Як російські спецслужби підживлюють нове загострення у суперечці про історичну пам'ять між Польщею та Україною

Загострення історичної суперечки між Києвом і Варшавою напередодні 11 липня — дня пам’яті жертв Волинської трагедії — стало приводом для координованого втручання Федеральної служби безпеки Росії. 5 липня ФСБ оприлюднила матеріал про командира УПА-Північ Дмитра Клячківського з непідтвердженою цитатою про масові вбивства поляків, яку одразу підхопили проросійські телеграм-канали.

«Детектор медіа» проаналізував 384 дописи за 1—6 липня 2026 року й простежив, як фейк ФСБ наклався на наявні меседжі та випадки — від погроз заблокувати вступ України в ЄС до маршів пам’яті у Варшаві.

Короткі висновки

• Аналіз масиву із 384 дописів показує, що вкид ФСБ 5 липня не був поодинокою публікацією, а став точкою входу для ширшої мережі наративів. Непідтверджена цитата про Клячківського (про що далі) отримала джерельну легітимізацію через державні канали RT та МЗС Росії, а далі розійшлася десятками акаунтів без перевірки першоджерела.
• Паралельно частина пропагандистів іронічно применшувала роль Росії в розпалюванні конфлікту — прийом, що одночасно приховує сліди координації та зображує польсько-українську суперечку як «органічну», без стороннього втручання.
• Спостерігаються також і різні гілки сюжету кампанії — погрози заблокувати вступ України до ЄС через «культ Бандери», територіальні натяки на «Східну Малопольщу», іронія над маршем пам’яті у Варшаві, спекуляції довкола листа Ярослава Качинського. Вони працюють на одну мету: поглибити недовіру між Києвом і Варшавою напередодні 11 липня та перетворити історичну політику на постійний важіль тиску на євроінтеграцію України.
• Джерела, що начебто підтверджують ці тези (соціологічні дані без вибірки, невідтворювані цитати, вирвані з контексту слова польських посадовців), вказують на структуру координованого посіву, а не на стихійну реакцію аудиторії.

Що передувало

Загострення в українсько-польських відносинах, що триває з кінця травня 2026 року, розгорталося поетапно, від символічного обміну «дипломатичними люб’язностями» до відкритих заяв про можливість заблокувати вступ України до ЄС.

У липні до цієї дискусії активніше долучилися й російські спецслужби, оприлюднивши матеріал, покликаний підживити суперечку між двома державами новою «історичною» деталлю з нібито «розсекречених архівів». Водночас читачам проросійських телеграм-каналів нав’язували цілий спектр наративів: від ідеї, що «Польща втомилася від України», до того, що «праворадикальна ідеологія стане перепоною до вступу України в ЄС».

Загострення відносин України та Польщі відбувається напередодні 11 липня, дня пам’яті жертв Волинської трагедії, який був установлений польським сеймом у 2025 році. Втім, перш ніж проаналізувати динаміку в телеграм-каналах, слід коротко згадати, які інформаційні приводи останніх місяців підживили тертя у польсько-українських відносинах.

26 травня Володимир Зеленський підписав указ, яким надав Окремому центру спеціальних операцій «Північ» ССО ЗСУ почесну назву «імені Героїв УПА». На початку тексту указу використано формулювання «з метою відновлення історичних традицій національного війська».

У Польщі рішення викликало реакцію: 29 травня президент Кароль Навроцький заявив про намір позбавити українського президента ордену Білого Орла, найвищої державної нагороди Польщі, яку Зеленському вручив у 2023 році тодішній президент Польщі Анджей Дуда. 8 червня питання розглянула Капітула ордена, а 19 червня Навроцький офіційно оголосив про рішення позбавити Зеленського нагороди, наголосивши, що рішення «не спрямоване проти українського народу».

Конституція Польщі вимагає, щоб рішення, ухвалене Каролем Навроцьким, затвердив (підписав) прем’єр-міністр — Дональд Туск. На початку червня Туск закликав українську сторону «шукати рішення» та проявити ініціативу для розв’язання суперечки. А згодом відреагував на рішення Навроцького, сказавши, що загострення таких конфліктів «радує Путіна та шокує союзників» і що завдання обох президентів — це зниження напруги й емоцій.

