УПАгейт: погляд польських медіа і вплив російської пропаганди

Попри те, що Польща надавала підтримку Україні з самого початку повномасштабного вторгнення, нині політичні чвари витісняють на другий план спільний інтерес — вистояти перед російською загрозою.

Війна історичних пам’ятей — указ президента України Володимира Зеленського про почесне найменування військового підрозділу на честь героїв УПА та рішення польського президента Кароля Навроцького забрати в нього Орден Білого Орла — спричинила взаємні дебати, з ризиком підірвати шанси на вступ України до ЄС. Його закликають блокувати і польські ультраправі, і лідер консервативної «ПіС» Ярослав Качинський.

Тема спільного лиха, яким стала Друга світова війна (й Волинська трагедія як окремий драматичний епізод цієї війни), навіть 80 років по тому залишається сенситивною в польсько-українських відносинах, хоч спроби порозуміння й мають місце за межами сварок високопосадовців — як-от спільні пошуки поховань жертв масових убивств на заході України.

Центр контент-аналізу проаналізував, який фреймінг зазвичай мають дискусії щодо поведінки України в польських медіа, й хто, власне, формує в них порядок денний.

Методологія. Для аналізу реакції польського інфопростору на присвоєння підрозділу ССО імені героїв УПА взято повідомлення медіа з ключовими словами та словосполученнями «УПА», «Орден Білого Орла» та «Бандера» в усіх можливих формах — за період з 1 по 21 червня 2026 року.

З усього обсягу (5605 публікацій) випадковим чином було відібрано 500 матеріалів, із яких релевантними виявилися 403, для яких вручну прокодовувалися такі параметри, як тези щодо України (сприятливі та несприятливі) та загальне ставлення в матеріалі до України (підтримка, засудження чи нейтралітет).

Для порівняння в ретроспективі взято вибірку з попереднього дослідження на тему реакцій польських медіа і соцмереж про потрапляння російського дрона до Польщі: період дослідження — з 10 вересня до 15 жовтня 2025 року. У цих повідомленнях кодувалися ключові країни чи організації, відповідальні за цей інцидент (варіанти — Україна, Росія, ЄС/НАТО, інші держави, не вказано). Вибірка містила по 300 публікацій у медіа та соцмережах, із яких релевантними сукупно виявилися 528. Серед типів проаналізованого контенту в соцмережах були не лише дописи на сторінках користувачів чи установ, а й репости та коментарі. Загальна кількість повідомлень за вказаний період — 19 тисяч.

Указ №440/2026 від 26 травня про почесне найменування ОЦСО «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ («імені героїв УПА») став спусковим гачком для нового етапу напруження в українсько-польських відносинах і хвилі засудження політики України. Кароль Навроцький не приховує негативного ставлення, ініціюючи позбавлення Володимира Зеленського нагороди, яку в 2023 році вручив його попередник — Анджей Дуда.

Він далеко не єдиний у своїй позиції, до нього особисто звертаються з подібним проханням ультраправі — депутат Сейму від «Конфедерації» Ґжеґож Плачек. Зрештою, й політики та впливовці з ліберального табору мусять зважати на почуття своїх співвітчизників, тож вдаються до обережних висловлювань, аби заразом не зіпсувати відносин з Києвом. Мова і про прем’єр-міністра Дональда Туска, і про голову МЗС Польщі Радослава Сікорського: обоє — безумовно прихильні до України, але радять уникати емоцій і залишають простір для «виправлення помилок», маючи на увазі, врешті, не лише своїх опонентів з «ПіС» і «Конфедерації», а й українську владу.

Проте ті, хто прямо висловлює паралелі між УПА та Армією Крайовою чи допускає саму можливість визнання їх національними українськими героями (як-от заступник міністра освіти Анджей Шептицький, далекий родич свого тезки-митрополита), стикаються з масованою обструкцією (згодом сам посадовець мусив перепрошувати за свої слова). Такі тези стають ризиковими для іміджу будь-якого польського політика в умовах, коли більш як 50% поляків, згідно з тамтешніми опитуваннями, заявляють, що їхнє ставлення до України на тлі скандалу погіршилося (і стільки ж підтримують рішення позбавити Зеленського Ордена Білого Орла).

