На стороне Польши и без Украины: как критика УПА показала системную проблему Киева в органах ЕС

Минулого четверга Європарламент ухвалив резолюцію щодо України.

Об’ємний документ присвячений підтримці країни в часи війни та її поступу на шляху вступу в Євросоюзу.

Однак один пункт резолюції зовсім не стосується приєднання України до ЄС чи російської агресії проти неї.

І хоч як дивно, але стоїть він у розділі під назвою "Зобов'язання щодо вступу в ЄС та переговорів про вступ".

У цьому, 34-му пункті Європарламент розкритикував Україну і особисто Володимира Зеленського за – як вирішили євродепутати – "непотрібну та нічим не спровоковану ескалацію", а саме – найменування підрозділу ССО на честь героїв Української повстанської армії (УПА).

Європарламент "шкодує про ігнорування чутливих для Польщі" питань та висловлює думку, що це рішення Зеленського підриває добросусідські відносини з Польщею та попередні зусилля з історичного примирення.

В Україні на ці формулювання знайдеться купа логічних контраргументів, які звучать також у Польщі – та мейнстримні партії, як показали останні дні, не готові до них дослухатися.

Але депутати Європарламенту думку України просто не почули.

Це оголило серйозну проблему, з якою Україна стикнулася не вперше, але, на жаль, і не востаннє.

Голос України в європейських дискусіях, і в Європарламенті зокрема, лунає передусім тоді, коли нашу думку просувають друзі України – ті ж поляки з проукраїнських сил.

У разі, якби Україна була присутня у дискусіях, навіть без права голосу – ми мали шанс переконати депутатів і щонайменше змінити формулювання.

Окрема проблема – те, що питання історичної пам’яті та трактування країнами власної історії не стосуються Договору про ЄС і не пов’язані з жодним розділом переговорів про вступ.

Однак політична реальність інша.

У ЄС, на жаль, є практика блокування кандидатів з історичних мотивів.

Північна Македонія, яка спершу 10 років не могла подолати вето Греції і була навіть змушена змінити назву своєї держави, а потім стикнулася з вето від Болгарії, може поділитися досвідом щодо цього.

Але це додатково підсилює потребу України ще на ранніх етапах пояснювати державам ЄС свою позицію.

Засудження Європарламентом дій президента України через рішення у царині історичної пам’яті стало для Києва нагодою усвідомити цю потребу.

Ідеї "друзів Путіна", що стали рішенням Європарламенту.

Дещо дивним виглядає сам спосіб, у який пункт про УПА з’явився в резолюції Європарламенту.

Спочатку, 30 червня, з’явилися дві поправки до проєкту резолюції, подані "друзями "Путіна" в ЄП – депутатами від ультраправого та євроскептичного об’єднання "Європа суверенних націй".

Серед авторів – представники "Альтернативи для Німеччини", польської "Конфедерації" та лідер новоствореної італійської ультраправої сили "Національне майбутнє".

Проєкти їхніх поправок називали УПА "формуванням, відповідальним за геноцид на Волині та масові злочини проти поляків, євреїв, чехів, росіян, вірмен та інших національних меншин та українців, які не схвалювали їхні дії".

Понад те, ультраправі пропонували засудити нібито використання Збройними силами України "нацистських назв і символів", закликати Україну переглянути шкільні підручники та заявити, що вшанування УПА "суперечить європейським цінностям і унеможливлює членство України в ЄС".

Власне, частину цих тез ми постійно чуємо зараз із Польщі – причому і з боку ніби як цілком проєвропейських сил та політиків.

Але в Європарламенті їх запустили відверті маргінали.

Група "Європа суверенних націй" має у 720-місному Європарламенті 25 депутатів, їхня позиція із загальноєвропейських питань буває дуже специфічною, і під час ухвалення рішень їхню думку дуже часто ігнорують.

Але не цього разу.

Правді" достеменно відомо, що ще до 30 червня євродепутати від мейнстримних польських партій вели в ЄП "роз’яснювальну роботу", переконуючи колег з інших країн у тому, що питання УПА треба ввести до української резолюції.

А подання поправок одіозними партіями, схоже, стало зручним приводом – їхні радикальні формулювання вирішили перебити "більш поміркованими".

