Ле Пен тисне на акселератор: чому президентські перегони у Франції стають небезпечними для України

Останнім часом у Франції відбулися дві події, які безпосередньо вплинуть на наступну президентську кампанію. Перша з них є здебільшого формальною: уряд визначив, що перший тур виборів відбудеться18 квітня, а другий — 2 травня 2027 року. Втім, Франція не була б Францією, якби навіть це, здавалося б, технічне питання не спричинило гострої полеміки. День передвиборчої «тиші», коли заборонено будь-яку виборчу агітацію, припадає на 1 травня з його численними заходами профспілок.

Друга подія, поза всяким сумнівом, матиме серйозні наслідки як для її безпосередньої фігурантки, так і для загального перебігу президентських перегонів. 7 липня апеляційний суд Парижа підтвердив вирок суду нижчої інстанції щодо незаконного використання депутатами Національного об’єднання (НО) в Європарламенті послуг своїх помічників у інтересах партії на національному рівні. Відповідно, фактичну лідерку партії Марін Ле Пен разом із низкою євродепутатів від НО визнано винною в розтраті коштів Європейського парламенту, використаних для фінансування партії (не йдеться про власне збагачення Ле Пен та інших засуджених).

Апеляційний суд також залишив у силі штраф у розмірі 100 тис. євро, але зменшив строк  ув’язнення Ле Пен із чотирьох до трьох років (два роки умовно й рік домашнього арешту з носінням електронного браслета) і, головне, скоротив строк заборони для неї балотуватися на виборчі посади. Це фактично дало змогу Ле Пен брати участь у наступних президентських перегонах.

Після оголошення цього рішення Ле Пен укотре заявила про свою невинуватість і повідомила про намір оскаржити ухвалене рішення в паризькому касаційному суді. Вона та її юридична команда розраховують виграти час: рішення касаційного суду очікується щонайшвидше наприкінці 2026 або на початку 2027 року (за процедурою, суд має час для ухвалення рішення до кінця наступного року).  До розгляду касації на Ле Пен поширюється принцип презумпції невинуватості, що, зокрема, надає їй можливість у цей період вільно вести виборчу кампанію без носіння електронного браслета та без тавра людини, засудженої за розкрадання громадських коштів.

Навіть у разі негативного рішення касаційного суду Ле Пен, на думку французьких правових експертів, може продовжити юридичні баталії для збереження сприятливих для неї умов ведення передвиборчої боротьби, посилаючись, зокрема, на близькість дати виборів. У цьому контексті зауважимо, що апеляційний суд ухвалив значною мірою політичне рішення: підтвердивши засудження Ле Пен та її однопартійців за протиправні дії, він не наважився унеможливити її участь у президентських виборах, пославшись на необхідність враховувати принцип «свободи вибору для виборців, що є передумовою демократичних виборів». Очевидно, що ця обставина не залишиться поза увагою і суду  вищої інстанції.

Отже, попри очікування опонентів, що липневе судове рішення поставить жирний хрест на політичній кар’єрі Ле Пен, воно стало своєрідним акселератором президентських перегонів у Франції і ще більше загострило їхню інтригу.

Уже ввечері того самого дня, коли було оголошено рішення апеляційного суду,  Ле Пен у прямому ефірі Першого каналу французького телебачення оголосила про висунення своєї кандидатури на посаду президента Французької Республіки. Водночас, за її словами, вона ухвалила це рішення досить швидко, хоча наради у штаб-квартирі НО тривали до пізнього вечора. Тим самим Ле Пен показала, хто є справжньою хазяйкою в «лавці» НО, попри зрослу популярність Жордана Барделли (за деякими опитуваннями, його рейтинги дещо переважають показники Ле Пен, і його вважають найпопулярнішим політиком Франції). Під  час згаданого інтерв’ю вона всіляко вихваляла ефективність  і перспективність їхнього «дуету»,  або «біному», водночас розставивши всі крапки над «і»: у разі її перемоги Барделла стане прем’єр-міністром.