20 червня Зеленський відправив орден до Польщі поштою, прокоментувавши, що Україна «не буде сперечатися» з цим рішенням. Услід за цим від польських державних нагород відмовилися міністр закордонних справ Андрій Сибіга, глава Офісу президента Кирило Буданов. А  експрезиденти Украъни  також відмовилися від отриманих у різний час польських орденів Білого Орла: Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко.

25 червня лідер правоконсервативної партії «Право і справедливість» (PiS) Ярослав Качинський повідомив, що поверне український орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня, яким його було нагороджено у 2022 році. Наступного дня ще низка польських політиків та ексурядовців заявили про повернення різних українських державних нагород. Наприклад, колишній спікер (маршалок) Сейму Польщі Марек Кухцінський, ексміністр оборони Маріуш Блащак і колишній очільник МЗС Збігнєв Рау сказали, що відмовляються від українських орденів «За заслуги».

Паралельно тривала дискусія навколо історичної політики Києва в ширшому польському суспільно-політичному полі. Польський Інститут національної пам’яті 28 травня написав у мережі Х, що УПА відповідальна за «геноцид на Волині й у Східній Галичині». Очільник Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров у інтерв’ю «Цензор.нет» 12 червня сказав, що підтримує проведення польсько-українського конгресу істориків і продовження пошукових робіт та ексгумацій, на яких наполягала польська сторона.

29 червня віцепрем’єр і міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш прямо пов’язав вступ України до ЄС із відмовою від так званого «культу Бандери», заявивши, що «з Бандерою Україна не ввійде до Європейського Союзу». Цю ж лінію підтримав лідер опозиційної партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський: у листі до однопартійців, який опублікували польські журналісти, він написав, що Україна з «культом Бандери й героїзацією ОУН-УПА не ввійде до Євросоюзу», якщо ПіС повернеться до влади. І закликав використовувати «всі доступні засоби», щоб заблокувати пришвидшену інтеграцію України «на привілейованих умовах».

Іншим інформаційним приводом у цьому контексті стало ухвалення Верховною Радою 1 липня закону про Український національний пантеон, який розміститься на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Речник президента Навроцького Рафал Лєшкевич назвав  таке рішення «черговим етапом ескалаційних дій». А керівник Канцелярії президента Польщі Збігнєв Богуцький прокоментував, що «на думку переважної більшості поляків, прославлення Бандери та злочинців, які вчинили нелюдські злочини геноциду на Волині й у Східній Малопольщі, — не сприяє інтеграції України до західного світу».

За ці слова його було внесено до бази на сайті ГО «Миротворець» із формулюванням «маніпулювання суспільно значущою інформацією з метою розпалювання ненависті поляків до українців, міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі». На що Богуцький відреагував дописом у Х, назвавши себе «ворогом бандеризму, а не України».

3 липня міністр закордонних справ Андрій Сибіга під час зустрічі з главою МЗС Польщі Радославом Сікорським у Варшаві запропонував пакет антикризових заходів, від консультацій між міністерствами до зустрічей істориків, експертів і використання авторитету релігійних лідерів обох держав. Саме на цьому тлі 5 липня зі своєю версією подій публічно втрутилася Росія.

Федеральна служба безпеки Росії (ФСБ) оприлюднила матеріал про командира УПА-Північ Дмитра Клячківського з цитатою нібито з радянського архіву про масові вбивства поляків у Володимирі-Волинському (зараз місто Володимир). Цю цитату, не підтверджену, за оцінкою істориків, зокрема Володимира В’ятровича, жодним іншим джерелом, ані польським, ані українським, ані німецьким, підхопили й розтиражували проросійські телеграм-канали.

Схожі повідомлення про «жахливі архівні викриття щодо Волинської різанини» легко можна знайти у публікаціях російських медіа від вересня 2022 року, тобто це вже не вперше, коли Кремль намагається зіграти та зманіпулювати чутливою для польсько-українських відносин темою. Цій операції ФСБ та супутнім тезам у проросійському сегменті телеграму і присвячена стаття.

