Самотній мисливець, сталінська пітьма і бридке слово на "к" – 5 книг жанрової майстерності

Котрісь із них – корисні посібники, деякі – захопливі читанки, а є навіть такі, що вважаються найвищим досягненням української літератури останнього десятиліття.

Пйотр М. Маєвський. Бридке слово на "к". Оповідь про колабораціонізм. – К.: Локальна історія, 2026

Питань у цій книжці чимало, і на жаль, всі вони актуальні. Наприклад, що таке колабораціонізм – і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Таким чином, у своїй книжці "Бридке слово на "к" Пйотр М. Маєвський простежує історію колабораціонізму від античності до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Спираючись на широкий компаративний матеріал, він аналізує мотиви й логіку вибору, що підштовхували окупованих до співпраці з окупантами: від режимів Петена і Квіслінґа та формування національних підрозділів у німецькій армії до функціонування юденратів і трагедії Голокосту. Особливе місце в книжці посідає досвід націй Центрально-Східної Європи, зокрема поляків, чехів та українців у часи нацистської та радянської окупацій. Автор свідомо уникає ролі прокурора чи адвоката, показуючи, що одні й ті самі дії могли сприймати як зраду або як патріотизм залежно від того, хто і з якої перспективи на них дивився. Загалом ця книжка дає змогу поглянути на колабораціонізм не лише як на історичне явище, а і як на проблему морального вибору, що постає перед людиною у часи війни та окупації.

Леонід Кононович. Там, де немає пітьми. – Х.: Фабула, 2026

Цей роман, на думку видавців, є одним із найвищих досягнень української літератури останнього десятиліття. І це справді так, оскільки "Там, де немає пітьми" Леоніда Кононовича належить до тих книжок, які згодом стають хрестоматійними – так само, як "найвищі досягнення української літератури" попередніх десятиліть на зразок романів Євгена Пашковського, Олеся Ульяненка чи В’ячеслава Медвідя. Загалом цей роман – трагічна фантасмагорія, що розгортається наприкінці сорокових років минулого століття на тлі будівництва одного з "рукотворних морів" у Центральній Україні. Одне за одним стираються з лиця землі села й містечка, вирубаються сади та ліси, місцевих жителів зганяють до пересильних таборів, щоби згодом виселити на Донбас. Але місія головного героя, майора МДБ Бєлокорова, полягає в іншому – за особистим наказом Сталіна він шукає у цих місцях сліди автора принизливого памфлету, присвяченого особі "вождя народів"… Те, до чого призводять ці пошуки, стає несподіванкою для читача: похмура тогочасна реальність ніби вивертається, перетворюючись на усвідомлення особистої ідентичності героя в контексті історичного існування української нації.

Карсон Маккалерс. Серце – самотній мисливець. – К.: Ще одну сторінку, 2026 

Герой цієї історії, такий собі Джон Сінґер, спілкується лише мовою жестів, а втім, мов магніт, притягує до себе осіб різного віку, статусу, зайнятості, інтересів і навіть кольору шкіри. Заїжджий проповідник вважає Сінґера просвітленим і тим, хто розділить його ідеї. Темношкірий лікар розповідає про рівність усіх людей на світі. Овдовілий бармен завдяки Сінґеру довідується про інший, затаєний бік своєї особистості. А юна Мік захоплюється музикою і навіть складає симфонію. Свої радості й печалі всі ці люди відкривають Джону Сінґеру, вбачаючи в ньому друга, однодумця, наставника і людину, гідну їхніх найтонших почуттів. Він слухає і розуміє кожного. Однак його може зрозуміти лише єдиний друг, любий і дорогий його серцю, – добряк Антонапулос. Та цей друг потрапляє до лікарні, вибратися з якої вже не зможе. Тож на що здатні людяність і сильні почуття? І до чого приводять самотність і нерозуміння? Автор книжки порушує питання, які важать для кожного і відповідь на які кожен віднаходить самотужки. 

Пол Чітлік. Сенсей сценарної майстерності. – К.: ArtHuss, 2026

"Мрієте написати сценарій, але не знаєте, з чого почати?" – питає автор цієї книжки. Звісно, у ній вам допоможуть, адже "Сенсей сценарної майстерності" Пола Чітліка – це покроковий курс зі сценаристики від відомого сценариста і викладача, який допоміг тисячам студентів створити свої перші сценарії. Книга відтворює атмосферу навчання в провідній кіношколі та проводить читача через усі етапи творчого процесу: від пошуку ідеї та розробки персонажів до побудови драматичної структури, написання сцен і завершення сценарію. Теоретичні пояснення поєднуються з практичними вправами та завданнями, які допомагають одразу застосовувати нові знання на практиці. Незалежно від того, чи мрієте ви про повнометражний фільм, серіал або короткометражну стрічку, ця книга допоможе перетворити вашу ідею на завершену історію та зробити перший крок у світ професійного сторітелінгу. "У романі автор працює зі словом, щоб створити світ в уяві кожного окремого читача, – дізнаємося ми. – У сценарії автор працює зі словом, щоб збудувати один світ У головах від ста п'ятдесяти до кількох тисяч людей, котрі згодом перетворять його на видиму й чутну реальність для мільйонів глядачів. Хоча ці два досягнення видаються вельми схожими, сутнісно вони такими не є: романи пишуть у довільній формі, а от сценарії – з певними умовностями. Хороший роман змушує читача думати й відчувати. А хороший сценарій – думати, відчувати й бачити. Крок за кроком він має пройти ланцюжком людей, уповноважених сказати "ні", до когось, хто врешті скаже "так". А потім фахівці втілять ваші слова в аудіовізуальну реальність – записану на плівку чи цифровий носій – для втіхи й повчання публіки".

Ірина Хоменко. Мистецтво суперечки. – К.: Віхола, 2026

"Якщо вам здається, що суперечка – це витвір сучасного життя, то ви помиляєтеся, – зауважує авторка цієї книжки. – Люди сперечалися з давніх-давен, Так само, як, напевно, і вас, шановний читачу моєї книжки, їх цікавило, що треба знати, щоб бути переконливим у суперечках з іншими. Пропоную відхилити завісу й подивитися на Історію мистецтва суперечки, яка, на мій погляд, геть не нудна, навпаки – захоплива й іноді навіть трагічна". Тож "Мистецтво суперечки" Ірини Хоменко – про те, як правильно сперечатися. Як готуватися до суперечок і чого очікувати, як вибудовувати аргументацію та обстоювати свою точку зору, а також як критикувати позицію іншого й опиратися неконструктивній критиці, як розпізнати, що вами маніпулюють, і вказати на це. Адже, погодьмося, у світі, де ми спілкуємося щодня, вміння сперечатися стає однією з ключових навичок. Проте навіть досвідченим професіоналам нерідко доводиться стикатися з тим, що їх не чують, перебивають, а їхні слова перекручують. "Сперечатися – це мистецтво не лише говорити самому, а й чути іншого", – нагадує авторка, докторка філософських наук, пояснюючи у своїй книжці, як опанувати мистецтво аргументованого спору, в якому немає місця переходу на особистості чи сварці.  Загалом авторка досліджує історію суперечок, починаючи від Сократа, і на практичних прикладах пояснює, як під час найзапекліших дискусій зберігати спокій і залишатися неупередженими, не піддаючись на емоційні маніпуляції.