У понад 80% проаналізованих публікацій вибірки фіксується засудження рішення України перейменувати свій підрозділ на честь УПА. Тема Волинської трагедії й причетності бійців УПА до злочинів проти цивільного населення за етнічною ознакою є частиною об’єднавчого національного міфу Польщі — як свого часу, ще в роки радянського панування, таким же міфом та символом боротьби за вихід із тоталітарної сфери впливу були масові розстріли офіцерів у Катині. Досить розповсюдженою є оцінка втрат із боку Польщі на рівні 100 тисяч людей, вона є затвердженою на офіційному рівні (тоді як українські історики, зокрема декан історичного факультету КНУ та військовослужбовець ЗСУ Іван Патриляк, сходяться на думці про близько 40 тисяч убитих поляків; документально Український інститут національної пам’яті підтверджує 30 тисяч польських жертв і 10 тисяч українських).

Розподіл публікацій польських медіа за ставленням до рішення української влади щодо вшанування пам'яті героїв УПА: загальна кількість та динаміка уваги до них

У перші дні кризи (після 26 травня) польський інформаційний простір видається досить насиченим різними інформаційними приводами, що постійно підтримують увагу до теми. Широко висвітленим, зокрема, був товариський футбольний матч 31 травня між Україною та Польщею у Вроцлаві — щоправда, з зовсім нетовариською атмосферою на тамтешніх трибунах, що проявлялося вже в освистуванні гімну України перед матчем (збірна України, попри все, виграла ту зустріч з рахунком 2:0).

Задовго до демаршу з поверненням польських нагород свій український орден «За заслуги» повернув експосол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький із поясненням, що в такий спосіб він висловив протест проти вшанування формування, яке «співпрацювало з нацистами». Анджей Дуда змушений ретроспективно виправдовуватися за своє рішення відзначити Зеленського орденом: мовляв, «умови були іншими».

Синхронно з засіданням капітули ордена Білого Орла (8 червня), що запланувала розглянути пропозицію позбавити Зеленського відзнаки, Дональд Туск медійно пропонує свої послуги арбітра в суперечці між польським та українським лідерами — через заклики до прямої розмови між Зеленським і Навроцьким задля уникнення ескалації, проте з наголосом, що сам Туск «зробив усе можливе» для більшого співчуття та поваги з боку України до історичної пам’яті Польщі, й він «не розуміє ситуації, коли вшановують пам’ять тих, хто відповідальний за вбивство поляків». Це також є своєрідною відповіддю на заклики опонентів (депутата Пшемислава Чарнека з «ПіС») відправити весь уряд Туска у відставку через скандал із «проупівськими» висловлюваннями члена його кабінету Шептицького.

Перед Гданською конференцією польські медіа взяли паузу в надії на порозуміння з Зеленським — проте рішення Навроцького спалило мости

Поступово, за відсутності остаточного рішення офіційної Варшави, увага до теми сходить нанівець, її витісняють інші теми, як-от підготовка до майбутньої Конференції з відновлення України (відбулася у Гданську 25—26 червня) і сподівання, що Володимир Зеленський її відвідає, попри конфлікт у відносинах з Польщею (наводили на цю тему заяву депутата «Слуги народу» Микити Потураєва), а також, зрештою, скасує своє рішення.

Фінальне рішення Навроцького позбавити Зеленського нагороди (19 червня) повернуло тему українсько-польської суперечки в новинні стрічки. Тоді ж зафіксована й концентрована увага до серії рішень українських президентів відмовитися від Ордену Білого Орла на знак солідарності з Зеленським.

Проте є й поширені критичні міркування навіть з боку України: приміром, такий колективний демарш із нагородами не підтримав експрем’єр-міністр (2014—2016) Арсеній Яценюк. А відомий історик Ярослав Грицак визнає етнічні чистки на Волині елементом геноциду і не боїться про це говорити, ризикуючи втратити підтримку на батьківщині (в розмові з Wiadomosci.onet.pl). Критикує він і Зеленського: мовляв, він погано знає про Волинь і УПА.

Польща обурена вшануванням пам’яті героїв УПА та лишає вузький простір для компромісу

4/5 від загального обсягу матеріалів містять міркування про негативну реакцію на нову назву підрозділу. Вона охоплює різні верстви польського населення і проникає далеко за межі обговорення політики в класичному сенсі.

Вище вже йшлося про настрої футбольних фанів (черговий доказ, що спорт не «поза політикою», йдеться навіть про перенесення матчів збірної України до Німеччини), делікатність питання для Польщі визнає навіть Мирослав Шкорка, голова тамтешньої Спілки українців. Прапори України, які раніше майоріли на підтримку нашого спротиву, тепер зникають із міських ратуш (за винятком Гданська, що спричинило там сварку, з нагадуванням про те, що місто очолює подруга «проукраїнського» Дональда Туска). Є апелювання до думки, що Зеленський нашкодив своїм рішенням багатьом співвітчизникам, що проживають у Польщі (проте це каже Єва Заянчковська-Гернік із «Конфедерації»). Проте, врешті, є заспокійливі оцінки профільних порталів, що криза через УПА навряд чи вплине на польський ринок праці, де 800 тисяч із понад мільйона легально зареєстрованих працівників — це українці.