Власне, це стандартний хід у парламентах – але до нього вдаються, коли є реальна небезпека ухвалення небажаних формулювань.

Так з’явився згаданий 34-й пункт.

У ньому Європарламент "...шкодує про нещодавню непотрібну та нічим не спровоковану ескалацію, вчинену президентом Володимиром Зеленським" та "про ігнорування чутливих для Польщі питань та горя, пов'язаних з приблизно десятками тисяч жертв УПА та їхніх сімей, особливо з огляду на непохитну підтримку Польщею боротьби України проти російської агресії".

Цю поправку внесли автор доповіді по Україні Міхаель Галлер, відомий своєї проукраїнською позицією, та польський депутат Анджей Галіцький.

Обидва належать до найбільшої політичної групи Європарламенту – Європейської народної партії, до якої входить також "Громадянська платформа" Дональда Туска.

Власне, поправка була від ЄНП.

Як наслідок, в резолюції з’явилося формулювання, яке цілком і категорично відтворює польський погляд на ситуацію й повністю покладає на Україну провину за теперішню кризу у відносинах з Польщею.

Польський хор під час дебатів.

Крім власне ухвалення 34-го пункту, польські депутати Європарламенту сповна використали трибуну під час дебатів.

"...Важливо поважати спільні європейські цінності, бо ми в ЄС не можемо прославляти тих, хто засновує своє минуле, свою діяльність на боротьбі з національними меншинами, на геноцидних діях", – заявив, виступаючи від групи Європейської народної партії, той же Анджей Галіцький.

А це – співавтор поправки, яка ніби як мала на меті уникнути радикальних визначень на кшталт "геноциду" та відвертих дурниць на кшталт тверджень, що УПА мала на меті винищення людей неукраїнської національності.

Ну й Галіцький – депутат від партії Дональда Туска, ніби ж як друга України.

Виступи від польської партії "Право і справедливість" вражали ще більше.

Як, наприклад, промова Міхала Дворчика, представника "ПіС" – найбільшої опозиційної нині партії Польщі, лідером якої є Ярослав Качинський.

"Прославляння та посилання на організації та групи, відповідальні за воєнні злочини, такі як 14-та гренадерська дивізія СС "Галичина", батальйон "Нахтігаль" чи батальйон "Роланд", є неприйнятними.

Рішення президента Зеленського осквернило пам'ять усіх жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами у південно-східних провінціях Другої Польської Республіки", – заявив він.

При цьому Дворчик виступав не від себе, а від імені групи Європарламенту "Європейські консерватори та реформісти" – що не завадило йому відверто прибріхувати, просуваючи російську пропаганду.

Адже УПА не мало стосунку до згаданих підрозділів, та й в Україні їх не прославляють.

Практично те саме, тими чи іншими словами в унісон говорили більшість інших польських депутатів, які взяли участь у дебатах.

Усього під час дискусії виступило близько 50 осіб, з них 13 – поляки.

Ніхто не опонував маніпуляціям, які звучали у залі Європарламенту.

Ні щодо причин теперішньої кризи у відносинах, ні стосовно колишніх подій на Волині як таких.

Було лише кілька тверезих голосів серед депутатів, що згадували про українсько-польську кризу у своїх виступах.

Зокрема, литовець Дайнюс Жалімас з ліберальної групи Renew Europe зауважив, що різні країни можуть по-різному інтерпретувати історію, і потрібно обирати примирення, а не взаємні образи.

Поляк Міхал Кобоско з цієї ж групи говорив про складність історичних питань та необхідність примирення.

Україні було що заперечити.

Хоча існують аргументи, які могли і мали би прозвучати у Європарламенті – якщо вже польські депутати протягнули до зали питання, яке не має стосунку до Євросоюзу та вступу до нього.

Наприклад, що рішення Зеленського про найменування на честь героїв УПА військового підрозділу – далеко не перше вшанування повстанців чи їхніх лідерів на високому рівні.

Ще президент Віктор Ющенко присвоював звання Героя України Степану Бандері (2010 рік) та Роману Шухевичу (2007), тобто пішов значно далі у вшануванні українських героїв.

Ані перший, ані другий указ не спричинили хвилю українофобії та звинувачень із Польщі.

Ще 2015 року воїни УПА та члени ОУН були на рівні закону визнані борцями за незалежність України.

Та й Зеленський у січні 2026 року присвоїв військовому підрозділу ім’я Василя Кука, останнього командувача УПА – і тоді у Польщі цього ніхто не помітив (та й в Україні також це не набуло значного розголосу).

Тож зараз конфлікт розпалив насамперед президент Польщі Кароль Навроцький.

Спершу – коли зробив з цього рішення публічну проблему і привернув увагу поляків до нього, а потім – коли ухвалив авантюрне рішення позбавити Зеленського польської нагороди.

І що з іншого боку етнічні чистки здійснювала польська Армія Крайова, яку тепер глорифікують у Польщі.

Що Волинська трагедія – це, звісно ж, ганебна, але далеко не вся історія УПА, яка боролася насамперед із нацистами та більшовиками.

Що Україна дозволяє проводити пошуки на місцях ймовірної загибелі поляків.

Та й багато чого іншого.

Але в Європарламенті відбулася фактично гра в одні ворота.

У МЗС України після ухвалення резолюції назвали внесення до неї історичних україно-польських питань "недоречними".

"Україна та Польща мають обговорювати складні історичні питання саме у двосторонньому форматі та у межах фахового діалогу між істориками, експертами та профільними державними інституціями", – заявив речник міністерства Георгій Тихий після ухвалення Європарламентом резолюції.

Однак потяг на той час уже пішов.

Потрібне право на голос.

Ця ситуація є уроком: Україна повинна мати можливість принаймні для права на відповідь та пояснення там, де зачіпають її пов'язані зі вступом інтереси.

Або намагатися вплинути на це через елементарний лобізм.

У чомусь це вже проявляється, зокрема й стосовно позиції Європарламенту.

Наприклад, в останній резолюції Європарламент висловив стурбованість слабкими темпами виконання Україною плану Качки-Кос, навівши експертну оцінку виконання плану на 15% – це було результатом саме такої взаємодії.

Схожим чином до документа увійшли сфокусовані формулювання щодо кількох потрібних для вступу в ЄС реформ.

Однак, знову ж, ситуація з засудженням рішення Зеленського щодо УПА дещо інша.

Це не про реформи і не про вступ.

Це – винятково про політику.

Але у цій політичній боротьбі поляки перемогли.

Саме їхню думку, а не українську, підтримала Європейська народна партія, депутати від якої й провела поправку з польським поглядом на ситуацію.

Попри те, що аж чотири українські партії – "Батьківщина", "Європейська солідарність", УДАР і "Самопоміч" – є асоційованими членами ЄНП.

А лідер однієї з них, Петро Порошенко, разом з іншими експрезидентами повернув Польщі орден Білого Орла – на знак протесту проти розгорнутої там антиукраїнської кампанії.

Але вони не були долучені до узгодження цього пункту резолюції.

Тож ця історія показала, що Україні потрібна реальна присутність в інституціях ЄС, включаючи Європарламент.

І тут варто нагадати про варіанти прискореної інтеграції України до ЄС ще до вступу, які недавно жваво обговорювали.

Наприклад, про окремі елементи ініціативи німецького канцлера Фрідріха Мерца – а саме участі українських представників у роботі інституцій ЄС ще до офіційного вступу в ЄС.

Фактично це режим "держави у процесі вступу", який виникає після підписання договору про вступ до ЄС.

Схожу ідею пропонує також Литва.

Якби Україна була усередині процесу під час обговорення положень резолюції Європарламенту, то отримала би значні важелі впливу.

Навіть без права голосувати, лише з правом участі у дискусіях, українські депутати мали би змогу неформально працювати з колегами до розгляду резолюції у залі, а також виступати під час її обговорення.

Можливо, повністю уникнути згадки УПА у резолюції би не вдалося – зважаючи на прагнення ЄП до компромісу.

Але щонайменше була змога зробити би його збалансованим.

Україна точно не має бути безголосою, коли йдеться про важливі для її вступу до ЄС питання.

І тим більше – у випадках, коли від неї вимагають чогось, що не стосується вступу – а є задоволенням внутрішньополітичних інтересів вимагачів.

Автор: Анатолій Марциновський,.

редактор "Європейської правди".