Я вимагаю серйозного ставлення до поезії, – інтерв'ю із засновницею видавництва "Вогнепис"

Серед них у листопаді з'явилось і видавництво поезії "Вогнепис", яке заснувала поетка, авторка 5 книг та членкиня Національної спілки письменників України Вікторія Коваль. Вона пройшла непростий шлях, щоб видати власні вірші, тож як ніхто інший відчувала необхідність подібного проєкту.

У розмові із 24 Каналом видавчиня розповіла про те, як наважилась почати власну справу. Про перші труднощі, здобутки, страхи, мету, яку перед собою ставить "Вогнепис", а також роль поезії під час війни та її місце в літературі – читайте у матеріалі.

Ідентичність, побудована навколо поезії

Як з'явилась ідея створити видавництво?

Вікторія Коваль зазначає, що сама ідея народилась не з бізнес-плану і "бажання зрубить бабла", а з багаторічного спостереження за тим, як існує українська поезія.

Я бачила талановитих авторів, які роками не могли знайти видавця. Я сама отримала 51 відмову від видавництв, тому що вони не працюють з поезією. Бачила сильні рукописи, що залишалися у шухлядах не через низьку якість, а через те, що поезію традиційно вважають комерційно ризикованим жанром. Мені стало очевидно: проблема не у відсутності поетів. Проблема у відсутності системної роботи з поезією,
– наголосила засновниця "Вогнепису".

Вона відзначила, що більшість видавничих процесів сьогодні орієнтовані на прозу, тому поезія потребує окремого простору, де її не сприйматимуть як виняток чи побічний продукт, а як центральний напрям роботи.

Вікторія Коваль – авторка кількох поетичних збірок / Фото, надане 24 Каналу

Саме так виник мій "Вогнепис". Не як видавництво, що іноді працює з поезією, а як видавництво, яке будує свою ідентичність навколо неї. Будує своє життя, існування навколо віршів. Для мене поезія – це вершина роботи з мовою. Саме у вірші найбільше значення мають точність, композиція, ритм, образне мислення, внутрішня музика тексту,
– пояснила Вікторія Коваль.

Як з'явилась назва? Що вона означає і як ви хотіли, щоб її зчитувала аудиторія та майбутні автори?

За словами Вікторії, вона недовго думала над назвою, адже вже мала сформовану концепцію і розуміння, про що мало б говорити видавництво.

"Вогнепис" це про сміливість, вогонь всередині тебе, про революцію, про сміливість обирати поезію зараз,
– додала вона.

Водночас засновниця хотіла б, щоб для авторів її видавництво асоціювалося з повагою до тексту, з місцем, де рукопис не проходить через конвеєр, а отримує уважну редакторську роботу, любов та професіоналізм.

Кожне видання – це результат великої кількості рішень

Що виявилось найпростішим у книговиданні? А що – найскладнішим?

Вікторія Коваль розповіла, що найпростішим виявилося ухвалити рішення почати. За її словами, 10 листопада стало зрозуміло, що "ніщо не зупинить ідею, час якої настав", а вже 11 листопада "Вогнепис" офіційно створили. Натомість найскладнішим було зрозуміти, що видавництво не закінчується моментом виходу книги з друку.

Видавець працює одночасно з авторами, редакторами, дизайнерами, друкарнями, документами, логістикою, презентаціями, маркетингом, книжковими подіями. І при цьому постійно думає про наступні книги. Я на зв'язку з авторами 24/7, намагаюсь знаходити відповіді на усі їх запитання і підтримувати, підтримувати, підтримувати. Люди часто бачать лише красиву обкладинку. Насправді ж кожне видання – це результат великої кількості рішень, компромісів, відповідальності й у нашому випадку ризиків,
– зауважила поетка.

Який був найбільший страх на початку? Чи він минув? Якщо так, то коли?

Головним страхом Вікторія називає зробити видавництво недостатньо якісним.

Я дуже добре розуміла, що книжка залишається надовго. Вона представляє не лише автора, а й видавця. Тому мені було важливо, щоб кожне рішення – від редактури до оформлення – відповідало високій планці. Чи минув цей страх? Ні. Він просто перетворився на професійну вимогливість. І, чесно кажучи, я не хотіла б його втратити,
– поділилась дівчина.

