Стратегічний глухий кут: чи має Трамп запасний план щодо Ірану — NYT

Адміністрація президента США Дональда Трампа повертається до підходу, що передбачає лише “батіг” і жодного “пряника” для Ірану. Але Трамп досі не відповів, чому вважає, що економічна війна та бомбардування цього разу принесуть інший результат, пише NYT.

За кілька днів до того, як Трамп підписав тимчасову угоду з Іраном, американський лідер та його помічники описали свою стратегію: Ормузька протока відкриється для судноплавства, а Сполучені Штати скасують санкції проти Тегерана щодо продажу нафти.

За словами Трампа, теорія полягала в тому, що після років санкцій Іран швидко звикне до потоку доходів та доступу до грошей у західних банках. Це “дійсно вигідна угода для Ірану”, — сказав президент США за три дні до підписання меморандуму про взаєморозуміння 17 червня.

“Вони (іранці — ред.) насправді пишаються цим. Гадаю, вони втомилися від ударів”, — додав Трамп.

Здається, це не так. Менш ніж через місяць після укладення угоди удари по трьох суднах, які проходили через протоку, змусили Трампа скасувати виняток із санкцій, що дозволяв Ірану продавати нафту. Сполучені Штати завдали нових ударів по іранських військових об’єктах. І поки що не заплановано переговорів щодо значно масштабнішої, складнішої постійної угоди, про яку сторони планували домовитися протягом 60 днів.

Якщо у Трампа та його помічників є “план С” — після того, як провалилися авіаудари та тимчасова угода — вони його не оприлюднили. Натомість Трамп, схоже, повертається до нафтових санкцій та авіаударів.

“Отже, угода дуже проста. Якщо вони стрілятимуть по кораблях, ми їх добряче провчимо”, — заявив у середу, 8 липня, віцепрезидент США Джей Ді Венс, який виступав проти початку ударів по Ірану 28 лютого, але відтоді захищає рішення Трампа.

“Пряник” відкинуто, а “батіг” повертається. Але адміністрація Трампа ще не відповіла, чому вона вважає, що поєднання економічної війни та бомбардувань дасть цього разу інший результат.

“Ми опинилися у своєрідному стратегічному глухому куті. Дилема полягає в тому, що чим більше ми завдаємо ударів, тим більше іранці атакують нафтову й енергетичну інфраструктуру в Перській затоці. Адміністрація Трампа досі не визначила, як захистити ці об’єкти”, — зазначає дипломат Річард Хаас, який працював у Державному департаменті та Раді національної безпеки США.

За словами дипломата, Трамп спочатку сподівався, що бомбардування призведуть до зміни режиму, а потім — що змусять іранців капітулювати, але ні те, ні інше не спрацювало.

Рішення дозволити Ірану отримувати прибутки від продажу нафти також стало для Трампа різкою зміною позиції: під час свого першого терміну в Білому домі та ще місяць тому він значно більше цікавився жорсткими заходами. Дозвіл на продаж нафти ґрунтувався на переконанні, що навіть революціонери мріють про сучасні, добре налагоджені економіки, які приносять прибутки.

Трамп також опинився в епіцентрі гострих розбіжностей в Ірані, що яскраво проявилося цього тижня під час похорону колишнього верховного лідера країни Алі Хаменеї, ліквідованого на початку американсько-ізраїльської операції.

В одного з ключових учасників переговорів, міністра закордонних справ Аббаса Арагчі, під час похоронної процесії кинули каменем, звинувативши в політиці умиротворення. Президенту Ірану Масуду Пезешкіану також дісталося — охорона була змушена витягувати його з розлюченого натовпу.

Але коли Трамп публічно говорить про Іран, він рідко згадує про розкол, що розриває суспільство країни. Натомість він говорить так, ніби це держава з вертикальною структурою управління, очолювана новим верховним лідером Моджтабою Хаменеї — сином Алі Хаменеї.

У четвер, 9 липня, щойно повернувшись із саміту НАТО в Анкарі, Трамп та його помічники майже нічого не сказали публічно про свої подальші кроки. Один із американських чиновників зазначив, що адміністрація Трампа, як і раніше, шукає шлях до мирного врегулювання, очікуючи, що “технічні переговори” триватимуть.

Але навіть цей вислів сповнений суперечностей, адже розбіжності між Тегераном і Вашингтоном не є “технічними” — вони політичні, тому перемовники нижчого рівня не матимуть повноважень для вирішення цих питань.

Один із прикладів стосується майбутнього ядерної програми Ірану. Укладена в червні угода про припинення вогню містить нечіткі формулювання щодо всіх основних питань, зокрема щодо того, чи збереже Іран контроль над своїми запасами ядерного палива. Згідно з ядерною угодою 2015 року, яку підписав тодішній президент США Барак Обама, але від якої згодом відмовився Трамп, Іран віддав 97% своїх запасів ядерного палива. Трамп різко реагує на будь-які натяки на те, що він може “отримати менше”, ніж отримала угода Обами.

Перша політична суперечка може розгорітися навколо питання, хто контролює протоку. Адміністрація Трампа розплачується за нечітко сформульований пункт у тимчасовому меморандумі про взаєморозуміння. Це яскравий приклад того, що відбувається, коли іранські й американські посадовці обходять розбіжності в узгодженому документі, а потім по-різному його тлумачать.

“Після підписання цього меморандуму про взаєморозуміння Іран докладе всіх зусиль для забезпечення безпечного проходу торговельних суден через Перську затоку до Оманської затоки та у зворотному напрямку без стягнення будь-яких зборів протягом 60 днів”, — йдеться у пункті 5 угоди.

Трамп та його помічники вважали це ключем до відновлення судноплавства та покладали відповідальність на Іран. Іранці ж сприйняли це як можливість контролювати ключовий маршрут транспортування нафти, наполягаючи на тому, щоб судна рухалися каналом, найближчим до їхнього узбережжя. Зрештою, Тегеран натякнув, що планує стягувати плату за прохід через протоку.

Коли ВМС США почали не надто таємно супроводжувати судна іншим каналом поблизу Оману, Іран відреагував обстрілом деяких із цих кораблів. Зараз рух через протоку практично зупинився. Саме це й роздратувало Трампа та спонукало його заявити про завершення дії тимчасової угоди.

Помічники Трампа наполягають, що США не порушують угоду. На думку Вашингтона, меморандум про взаєморозуміння ґрунтується на результатах виконання угоди, а дії Ірану “не витримали цього випробування”.

Все це повертає Трампа до стану, в якому він перебував у квітні, коли зрозумів, що військова сила не може вирішити проблему, а багато хто в Ірані розглядає будь-яке дипломатичне рішення лише як тимчасовий захід, доки не відбудеться наступний ізраїльсько-американський напад.

Axios повідомляло, що адміністрація Трампа готується до потенційного багатоденного або навіть багатотижневого обміну вогнем з Іраном через Ормузьку протоку. Війна, що розпочалася з метою ослаблення ракетного потенціалу Ірану та знищення ядерної програми країни, переросла в боротьбу невизначеної тривалості за ключовий водний шлях. 

Про те, чому тимчасова угода Трампа з Іраном зазнала критики із самого початку, розповідав В’ячеслав Ліхачов у статті“Трамп оголосив про перемогу. Чому угода з Іраном схожа на капітуляцію США”.