Поет-«шістдесятник» і борець за свободу: хто такий Василь Стус

Коротко:

Василь Семенович Стус - один із найяскравіших українських поетів-модерністів XX століття, перекладач, ключова постать руху "шістдесятників" і безстрашний правозахисник. За свою непохитну позицію в боротьбі за українську культуру та права людини він провів у радянських таборах загалом 13 років і трагічно загинув у карцері політичної колонії "Перм-36". Посмертно удостоєний звання Героя України.

У п’ятницю, 10 липня, стало відомо, що восени в Україні введуть нову найвищу купюру номіналом 2000 грн. На ній буде зображення Василя Стуса. Главред розповідає, що відомо про поета.

Дитинство та втеча від колективізації

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Вінницької області в селянській родині. Він був четвертою дитиною. Щоб уникнути примусової колективізації та неминучого голоду, батьки Стуса 1939 року покинули дім і переїхали до міста Сталіно (нині Донецьк), де батько влаштувався на хімічний завод.

Василь ріс надзвичайно самостійним. У 1943 році, коли йому ще не було й шести років, він потай від батьків сам пішов до школи. Мати дізналася, що син навчається, лише коли вчителька викликала її й похвалила хлопчика за успіхи.

Зима 1946–1947 років ледь не стала для Стуса фатальною. Дев’ятирічний Василь залишався сам у холодному будинку, рятуючись від сильного голоду читанням книг і першими спробами писати вірші.

Особливості творчості: поет, який не йшов на компроміси

Стус закінчив історико-філологічний факультет у Донецьку з червоним дипломом, працював сільським вчителем української мови та служив у війську. Його поезія кардинально відрізнялася від радянських стандартів

Стус відмовився від нав’язаного радянською владою соцреалізму. Його поезія - це глибока філософська лірика, екзистенціалізм, пошук внутрішньої свободи та стоїцизм перед обличчям страждань.

Поет досконало володів кількома мовами. Перебуваючи у в’язницях, він переклав українською мовою сотні творів Гете, Рільке, Кіплінга, Бодлера, Лорки.

У 1985 році українська діаспора активно готувала документи для висунення Стуса на Нобелівську премію з літератури. За правилами комітету, премія вручається лише за життя, але через загибель поета процедуру завершити не встигли.

Боротьба з радянською владою

Стус принципово говорив і писав лише українською мовою, через що регулярно стикався з побутовим і професійним тиском з боку радянської системи.

Головний поворот у його житті стався 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі "Україна" на прем’єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Іван Дзюба та В’ячеслав Чорновіл прямо зі сцени оголосили про арешти української інтелігенції. Стус не залишився осторонь: він встав зі свого місця й на повний голос вигукнув у переповненому залі: "Хто проти тиранії - встаньте!"

Того ж дня його виключили з аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Йому закрили доступ до офіційної преси, і Стус був змушений працювати різноробочим: кочегаром, будівельником на залізниці та на взуттєвій фабриці.

За участь у правозахисному русі та видання віршів за кордоном ("саміздат") Стуса засудили до 5 років таборів у Мордовії та 3 років заслання на Колиму. Повернувшись до Києва в 1979 році, він одразу ж вступив до Української Гельсінської групи, знаючи, що за цим послідує новий арешт.

Судовий фарс і "допомога" Віктора Медведчука

У травні 1980 року Стуса заарештували вдруге як "особливо небезпечного рецидивіста". Цей судовий процес став історичним прикладом цинізму радянської юриспруденції.

Державним захисником Стуса призначили молодого адвоката Віктора Медведчука. Поет одразу розкусив його сутність, заявивши, що Медведчук - людина "комсомольсько-агресивного типу", яка виконує волю КДБ, і категорично відмовився від його послуг, вимагаючи міжнародного юриста. Суд проігнорував відмову Стуса.

Медведчук не тільки не захищав Стуса, а й порушив адвокатську етику. У своїй заключній промові він заявив: "Усі злочини Стуса заслуговують на покарання... Кваліфікація його дій є правильною". Фактично адвокат сам визнав провину свого підзахисного, позбавивши його найменшого шансу на захист.

Стуса засудили до максимального терміну - 10 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Сам поет на оголошенні вироку не був присутній - його вивели із залу суду за "порушення порядку".

Другий термін, тортури та загибель у "Перм-36"

Свій другий термін Василь Стус відбував у таборі особливого режиму ВС-389/36 у селищі Кучино Пермської області. Цей табір називали "табором смерті" для політв’язнів.

Радянські тюремники цілеспрямовано знищували поета фізично й морально. У нього відібрали й повністю знищили рукопис збірки віршів "Пташка душі" (близько 300 творів), над якою він працював роками. Його позбавляли побачень із дружиною та сином Дмитром, через що за 5 років він бачив родину лише один раз. Стуса постійно тримали в одиночній камері й регулярно кидали в крижаний карцер за надуманими приводами (наприклад, за те, що читав книгу, спершись на нари).

28 серпня 1985 року Стуса знову кинули в карцер за те, що він у камері нібито поклав книгу на нари. На знак протесту проти знущань адміністрації табору поет оголосив сухе голодування "до кінця".

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер у віці 47 років.

Існує кілька версій його загибелі:

Офіційна радянська версія: раптова зупинка серця або переохолодження організму.

Версія співкамерників (Василя Овсієнка): Умисне вбивство. Наглядачі під час вечірнього відбою могли навмисно різко опустити важкі дерев’яні нари, прикріплені до стіни, завдавши Стусу смертельного удару по голові. Сусід по камері чув, як поет перед смертю встиг тихо промовити: "Вбили, холера…"

Система намагалася приховати навіть факт його смерті. Стуса таємно поховали на табірному кладовищі під номером "9". Лише в 1989 році, наприкінці перебудови, його прах вдалося повернути на батьківщину й перепоховати на Байковому кладовищі в Києві.

У 1990 році Верховний Суд УРСР посмертно реабілітував Василя Стуса, визнавши його засудження незаконним. Уже наступного року поета нагородили Державною премією імені Тараса Шевченка, а в 2005 році йому посмертно присвоїли звання Героя України.

Сьогодні Василь Стус вважається одним із символів боротьби українців за свободу, права людини та незалежність держави.

Читайте також: