Портников пояснив, чому Путін бомбить будинки з киянами, а не військові об'єкти

Публіцист пояснює, чому останні удари по столиці - це не помилка прицілювання, а свідома стратегія залякування й витіснення населення.

Нова хвиля масованих ракетних та дронових ударів по Києву знову зосередилася саме на житлових кварталах, а не на військових чи промислових об'єктах, що остаточно розвіює будь-які сумніви щодо намірів Кремля. Публіцист Віталій Портников розбирає цю атаку в контексті багаторічної стратегії Путіна - від підривів будинків у Москві 1999 року до цілеспрямованої демографічної війни проти України. Автор пояснює, як терор проти цивільних пов'язаний із планами по витісненню українців та провокуванню міграційної кризи в Європі. Публікуємо його погляди мовою оригіналу.

Остання російська атака, націлена насамперед на українську столицю, не залишила сумнівів навіть у тих, хто ще міг припускати, що Росія намагається бити по якихось військових чи промислових об'єктах і просто не звертає особливої уваги на те, що її ракети залітають у житлові квартали, розташовані поруч з атакованими об'єктами. Ні, ця атака була спрямована саме на житлові квартали – здається, жодних інших об'єктів росіяни й не шукали, вони хотіли саме зруйнувати і залякати. Це справжнісінька логіка терору.

Виникає логічне питання: чого ж Путін хоче досягти цим терором мирного населення, чи справді вірить, що може компенсувати такими ударами відсутність серйозних результатів на фронті? Знаючи модель поведінки російського президента, цього зовсім не можна виключити. На світанку своєї політичної кар'єри, у 1999 році, Путін атакував житлові квартали власної столиці – вибухи будинків у Москві та інших містах Російської Федерації мали переконати громадян, що безпеку може забезпечити тільки цей маленький миршавий чоловічок, який обіцяв мочити терористів у сортирі.

Тепер він діє з точністю до навпаки – атакує житлові квартали Києва, щоб українці усвідомили: безпеки не буде, поки вони не погодяться на його умови і не відмовляться від своєї держави і суверенітету.

Ще одна його мета вписується в логіку демографічної війни, яку він веде проти України практично з перших днів великої навали. Ми багато разів говорили, що справжньою метою Путіна мав стати бліцкриг – миттєва окупація України і заміна її влади на маріонеткову. Але в Росії прекрасно розуміли, що такий напад обов'язково спровокує вал біженців до Європи. І переслідували відразу дві мети. Перша – позбутися місцевого населення, щоб потім комфортно заселяти українські землі російськими громадянами, як це, власне, і відбувається на окупованих територіях України. І друга – спровокувати масштабну міграційну кризу в Європі, яка допоможе прийти до влади представникам зорієнтованих на Москву політичних сил.

У Путіна вже був досвід організації такої кризи – коли він допомагав сирійському диктатору Башару Асаду. Адже саме тоді ультраправі й ультраліві радикали, які завжди закликали до порозуміння з Кремлем, почали набирати вагу, а їхні рейтинги – зростати як на дріжджах. Я впевнений: якби не було сирійської міграційної кризи, не було б такого зльоту "Альтернативи для Німеччини" та інших ультраправих політичних партій у Європі.

Ці плани Путіна, як відомо, провалилися. Бліцкриг не вийшов. Не вийшла і міграційна криза, бо прибуття українських біженців не викликало в європейських суспільствах таких наслідків, як прибуття біженців із Близького Сходу, – хоча, ніде правди діти, зараз міграційні настрої в Європі вже починають змінюватися. Але все ж таки один важливий наслідок нападу в лютому 2022 року був: населення України дійсно істотно зменшилося, мільйони людей виїхали з країни, і кожний новий рік війни не залишає особливих сподівань, що більша частина з них колись повернеться. А Путін продовжує використовувати інструменти, які можуть допомогти посилити демографічний тиск. Адже удари по великих містах – це також потенційне переселення населення, переміщення його в менші міста та інші країни, тобто спроба позбавити сусідню державу економічної і демографічної перспективи. І це також логіка терору.

Тому, на мою думку, президент України Володимир Зеленський на майбутньому саміті НАТО в Анкарі має розмовляти з президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом та іншими західними лідерами саме про цей терор. Не тільки про війну, але й про терор. Про те, що Путін остаточно перетворився на очільника терористичної організації, яка тільки імітує державу. І від цього головного терориста планети потрібно тепер захищати звичайних громадян, які стають жертвами його обстрілів. Адже це вже точно не тільки війна армій. Це класична війна з жінками і дітьми – те, чим, скажімо, займаються терористичні організації на Близькому Сході.

Тому таким важливим є посилення протиповітряної оборони України з метою захисту її цивільних мешканців. Тому такими важливими є подальші удари по російській економіці – з метою позбавлення терористів грошей, які забезпечують їм можливість скоєння подальших злочинів проти мирного населення. І це не тільки західні санкції, які мали б зупинити продаж російської нафти і закупівлю російських нафтопродуктів іншими країнами. Це ще й передача Україні далекобійної зброї, яка має знищити російську промисловість і поставити терористів на коліна – ті самі коліна, про які вони так люблять згадувати у власному самолюбуванні. Виявляється, Росія піднімається з колін тільки для того, щоб вбивати, ґвалтувати і калічити. Ну, то хай стоїть на своїх колінах і нікому не заважає.

Для тих, хто живе в Україні, терор – це не просто образ, не просто метафора. Це відчуття моменту, коли ти перебуваєш в укритті й усвідомлюєш, що поруч із ним вибухають ракети і безпілотники. Або коли ти сидиш у коридорі власної квартири і чуєш звуки вибухів. Або коли ти усвідомлюєш, що твоєї квартири більше немає – і що більше немає твоїх близьких, вбитих Путіним та його бойовиками в погонах. І допомога Україні – це, таким чином, не просто гроші та залізо. Це можливість вижити тоді, коли тебе заплановано вбити.

Джерело