Методологія

«Детектор медіа» з’ясовував, які саме повідомлення про польсько-українські відносини поширювали у російських і проросійських телеграм-каналах, проаналізувавши 384 дописи з телеграм-каналів, опубліковані у період з 1 по 6 липня 2026 року. Дані надала компанія Lets Data.

ФСБ скидає маску

Однією з важливих точок входу російської пропаганди щодо польсько-української дискусії було поширення інформації, опублікованої на сайті Федеральної служби безпеки Росії. ФСБ вирішило напряму втрутитися в інформаційний порядок денний 5 липня з публікацією, присвяченою керівнику УПА-Північ Дмитру Клячківському. Переважна частина матеріалу присвячена історії ідентифікації Клячківського органами НКВС і його вбивства у бою у лютому 1945 року. До публікації додається документ — спецповідомлення начальника 4-го Управління НКВС Павла Судоплатова наркому держбезпеки СРСР Всеволоду Меркулову щодо встановлення особи Клячківського за знайденою у місті Збаражі фотографією.

Проте подібні історичні деталі мало підходять для пропаганди. Тому до публікації було додано більш «яскраву» цитату з іншого спецповідомлення Судоплатова про те, що один з агентів НКВС нібито був «очевидцем масового винищення польського населення, яке проживає у м. Володимир-Волинський». Ішлося про те, що «під час богослужіння в костелах бандерівцями було вбито 11 ксьондзів і до 2000 поляків на вулицях міста». Саме цю цитату розтиражували пропагандистські телеграм-канали, включаючи канали RT та МЗС Росії.

У документі, який було оприлюднено разом із публікацією, про знищення польського населення немає ні слова. Те ж спецповідомлення, на яке посилаються автори з ФСБ, говорячи про вбивства у Володимирі-Волинському, опубліковане не було. Навіть із наведеного уривку очевидно, що в документі НКВС інформація про вбивства не подається як підтверджений факт, а лише як слова одного з агентів. Історик і народний депутат Володимир В’ятрович, коментуючи публікацію ФСБ, написав, що: «Інформація про цю нібито акцію не підтверджується жодними іншими джерелами — ані польськими, ані українськими, ані німецькими».

ФСБ має у своєму розпорядженні величезні обсяги історичної інформації, зокрема присвяченої подіям 1940-х років на Західній Україні. Ця інформація міститься у архівах НКВС-КДБ, які в Росії, на відміну від України, досі не були розсекречені та до яких історики не мають доступу. Через це ФСБ має можливість маніпулювати інформацією, видаючи її порційно, вибірково — так, як вигідно спецслужбістам. Напевно, в їхніх архівах міститься чимало документів, які стосуються справжніх подій на Волині 1943—1944 років.

Проте замість того, щоб згадати про реальні події, ФСБ вирішила піти звичайним і простішим шляхом публікації непідтвердженої та неповної інформації. Ще більше можливостей для маніпуляцій автори мали, говорячи про постать Дмитра Клячківського, який, як голова УПА-Північ, не міг не брати участь у трагічних подіях на Волині, і чиє ставлення до них не заперечує, наприклад, той же В’ятрович. Утім, розрахунок на більшу ефектність завадив ФСБ створити більш доведений пропагандистський матеріал.

Мета вкиду ФСБ очевидна — докинути дрів у вогонь польсько-українських суперечок і заявити свою роль не тільки як джерела інформації про «злочини бандерівців», але й як правонаступника НКВС, борця з «бандеризмом». У такий спосіб, імовірно, російські силовики намагаються наголосити на спільності їхніх інтересів із польськими правими політиками, принаймні на існуванні спільного ворога в особі нинішньої України.

Деякі пропагандисти прямо стверджують, що Росія та Польща мають знайти спільну мову у переговорах. Зокрема, колишня ведуча проросійських телеканалів в Україні Діана Панченко, яка нині втекла й працює на російську систему пропаганди, у своєму телеграм-каналі пише: «Правим, які, ймовірно, прийдуть до влади в Польщі наступного року, буде простіше домовлятися про безпеку безпосередньо з Росією. Деякі джерела стверджують, що такі переговори нещодавно розпочалися».

