам купує в Росії пальне на піку споживання. Маючи три НПЗ — Атирау, Павлодар, Шимкент, вони покривають свої потреби, продаючи трохи в Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан та Афганістан за невисокої якості пального.

Цікавим є те, що Киргизстан, який традиційно покривав 90% своїх потреб у бензині імпортом з Росії, у липні 2026 року був змушений звернутися по допомогу одночасно до Казахстану, Узбекистану, Азербайджану, Туркменістану та Білорусі через відсутність російських постачань. Ось так «працює» ЄврАзЕС. Паливна криза фактично продемонструвала, що у кризових умовах Росія дбає тільки про себе, визискуючи інших.

Основна ставка Кремля по імпорту зараз робиться на поставки бензину з Індії — Nayara Energy, де «Роснафта» володіє 49, 13% акцій одного з найбільших НПЗ у м. Вадінар, потужністю 20 млн. тон переробки на рік. Але це такий собі бізнес: сировину продавати з великою знижкою, а бензини… Індуси навряд чи продаватимуть бензин зі знижкою та й логістика недешева.

Можливо ситуативно це дещо пом’якшить ситуацію. Але якщо удари СОУ будуть продовжені й інтенсифіковані, — це мертвому припарка. Також показово, що вони робитимуть із дизельним пальним. Ще в травні на урядовому рівні обговорювалася заборона експорту дизелю нарівні з реактивним пальним і бензинами. Але дизельне пальне — це теж дохідна експортна позиція. Щоправда, якщо порівнювати з кращими часами, його експорт і так знизився більш ніж у 2,5 рази. Це рішення поки що не ухвалили. Але це буде показник на подальше — що буде з дизельним пальним.

Ну, і, не забуваймо, що розконсервували Росрезерв, про який згадував Путін (недоторканний запас на випадок масштабної війни, природних катастроф або глобальної ізоляції — Ред.). Це те, чого раніше ніколи не було, що вказує на серйозність кризи. Напевне, просто комерційних запасів нафтових компаній не вистачає при такому піковому споживанні, яке завжди сезонно збільшується під час робіт аграріїв у полях та на тлі ажіотажного попиту. Бо запевненням Кремля, як ми бачимо, глибинний народ не сильно вірить. Один важливий аспект. «Росрезерв» — це державний матеріальний резерв, в тому числі пального, який створювався для надзвичайних ситуацій, передусім, великої війни. Показово, що через 4 з гаком роки, своїми діями з розконсервації стратегічних запасів пального Кремль підтвердив, що Росія веде війну, а ніяку не «СВО».

- Багатокілометрову чергу до заправки в Забайкальському краї РФ навіть було видно з космосу. Також у російських пабліках останнім часом побільшало нарікань на Китай, мовляв, вони ж з Росією такі друзі, а Пекін не може допомогти з бензином навіть російським регіонам, які межують із КНР.

- Китай тут дійсно не сильно допоможе. У КНР свій велетенський внутрішній ринок. До того ж, якщо Індія традиційно підторговувала нафтопродуктами на європейському ринку, то Китай зорієнтований на регіональний ринок Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії. Є два достатньо потужних НПЗ у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі ближче до кордону з Казахстаном. Ці заводи забезпечують внутрішній попит, але з них частина пального могла би йти в Росію транзитом через Казахстан. Але так не вийде, бо Астана забороняє реекспорт нафтопродуктів, оскільки боїться, що відбудеться вимивання з внутрішнього ринку, коли частина власного пального доповнить завезене з Китаю й піде далі транзитом на Росію. Саме тому в Кремлі схопилися за Індію. Звісно поруч ще є Туреччина, логістика дуже зручна. Проте, принаймні поки що, не зафіксовано, щоб з боку Туреччини щось надійшло. Думаю, що турецькі компанії не сильно хочуть потрапити під роздачу від європейців та американців.

- Як наші далекобійні санкції, у тому числі й логістичні, впливають на забезпечення пальним російської армії?

- Звісно, що пріоритет ворога — це забезпечення пальним угруповання, яке веде бойові дії на території України. Тут поки що не простежується критичного становища. Окрім угруповання в Криму, бо там є певні проблеми. Але загалом ситуацію не можна аналізувати лінійно. Передусім, слід мати на увазі, що наземна військова техніка живиться дизельним пальним, авіація — реактивним. Тому проблеми з бензином малою мірою торкаються російських збройних сил. До того ж, механізованих штурмів із великою кількістю бронетехніки, в умовах сучасної війни немає. Тому зараз, на відміну від класичних ситуацій, коли важка техніка пожирає багато пального, все виглядає трохи інакше.

Не можна сказати, що російська армія — це головний споживач пального в РФ. Так ніколи й не було. Основний споживач — це транспорт. Враховуючи розміри Росії, всі логістичні маршрути, — це залізниця, всі ці тепловози, морський транспорт, автомобільний. Говорячи про бензин, йдеться не стільки про важкий транспорт, скільки про легкий. Бо важкий, як правило, використовує дизель, солярку, мазути. Тому дії СОУ спрямовані на те, щоб ворог менше отримував, мінімізувати їхні експортні доходи, й більше витрачав на ремонт.

Мідлстрайки, якими СОУ ізолюють лінію фронту з російського боку від тилового постачання, знищуючи логістичні маршрути, полюючи на ті ж паливозаправники, які росіяни намагаються маскувати під цивільний транспорт, їм даються взнаки. Як показує траса Р-280 (з’єднує Росію з окупованим Кримом — Ред.), однак, все гарно горить.

Звісно, щоб ворог менше отримував доходів від експорту потрібно бити більшою мірою по нафтотранспортній інфраструктурі сирої нафти. Ще починаючи з зими Росія намагається максимізувати експорт сирої нафти, щоб компенсувати втрати від падаючого експорту готових нафтопродуктів із доданою вартістю, які коштують значно дорожче. Адже, якщо не можна більше виручити, бо немає чого продавати — бензин, реактиве пальне й різко зменшилися обсяги експорту дизелю, тоді треба продавати більше сирої нафти.

- Давайте пройдемося по російським НПЗ, які уразили СОУ. Які з них росіянам буде найважче відновити?

- Якісь певні технологічні лінії цих НПЗ працюють. Але не на повну потужність. Наприклад, Ярославський працює. На відміну від Нижньоновгородського, який 25 червня припинив роботу. Тут треба виходити з того, що на таких великих заводах установок первинної переробки нафти, збудованих в різний час, декілька. Виняток хіба що Туапсе, де установка первинної переробки нафти одна на весь завод, тому якщо її вивели з ладу, як це було у 2024 році, так і цьогоріч 16 квітня, завод зупиняється. Тому щось вибили, а щось працює.

Перша по потужності двадцятка російських заводів, яка забезпечує десь три чверті російської нафтопереробки, за винятком трьох, знаходиться в європейській частині. Всі їх вже неодноразово відвідували наші дрони. Але зараз пріоритет — це вибити заводи півдня Росії до стану неремонтопридатності, або щоб розтягнути ремонт на якомога довший період. Тобто, ось цей «кущ», починаючи від Туапсе й далі Слов’янськ-на-Кубані, Афіпський, Краснодарський, Ільський, Новошахтинський під Ростовом-на-Дону. Зараз це відпрацьовується.

Були ураження практично всіх основних терміналів в європейській частині Росії. Це Новоросійськ, Темрюк на Чорному морі, Приморськ, Усть-Луга, Санкт-Петербург. Але ми бачимо, що вони доволі швидко відновили й навіть збільшили обсяг експорту сирої нафти. Тож потрібні більш потужні засоби ураження з нашого боку. Плюс інфраструктура терміналів дещо відрізняється від інфраструктури НПЗ, будучи, скажімо так, більш «грубою».

Плюс, якщо ми не можемо уразити термінальну інфраструктуру так, щоб вивести її в нефункціональний стан, як це, наприклад, трапилося в Туапсе (там в основному йшла перевалка нафтопродуктів, сира нафта не йшла), коли відпрацювали комплексно і по заводу, і по морському терміналу, і по залізничній естакаді, і нафтоперекачувальній станції… У середні липня буде три місяці, як воно все стоїть. Але Туапсе — це швидше виняток. Зробити його правилом, напевне, можна буде тільки коли будуть вже в достатній кількості важкі засоби ураження типу «Фламінго», «Нептунів», а особливо необхідна балістика.

А поки що потрібно, що називається, влаштовувати полювання на морі. Треба відпрацьовувати по порожнім танкерам, які йдуть під завантаження. Періодично це робиться. Але, як показує статистика, поки що це слабо вплинуло. Обсяги експорту сирої нафти по Балтиці десь стабілізувалися, а по Чорному морю за ці місяці збільшилися.