Незважаючи на характерний для Ле Пен антиамериканізм, її «біном» є політичною новелою для Франції й нагадує американський принцип партійного тандему кандидатів на вищі виборчі посади. До речі, постійне нагадування про «вердикт виборців» як найвищу політико-юридичну інстанцію подібне до аргументації, що її використовує Дональд Трамп і члени його адміністрації для виправдання будь-яких своїх дій.

Слід зауважити, що значна частина французів не надто переймається проблемами Ле Пен із правосуддям і не формує свого ставлення до неї залежно від перебігу та результатів відповідних судових справ. Знову проглядається паралель із виборчою траєкторією іншого популіста та борця із «системою» — Трампа.

Заява Ле Пен щодо висунення своєї кандидатури здійняла хвилю негативних емоцій із боку конкурентів з усіх сегментів політичного спектру, що характеризують ситуацію як етичний скандал, афронт демократії та свідчення відсутності у кандидатки в президенти морального компасу. Можна також припустити,  що вони воліли б бачити суперником Барделлу — харизматичного, комунікативного, але малодосвідченого й неперевіреного політика порівняно із загартованим та жорстким політичним бійцем, яким є Ле Пен.

Так чи інакше «біном» НО наразі впевнено очолює всі рейтинги суспільної думки. В оптиці першого туру президентських виборів йому надають перевагу 35–37% опитуваних. Найближчі конкуренти  — колишній прем’єр-міністр  Едуар Філіпп із блоку центристів та лідер крайньої лівої «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон — мають  підтримку 17–19% і 13–16% виборців відповідно.

Якщо вихід представника НО в другий тур майже не викликає сумнівів, то шанси на її чи його перемогу залишаються непевними. Ключове питання полягає в тому, чи спрацює вкотре так званий республіканський фронт, який традиційно об’єднує практично всі політичні сили Франції проти крайніх правих. Можна констатувати, що цей феномен французької політики добігає кінця: негативно до нього ставляться майже 60% французів.

У цьому плані найбільші  перспективи має центрист Філіпп: у протистоянні з Ле Пен йому готові віддати свої голоси 54% виборців порівняно з 46% у Ле Пен; рахунок у разі гіпотетичного протистояння з Барделлою — 52% проти 48% на користь Філіппа. Набагато гіршими є шанси у крайнього лівого  Меланшона. Він може розраховувати на підтримку частини лівого електорату, але його радикальні соціально-економічні погляди вкупі зі звинуваченнями в антисемітизмі та його малосимпатичною особистістю погано сприймають у французькому суспільстві. Очікується, що у разі його виходу в другий тур президентських виборів більшість виборців-центристів і традиційних правих утримається від голосування або підтримає кандидата від НО. Тоді перемога Ле Пен може бути абсолютно переконливою: близько 70% голосів проти 31–36% у Меланшона.

Звісно, до прогнозів щодо результатів президентських виборів у Франції варто ставитися дуже обережно. Дев’ять місяців у політиці — це майже вічність. Зокрема не можна повністю виключати, що негативне для Ле Пен рішення касаційного суду змусить її передати «естафету» молодшому партнеру. Втім, позиції НО, вочевидь, залишаться міцними й дадуть змогу його представнику розраховувати на перемогу. На лівому фланзі домінантними, ймовірно, залишаться позиції Меланшона, хоча певний потенціал для зростання має соціал-демократ Рафаель Глюксман. Те ж саме можна сказати й про ще одного колишнього прем’єр-міністра Габріеля Атталя. Відсутність домовленості між ним і чинним лідером перегонів серед центристів — Філіппом — і відповідно розпорошеність голосів центристського табору може створити умови для виходу в другий тур кандидата від лівих радикалів.