З тезою про обурення через ситуацію довкола вшанування українських повстанців переплетені заяви про спротив будь-яким спробам применшити масштаби, заперечити чи виправдати трагедію (27% повідомлень у вибірці), «релятивізувати» її (як часто можна зустріти в історії з Анджеєм Шептицьким). Занепокоїло й нещодавнє перепоховання Андрія Мельника — в статті «Антипольська історична політика України».

Інший акцент (21% повідомлень) — що указ Зеленського є великою дипломатичною помилкою, і це не на часі в умовах війни та перспектив подальшої повоєнної співпраці. Рідко коли (тільки 5% повідомлень, за межами восьми ключових тез) можна натрапити на міркування, що бенефіціаром українсько-польського конфлікту є російський диктатор Володимир Путін, а загони НКВС, ГРУ та радянських партизанів розпалювали в 1940-х роках насильство й проводили операції під чужими прапорами (посилання на свідчення Армії Крайової про випадки, коли радянські війська, маскуючись під УПА, нападали на польські села), що, зрештою, призвело до Волинської трагедії.

Так само й небагато застережень щодо дискримінаційних заяв правих депутатів про українців у Польщі (приміром, від Радослава Сікорського, яке цитує Rzeczpospolita; аналогічні повідомлення від Туска: все це — на тлі, зокрема, пропозиції представника «ПіС» Януша Ковальського провести аудит кількості українців у владних структурах Польщі).

Ключові тези щодо рішення надати підрозділу ЗСУ ім’я Героїв УПА (за частотою появи повідомлення, у відсотках від загального обсягу вибірки). У повідомленнях могло бути декілька тез, тому загальна сума відсотків не дорівнює 100

При цьому в польському інфопросторі вкрай мало закликів перестати вказувати українцям, під якими прапорами гинути за свободу і яких героїв вшановувати (їх висловлюють окремі журналісти та представники академічної спільноти). І ще менше — спроб зрозуміти, не заперечуючи провини в подіях 1943 року, що для України повстанці є національними героями, борцями з кількома тоталітарними режимами на тлі власної бездержавності та в умовах несприятливого геополітичного становища, коли українці не могли розраховувати на широкі коаліції міжнародних партнерів (про необхідність враховувати історичний контекст, хоч і без применшення трагічних сторінок минулого, йдеться в 23% повідомлень).

А найголовніше — усвідомити, що країна перебуває в процесі відновлення власної національної пам’яті після десятиліть забуття та замовчування, починаючи ще з Голодомору (як це зробив професор Варшавського університету Казимир Войціцький, після виступу якого, щоправда, місцевий медіарегулятор — KRRiT — вимагав пояснень від суспільного мовника TVP).

Незмінна стратегія Росії що 80 років тому, що зараз: «розділяй та володарюй»

Варто зауважити: пропагандистський ресурс pravda.com за місяць опублікував 376 згадувань із ключовими словами, що стосуються теми конфлікту щодо УПА. Це майже вчетверо більше за показники провідного суспільно-політичного видання Rzeczpospolita на цю тему (123 у генеральній сукупності) і ввосьмеро — за показники новинної агенції PAP (53 згадування). Подібний ресурс — частина сітки сайтів різними мовами для поширення російської пропаганди під назвою «Pravda», й регулярно ретранслює контент від таких спікерів, як Дмитро Медведєв, WarGonzo чи Олег Царьов (у дайджестах останнього українці нібито вшановують пам’ять «видатного австрійського художника» замість «великого російського поета» Пушкіна, який народився 6 червня, тобто в межах звітного періоду).

Про проєкт «Pravda» два роки тому розповідав Центр протидії дезінформації, вказуючи на мету поширення серед країн Європи та світу маніпуляцій, фейків і дискредитації України. Нерідко це просто переклади російських пропагандистських матеріалів європейськими мовами (зокрема, польською). Як приклад — просто передруковують матеріал видання російського Міноборони під назвою «Звезда», де в стрічці разом із новинами про можливе позбавлення Зеленського відзнаки — повідомлення про те, що бізнесцентр в Краснодарі серйозно постраждав через нічний удар ЗСУ.

