Беги, игнорируй или борись: как украинцы в Польше ощутили изменение отношения

Нинішнє погіршення відносин між Києвом та Варшавою безумовно вплине на життя українців у Польщі.

Проте варто усвідомити: зміни щодо них стали помітними ще задовго до нинішньої кризи.

Парламентські вибори 2023 року показали, що послідовно антиукраїнська позиція партії "Конфедерація" не лише привабила до неї виборців, а й заохотила інших популістів до агресивнішої риторики.

І це стало особливо помітним на президентських виборах 2025 року.

У змаганні за чергові антиукраїнські ідеї першість тримає прокремлівська формація "Конфедерація Польської корони" Гжегожа Брауна, але участь беруть усі – від партії "Право і справедливість" і, через Польську селянську партію, аж до "Громадянської коаліції".

Уряд невміло керує цією кризою.

Його відповіддю стало поступове позбавлення частини українців доступу до публічних послуг та соціальних виплат.

Проте тим самим уряд Дональда Туска лише підтверджує слушність претензій розлючених правих.

Спектакль депортацій, що випадково вдаряють по громадянах України, руйнує відчуття передбачуваності в людей, які знайшли в Польщі прихисток від війни.

Нагадує про те, що вони є нібито людьми "гіршого сорту".

Водночас такі кроки уряду не закривають рота тим, хто – у згоді з російськими інтересами, хоч і не обов’язково з російською підтримкою – поширює неприязнь до України та її громадян.

Критиці піддається не лише соціальна допомога українським біженцям, а й економічна допомога Україні, що бореться з потужною загрозою для своєї державності.

Й навіть військова допомога.

Як на такі зміни реагують українці, що живуть у Польщі? Цьому питанню було присвячено дослідження "Ми тут не вдома.

Українські мігранти та біженці про стосунки з поляками", проведене у квітні-травні цього року авторами статті на замовлення Krytyka Polityczna.

Дослідження базувалося на інтерв'юванні українців, що мешкають у Польщі.

Як довести, що ти вдячний?.

Попри очікування, зміни в законодавстві щодо українських біженців, насамперед у сфері надання допомоги "800+" (щомісячних виплат у розмірі 800 злотих на кожну дитину віком до 18 років) та припинення дії тимчасового захисту, вплинули на життя лише небагатьох осіб.

Переважно це люди похилого віку, а також ті, хто бореться із серйозними проблемами зі здоров’ям.

Проте дискусії у Сеймі та поза ним, що супроводжували згадані зміни, спричинили охолодження польсько-українських відносин у їхньому найбільш конкретному, відчутному вимірі – стосунках між поляками та українцями, які живуть у Польщі.

Звіт Інституту публічних справ, Deloitte та Ipsos від травня 2026 року показує, що більша частина поляків очікує від іноземців чотирьох речей: бажання працювати та фінансової незалежності (46% відповідей), поваги до закону (45%), сплати податків та внесків у Польщі (44%) і легального перебування (41%).

Більшість наших співрозмовників відповідали цим вимогам.

Однак цього все одно недостатньо, щоб отримати схвалення.

Вже після зміни правил надання фінансової допомоги "800+" для українських біженців, що відбулася в жовтні 2025 року, а також після бурхливих дискусій під час президентської кампанії та вето Кароля Навроцького на поправки до закону про допомогу громадянам України, чергові опитування показують лише подальше погіршення ставлення до українців.

Уряд на повну потужність розгорнув кампанію депортацій навіть за адміністративні правопорушення, вчинені іноземцями, вістря якої у 2026 році було спрямоване переважно на українців.

Обіцянка Міністерства внутрішніх справ і адміністрації, анонсована в жовтні 2025 року і повторена в березні 2026 року, щодо зміни закону про громадянство має ускладнити шлях до натуралізації передусім громадянам України.

Робота, ще раз робота, а також вічна тимчасовість перебування та видворення з країни, якщо тобі не пощастило і ти потрапив у поле зору правих блогерів.

Здається, це і є умови прийняття українців, які надходять згори, від номінально ліберального уряду.

Наші респонденти усвідомлюють існування стереотипу "вимогливого та невдячного" українця; якщо закид у вимогливості вони відкидають історіями про те, як багато і важко працюють, то як довести, що ти вдячний?.

Це питання особливо хвилює воєнних біженців.

Одна зі співрозмовниць переповідала дописи відомих українців у соціальних мережах, публічні ритуали вдячності під час варшавського святкування Дня незалежності, коли вся Замкова площа скандувала: "Дякуємо".

Але водночас зізнається, що не знає, як вона особисто чи вся спільнота могла б адекватно висловити свою вдячність полякам.

Інша респондентка, яка багато років живе в країні, прямо сказала про свій тягар: бути вічно зобов’язаною та не впевненою, яка форма вдячності була б "достатньою".

