Полювання на людей, знищені АЗС та обов'язкова евакуація: Росія перетворює на пустку ще одну область України

Чернігівська область

Російські окупанти свідомо роблять абсолютно непридатною для життя північ Чернігівщини. Напередодні безпілотником типу «Гербера» також було знищено деревообробне підприємство. А удар у Новгород-Сіверському районі спалив склади та комбайн у фермерському господарстві. До того ж там був зафіксований удар і по енергооб’єкту. Життя вздовж російського кордону стає все важчим — вода та світло подаються з постійними перебоями. Тим часом на Чернігівщині вже тиждень триває обов’язкова евакуаціяз прикордоння.

Куди людям виїжджати і чи є охочі — у репортажі кореспондентки ТСН Валентини Доброти.

Що відбувається на Чернігівщині

Скромну хату Наталя Ревко свого часу взяла на виплати, а тепер поспішає з ремонтом. Щодня працює самотужки, бо встигнути заселитися треба обов’язково до початку зими. Жінка показує побілені стіни: «Я сама вимазую вже, як можу. Вчора ґрунтовкою покрила, вже під шпалери підготувала».

Раніше вона спокійно жила у селі Мощенка разом із сином та донькою. Від їхнього населеного пункту до кордонів із Росією та Білоруссю — рукою подати. Жінка згадує: «Жити можна було, але місяць тому прилетіло так, що тепер живу вдома з чотирма дітьми. Добре, що їх тоді нікого не було в хаті, тож цього вже можна було очікувати в будь-який момент».

Та і дітям до школи останнім часом стало дедалі важче діставатися через зруйновану інфраструктуру.

Удар дрона по будинку: 15-річний Матвій дивом вижив

Наталя серйозно думала про переїзд до центру громади. А одного дня, коли вона поїхала у Городню у справах, по її рідному будинку у Мощенці прицільно вдарив російський дрон. Вдома в цей момент перебував лише її 15-річний син Матвій.

Наталя Ревко, мешканка прикордоння: «Він якраз вийшов у коридор, у туалет, у хатині був теж. І він знаходився якби у прибудові. А прилетіло, я кажу, прямо по центру будинку. Вибух був дуже потужний, що порозлітався дах у різні боки, стіна повністю вилетіла на город, пластикові вікна повилітали, лише одне залишилося цілим. Ну, а син був в іншій кімнаті. Його вибуховою хвилею просто викинуло на вулицю — стіна, яка була поруч, вся повалилася, і він якби випав туди разом із нею».

Пораненого хлопчика місцевий фермер терміново віз до лікарні на власному автомобілі, а карета швидкої допомоги вже їхала назустріч, аби перехопити дитину. У підлітка діагностували зламані ребра та важкий забій легень, а також опіки другого та третього ступенів. Це ще велике щастя, каже з полегшенням мама Матвія, що минулося без складної пересадки шкіри. Тепер жінка планує на зиму обов’язково забрати з небезпечної Мощенки ще й свою літню маму.

Обов’язкова евакуація із населених пунктів Чернігівщини

Загалом під обов’язкову евакуацію наразі підпадають населені пункти, розташовані у 10-кілометровій зоні від російського кордону. Це 19 прикордонних сіл у чотирьох громадах області. У Новгород-Сіверській громаді небезпечна зона найбільша — там має повністю виїхати населення 5 сіл.

Поміж них перебуває і відоме село Чайкине — батьківщина другого президента України Леоніда Кучми. Нині там залишається близько півтори сотні людей, з яких 10 — це діти. Стабільного мобільного зв’язку в селі немає, швидка допомога туди не їздить через загрозу обстрілів, ба більше — місцеві аграрії вже навіть не обробляють навколишні поля. Із залишків цивілізації — пересувний магазин та пошта, які приїжджають лише раз на тиждень. Проте виїжджати з насиджених місць охочих майже немає.

Василь Шавша, староста села Чайкине: «Періоди бувають то небезпечні, то безпечні, але всі люди в один голос кажуть: „Ми дочекаємося осені, викопаємо свої городи, а там буде видно“. У нас є родини з дітьми. Ті діти, які цього року закінчили школу, будуть вступати на навчання в місто Чернігів або в інші навчальні заклади. І восени вони гарантовано виїдуть із нашого села, а їхні батьки все одно залишаться тут».

Та постійно жити на самій межі з Росією неймовірно важко. Люди цілодобово прискіпливо дослухаються до кожного звуку і з острахом дивляться в небо. Власні машини мешканці ретельно ховають під густими деревами або в гаражах, а селом намагаються пересуватися виключно на велосипедах. Справа в тому, що на людей в автомобілях під час руху російська армія влаштовує справжнє криваве сафарі — скидає бойові дрони з повітря, а на дорогах додатково чатують так звані «ждуни» та ворожі коригувальники.

