«Чорнобиль – це квіточки, порівняно з цим». Мешканці Вишневого – про пережиту трагедію

Місто Вишневе, що на Київщині, 6 липня зазнало найбільших руйнувань житлового сектору за весь час повномасштабної війни. Після масованої ракетної атаки РФ тут розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Вогонь випалив цілі вулиці, дев’ятеро людей загинули, ще десятки дістали поранення.

Через загрозу повторної детонації з постраждалого району було евакуйовано понад 500 людей. 7 липня у Вишневому було оголошено днем жалоби. Роботи з ліквідації наслідків цієї атаки тривають і досі.

Тим часом президент Володимир Зеленський доручив СБУ та розвідці з'ясувати обставини вторинної детонації, яка сталася у Вишневому після масованої російської атаки і призвела до трагедії таких масштабів.

У соцмережах циркулювали припущення, що посеред житлової забудови було незаконно розміщено склад із боєприпасами. Згодом Генштаб офіційно заявив: об'єкт у Вишневому, на якому після ракетного удару сталася детонація, не належить до сфери управління Збройних сил України. 

«Главком» побував на місці трагедії у Вишневому 8 липня, на третій день після атаки, і поспілкувався з місцевими мешканцями, які втратили дім, а дехто – навіть рідню.

У найбільш постраждалому приватному секторі Вишневого ще працюють екстрені служби, які ліквідують наслідки потужного обстрілу та подальшої детонації. На місці досі стоїть їдкий запах гару. Деякі будинки продовжують тліти. На згарищах поодинокі люди оглядають залишки своїх помешкань, шукаючи вцілілі речі й домашніх тварин. Але більшість мешканців уже роз’їхалася – хтось перебрався до родичів, а хтось скористався державним тимчасовим житлом.

Найперший, кого вдалося зустріти дорогою до епіцентру великої пожежі – місцевий мешканець Олег. Чоловік порається у дворі згорілого будинку, шукає бодай якесь вціліле майно. На його думку, житло вже навряд підлягає відновленню. Але найголовніше – що він та його рідні лишилися живі.

«Тікали звідси з тваринами на руках. Усі рідні врятувалися. Моїй тещі – 72 роки, але вона ще бігає, то теж встигла втекти разом з нами. У тестя операція на нозі була, але він навіть встиг і машину вивезти з гаража, бо гаражі згодом теж згоріли. Учора (7 липня – «Главком») тут ще детонувало, сьогодні вже майже ні», – розповів Олег.

Але поруч із чоловіком жили й ті, кому пощастило значно менше. У сусідки Олега загинула мама. Серед жертв також – 22-річна Анна Дорохіна та її дядько Віталій.

«Зовсім молода дівчина і її дядько заховалися в якийсь ангар, а його заблокувало, вони там заживо і згоріли. Ще загинули літні люди трохи далі звідси, ближче до епіцентру вибуху», – сказав Олег, зазначивши, що про більшість загиблих досі нічого не знає.

За офіційними даними, станом на момент цієї публікації, від вибухів у Вишневому загинули дев’ятеро осіб. Однак місцеві припускають, що реальне число жертв може бути значно вищим.

До розмови з «Главкомом» доєднується подружжя, яке живе поруч – Тетяна Володимирівна та Микола Олександрович. Сусіди постійно перепитують одне в одного, чи не знайшлися їхні кішки. З моменту пожежі обидві сім’ї не бачили своїх улюбленців і не знають, чи ті лишилися живі. «Якщо хоч втекли, то дуже добре…» – зітхнув Олег.

Тетяна Володимирівна на запитання: «Як ви?» показує рукою на згорілий будинок: «Он, бачиш як!». Жінка не вірить, що оселю можливо відновити, а стосовно грошової компенсації від держави поки має більше запитань, ніж відповідей: «Нам сказали, що поки дуже багато заяв на компенсацію, вони все опрацьовують. Ще нічого не зрозуміло. Заявки приймають, а що далі… Ідеш туди – кажуть одне, ідеш туди – кажуть друге».