Утім, російській пропаганді також невигідно підкреслювати свою роль у розпалюванні конфлікту між Польщею та Україною, тому в деяких повідомленнях вони намагаються висміяти зауваження про їхній внесок. Зокрема, увагу пропагандистів привернуло повідомлення Центру протидії дезінформації при РНБО України стосовно вкиду ФСБ. За інформацією ЦПД, зокрема, за російські інформаційні операції, націлені на розкол між Польщею та Україною, відповідає особисто директор ФСБ Олександр Бортніков.

Один із пропагандистських телеграм-каналів із майже 100 тис. підписників з цього приводу іронізує: «Виявляється, це ФСБ вигадала, що бандерівці вбивали поляків і співпрацювали з Гітлером. Усе заради розколу найкращих друзів — Польщі та України».

Саркастично применшує заслуги власних пропагандистів також колишня жителька Одеси, російська пропагандистка Юлія Вітязєва: «Парадокс місяця: поляки обурені тим, що на хуторі героїзують бандерівців, але винна в цьому Росія. І ні, тут не треба шукати логіки. Просто треба прийняти як даність те, що агресію поляків щодо України провокує Росія. Мабуть, таємно посилаючи на Польщу якісь фіолетові промені».

Розійшовся в російських телеграм-каналах допис, в якому російське інформаційне втручання в польсько-український конфлікт називається «м’якою силою». Хоча і в цьому дописі також роль кремлівської пропаганди висміюється і применшується.

«Усі ми скаржимося на нашу “м’яку силу”. Однак якщо поглянути на останній скандал між поляками й українцями, під час якого обидві сторони обмінювалися високими нагородами, то, на думку західних ЗМІ, виявляється, що це — наша робота. Робота нашої “м’якої сили”! Нібито президент Навроцький наслухався якихось прокремлівських блогерів до такої міри, що раптом зненавидів бандерівців», — ідеться в дописі. Така іронія спрямована на те, щоб приховати сліди російських втручань в українсько-польські відносини та наголосити на «об’єктивності» й «неминучості» конфлікту.

Волинська трагедія як перепона до вступу в ЄС

Сюжет про те, що історичні суперечки, зокрема питання Волинської трагедії, стануть «критерієм оцінки прогресу України» на шляху до ЄС, поширювали в телеграм-каналах на початку липня. Пропагандистські телеграм-канали просували твердження, що якщо Київ продовжить свій ідеологічний курс, то про «членство в ЄС можна забути».

Зокрема, у каналі «Царьград.ТВ» (понад 350 тис. підписників) є допис із заголовком «Інакше не пустимо: Європарламент зажадав денацифікації України», в якому йшлося: «Якщо Зеленський і компанія продовжать гнути свою лінію з реабілітації нацизму, то Україна точно може забути про вступ до ЄС». Наприкінці було додано традиційний наратив російської пропаганди про «демілітаризацію» України: «Наступний крок — вимагатимуть демілітаризації? До речі, такий сценарій можливий після того, як ПВК “Україна” — адже країна саме на це й перетворилася — візьметься за перебудову Європи силовими методами».

Аналогічно, в дописі каналу «Страна.UA» посилаються на рішення Єврокомісії від 29 червня 2026 року (2025 Commission report on Ukraine), написавши, що до цього рішення є правки від кількох депутатів із різних фракцій Європарламенту про те, що «процес вступу України до ЄС має супроводжуватися повним визнанням і належним увічненням пам’яті жертв Волинської трагедії, а також активним польсько-українським історичним діалогом та ексгумаційними роботами».

Утім, ні оригінальний Звіт Єврокомісії (ЄК), ні окремий звіт Комітету Європейського парламенту з питань закордонних справ (AFET committee) не містять формулювань про «волинську трагедію». У звітах ідеться передусім про необхідність подальших реформ державного управління, забезпечення верховенства права та стійкості антикорупційних інституцій.