Достатньою для кого, виміряною чим, за яким рахунком – залишається недомовленим.

Заперечення як порятунок від скрутних часів.

Як же українці дають собі раду з цією напругою?.

Звичайно, дехто розглядає можливість виїзду, але це плани, які нелегко реалізувати з фінансових та психологічних причин.

Тому для повсякденного вжитку виникають інші стратегії.

Перша і найпоширеніша стратегія подолання напруги – це вихід із публічного простору (усунення) та самоцензура, особливо мовна.

Наприклад, одна зі співрозмовниць пенсійного віку розповідала, що в громадському транспорті намагається не розмовляти ні російською, ні навіть українською.

Інша респондентка, матір, описувала, як після неприємного інциденту в автобусі почала вчити дитину, щоб та не розмовляла українською поза визначеними безпечними просторами.

Рідна мова стає ризиком, який необхідно прораховувати.

Друга стратегія – це когнітивна дистанція, типова для людей із високим соціальним капіталом.

Одна зі співрозмовниць, докторка економічних наук, піддає критиці самі узагальнення: "будь-які твердження, що хтось живе за чийсь рахунок, сприймаю критично; я б звернулася до даних, скільки податків було сплачено".

Водночас таке демонстративне небажання скаржитися – як задекларована самостійність, так і відмова від ролі жертви – стало для неї частиною автонаративу про себе як про ціннісну, сильну та кмітливу особистість.

Ця стратегія захищає від безсилля, але її ціна є тонкою: вона закриває можливість говорити про кривду прямо.

Третя стратегія – це усунення з простору контакту, зокрема з цифрового простору.

Українські біженці намагаються не читати польських новин про Україну та коментарів під ними, бо знають, що там побачать.

Одна зі співрозмовниць, яка має польське громадянство, припинила вступати в дискусії онлайн, щоб – як вона каже – "не давати охоплення ботам".

Але водночас вона зауважує важливу річ: "Це ті самі люди, які голосують за Гжегожа Брауна (лідера антиукраїнської партії "Конфедерація Польської корони").

Це не боти, це справжні люди".

Четверта стратегія – це амортизація через активну громадську діяльність.

Одна з наших співрозмовниць, борючись за батька, якого виселили з будинку соціальної допомоги, паралельно писала до уповноваженого з прав громадян, воєводи, президента міста та українського консульства, документуючи справу день за днем і готуючи презентацію для медіа.

Інший співрозмовник, менеджер проєктів із тривалим стажем у Польщі, провів міжнародний семінар про українофобію в країнах Європейського Союзу.

Це пом'якшення отриманих ударів через дієвість і, можливо, це найздоровіша відповідь на ворожість, яку можна собі уявити.

Але це також стратегія, доступна лише тим, хто володіє мовою, юридичними знаннями, соціальним капіталом і часовим ресурсом.

Для пенсіонерки з втраченою пенсією у триста злотих вона залишається недосяжною.

Найглибшою і водночас найбільш тривожною стратегією є витіснення.

Модель "усе гаразд" полягає в декларуванні відсутності зіткнень із ворожістю за одночасного опису її конкретних епізодів у тій самій розмові.

Лунає тверде, категоричне заперечення ("ніколи", "жодного поганого поляка", "не відчувала"), а за мить – конкретний, яскраво запам’ятований інцидент.

Це не суперечність, що виникає через забудькуватість чи нещирість.

Це захисна структура, "усе гаразд" як щит перед реальністю.

Модельним випадком є біженка з Херсонської області, яка на початку розмови рішуче задекларувала: "у житті не зустріла жодного поганого поляка, мені пощастило".

Лише одна співрозмовниця з тих, хто спочатку сказали, що все гаразд, а потім описали низку неприємних подій, будучи змушеною зіставити це з власною розповіддю, визнала, що "стає гірше".

Інші, як склалося враження, вирішили свідомо ігнорувати зміни, що відбуваються стосовно українців у Польщі.

* * * * *.

Станом на середину 2026 року ми в Польщі прямуємо до реальності, в якій польсько-українські зв’язки залишаться численними, щоденними і передусім транзакційними: робота, магазин, школа, установа.

Проте одночасно це реальність, у якій найбільш емоційно вимогливий рівень стосунків – визнання, належність, політична суб’єктність – залишається недоступним для людей з іншим акцентом.

А якщо комусь і буде запропонований, то лише умовно, на визначений термін, в обмін на відповідну дозу вдячності.

Це реальність, у якій наші співрозмовники можуть функціонувати – і більшість із них, як люди кмітливі, функціонуватимуть добре.

Але це не та реальність, яку зазвичай називають "домом".

Олена Бабакова, журналістка, дослідниця міграційних процесів (Варшава, Польща);.

Пшемислав Садура, професор Варшавського університету.