- Напевно найбільш медійним стало ураження саме Московського НПЗ. Відлітаючий дах з нафтового резервуару стала мемом соцмереж. Західні ЗМІ писали, що на його відновлення Росії знадобиться мінімум півроку. Тож це означає, що дефіцит пального в Москві та регіоні надовго, як і космічні ціни на пальне?

- Йде мова про ізолювання Москви й столичного регіону від потоків готових нафтопродуктів. До певної міри успіх тут є. Проблема з бензином і реактивним пальним торкнулася Москви й області, хоча зараз докладаються усі зусилля, що становище помʼякшити.

- Дуже торкнулася. Вони прокидаються о четвертій ранку, їдучи на «полювання» за бензином.

- Бо частково уражена інфраструктура постачання пального в столичний регіон — те, що називається, Московським кільцевим нафтопродуктопроводом. Це основна магістраль, яка забезпечує цілу низку крупних паливних без, по ньому надходить бензин, авіаційне та дизельне пальне. А потім вже далі перевантажується на паливозаправники й розвозиться. А до аеропортів просто трубопроводи підходять.

Через те, що певні помпувальні станції по маршруту від кількох НПЗ, починаючи з Рязанського, виведені з ладу, так як треба він не працює. Звісно це не означає настання логістичної катастрофи, поки що ні. Бо зараз щось підвозять залізницею. Але вона й так перевантажена, особливо в районі Москви. Тож ситуація погіршується. Особливо після останнього удару Сил безпілотних систем по Нижньоновгородському НПЗ.

Щодо Московського НПЗ, він не єдиний постачальник на Москву та область. Основний постачальник нафтопродуктів у столичний регіон — Рязанський НПЗ. Разом із Московським вони відіграють ключову роль. Якщо потрібно, по системі «Транснефтепродукта» перекидалось щось з Ярославського та Нижньоновгородського НПЗ. Але через ураження деяких помпувальних станцій, це неможливо. Плюс уражені власне самі Рязанський та Нижньоновгородський НПЗ.

Чи будуть Московський НПЗ ремонтувати півроку? Ураження були достатньо серйозні. Резервуар, з якого злетів дах, зрозуміло, вже не буде експлуатуватися. Як швидко їм вдасться відремонтувати установку? Це залежить від ушкоджень. Якщо мова про обладнання західних компаній, яке через санкції зараз недоступне, чи наприклад знищені каталізатори, тоді на відновлення піде навіть більш ніж півроку. Якщо будуть повторні ураження і не працюватимуть Рязанський, Нижньоновгородський та Ярославський НПЗ, сам по собі Московський не витягне.

- Тож, підсумовуючи, до кінця року у росіян точно будуть проблеми з пальним?

- Якщо буде принаймні на такому ж рівні інтенсивність дій СОУ, тоді, так, звичайно. Адже, як я вже зазначив, ми маємо завдавати ударів частіше, щоб вони не встигали ремонтуватися. Щоб ця криза зберігалася, а краще поглиблювалася, ми повинні витримувати досягнутий темп, а краще його наростити. Особливо якщо у нас з’явиться більше важких засобів ураження. Як це було, наприклад, 31 травня, коли двома ракетами комплексу «Нептун» уразили Новошахтинський завод. Це вже важкі ураження, які так швидко не усунеш.

- Водночас багато експертів попереджають, що перевага України тимчасова, й треба готуватися, що вже восени Росія знайде спосіб, як захиститися від українських далекобійних санкцій та убезпечити «сухопутний міст» до окупованого Криму.

- Виробництво більшої кількості засобів ППО — це технологічний процес, який потребує не кількох днів чи тижнів. Багато в чому успіх наших діпстрайків та мідлстрайків і полягає в тому, що вдалося достатньо серйозно прорідити їхню ППО. До того ж, велику кількість засобів вони стягнули до Москви з огляду на ураження Московського НПЗ. Тим самим оголивши інші напрямки. Те, що вони можуть робити гіпотетично й практично — закривати трасу Р-280 захисними сітками. Але на якійсь дистанції можна це проламати, й все, що там з’являтиметься, винищувати.