Хто став першим автором/авторкою? Як це сталось та які були відчуття?

"Вогнепису" вдалося привернути увагу ще з перших днів після відкриття.

Вже у перший день існування видавництва я обговорювала співпрацю з авторкою і готувала Договір. Я б не виділяла когось найпершого, бо кілька авторок підписала майже одночасно: Пані Казку, Зоряну Войтів та Веро Булат. Ви не уявляєте мої емоції, коли ці люди повірили у мене. Тоді я відчула, як за моїми плечима виростають крила,
– додала засновниця.

Зараз "Вогнепис" активно розвивається / Фото, надане 24 Каналу

Процес починається до видання і не закінчується після

Як виглядає робочий процес "Вогнепису"?

Вікторія Коваль пояснила, що робота видавництва має багато нюансів, тож процес насправді починається ще до видання.

Ми аналізуємо рукопис, допомагаємо авторові оцінити його цілісність, структуру, художню силу та готовність до публікації. Якщо текст цього потребує, проводимо літературне редагування, працюємо над композицією, мовою, стилістикою, логікою побудови збірки, допомагаємо вибудувати послідовність творів, щоб видання мало внутрішню драматургію, а не було просто набором текстів,
– окреслила вона.

Після цього настає етап професійної редакторської підготовки: редактура, коректура, фінальна вичитка, підготовка рукопису до верстки. Поетка наголосила, що для них важливо, щоб автор отримав не лише надруковану книгу, а максимально вивірений текст, за який не буде соромно через роки.

Окрему увагу, звісно, приділяють візуальній складовій. Мовиться про розробку концепції видання, дизайн обкладинки, художнє оформлення, створення індивідуального стилю книги, верстка внутрішнього блоку, підбір паперу, формату, палітурки, технічних матеріалів і поліграфічних рішень. Вікторія переконана: книга повинна бути не лише добре написаною, а й приємною для читача як фізичний об'єкт.

Також ми беремо на себе всі технічні і юридичні процеси: присвоєння ISBN, підготовку вихідних даних, оформлення обов'язкових елементів видання, взаємодію з друкарнею, контроль друку та якості накладу. Авторові не потрібно самостійно розбиратися у видавничих стандартах чи поліграфічних нюансах,
– зазначила вона.

Втім, після виходу книги робота видавництва не завершується.

Ми допомагаємо з позиціюванням видання, створенням його концепції, підготовкою анотацій, текстів для обкладинки, презентаційних матеріалів, пресрелізів, рекламних матеріалів, контенту для соціальних мереж. Плануємо ще більше розширюватись у медіа, а саме: організовувати презентації, автограф-сесії, творчі зустрічі, співпрацювати з медіа, книжковими блогерами та культурними проєктами, щоб книга отримала не лише дату виходу, а й власну історію в інформаційному просторі,
– пояснила поетка.

Окрім видавничого супроводу, у планах також надавати окремі професійні послуги для тих, хто ще не готовий до видання книги: літературне редагування рукописів, аналіз текстів із детальними рекомендаціями, експертну оцінку поетичних збірок, консультації щодо підготовки рукопису до публікації та індивідуальний супровід авторів.

Для мене дуже важливо, щоб автор не почувався людиною, яка просто замовила друк. Ми будуємо партнерство,
– наголосила Вікторія Коваль.

Довіра до кожної книжки

Зараз "Вогнепису" вже майже рік. Що б ви сказали тій собі, яка тільки починала його створювати?

Довіра будується значно довше, ніж здається, тому, Вікторіє, не поспішай. А ще сказала б про те, що не всі рішення приносять результат одразу. І найголовніше – не знижуй вимог до якості навіть тоді, коли це складніше й дорожче. Саме якість у довгій перспективі формує репутацію,
– сказала вона.

Розумію, що зараз складно відповідати на питання про перспективи, але все ж. Яким би ти хотіла бачити "Вогнепис" ще через рік?

Вікторія Коваль окреслила своє бачення того, яким би вона хотіла був її проєкт. Вона наголосила, що "Вогнепис" мав би стати місцем, куди автори приходять не тому, що інших варіантів немає, а тому, що саме тут їхній текст буде прочитаний та опрацьований уважно й професійно.

