Викрадених журналістів Анастасію Глуховську та Євгена Ільченка утримують у російській в’язниці в Кізелі, — RSF

Міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF) отримала нові свідчення, що викрадених Росією громадянського журналіста, засновника телеграм-каналу @Melitopol Євгена Ільченка та журналістку «РІА Мелітополь» Анастасію Глуховську утримують у в’язниці № 3 в Кізелі в Уральському регіоні Росії. Про це повідомили на сайті RSF. 

Як зауважили в RSF, ці свідчення є першим за багато років доказом, що журналісти живі. 

«Хотілося б, щоб він міг вибратися, щоб ми могли йому допомогти», — сказав український військовий на позивний Ксандр, якого звільнили з полону в травні 2026 року. 

Ксандр майже півтора року ділив камеру з Євгеном Ільченком у в’язниці №3 у російському Кізелі.

За словами військового, Ільченка перевели до Кізеля на початку вересня 2024 року, але офіційного обвинувачення так і не висунули. Попри «підозру на туберкульоз», він «тримається» і «не піддається на провокації наглядачів»,  розповів його колишній сусід по камері.

Декілька свідчень підтверджують, що Анастасія Глуховська також перебуває в Кізелі. Станіслав, український військовий, звільнений у квітні, розповів, що бачив її двічі: один раз влітку 2025 року і ще раз у березні 2026 року.

Інший колишній ув’язнений розповів RSF, що її доправили до тюремного лазарету, що підтвердив Станіслав, який сказав, що його сусід по камері чув її там після того, як у неї з'явився сильний біль у ногах через тривале стояння. Інші повідомляли, що її ім’я поширювалося серед ув’язнених.

«Їй було дуже важко. Було чутно, що вона була психологічно зламана», — згадав інший свідок. Згідно з інформацією «Слідства.Інфо», її призначили до швейної майстерні в’язниці.

Українська влада також вважає, що вона найбільш імовірно утримується в Кізелі, сказала RSF її сестра Діана. Жодному адвокату не дозволили відвідати медійницю.

Про тортури Кізельської в’язниці розповіли декілька колишніх бранців. За словами кількох свідків, протягом лише кількох місяців до Кізела з інших в’язниць перевели від 300 до 500 цивільних осіб та військових. Прибувши із зав’язаними очима, вони не мали уявлення, куди їх привезли. Проти них застосовували насильство одразу після прибуття.

«Вони відвели нас до підвалу, де били кийками майже сорок хвилин»,  —  розповів один зі свідків. Російські охоронці цинічно називають цей ритуал ініціації «прийомкою».

«Коли ми прибули, в Курську тривала військова операція України. Вони були надзвичайно розлючені», — сказав інший український військовий.

Під постійним наглядом охоронців та камер затриманих змушують стояти з 6-ї ранку до 10-ї вечора, їм заборонено розмовляти. Після виходу з камери ув’язнені мають надягати мішок на голову й залишатися нахиленими до землі. Гучномовці безперервно виконують радянську та російську музику.

За словами Ксандра, їх били по руках до посиніння. Ще один свідок розповів, що протягом півтора року страждав настільки, що перестав щось відчувати.

Колишні в’язні також розповідали про електрошокові тортури, жорстокі допити в підвалах, щоденні приниження та сексуальне насильство. Хвороба поширюється безконтрольно. Ув’язнені, які страждають на туберкульоз, утримуються разом зі здоровими.

Ув'язнені суттєво втрачають вагу. До моменту повернення Ксандра в Україну він важив менше 70 кілограмів, порівняно зі 100 кілограмами до його ув'язнення.

Українських ув'язнених охороняють співробітники в масках, особи яких залишається невідомими, але які належать до Федеральної служби виконання покарань Росії (ФСВП). Кілька колишніх в'язнів розповіли RSF, що співробітники ФСБ періодично приходили допитувати ув'язнених, яких вважали особливо чутливими.

Свідки також розповідали про періодичні «інспекції», які проводили відвідувачі ззовні, хоча вони не могли визначити, чи представляли вони Міжнародний комітет Червоного Хреста або російські судові органи. За словами всіх колишніх ув’язнених, опитаних RSF, жоден із цих візитів не призвів до суттєвого поліпшення умов ув'язнення. Українські прокурори вже звернули увагу на цю в’язницю.