Звісно, не треба недооцінювати ворога. Проте чогось нового вони не придумають. Хіба що теж дрони-перехоплювачі поставлять, як це робимо ми. Але якщо у нас будуть більш важкі засоби ураження, треба намагатися визначати місця тимчасового зберігання й бити туди, а не полювати за кожним паливозаправником. Бо все, що завозиться, має десь зберігатися, воно ж не може одразу витрачатися. Тому я не думаю, що тут буде щось фундаментально інше.

- Доволі патова ситуація складається в окупованому Криму. Путін обіцяв залізницею пальне завозити. Але щось ми не бачимо черги з цистерн на Керченському мосту.

- Вони не можуть задіяти Керченський міст так, як планувалося, через страх чергового ураження. Зараз складно говорити, що його з моря якось можна уразити. Вони вжили всіх можливих заходів. Але з повітря… У Керчі ж рознесли нафтобазу та підстанції. А міст теж у Керчі знаходиться. Тож це питання часу, коли знову до нього дійдуть руки. Після спецоперації СБУ по Кримському мосту, вони обмежили залізничний рух великими ешелонами. Ймовірно, вони переглянуть обмеження, щоб завозити якусь частину нафтопродуктів. Але ризики чималенькі, в тому числі й репутаційні, бо вигляд палаючих цистерн на Керченському мосту досі у всіх перед очима.

Проте, знову ж таки, навіть якщо через Керченський міст підуть ешелони з пальним, де його зберігати? Нафтобази у Феодосії та Керчі знищені, у Гвардійському — майже знищена. Залишити в цистернах? Все рівно дрони прилетять і спалять їх. Тому вони й не наважуються зробити цей крок. Гауляйтер Аксьонов (окупаційний глава Криму — Ред.) просторікував у травні, що все це тимчасово, протягом червня всі питання в Криму з пальним вирішаться. Вже липень і він констатує: «На жаль, складна ситуація зберігається». Це означає, що не вони вирішують, а Москва, очевидно, не може нічого вдіяти.

- У продовження запитання про Китай. Багато хто зараз знову звернув увагу на Пекін, який вчергове абстрактно закликав сторони до мирних переговорів. Чи дійсно КНР має аж такий вплив на режим Путіна та зацікавлений принаймні в заморожуванні війни?

- Китай заробляє на війні. Ніщо не вказує на те, що Китай відмовився від підтримки Росії. Його позиція незмінна. Його періодичні заяви до сторін сісти за стіл переговорів носять ритуальний характер. Але сісти за стіл переговорів для чого? Для врегулювання «української кризи» — так, як це передбачено в їхньому позиційному документі від 24 лютого 2023 року. Ба, більше, коли говорять про якийсь «мирний план» від Китаю, то такого в природі не існує. Ніхто ж не сказав зараз з Пекіну, що ми пропонуємо якийсь оновлений підхід з огляду на ситуацію, що склалася. Нічого цього немає.

Понад те, Китай і Росія почали більш тісно співпрацювати в суто військовій сфері. Китай на боці Росії. І навряд чи він буде на чиємусь іншому боці. Те, що йому приносить користь, він буде використовувати для себе й надалі. А йому вигідна ця ситуація. І дешева нафта, і різні інші ресурси. Плюс китайська продукція зайшла на російський ринок, витіснивши російських виробників. Достатньо поглянути на російський автопром.

- Україна кілька разів публічно попередила Білорусь, наголосивши, що має 500 пріоритетних цілей, по яким можуть бути нанесені удари. Наскільки критичним для Росії та продовження війни проти України стане їхнє ураження?

- Військова інфраструктура Білорусі використовується росіянами. Звісно, якщо згадати 2022 рік, це було дуже ефективне використання. Зараз ситуація інша. Такого угруповання російських ЗС на території Білорусі, як у 2022 році, немає. Але інфраструктура готова до використання. Проте китайський чинник грає роль. Чому КНР так ретельно ставиться до Білорусі? Не через солідарність тощо. Білорусь, зрештою, маленька економіка. Це не Росія. Але через Росію та Білорусь, або через Казахстан, Росію та Білорусь йде важливий потік контейнерних потягів з Китаю в Європу.

Якраз хаб Брест-Малашевіче (останній з польського боку) — це основний маршрут з Китаю в Європу. КНР не буде погоджуватися, щоб Росія повноцінно втягнула Білорусь у війну проти України — відкрила північний фронт. Якраз з огляду на ті 500 цілей у Пекіні розуміють, що цей маршрут — головна сухопутна ланка проєкту «Один пояс, один шлях» — буде перерізаний. Китай має можливість всі ці контейнери відправляти морським шляхом. Але це зовсім інший час й інші гроші. А маршрут умовно від Шанхая до Європи через Білорусь найбільш оптимальний. Тому для Китаю це важливо.