Але найважче пані Тетяні говорити не про будинок. «У мене мама загинула в пожежі, – каже жінка, – уже як чотири роки була лежача. Онучку ми з чоловіком врятували, їй 17 років. А маму не встигли. Їй було 93 роки. Ніби як і багато, але не такою смертю вона хотіла піти… А за нами ще підприємство якесь було, то там теж хтось загинув».

Коли почалася детонація, сім’я Тетяни Володимирівни ще була вдома. Але згодом будинок охопив вогонь, і лишатися в ньому вже було неможливо. Тоді вишнівчани рушили на машині до паркінгу на сусідній Святошинські вулиці. Дорогою в авто побило вікна.

«У будинку вилітали двері, вікна, сипався дах. У машину ми сіли майже в останню мить. Тоді вже почало димітись під стріхою. Дуже велика детонація: удар за ударом, вибух за вибухом. Ми врятувалися з божою поміччю і з поміччю мого чоловіка, тому що він вчасно зреагував», – вважає жінка.

Її чоловік Микола Олександрович не стримується: «Мене цікавить знайти отого падлюку, який навів сюди ракети». Мешканець Вишневого детально відтворив події тієї ночі: «Коли стався перший удар, вилетіла шибка. Я стояв біля вікна, і рама разом із вікном повністю вилетіла на ліжко, де спав. Швидко вдягнув перші-ліпші штани й футболку та вибіг. Мої рідні стояли в дальньому коридорі. Двері і стеля тоді ще були цілі. Поки я добіг до гаража – знову удар. Прибігаю назад, а двері вже лежать на землі. Добре, що я поставив рідних за іншими броньованими металевими дверима. І добре, що машину не виганяв з гаража, а лише відкрив ворота, завів автомобіль, посадив рідних – і тікати. А ззовні все горить, проїхати неможливо, дим такий чорний – не видно нічого».

Зрештою пан Микола таки вивіз дружину і дітей у безпечне місце, але 93-річну маломобільну тещу – не встиг.

«Побіг за пожежниками, привіз їх до будинку, щоб витягти Лідію Семенівну. Вони з протигазами розбили вікно і сказали, що вже пізно – вона задихнулася. І тут знову удар, дуже потужний. Пожежники навіть не встигли дістати тещу. Будинок почав руйнуватися, дах уже горів. Вони поїхали звідти, приїхала інша пожежна машина й почала гасити вогонь. Думаю, щоб хоча б зберегти тіло. Але не зберегли…» – у розпачі зазначив чоловік.

Пан Микола наголосив, що від будинку, який побудував власноруч, лишилися лиш деякі стіни. Та й ті потріскані.

«Ось уже три дні займаємося питанням, щоб оформити смерть мами, тому що ні документів же нема ніяких – усе погоріло. А потім треба займатися і відновленням, і якоюсь компенсацією... Зараз у дітей тулимося біля Києва. Але це дуже тимчасово, далі будем бачити», – додав він.

Чоловік припустив: внаслідок сильних вибухів отримав контузію, оскільки деякий час мав дуже затьмарений стан і ледь не валився з ніг.

Подружжя завантажило останні вцілілі речі в машину і поїхало з Вишневого.

Далі «екскурсію» згарищами приватного сектору редакції проводив Олег. Дорогою він згадав і про мера Вишневого Іллю Дікова.

«Наш мер Діков після удару зразу пішов у відпустку. Саме тоді, коли нам допомагають усі… Але сам мер десь звалив», – обурився співрозмовник.

«Главком» спробував зв’язатися з Діковим, однак мер систематично відхиляв телефонні дзвінки. 8 липня міський голова відзвітував у своїх соцмережах про наслідки масованого обстрілу Вишневого. Щоправда, обмежив можливість писати коментарі саме під цими дописами. За даними Дікова, у Вишневому пошкоджені 253 приватні будинки, з яких 91 – не підлягає відновленню. Водночас від містян надійшло вже 422 заявки на компенсації.

