Синтетична деменція

Мені доводилося бачити людей, цілком адекватних і розумних у побуті, які буквально німіють, щойно в них забирають телефон і доступ до ChatGPT. Вони не можуть згадати складне слово. Не можуть сформулювати думку. Не можуть підтримати розмову на рівні трохи вищому, ніж обговорення побутових справ. Дехто навіть для того, щоб просто поговорити з живою людиною, непомітно (як їм здається) використовує ШІ. Щоб сформулювати влучну відповідь чи висловити міркування.

Це виглядало жалюгідно і запам’яталося як якийсь виняток, щось огидне. Поки що як виняток. Бо це хоч і не повсюдний, проте реальний прояв нової тенденції, яка проявилася в останні пару років. Вона називається когнітивне розвантаження (або ще зустрічається вираз «когнітивний борг», його етимологію я поясню трохи нижче).

Наші когнітивні функції — читання, письмо, критичне мислення, здатність формулювати власну думку, мислити логічно, шукати й перевіряти інформацію — все це навички, які потребують регулярного тренування. Ми з цим не народжуємося, а виховуємо це в собі. І так само, як біцепс без навантаження втрачає силу й об’єм, розум без практики деградує.

А ми зараз масово, майже непомітно для себе, перестаємо ним користуватися. Думати логічно за нас може ChatGPT. Писати — Claude. Шукати й аналізувати — Perplexity або Gemini. Планувати, формулювати, структурувати — будь-який із десятків ШІ-інструментів, які завжди під рукою. Безумовно, це зручно й ефективно. Ти здаєшся собі вкрай продуктивним і часто таким і є. Але з часом уже кроку не можеш ступити без ШІ та його когнітивної «милиці». Виникає певний аналог адикції, залежності, природу якого я поясню наприкінці свого тексту.

Можна тут заперечити, що людство тисячі років цим займається, фактично полегшуючи собі життя. Писемність дозволила нам розвантажити довготривалу пам’ять і вивільнити абстрактне мислення. Друкарський верстат Гутенберга — демократизував доступ до знань, зробив поширення інформації справді масовим і теж змінив розвиток цивілізації, а ті ж калькулятори та GPS-навігатори автоматизували арифметику та просторову орієнтацію. Це що — теж залежність і деградація? Це погано?

Проте поява генеративного ШІ знаменує дещо інше. Якщо попередні інструменти розвантажували операційні чи меморизаційні процеси (пошук та зберігання), то LLM уперше в історії беруть на себе виконавчі та міркувальні функції. Відмінність між використанням калькулятора та ШІ полягає в об’єкті делегування. Калькулятор виконує обмежену операцію над інформацією, яку надав користувач, залишаючи за людиною контроль над логікою задачі й інтерпретацією результату. Натомість генеративний ШІ здатен самостійно ініціювати ідеї, вибудовувати аргументацію, синтезувати складні масиви інформації та імітувати людське міркування.

Коли людина делегує не рутину, а саме формування позиції та побудову смислів, відбувається зменшення інтелектуальної суб’єктності. Ось звідки виник згаданий вище термін «когнітивний борг» — тобто накопичення дефіциту когнітивних навичок, які перестають тренуватися через постійне використання алгоритмічних «коротких шляхів».

Простими словами, коли людина з мого прикладу в першому реченні систематично делегує штучному інтелекту не рутину, а саме мислення — формулювання ідей, побудову аргументів, критичну оцінку інформації, вироблення власної позиції — відбувається те, що дослідники вже називають когнітивною атрофією. Розум не просто відпочиває та розвантажується. Він розучується думати, говорити, шукати, бо навичка більше ніби й не потрібна. Це так само як багато сучасних зумерів не вміють користуватися годинником зі стрілками чи паперовими картами. Нема потреби. Або — ще кращий приклад — ми забуваємо слова з мови, якою не користуємося, чи таблицю множення, бо в нас під рукою є калькулятори.

Наш мозок — це як м’яз. Будь-яка інтелектуальна діяльність для нього — точно як тренування мускулатури в залі. Це не є пасивними процесами та не є вродженим; навчання залежить від фізичних змін у будові мозку. Цей більш ніж 2-кілограмовий набір нервових клітин потенціює утворення нових нейронів, збільшення їхніх відростків, генерує нові зв’язки між ними. Це називається нейропластичністю. На цьому базується наше навчання, розвиток і виживання загалом.

А без постійного тренування мозок атрофується. Цей зворотній процес називається прунінгом нейронів (від англ. pruning — підрізання, відсікання). Мільярди нейронних зв’язків потребуть енергії, це виснажливо. Тому без використання вони розпадаються. Ми більше не запам’ятовуємо непотрібне, не думаємо про зайве, не висловлюємося про нецікаве. Навіть планування й мовлення можуть страждати. І часто — як у прикладі в першому реченні — ми не помічаємо своєї деградації, думаємо, що стали ефективнішими. Так само як людина з анорексією не вважає себе хворою, або наркозалежний упевнений, що не має залежності від своєї речовини чи діяльності.

Це вже не просто слова. Докази когнітивної деградації через використання LLM були отримані в ході чотиримісячного дослідження MIT Media Lab у 2025 році. Дослідники (на першому місці серед авторів — українсько-французько-американська науковиця Наталія Космина, яка переїхала з Запоріжжя у Францію, а потім у США) використовували 32-канальну електроенцефалографію (EEG) для моніторингу мозкової активності під час написання есе на теми SAT (стандартизованих тестів) у трьох групах студентів: без інструментів («тільки мозок»), із пошуковою системою Google і з використанням ChatGPT.