Олена Ребенок, староста села Лемешівка: «Ми завжди вважали, що у нас в селі абсолютно безпечно. Ми навіть подумати не могли, що нам колись доведеться з нашого рідного села виїжджати кудись. Тут у нас відносна тиша порівняно з тим, що там в інших місцях коїться. Можна спокійно жити. А те, що ми роками тут усе наживали, будинки будували своїми власними мозолями, батьки наші будували. І тепер усе це просто залишити і поїхати? Ні. Та і де вона, та повна тиша, скажіть, будь ласка».

У селі Лемешівка транспорт теж ретельно ховають, але вулицями пересуваються поки що вільно. Староста пояснює, що їхнє село розташоване географічно ближче до Білорусі, аніж до Росії, тому люди психологічно не можуть змиритися з необхідністю термінової евакуації.

Що пропонує влада

Евакуйованим громадянам державні органи пропонують безкоштовні місця у спеціально облаштованому модульному містечку в Чернігові або у студентських гуртожитках. Загалом, за офіційними даними влади, під евакуацію наразі підпадає близько тисячі людей, з яких 120 — діти. Безпека неповнолітніх перебуває у пріоритеті.

Жанна Шерстюк, заступниця голови Чернігівської ОДА: ю «Певні поверхи гуртожитків ми можемо офіційно використовувати для інших цілей, і не тільки для проживання студентів. Тобто це поєднання і соціальної такої функції, і освітньої. Ми на сьогоднішній день маємо хороші пропозиції і в інших, більш південних громадах області, де певні фермерські господарства чи інші підприємства активно шукають собі нових співробітників і для цього за власний кошт викупили житло, підремонтували його і запрошують людей на проживання до себе».

Скажімо, у Городнянській громаді своїх переселенців намагаються обов’язково залишити у себе. Для людей намагаються купувати житло коштом громади, проте знайти вільну придатну хату у відносному тилу в межах громади стає дедалі важче, та і ціни на нерухомість через попит різко полізли вгору.

Андрій Богдан, міський голова Городні: «Ми не хочемо, щоб люди назовсім їхали з громади, і вони самі цього не хочуть. Хочуть бути якомога ближче до своїх домівок — дай Бог, щоб вони вціліли, вони будуть туди періодично їздити, навідуватися, тому вони далеко виїжджати відмовляються. Звичайно, всі хочуть переселитися безпосередньо в Городню, але ми не можемо всіх забезпечити — в Городні житло коштує набагато дорожче, ніж у сільських населених пунктах».

Наразі понад сотню жителів області вже офіційно написали письмову відмову від обов’язкової евакуації. Проте залишатися там смертельно небезпечно — до цих відрізаних сіл вкрай складно доставляти продукти та ліки, туди не їздять швидкі, є великі проблеми зі зв’язком. Крім того, присутність цивільних суттєво заважає українським військовим виконувати бойові завдання.

Фортифікації навколо Чернігова та перші переселенці

Прикордоння Чернігівщини вже давно перетворилося на зону активних бойових дій. Тут майже щодня фіксуються жорстокі російські удари по цивільних об’єктах. Лише за останній місяць окупанти здійснили 25 прильотів по місцевих заправках.

Тим часом навколо Чернігова та в інших районах області інженери цілодобово облаштовують потужні додаткові фортифікації. Техніка копає глибокі протитанкові рови, військові монтують міцні «зуби дракона» та розтягують захисну колючу стрічку «Єгоза». Це має повністю унеможливити або значно ускладнити просування окупаційних військ у разі спроби повторного наступу з території Росії чи Білорусі.

Місцеві мешканці кажуть, що в небі постійно фіксуються і розвідники, і бойові дрони, і «шахеди». Пані Марія разом зі своєю однорічною донькою Златою не витримала щоденного натиску війни і першою добровільно виїхала з небезпечної Лемешівки. Жінка радіє безпеці в тилу: «Тут захотіли — виїхали, спокійно погуляли, магазини та аптеки поруч усі, лікарня під рукою… Тобто не треба нікуди далеко їхати, вийшов і пішов. І надійне укриття поруч є. Так, спокійно, прекрасно».

Тепер у них на двох із дитиною є орієнтовно 10 квадратних метрів у приміщенні, яке влада переобладнала під затишний гуртожиток для переселенців. У кімнаті є все необхідне: ліжко, стіл, холодильник та мікрохвильова піч. Марія, граючись із малою донькою, посміхається: «Все гарне, так?». Кухня та санвузол у будівлі загальні, але тут панує спокій. Загалом від початку нової хвилі обов’язкової евакуації з небезпечного прикордоння вже успішно виїхало 35 жителів, які є мешканцями семи прикордонних сіл. Заходи безпеки тривають.