Книги видавництва "Вогнепис" / Фото, надане 24 Каналу

Мені хочеться, щоб "Вогнепис" асоціювався з сильною сучасною українською поезією, високою редакторською культурою та якісними книжками, які хочеться залишити у власній бібліотеці. Я не ставлю собі за мету видати найбільшу кількість книжок. Моя мета – сформувати довіру до кожної книжки, на якій стоїть логотип видавництва,
– пояснила вона.

Поезія – це дисципліна мови

Чому більшість видавництв не беруться видавати поезію? Скільки втрачає український книжковий ринок через це?

Вікторія вважає, що причина здебільшого економічна, адже поетичні збірки мають менші наклади, продаються повільніше, потребують іншого способу просування.

Для багатьох видавців це означає вищий фінансовий ризик. Але коли ми оцінюємо поезію виключно через продажі, ми звужуємо саме поняття літератури. Поезія – це жанр, який формує мовну культуру. Саме вона розширює можливості української мови, створює нові образи, відкриває нові інтонації, впливає навіть на прозу. Тому втрати книжкового ринку не можна виміряти лише кількістю невиданих збірок. Ми втрачаємо голоси, які могли б визначати розвиток української літератури наступних десятиліть,
– зазначила засновниця "Вогнепису".

Зараз часто можна почути думку, що поезія це "несерйозно". Чи можна змінити сприйняття широкої аудиторії?

Тут Вікторія Коваль переконана, що це можливо, але для цього потрібно змінювати не лише ставлення читача, а й саму культуру презентації поезії. Вона пояснила. що поезія не повинна асоціюватися лише з випадковими дописами в соціальних мережах або текстами, написаними без редакторської роботи.

Коли з'являються сильні книжки, професійне редагування, чесна критика, якісне книговидання і серйозна розмова про вірші, поступово змінюється і ставлення суспільства. Література стає серйозною тоді, коли ми починаємо ставитися до неї серйозно. І це те, чого я вимагаю від суспільства – серйозного ставлення до поезії,
– наголосила поетка.

Чи потрібна нам поезія у нашій воєнній реальності? Яка її роль в умовах війни?

"Під час війни людина особливо гостро шукає мову, яка здатна пояснити пережите. Поезія не замінює історичних документів, журналістики чи військових звітів. Її завдання інше. Вона фіксує внутрішній досвід епохи. Через десятиліття ми будемо знати факти війни з архівів. Але зрозуміємо, як вона відчувалася, значною мірою завдяки літературі й, зокрема, поезії. Саме тому поезія сьогодні не є втечею від реальності. Вона стає способом її осмислення", – пояснила вона.

Яке місце поезії у літературі?

За словами Вікторії Коваль, поезію не варто розглядати як окремий сегмент літератури чи нішевий жанр.

Для мене вона є одним із фундаментів літературного процесу. Саме поезія традиційно стає простором, у якому найшвидше народжуються нові образи, інтонації, ритми й мовні рішення, що згодом впливають на розвиток інших жанрів. Поетичний текст працює в умовах надзвичайно високої концентрації змісту,
– пояснила вона.

Поетка додала, що поезія вимагає особливої точності.

У ній немає випадкових слів: ритм, рима, образна система, композиція й підтекст формують єдиний художній організм. Для мене поезія – це дисципліна мови. Вона ставить до автора найвищі вимоги, адже недостатньо мати сильну думку чи щире переживання. Потрібно знайти для них форму, яка буде художньо переконливою. Саме ця робота з формою відрізняє літературу від простого висловлювання,
– додала засновниця.

Водночас вона відзначила, що поезія виконує надзвичайно важливу культурну функцію: зберігає мовну пам'ять епохи, фіксує її інтонацію, її систему образів і спосіб мислення.

"Через десятиліття ми читаємо вірші не лише заради їхньої естетичної вартості – ми читаємо їх, щоб зрозуміти, як відчувала й осмислювала світ людина свого часу. Саме тому місце поезії в літературі я визначила б не кількістю проданих накладів чи популярністю серед масової аудиторії, а її впливом на розвиток мови, художнього мислення й культури загалом", – підсумувала Вікторія Коваль.