Війна після миру: до чого Україна має готуватися вже сьогодні

Ми постійно говоримо про те, коли і як закінчиться ця війна, які зміни вона вже принесла і ще принесе Україні й світу. Але щодня стає дедалі очевиднішим, що настав час спрогнозувати не тільки те, яким буде мир після війни, а й якою буде війна після миру. Бо вона, найімовірніше, буде.

Нинішня війна є унікальною за багатьма параметрами. Зокрема це перша колоніальна війна за участю країни — постійного члена РБ ООН, яка має ядерну зброю. Війна Росії проти Грузії хоч і стала «першим дзвіночком», проте не була колоніальною: окуповані території не включалися до складу РФ. Так само не мали колоніального характеру й війни США проти Іраку та Ірану. Ще важливіше, що саме під час нашої війни кардинально змінилися не тільки інструменти ведення війни, а й стратегічні підходи до здійснення військових операцій. Цей досвід вже імплементується з шаленою швидкістю, і не тільки в цифрові платформи Palantir, а й у китайські і навіть у північнокорейські системи. Росія просто в реальному часі модернізує власну ракетну техніку й дрони, щоб обійти вже напрацьовані ЗСУ системи захисту. Наразі ми перемагаємо в цих перегонах, але ворог не здається.

Війни майбутнього, найімовірніше, починатимуться не з танкових колон і артпідготовки, а з масштабних кібератак на системи управління у сфері оборони, зв’язку, ключові об’єкти інфраструктури. Що вищий рівень цифровізації, то більш руйнівною може бути ця стадія. Немає сумніву, що новітня кіберзброя ґрунтуватиметься на системах ШІ, які будуть якщо не повністю суверенними, то принаймні спеціально тренованими на специфічних даних про потенційного ворога, структуру його збройних сил, вразливі місця інфраструктури, досвід проведення навчань і реальних військових операцій. Друга хвиля — це тисячі різного типу дронів, також керованих ШІ, метою яких буде знищення систем протиповітряної і протиракетної оборони, інфраструктури, чутливих цивільних об’єктів, наприклад лікарень. Водночас здійснюватимуться атаки на логістичні маршрути, склади продовольства, ліків і палива. Лише після цього застосовуватимуться звичайні типи озброєнь, якщо у цьому ще буде потреба.

Навіть базове математичне моделювання сучасної війни, коли з обох боків беруть участь і керовані людьми, й автономні системи (дрони та робототехніка), однозначно свідчить, що залучення автономних інструментів дає змогу зберігати життя людей, хоча для цього потрібно досягти певної ефективності їх бойового застосування. Кіберінструменти, як і непілотовані апарати великої дальності, нівелюють стратегічну глибину противника, тож варто очікувати, що саме їх насамперед розроблятимуть і використовуватимуть у війнах майбутнього.

Можливість здійснювати агресію на відстані й без фізичного контакту, коли невідомо, як класифікувати переліт, скажімо, тих самих дронів через територію третіх країн, а джерело кібератак часто важко визначити точно, змінить уяву про територію бойових дій і лінії зіткнення. І це ми ще не говоримо про апокаліптичний сценарій, коли ШІ з можливостями, близькими до людських, самостійно визначатиме як тактичні кроки, так і стратегічні цілі. Що називати перемогою в такій війні і які вигоди від «перемоги» може отримати розумніший ШІ, наразі визначити вкрай важко. Але точно можна сказати, що цифровий суверенітет скоро стане таким самим атрибутом державності, як і суверенітет класичний; дата-центри й обчислювальні потужності перетворяться на першочерговий пріоритет із погляду як ураження, так і захисту; цифровий шпіонаж і диверсії для завдання шкоди базам даних, які забезпечуватимуть ухвалення рішень ШІ, стануть новітнім способом ведення терористичної діяльності й упереджувальних атак.

Досвід війни США та Ізраїлю проти Ірану засвідчив, що мережеві методи управління на противагу централізованим дають змогу зберегти керованість і організувати спротив, навіть коли вище керівництво з будь-яких причин позбавлене можливостей віддавати накази. Із цього погляду важливо здійснити кардинальні зміни у системі державного та військового управління, а для цього провести відповідні навчання й налагодити горизонтальні зв’язки з чітким визначенням повноважень керівників другої і третьої ланки. Хоч би якими передчасними здавалися сьогодні такі плани, над ними потрібно працювати в реальному масштабі часу. Надії на те, що Росія розпадеться на співдружність демократичних держав і у Євразії запанує вічний мир, мають джерелом фантастичні романи. В Японії є принцип, яким користувалися самураї: живи так, наче ти вже помер. Тобто в критичних ситуаціях краще керуватися найгіршим сценарієм. Ми вже прожили чи не найдовший в історії людства період часу тривалістю майже 80 років без масштабної війни — наче лише для того, щоби стати свідками повернення ідеології фашизму, домінування, геноциду та колоніалізму, попри всі позитивні напрацювання людства, технологічний прогрес і усвідомлення важливості спільних зусиль для підтримання порядку, що ґрунтується на правилах.