Навіть в окремій міноритарній позиції у звіті AFET committee (сторінка 31), яка повністю не погоджується зі звітом ЄК та виступає проти фінансової та військової підтримки України без чітких умов і проти пришвидшеної схеми вступу України до ЄС — немає нічого про історичну пам’ять і польсько-українські відносини. Серед тих європарламентарів, які входять до AFET committee та проголосували проти (сторінка 33), був ультраправий польський нардеп Гжегош Браун.

Пропагандисти натякають, що сильна та мілітаризована Україна нібито становить небезпеку для Європи. Можна спробувати продовжити цю фантазію, що наступним кроком є обґрунтування та виправдання військових дій проти держав Балтії чи тієї ж Польщі, які потрібні для захисту від «агресивної бандерівської України».

Видання The Telegraph 3 липня писало про попередження від США, що Росія планує збройну «провокацію» на території Польщі, щоб перевірити рішучість НАТО.

Окрему лінію коментарів становили спроби довести, що Польща «використала» Україну, а тепер шукає привід позбутися фінансового тягаря. Прокремлівський політолог з українським громадянством Семен Уралов, заочно засуджений в Україні за заклики до насильницької зміни та повалення конституційного ладу, у дописі на каналі «ПолитНавигатор» (87 тис. підписників) написав: «Тепер поляки, заявляючи, що з Бандерою Україні немає місця в ЄС, просто знайшли привід зіскочити з теми».

Тим часом пропагандисти натякали на нібито неузгодженість і хаос в українському політичному керівництві. Посилаючись на «внутрішні документи, що є в розпорядженні медіа», вони висунули версію про те, що міністр оборони Михайло Федоров нібито «підставив» Зеленського. Канал державного російського медіа «RT» писав: «Міністр оборони України Федоров доповідав Зеленському, що проблем через присвоєння бригаді ЗСУ імені “героїв УПА” не буде. Водночас з МЗС країни ніхто не порадився».

Цю ж тезу написали пропагандисти в телеграм-каналі «Страна.UA» (330 тис. підписників). Цей наратив мав на меті показати, що Україна нібито через власну ідеологічну впертість сама заганяє себе в міжнародну ізоляцію. Насправді ж телеграм-канали опублікували скриншоти пояснювальної записки до проєкту указу Зеленського про перейменування центру спеціальних операцій «Північ» і її типову канцелярську структуру документа про гармонізацію з іншим законодавством, як і будь-якої пояснювальної записки до будь-якого іншого указу Президента. А тезу про роль міністра Федорова у перейменуванні просто вигадали.

«Малопольща»: як тему кордонів прив’язали до фейку

Проте історичні події — не єдина наративна траєкторія, яку розкручує мережа телеграм-каналів. Так, наприклад, поширюють у маніпулятивній інтерпретації слова керівника канцелярії президента Польщі Збігнєва Богуцького про те, що уславлення Бандери і злочинців, які скоїли геноцид на Волині «та у Східній Малопольщі», не веде до західної цивілізації.

24 канали протягом 3—4 липня переказували ці слова з акцентом, що «Західну Україну назвали Східною Малопольщею», вилучаючи частину, де йдеться про засудження злочинів, і підкреслюючи територіальні претензії.

Синхронність поширення також видає чітку координацію: канали govoritDonbass, iskradnr, znrznr і dnrpofitsial публікують дослівно той самий текст: «немає Західної України — є Східна Польща, і Східної України теж немає, є Західна Росія». Такі публікації зʼявлялися з різницею в одну-три секунди, що технічно можливо за умови єдиного джерела розсилки.

Далі частина каналів добудовує вже власний ревізіоністський контекст, якого в оригінальній цитаті не було: одні пишуть, що «у поляків зараз унікальна можливість повернути Львів, тобто Лемберг, до складу Польщі», інші перераховують «міста колишнього Галицько-Волинського князівства» на території сучасних польських воєводств, щоб загострити реакцію вже з іншого боку.

Показово, що першоджерелом у частині публікацій називають Rzeczpospolita й агентство PAP, але жоден допис не веде на оригінал — натомість формулювання проходить через державні ТАСС і «Известия», які легітимізують повідомлення перед тим, як воно йде далі анонімною мережею.