Хоч би якими були програми претендентів, усі вони мають запропонувати свої рецепти виходу із соціально-економічної,  політичної й інституційної кризи, в якій перебуває країна. Традиційно у центрі уваги будуть проблеми внутрішньої політики. Дискусія точитиметься навколо таких питань, як купівельна спроможність, критичний стан державних фінансів, пенсійна реформа, внутрішня безпека та імміграція, екологія й енергетика, переналагодження інституцій П’ятої Республіки.

Водночас якщо раніше зовнішньополітичну проблематику президентської кампанії визначали здебільшого питання, обумовлені членством Франції в Європейському Союзі, то зараз на авансцену публічних дискусій дедалі активніше висувають ширшу безпекову проблематику, пов’язану  насамперед із реальною загрозою ескалації російської агресії в Європі.

Позиції основних (наразі) претендентів на президентське крісло виглядають так. Найсприятливішою для нас є позиція представників «центрального блоку». Провідний кандидат центристів Філіпп здійснив візит до Києва. Він виступає за жорстке ставлення до Росії та її агресивної політики, підтримує членство України в НАТО і ЄС, вважаючи, що членство в Альянсі є «найкращою безпековою гарантією для України», яка також заслуговує на вступ до Європейського Союзу. Схвалює ідею розгортання в Україні багатонаціонального контингенту для надійного захисту її кордонів.

Лідер лівих радикалів Меланшон обстоює формування зовнішньої політики Франції на принципах «антиімперіалізму» та неприєднання, вимагаючи, серед іншого, її повного виходу з НАТО.  Засуджуючи російську агресію проти України, він водночас виступає проти постачання Україні важкої «летальної»  зброї та перебуває в жорсткій опозиції до застосування проти Росії масштабних економічних санкцій.  Меланшон плекає ілюзію щодо можливості укласти угоду про взаємні безпекові гарантії між Росією та Європою й упевнений, що намагання України вступити до НАТО («за сприяння США») було «безпосередньою провокацію», спрямованою проти безпеки Росії. У зв’язку з цим я пригадую, як під час президентських перегонів 2017 року Меланшон просував ідею перегляду європейських кордонів, які часто буцімто суперечать реальності, згадуючи в цьому контексті й Україну.

Його позиції значною мірою збігаються з позиціями  правих радикалів із НО, які після початку широкомасштабної агресії здійснили ревізію своєї відверто русофільської та пропутінської політики, що сформувалася  на базі спільності консервативних поглядів щодо розвитку суспільства. Партійне керівництво засудило російську агресію, з вуст Ле Пен і Барделли можна почути доволі жорсткі оцінки путінського режиму. До цього їх спонукала, серед іншого, одна з основних партійних ідеологем щодо захисту національного суверенітету. Ле Пен вважає, що Україна має залишитися вільною та суверенною державою, але політика Заходу щодо підтримки України має бути «реалістичною» й не провокувати російську агресію. Після закінчення війни між НАТО і Росією мають бути встановлені «тісні» відносини.

Депутати НО в парламенті Франції та Європарламенті здебільшого  голосують проти або утримуються під час голосувань щодо надання військової чи фінансової допомоги Україні. Подібно до меланшоністів НО виступає проти постачання Україні зброї далекого радіусу дії та застосування проти Росії більшості економічних санкцій, виправдовуючи свою позицію їхнім негативним впливом на купівельну спроможність французів. Ле Пен послідовно виступає проти членства України в НАТО та ЄС. Після закінчення війни між НАТО й Росією мають бути встановлені «тісні» відносини. Серед членів партії залишилося чимало традиційних путіністів на кшталт скандального Тьєррі Мар’яні.

Перемога на виборах лідера правих чи лівих радикалів може спричинити в перспективі суттєве ослаблення підтримки України з боку французької держави. Складною буде ситуація й у період до президентських виборів з огляду на прогресуюче ослаблення позицій Емманюеля Макрона у внутрішній політиці.