Начальник цієї в'язниці В’ячеслав Перевозкін є фігурантом кримінальної справи в Україні. За даними слідства, він віддавав злочинні накази та свідомо допускав застосування фізичного і психологічного насильства щодо українців.

У вересні 2024 року в цій в'язниці загинула журналістка Вікторія Рощина після місяців знущань в ув'язненні в різних установах Росії.

Родичі затриманих журналістів залишаються рішуче налаштованими тримати їхні справи в полі зору громадськості. «Медійна увага може допомогти швидше забезпечити звільнення Анастасії», — сказала Діана, сестра Анастасії Глуховської.

«Свідчення, зібрані RSF щодо умов утримання під вартою Євгенія Ільченка та Анастасії Глуховської, яких тримають в ізоляції, є доказом того, що вони живі. Але вони також описують систему, в якій насильство не є наслідком окремих зловживань: воно вбудоване в організовану структуру.

Питання відповідальності має бути вирішене. Російська пенітенціарна система, керівництво в’язниці та її охоронці мають бути притягнуті до відповідальності за ці акти тортур та свавільного утримання під вартою. RSF закликають звільнити 26 українських журналістів, затриманих Москвою, та притягнути до міжнародного переслідування осіб, відповідальних за в’язницю № 3 у Кізелі»,  — сказала регіональна менеджерка RSF з питань України Полін Мофре. 

Останній допис був опублікований зранку 10 липня 2022 року, а вже через дві години до нього прийшло четверо російських військових у формі. Його квартиру перерили, вкрали прикраси й документи. Ільченка, який у цей час був на прогулянці, одразу ж після повернення заарештували на власному подвір’ї за звинуваченням у «тероризмі». 

Згодом російські пропагандистські медіа оприлюднили відео, на якому Ільченко нібито «зізнається» в співпраці з українськими спецслужбами та «дискредитації» російської армії. Як неодноразово наголошували правозахисники, такі відеозаписи часто записують під примусом.

У 2024 році міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF) дізналася, що Євген Ільченко зазнавав тортур і був залучений до примусової праці, зокрема риття траншей для російських військових. Це перший випадок, зафіксований RSF за 40 років, коли медійник опинився в рабстві й був примушений до участі у війні проти власної країни.

Донедавна вважалося, що Ільченка утримують у СІЗО № 2 російського Таганрогу.

20 серпня 2023 року окупанти також затримали шістьох журналістів та адміністраторів видань і телеграм-каналів «РІА Мелітополь» і «Мелітополь — це Україна». Лише у жовтні росіяни повідомили про це на своїх пропагандистських ресурсах. Серед них були працівники телеграм-каналу «Мелітополь — це Україна» Марк Каліуш, Яна Суворова, Максим Рупчов, Олександр Малишев та Владислав Гершон, а також Анастасія Глуховська та Георгій Левченко з телеграм-каналу «РІА Мелітополь».

24 серпня 2025 року, в День Незалежності, у межах чергового обміну Україна повернула з російського полону 146 людей, серед яких — кореспондент інформаційного агентства УНІАН Дмитро Хилюк та мелітопольський журналіст Марк Каліуш.

2 вересня окупаційний суд Мелітополя засудив до 16 років колонії суворого режиму Георгія Левченка. 3 вересня Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону засудив до 15 років ув’язнення Владислава Гершона. А 23 жовтня суд у Росії засудив до 14 років ув’язнення у виправній колонії загального режиму Яну Суворову. 

Восени минулого року журналісти «Слідства.Інфо» зʼясували, що окупанти спершу утримували Анастасію Глуховську в підвальному приміщенні підприємства «Руслан-комплект» у Мелітополі. За словами очевидців, журналістку там катували.

Згодом Глуховську етапували до СІЗО № 2 в Таганрозі, а 30 серпня 2024 року — перевезли в СІЗО № 3 в Кізелі Пермського краю Росії. 

У березні 2026-го родичі журналістки повідомили виданню Zmina, що за два з половиною роки не мали з нею жодного звʼязку. За їхніми словами, весь цей час вона перебуває в статусі інкомунікадо — немає ні обвинувачень, ні офіційного підтвердження її місцеперебування.

Фото: RSF