Україна готова впливати на ситуацію та діяти рішуче: інтерв'ю австрійського воєнного аналітика

Воєнний аналітик і науковий співробітник Національної академії оборони Збройних сил Австрії Густав Грессель в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу детально проаналізував поточну стратегію України щодо ударів по російському тилу, розповів про реальний стан паливного сектору РФ, а також оцінив ситуацію на фронтах Донбасу й Криму.

Експерт детально розібрав проблеми протиповітряної оборони України, дефіцит ракет-перехоплювачів для систем Patriot і перспективу вітчизняного виробництва зброї.

Пан Грессель констатував глибоку кризу російського режиму і розповів, як Путін сам себе загнав у пастку. на переконання експерта, російський Генеральний штаб систематично дезінформує Путіна щодо реальних територіальних здобутків на фронті, через що російськи й диктатор перебуває в інформаційній бульбашці.

Через це він не піде на переговори найближчим часом, оскільки досі вважає, що контролює ситуацію. Але у такого підходу я один несподіваний ефект – він ще більше заганяє Росію на дно та робить зміни незворотніми.

Густав Грессель дав інтерв'ю англійською у відеоформаті. 24 Канал його переклав і подає у текстовому варіанті.

Стратегія ударів по НПЗ: тиск на економіку чи політичний брендінг?

Наприкінці червня Президент України Володимир Зеленський оголосив про 40-денну операцію впливу Служби безпеки України, спрямовану на об'єкти інфраструктури всередині Росії, щоб підштовхнути їх до столу переговорів. Буквально вчора ми побачили блискучу українську операцію – атаку на Омський НПЗ, який розташований за 2500 кілометрів від українського кордону. Як ви оцінюєте цю операцію і чи змусить така стратегія Росію сісти за стіл переговорів?

По-перше, щодо концепції "40 днів" та переговорів – я вважаю, що це скоріше маркетинговий хід (branding exercise). Операції проти російської стратегічної інфраструктури, переважно нафтової, а також оборонної промисловості, тривають набагато довше.

Головна мета України – зменшити прибутки російської військової економіки та обмежити фінансову ліквідність російської держави. Це вже в другу чергу може змусити росіян піти на переговори або призвести до колапсу їхньої воєнної економіки.

Формулювання про "40 днів" адресоване Дональду Трампу, який прагне укласти швидку угоду незалежно від того, які умови висуває Путін. Це спосіб показати президенту США, що Україна готова впливати на ситуацію та діяти рішуче.

Сама ж стратегія руйнування воєнної економіки РФ працює навіть краще, ніж я та багато інших спостерігачів очікували. Цьому посприяла успішна кампанія середньої дальності проти російських систем ППО минулого року, яка послабила захисний пояс навколо важливих об'єктів. Раніше багато українських дронів перехоплювалися на підльоті до НПЗ, а тепер значно більше безпілотників досягають цілей.

Збитки для російського нафтовидобувного та нафтопереробного сектору є дуже серйозними. Якщо минулого року ми бачили лише короткочасні збої, то зараз криза триває місяцями. Середній час простою російських НПЗ вказує на стійку втрату щонайменше чверті обсягів виробництва. Росія змушена маневрувати, імпортувати пальне та змінювати логістичні ланцюжки.

Крім того, світові ціни на нафту знизилися до рівня, що був до початку масштабної війни. Росія через брак власних потужностей для переробки змушена експортувати сиру нафту за низькими цінами та імпортувати дорогі готові нафтопродукти. Це створює колосальний фінансовий тиск на Москву.

Звісно, у них ще є ресурси, наприклад, золотовалютні резерви, але всі ці кошти є вичерпними. Довгострокові наслідки змусять Путіна або змінити темп війни, або повністю її припинити. Це не відбудеться за 40 днів, і прогнози Кирила Буданова щодо осені цього року є дещо оптимістичними, але Росія точно не зможе продовжувати війну нескінченно.

Дуже цікава ситуація з пальним. Ми бачимо в інтернеті відео з величезними чергами росіян на заправках. Як саме ця паливна криза впливає на окупантів на передовій? Чи змінює це ситуацію безпосередньо на полі бою?

Російські військові мають абсолютний пріоритет у постачанні пального та нафтопродуктів. Цивільні можуть не їхати на роботу, але танки та штурмові машини мають рухатися. Найбільше пального зараз споживає логістична техніка та вантажівки, оскільки самі штурми часто є піхотними. Проте навіть за умови жорсткої пріоритезації військовий сектор РФ відчуває труднощі.

Російська армія все ще наступає, але вже не так, як рік тому. Тоді вони мали безліч векторів атак: Харківщина, Суми, Куп'янськ, Лиман, Сіверськ, Запоріжжя. Зараз зона активного наступу звузилася фактично до ділянки від Лиману до Покровська. Це свідчить про те, що Росія змушена обирати конкретні сектори через обмеженість ресурсів.

Ініціатива окупантів та ефективність їхніх атак поступово знижуються. ЗСУ адаптувалися до російської тактики інфільтрації. Логістика ворога, особливо на південному напрямку, стає дедалі складнішою.

Це дозволяє Україні утримувати фронт і завдавати ворогу величезних втрат за кожен квадратний кілометр. Говорити про те, що переломний момент уже настав, поки зарано, але мы наближаємося до цієї точки.

Інтерв'ю з Густавом Гресселем – дивіться відео:

Інформаційна бульбашка Путіна та брехня генералів

Наприкінці минулого тижня Путін заявив, що російські війська контролюють Костянтинівку, але українська сторона це спростовує, зазначаючи, що там тривають важкі бої. Що ви можете сказати про ситуацію на Донбасі загалом, враховуючи, що окупанти вже разів 15 переносили дедлайн захоплення регіону?

Щодо контролю над територіями: росіяни часто засилають невеликі групи з прапорами в український тил. Оскільки Україна досі має певні проблеми з живою силою, лінія фронту подекуди є дуже тонкою. Російські диверсанти проникають у тил, швидко роблять фото чи відео з прапором на фоні якоїсь будівлі для пропаганди, після чого їх зазвичай знищують наші сили. Але картинка вже пішла в медіа.

Реальну лінію контролю можна відстежити за відео ударів, які публікують самі росіяни. Вони не б'ють по власних силах. Аналіз показує, що північна частина тієї ж Костянтинівки залишається під контролем ЗСУ. Те саме стосується Лиману – росіяни заявляють про його захоплення, але продовжують завдавати ударів по українських позиціях на схід від міста.

Головна проблема полягає в тому, що російські генерали доповідають Путіну лише те, що він хоче чути.

Витоки карт російського Генштабу продемонстрували, що військове керівництво РФ систематично та суттєво перебільшує свої територіальні здобутки

Путін перебуває в інформаційній бульбашці. Він упевнений, що його армія перемагає, економіка процвітає, а народ його обожнює. Саме тому він не збирається йти на переговори найближчим часом. Питання в тому, коли і як ця бульбашка лусне.

Я вірю в перемогу України, але вона не буде виглядати як швидкий тріумфальний наступ із прапорами, як це малюють у соцмережах.

Швидше за все, відбудеться внутрішній колапс Росії, спровокований постійними ударами по її економіці, логістиці та військовому сектору.

Це буде схоже на становище Німеччини на Західному фронті у 1918 році: система виглядає могутньою та залізною, поки в один момент миттєво не руйнується.

Українські успіхи та проблеми

Що ви думаєте про ситуацію в Криму? Чи зможуть українські сили повністю відрізати півострів від материкової Росії та звільнити його?

Кампанія глибоких ударів по складах боєприпасів, палива та логістиці триває по всій лінії фронту, але найуспішнішою вона є саме в Криму та на півдні. Причина в географії. На відміну від промислового Донбасу з його густою сіткою доріг та залізниць, південь та Крим мають дуже мало транспортних артерій. Усі вони проходять через мости та вузькі перешийки.

Для українських операторів дронів ці вузькі місця – золота жила. Вони знають, що російські вантажівки не можуть оминути ці мости. Повністю ізолювати Крим – складне завдання, а здійснити туди амфібійну чи повітряно-десантну операцію – ще складніше. Це вимагатиме від ЗСУ тривалого накопичення резервів, техніки та боєприпасів.

Проте сам факт того, що росіяни бояться такого сценарію, змушує їх стягувати в Крим величезні військові ресурси. Для України це чудова можливість знищувати ворожу техніку та живу силу ще на підході, до того як вони потраплять на реальний фронт. На Донбасі знищити ці ресурси значно важче. Тому Україна продовжуватиме тиснути на Крим, використовуючи параною Путіна.

На тлі Саміту НАТО ми бачимо чергові жорстокі ракетні удари РФ по Києву. Україна гостро відчуває брак протибалістичних ракет. Водночас деякі європейські політики заявляють, що вже надали достатньо допомоги. Чи стануть ці удари черговим сигналом для Заходу збільшити підтримку?

На жаль, повітряна війна залишається ахіллесовою п'ятою України. Якщо в сухопутній та морській сферах Україна значною мірою перейшла на власне виробництво та технологічні рішення (зокрема, дрони), то в повітрі ситуація критична. Проти керованих авіабомб (КАБів) та балістичних ракет досі немає простого рішення.

ЗСУ чітко збивають дрони типу "Шахед" та крилаті ракети, але оборона проти балістики впирається в обмежені можливості виробництва на Заході.

Є дві основні проблеми:

• Виробництво головок самонаведення (seekers): Це вузьке місце як для європейських систем SAMP/T, так і для американських Patriot. Річний ліміт виробництва ракет для SAMP/T становить близько 200–300 одиниць, а для Patriot PAC-3 – близько 650 одиниць на рік.
• Пріоритети США: Через власні потреби та конфлікт на Близькому Сході США встановили пріоритет на поповнення власних арсеналів. Європейські замовники, включно з Україною, опинилися в другій черзі.

Запаси європейських країн майже вичерпані, а нове виробництво законтрактоване американцями. Навіть якщо Україна отримує нові батареї, ракети-перехоплювачі витрачаються за кілька тижнів інтенсивних російських атак. Через це наступна зима буде надзвичайно важкою.

Ситуація почне покращуватися лише наступного року, коли в Німеччині запрацює нова лінія з виробництва ракет Patriot PAC-2, а також коли дадуть результати українські програми з модернізації радянських систем ППО (на кшталт С-300) із використанням західних компонентів.

Наразі єдиним ефективним виходом для України є розширення ударів по російських заводах, які виробляють самі балістичні ракети, щоб знищувати їх ще до запуску. Це складне завдання, але цілком реальне.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.