Побутовий глум і діти-бандерівці

Наступний сюжет працює не через фабрикацію факту, а через роздмухування емоційної реакції. Фраза експремʼєра Польщі Лешека Міллера з ефіру Radio Zet поширюється щонайменше у восьми каналах протягом досліджуваного періоду, у практично дослівному перекладі з польської («Lepiej być ruską onucą niż banderowskim pampersem»), наприклад:

• «Лучше быть российской тряпкой, чем бандеровским памперсом»;
• «Лучше быть российской портянкой, чем бандеровским подгузником».

Як пише у своєму телеграм-каналі «Осташко! Важливо» російський телепропагандист Руслан Осташко: «У Польщі вираз «російська портянка» вважається образливим і використовується проти тих, хто нібито відстоює інтереси Москви, але Міллер дав зрозуміти, що загравання Варшави з українським націоналізмом для країни набагато ганебніше й небезпечніше».

Поширювали і фразу представника партії «Конфедерація» Павела Усьондека про дитячу книгу про УПА. Він прогнозує, що «дитина, яка сьогодні читає про супергероя під прапором УПА, через 20 років ставитиме памʼятники Бандері й називатиме його імʼям військові частини». Така теза розрахована на 20-річний горизонт саме тому, що її неможливо ні підтвердити, ні спростувати зараз.

Показовим сюжетом є історія з виконанням українського гімну під час закриття навчального року у школі №54 у м. Щецині. Після звернення від батьків школярів, як пише видання Gazeta Prawna, активіст щецинського відділення євроскептичної партії «Нова Надія» Анджей Кніттер звернувся до керівництва школи і листом, попросивши пояснити виконання українського гімну. Як пояснило керівництво школи, виконання державного гімну України випливало зі «структури випускників» і для виконання «освітніх та інтеграційних завдань». Про цю ситуацію у аналізованих телеграм-каналах розповідають із посиланням на RT, а в розширеній версії додається, що «після скандалу з героїзацією УПА кожен третій поляк став гірше ставитися до українців, підтверджує Rzeczpospolita». Але без дати опитування, соціологічної служби чи вибірки, що перетворює один випадок в одній школі на нібито загальнонаціональний тренд.

Для порівняння треба сказати, що коли у 2020 році у школі №47 міста Щецин 1 вересня виконали український гімн, це викликало хвилю підтримки у соцмережах — у цій школі вже понад 10 років виконують гімн України, бо там є програма з навчання української мови. Після повномасштабного вторгнення Росії кількість українських дітей у школах Щецина, ймовірно, зросла, тож виконання гімну як таке не має дивувати, хоча суспільні настрої в Польщі з 2020 року змінилися. 

Реакції на лист Ярослава Качинського

Оприлюднення листа лідера польської опозиційної партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського до своїх однопартійців викликало коментарі у проросійському сегменті телеграму, зокрема, більш як десять дописів у аналізованому масиві даних.

Пропагандисти інтерпретували слова політика як остаточне закріплення умов і вимог до України з боку польського політикуму. Основний фокус дописів зводили до тези, що «тема України стала інструментом внутрішньої політики в Польщі», а польські еліти «об’єдналися у своєму антиукраїнському курсі».

Більшість каналів синхронно переказувала слова з листа Качинського, які були опубліковані у польських медіа. Телеграм-канал «Страна.ua» навів такі слова: «Україна з культом Бандери й інших злочинців, прославленням УПА і ОУН не ввійде до Європейського Союзу. Якщо ми виграємо вибори, то точно цього не допустимо».

Аналогічні цитати поширював канал «RogandarNEWs» (понад 124 тис. підписників), супроводжуючи це іронічним зауваженням про ліцемірство польських політиків: «Як ми всі дружно прозрівати почали! Раніше, значить, ніякої оскаженілої бандерівщини в “незалежній” не було? От ліцеміри». Натякаючи, що зараз Варшава використовує тему українського націоналізму у внутрішній політичній боротьбі як зручний привід для атаки на опонентів.

Крім того, у телеграм-каналах розганяли пояснення дій польських політиків у стилі Realpolitik. У анонімному каналі «MediaKiller2021» (понад 113 тис. підписників) стверджували, що історичні претензії — це лише тло та відволікання уваги: «Перемога України у війні та подальша євроінтеграція країни до ЄС не відповідають інтересам Польщі. Саме з цим пов’язана антиукраїнська істерія, а всі “історичні претензії” — не більше ніж зручний привід для відведення очей».