Результати в учасників, що використовували LLM, показали зниження зв’язності в ділянках, відповідальних за пам’ять, мовну обробку та виконавчий контроль, найменше залучення префронтальних (відповідають за мислення й самоконтроль) і потилично-тім’яних ділянок (обробка зорової інформації, просторова орієнтація і рухи) у користувачів ШІ порівняно з групою «тільки мозок», чия мережа була найбільш розподіленою та інтенсивною. А ще протягом експерименту користувачі ШІ ставали все менш старанними, поступово переходячи від редагування пропозицій алгоритму до простого копіювання згенерованого тексту.

Найцікавіше, як на мене, було далі, на наступному етапі. Коли групі, яка раніше використовувала LLM, заборонили доступ до інструмента, учасники не лише показали найгірші результати в написанні нових текстів, а й виявилися неспроможними процитувати чи переказати зміст своїх попередніх есе, написаних за допомогою ШІ. 83% учасників цієї групи повідомили про труднощі з пригадуванням будь-яких деталей нібито власної роботи. Це свідчить про те, що інформація, опрацьована ШІ, не проходить етапи внутрішньої обробки в пам’яті людини; вона залишається «зовнішнім об’єктом», до якого мозок не докладає зусиль для інтеграції.

І попри те, що дослідження не було масовим (54 людини цілком достатньо для нейропсихологічного дослідження, але екстраполяція результатів на більші групи має бути обережною), плюс випущене наперед, без реценування в науковому журналі, що може тривати довго, саме для попередження про потенційну шкоду від ШІ в освітніх закладах, висновки є доволі однозначними: простими словами — при надмірному застосуванні ШІ ми тупішаємо. Не лише забуваємо синуси-косинуси зі школи чи навіть таблицю множення, ні. Йдеться саме про фундаментальні когнітивні навички. Навіть про мовлення.

Це вже давно відоме явище: генеративний ШІ використовує найчастотніші слова і фрази зі своїх навчальних даних, що призводить до спрощення й одноманітності мови. Ми вже можемо відрізнити цю «машинну» мову від людського тексту. Тому люди, які часто взаємодіють з LLM, несвідомо переймають ці обмежені мовні структури. Виникає такий дежавю-ефект Еллочки Щукіної з «Дванадцяти стільців», коли багата, нюансована, образна, можливо, з помилками, але все ж людська мова замінюється «пласкою», штучно прикрашеною метафорами лексикою машини. Коли ШІ тобі пише «а тепер — по ділу, без зайвих слів і без води» — це виглядає смішно. А коли жива людина серйозно так говорить — уже страшно.

Страждати може і критичне мислення. Адже процес самостійного формулювання думки завжди пов’язаний із моментом непевності та пошуку. Саме цей стан активує нашу природну підозрілість і недовіру. ШІ усуває цей дискомфорт, «зуд пошуку правди», надаючи впевнені відповіді миттєво. Як наслідок, людина втрачає навичку перебувати у стані інтелектуального пошуку й сумнівів і здатність давати собі з цим раду шляхом шукання й думання.

Понад те, у природних умовах подолання інтелектуальних труднощів супроводжується викидом дофаміну — спеціального нейромедіатора, «каталізатора» в мозку, що приносить нам задовлення від когнітивної активності, наполегливість, завершення якихось справ і від пізнання нового. Використання ШІ порушує цей цикл, створюючи стан цієї ілюзорної ефективності. Користувач отримує готовий інтелектуальний продукт (текст, код, відповідь) при майже нульових витратах енергії, що викликає потужний сигнал винагороди в мозку.

З часом мозок привчається до цих коротких, а не довгих шляхів, що призводить до зниження внутрішньої мотивації до глибокого мислення. Будь-яке завдання, що вимагає самостійного аналізу, починає сприйматися як надмірно обтяжливе, викликаючи роздратування й когнітивний опір. Ось чому я порівняв звичку до використання ШІ з наркоманією — механізм один і той самий. Уже я зустрічав у публікаціях термін «AI addiction» або «ШІ-голізм».

Усе це не означає потребу відмовлятися від ШІ. Безумовно, він корисний — це доведено й не обговорюється. Проте саме як асистент, а не замінник когнітивних функцій. А щоб запобігти «когнітивній атрофії», корисним буде все ж зберегти певні процеси в нашому житті.

Наприклад — хай як банально це не звучить — більше спілкуватися з живими людьми, тренувати донесення і розуміння думок. Ще можна писати план чи тези самостійно перед запитом до ШІ — і взагалі більше писати від руки, самому. Можна викорисовувати рефлексію над прочитаним, обдумуючи те, що щойно спожив. Варто шукати відповіді самостійно в кількох джерелах, без використання ШІ, особливо щодо новин, біографій, ліків і хвороб, навчання або хоча б рецептів, бо зараз це нескладно.

Ці прості кроки базуються на свідомому введенні корисних труднощів у повсякденне життя. Ідеться про зміну парадигми: використання ШІ не як замінника думки, а як об’єкта критики. Якщо користувач активно редагує, оскаржує та перевіряє надану ШІ інформацію, а не сприймає її некритично й беззаперечно, він зберігає свою інтелектуальну суб’єктність. Посперечайтеся з ШІ, пошукайте в нього помилки, не довіряйте беззастережно. У такому сценарії ШІ виступає як спаринг-партнер, що тренує мозок, а не як автівка чи крісло, що атрофує ноги.

Якщо ж ми продовжимо делегувати ШІ не лише таку рутину, а й саму сутність мислення, ми ризикуємо опинитися в стані «синтетичної деменції» з остаточно втраченими навіть базовими когнітивними функціями типу пам’яті, мовлення та спілкування.

Ілюстрація згенерована в Chat GPT за попереднім описом