До слова, з-поміж співрозмовників «Главкома» нарікав на Дікова не лише місцевий житель Олег, а й вишнівчанка з сусідньої вулиці – 78-річна Валентина Олексіївна. Обидва будинки її родини зруйновані вогнем, один із них жінка не так давно добудувала власноруч. Пані Валентина мешкала тут разом із братом, а поруч – її донька та онуки. Утім, на момент обстрілу жінка опинилася у вогняній пастці сама.

Валентина Олексіївна наголосила: її родина жила на цій землі з 1945 року, коли тут ще не було ані самого Вишневого, ані розвиненої інфраструктури.

«У 1955-му тато з мамою побудували власне житло. Спочатку це була літня кухня, а потім я вже зробила з неї будиночок на 115 «квадратів». Якраз перед війною, не встигли навіть переоформити. А тепер нам це не компенсують, тому що будинок був оформлений як літня кухня. Документи всі згоріли», – бідкається вона.

Пані Валентина розповіла, що роками займалася будівництвом самотужки, тривалий час економлячи кошти: «Десять років будувала все сама, без чоловіка, після п'яти операцій та онкології. Я в санаторій підлікуватися не їхала, бо жаліла гроші на будинок. І ось що отримала. У 78 років лишилася без нічого, побиратися. Добрі люди хоч дали в що вдягнутися, бо була в одному халаті».

Під час атаки жінка була вдома сама.

«Двері вибило, перекосило, я вже не могла пролізти назовні. Забилася в кутку. Падала стеля, летіли іскри. Потім на кухню перейшла, щоб бути хоча б за двома стінами. У повітрі пилюка, нічого не видно. У роті цей присмак», – пригадала співрозмовниця.

Згодом її брат прийшов на допомогу і розблокував вихід, після чого вони поїхали подалі від епіцентру детонації.

Валентина Олексіївна розповіла, що майже два десятиліття пропрацювала на місцевому машинобудівному заводі «Візар» у ливарному цеху. Це підприємство, зокрема, брало участь у виробництві ракет «Нептун», які у 2022 році потопили російський крейсер «Москва». 

У цей момент бесіду перервав глухий вибух неподалік. Місцеві припустили, що це ще тривала детонація. Продовживши оповідь, пані Валентина згадала і про своїх домашніх улюбленців.

«Собаки дві в нас було. Жуля – не знаю де. А Оскар врятувався, але бачила його востаннє вчора. Під час пожежі вікно вилетіло, і він зміг вистрибнути з будинку, лапку собі підвернув», – розповіла вона.

Місцеві віджартовуються, що пес Оскар уже став зіркою YouTube, розчуливши своєю історією тисячі українців.

Повертаючись назад, зустрічаємо тестя й тещу Олега. Вони приїхали забрати залишки речей та привезли зятеві поїсти.

Тесть Олега, Василь Федорович Мишинський – ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, має другу групу інвалідності. За його плечима – одна з найбільших техногенних катастроф світу. Але тепер він проводить несподіване порівняння: «Чорнобиль – це квіточки, порівняно з цим. Я там на вертольоті засипав реактор. А тут прям по нас шурувало».

Василь Федорович, стоячи на своєму обгорілому подвір'ї, розповів, що за однією адресою тут проживали п’ять сімей: «У мене своя квартира, у дочки, у сестри... Усе згоріло. І кішки бідної нема. Не знаю, чи згоріла, чи ні…»

Після першої детонації чоловік зрозумів, що з дому треба негайно тікати.

«Вискочили на машині, тут уже пожежники бігли. Я хотів і дочку, і сестру забрати, але вони вже самі побігли. На вулиці Святошинській поруч є цегляна п'ятиповерхівка з підвалом. Дівчата мої туди пішли, а я телефон забув і не було ні з ким зв'язку. То я машину відігнав і побіг назад, ховався від вибухів за деревами. Дорогою зустрів сусіда Колю, він каже: «Твої вже там, у підвалі». Так ми і зустрілися», – пригадав чоловік, ледь стримуючи сльози.

Каже, ані здоров'я, ані грошей, щоб усе відбудувати, вже немає. Поки що родина житиме у знайомих: «Зараз ми у знайомих ночуємо, а далі будемо щось думати. Поки відновимо документи, оформимо компенсацію – треба час».

Єлизавета Жабська, «Главком»