Період стратегічної невизначеності, передвісником якого стала війна Росії проти України, у дивний спосіб повертає нас до ідеї «кінця історії» Фукуями. Тільки кінця добігла інша історія — про те, що спроба побудови справедливого світового порядку через глобалізацію торговельних зв’язків і транспортних сполучень, інтеграцію освітніх і культурних просторів, обмеження певних видів озброєнь і запобігання конфліктам закінчилася тотальним хаосом. Дещо передчасне уявлення про досягнуту стабільність мало наслідком відсутність попиту на стратегічне мислення. Давно відомо, що ступінь ситості значно впливає на швидкість реакції. Втрата орієнтирів і відсутність розуміння перспектив розвитку людства стала закономірним наслідком небаченої в історії концентрації багатства в руках меншості коштом більшості, біфуркації світового гегемона на «прототип» і «антипод», відродження політичних рухів, для яких сила є мірилом правди, а брехня — інструментом досягнення політичних цілей. Ревізіоністи, може, й не хотіли б війн, їхня мета — влада і власний добробут, але проблема полягає в тому, що радикальна зміна політичних орієнтирів неминуче призводить до конфліктів, які саме втискуються у період між руйнуванням старих правил і формуванням нових. Ба більше, ці нові правила просто нема кому формувати, оскільки катастрофічно низький рівень лідерства — це вже не теорія, а стійка реальність.

Українське суспільство, яке віками перебувало у стані горизонтальної самоорганізованості й тим самим чинило спротив намірам імперії навʼязати вертикаль влади на чолі з недоторканним монархом, раз-по-раз доводило, що здатне до мобілізації і єднання у критичних ситуаціях. Проте відсутність досвіду будівництва стабільних інституцій так само раз-по-раз призводила до делегування владних повноважень особам, які так і не змогли сформувати бачення успішної, стабільної та безпечної країни. Непохитна віра у власну обраність має чудовий приклад у вигляді Трампа, але він точно не один такий. На прикладі невдалої іранської кампанії стає дедалі очевиднішим розрив між зухвалими погрозами й більш ніж скромними результатами. Коли професійний аналіз переваг і недоліків противника, ретельне планування різних варіантів ведення війни, чітке визначення найефективніших інструментів ураження дає дорогу самовпевненості та спробам знайти просте й швидке рішення складної проблеми, важко очікувати успіху.

Вибори, про які досить несподівано почали говорити, хоча кінця війни ще не видно, обов’язково відбудуться. Вже згадана вище горизонтальна організація українського суспільства, найімовірніше, не дасть змоги провести їх у спосіб, коли переможець завчасно відомий. Але водночас потрібно дуже чітко усвідомити: прізвище не має жодного значення, якщо його носій не тільки не формулює нового бачення країни, а й не усвідомлює необхідності формулювати таке бачення. Шана, яку потрібно віддати історичним постатям і подіям, аж ніяк не замінить фундаментальної розмови про майбутнє, і це стосується як внутрішнього облаштування України, так і її зовнішньої інтеграції. Водночас принцип детермінізму, або «єдиного вірного шляху», себе практично вичерпав, і не тільки стосовно України, а й у значно ширшому масштабі.

Від народження вільна людина має широкий спектр вибору свого майбутнього життя, але з кожним наступним кроком цей вибір стає вужчим. Зараз народжується новий світ, і в ньому народжуватиметься нова Україна. Так само сьогодні є широке коло можливостей, і вибір кожного наступного кроку їх звужуватиме. Наприклад, ми маємо чітко уявляти план «Б» у разі зміни політичного курсу в низці провідних країн Європи; вразливість договорів і зобов’язань, які не підкріплені глибокою єдністю інтересів і цінностей, а ставлять вигоду на перше місце; зв’язок між ступенем зацікавленості еліт сусідніх країн в успішній Україні й нашою здатністю довести, що ми нічим не гірші за інших. Важке дитинство у піонерських таборах дає змогу дійти досить зрозумілого висновку: воліють дружити із сильними, захоплюються талановитими, поважають розумних, а слухають тих, хто вміє передбачати наслідки.