З огляду на його політику підтримки Росії інші маршрути, наприклад, балтійський, не працює. Маршрут через Україну, зі зрозумілих причин, не працює. Тому білоруський очільник враховує ці інтереси Китаю. Власне, це і його інтерес теж. Не можна сказати, що це якась бюджетоутворююча стаття доходів для Білорусі. Але це важливе геоекономічне значення, яке цінується Китаєм. Тому Лукашенко будь-що намагається уникнути в прямому вигляді втягування Білорусі у війну.

У 2022 році він не дозволив використання союзних (із Росією — Ред.) білоруських ЗС проти України. Хоча такі наміри у Путіна були. Можливо й у Лукашенка вони десь там у глибині були. Але, думаю, він далеко не впевнений у своїх ЗС. Хоча ці ретранслятори (у Гомельській і Брестській областях, які коригують російські дронові атаки по Україні, й щодо яких президент Зеленський ставив ультиматум Лукашенку — Ред.) під час російської атаки 2 липня вони працювали. Їх за вказівкою перед цим вимкнули, а потім, коли потрібно, ввімкнули.

- І, наостанок, що буде з ціною на пальне в Україні? Мирна угода між США та Іраном непевна. Тегеран збирається стягувати плату за проходження Ормузької протоки. Тож, як бачимо, ситуація хитка.

- Як відомо, США та Іран погодили тимчасовий 60-денний меморандум (строк спливає в середині липня — Ред.). За цей час вони мають прийти до підписання угоди. Тому зараз ситуація умовно стабільна. Якісь недоузгодженості в процесі переговорів можуть призвести до певних дій як з боку Ірану, так і Трампа, що даватиме певний ціновий сплеск.

Проте, з огляду на те, що ми бачимо, ціна на нафту вже не буде $100-120 за барель. Десь в районі $70, мені здається, й буде лишатися. А потім, коли угода буде досягнута, то й Ормузька протока запрацює так, як раніше. Обвалу нафтових цін може й не буде. Але відновиться спадна динаміка. Бо те, що ми бачимо зараз, — це ситуативна реакція на домовленості в рамках меморандуму, а не якоїсь угоди. Тож звідси ми й бачимо певні коливання.

Якщо порівняти ціну на заправках зараз і те, що було в березні-квітні, ми вже бачимо різницю. Був період, коли сперечалися, чи ціна за літр дизелю досягне 100 гривень. Тепер динаміка ціни йде в зовсім в іншому напрямку, хоч вона й вискочила за 90 гривень. Проте ми маємо можливість диверсифікації. Хоча ціна на європейському ринку, оптові постачання, плюс-мінус однакова. Тож зараз є можливість трохи перевести подих. Але ніхто не застрахований від сюрпризів, коли маєш справу з одного боку з Трампом, а з іншого боку — з КВІР.

- Тобто, після закінчення строку дії тимчасового меморандуму в середині липня можливі цінові стрибки, але ціна на пальне в Україні до 100 гривень навряд чи дійде.

- Так. Якщо не дійшло тоді, зараз за цих обставин це вже навряд чи можливо. Тим більше, пропозиція на глобальному нафтовому ринку, попри те, що Ормуз ще не працює як слід, дефіцити зберігаються, з-за меж Близького сходу зросла. Період високих цін стимулював зростання видобутку в США, які починають заливати Європу своїми нафтопродуктами.

Так само країни, які не є ні членами ОПЕК, ні ОПЕК+. Жодних квот на видобуток у них немає. Навіть ті, хто є членами ОПЕК, зараз не сильно дивляться на квоти. ОАЕ, наприклад, взагалі вийшли з ОПЕК. А це достатньо серйозний гравець. Навіть з урахуванням того, що можуть бути якісь рецидиви воєнного протистояння в районі Перської затоки, додаткова пропозиція на глобальному нафтовому ринку є. Плюс саудити перезапустили найбільший у світі експортний термінал Рас-Танура. Це теж позитивний сигнал ринку, як і те, що ОАЕ та Саудівська Аравія активніше використовують маршрути в обхід Ормузької протоки — нафтопроводи з виходом на Червоне море та в Оманську затоку.