Інші канали використали лист Ярослава Качинського, щоб атакувати Володимира Зеленського особисто. Марат Баширов, російський політтехнолог і колишній представник окупаційної російської адміністрації на Луганщині, написав у своєму телеграм-каналі «Политджойстик» (понад 250 тис. підписників), що український президент нібито свідомо зриває євроінтеграцію заради збереження корупційних схем і продовження війни: «Все дуже просто: Зеленський не хоче вступу України до ЄС, тому він провокує Угорщину, Польщу, Словаччину й інших».

Таким чином, реакція на лист Качинського була використана для дискредитації українського керівництва та з метою показати крихкість польсько-українських відносин.

Марш «пам’яті жертв Волинської різанини»

Щонайменше 20 згадок у телеграм-каналах з аналізованого масиву було про ходу у Варшаві 4 липня, або, як назвали її організатори, «марш пам’яті жертв Волинської різанини». Організатором ходи був фонд «Ми пам’ятаємо Волинь» (Fundacja Wołyń Pamiętamy), пов’язаний із коаліцією ультраправих партій «Конфедерація» (Konfederacja Wolność i Niepodległość).  На сайті партії «Конфедерація Корони Польської» на 12 липня у Варшаві уже анонсована нова хода, під назвою «Волинський марш».

У російських і проросійських телеграм-каналах відверто раділи ході 4 липня, а також тому, що такі акції будуть відбуватися й у інших польських містах, і публікували фото та відео з Варшави. Наприклад, телеграм-канал «Сигнал» (майже 450 тис. підписників).

У каналі «Операція Z: воєнкори Російської весни» (1,5 млн підписників) раділи тому, що на футболках активістів учасників маршу було написано: «Бандерівець ніколи не буде моїм братом». Дмитро Стешин, пропагандист, воєнкор державного російського медіа «Комсомольська правда», в особистому телеграм-каналі (понад 130 тис. підписників), коментуючи цю кількатисячну ходу, висунув конспірологічну теорію про можливе втручання Польщі у війну проти України: «Польща відчула, що наближається час поділу України. Треба встигнути. Угорщина вже виторгувала у бандерівців умовну автономію за етнічною ознакою. “Карту поляка” у прикордонній зоні почали роздавати дуже давно. Буде цікаво».

Насправді Польща ще у 2024 році ускладнила правила отримання «Карти поляка» у зв’язку з випадками підробки документів. І хоча хтось може вважати цей документ, який почали видавати у 2008 році, проявом «м’якої сили» Польщі, навпаки, польські ультраправі політики критично ставляться до цього документа, використовуючи його в антиукраїнській риториці. Включно з запитами депутатів Сейму на анулювання «карт поляка» для студентів, що фотографувалися з прапором УПА у 2016 році.

Використовували тему «Карти поляка» і для розпалювання ненависті до українських біженців із 2022 року, як писало видання TVN24, спростовуючи чутки в соцмережах щодо масового набуття українськими біженцями такого статусу після прибуття в Польщу після лютого 2022 року.

Імовірно, учасників ходи опитували і присутні російські журналісти або хтось, хто співпрацює з російськими медіа. Принаймні телеграм-канал «Ізвєстій» (майже 135 тис. підписників) прямо вказує та додає відео, що отримав такий коментар від одного з учасників ходи у Варшаві: «Один із демонстрантів розповів “Известиям”, що прийшов ушанувати пам’ять поляків, убитих на Волині, у Східній Малопольщі та на Замості. Учасник маршу вважає, що Польща має не лише позбавляти Київ нагород, а й вимагати повернення зброї та грошей, які Варшава передала Україні». Дуже зручне використання російськими медіа емоційної реакції поляків для просування корисної для Росії позиції щодо позбавлення України західної військово-фінансової допомоги.

Постер, що закликав доєднуватися до маршу 4 липня у Варшаві. Напис: «Український геноцид польського народу, пам’ятаємо Волинь». Джерело