З одного боку, дуже слушний (сарказм) підхід до таргетингу (як ніби пересічним полякам цікаво, що відбувається в Краснодарі). З іншого боку (чому ні) — можливо, в такий спосіб Росія ще й хоче донести до поляків версію, що українці теж причетні до постійного тероризування ні в чому не винних пересічних росіян? Інші матеріали «польського» видання навіть містять примітки з «зірочкою» про ОУН і УПА як організації, що на території Росії визнані екстремістськими й заборонені.

Кремлівська верхівка використала й цей розкол у власних пропагандистських цілях. Експрезидент Росії («місцеблюститель» Путіна з 2008 по 2012 роки), а нині заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв висміяв Зеленського: мовляв, у нього після того, як його («шанувальника нацистів») позбавили польської нагороди, з’явиться на зеленій блузці більше місця для Залізного хреста Адольфа Гітлера з дубовим листям.

Матеріали проросійського видання рясніють висновками, що Зеленський як прихильник Бандери втрачає свого головного союзника в Європі (але інші публікації цього ж видання твердять, що у Зеленського все одно знайшлися прихильники, які закликають нібито й надалі ігнорувати героїзацію «ідеології Бандери»), не гребують висловлюваннями про «зелену гниду», яка «прострочена» й «спустошена наркотиками та почуттям власної важливості», а вшанування пам’яті людей, що воювали в лавах УПА, називають нічим іншим, як прославленням Києвом дітовбивць, садистів і бандитів, які вчиняли геноцид проти польської нації.

Згадали й свого улюбленця ще з 2014 року — Дмитра Яроша: лідер «Правого сектора», від імені якого розкидували знамениті візитівки на Донеччині, назвав польських політиків, засліплених, на його думку, шовінізмом, «корумпованими повіями», які забули про спільні досягнення та не бажають міцного партнерства з Україною.

Подекуди є підтримка Варшави в її діяльності з «денацифікації та демілітаризації» України (наприклад, на тлі обмежень повітряного простору на сході своєї країни, поблизу кордонів з Україною та Білоруссю).

Ключові ресурси, що інформують про скандал довкола назви підрозділу ЗСУ на честь героїв УПА. Червоним виділено стовпчик із кількістю публікацій на порталі Poland.news-pravda.com (376), що є частиною російської пропагандистської мережі «Правда» — про неї повідомляв Центр протидії дезінформації

Загалом можемо підсумувати, що і з польського, і з українського боків мають рацію саме ті, хто вказує саме на Росію як головну зацікавлену сторону в суперечці двох країн, що раніше були частинами однієї імперії та перебували (починаючи з кінця Другої світової війни) в сфері впливу одного тоталітарного режиму.

Щонайменше, саме російська пропаганда надзвичайно активно намагається інвестувати в наявний розкол між українською та польською історичною пам’яттю.

Не нехтуючи об’єктивними розбіжностями в пережитих досвідах, усе ж можемо (і мусимо) в комунікаціях вказувати на цей об’єктивний факт. Тим паче, що і для нащадків колишнього СРСР УПА — це прояв «екстремізму».

До речі, прізвище Путіна в дискусіях про УПА значно поступається за кількістю згадувань прізвищам Зеленського чи Навроцького.

Частота згадувань вибраних прізвищ у контексті конфлікту довкола УПА (в межах вибірки)

Не УПА єдиною

Криза між Польщею та Україною сталася не вчора — і, мабуть, за перефразованим висловом Вольтера, «якби УПА не існувало, то її слід було би вигадати». В цьому контексті — як чинника напруги у відносинах між двома країнами і водночас — суспільної мобілізації.

Ще за тиждень до указу Зеленського з’явився заклик забрати в нього Білого Орла через рішення перепоховати в Україні прах діяча ОУН Андрія Мельника — від громадської діячки Малґожати Зих (журналіст Валерій Калниш нагадує, що в 2023 році вона просила вибачення в Путіна за те, що назвала його воєнним злочинцем).

З кінця 2023 року й досі польські фермери, під будь-яким слушним приводом, перекривають кордони, не без провокацій. Чого вартий перфоманс із розсипаним українським збіжжям. А восени 2025 року додалася ще й напруга через потрапляння на територію Польщі дронів.

Упродовж вересня-жовтня минулого року в п’ятій частині матеріалів медіа та соціальних мереж висловлювали переконання, що Україна є головним винуватцем цієї загрози. В польському сегменті соціальних мереж цей показник становить майже 40%: стільки ж користувачі покладають відповідальність на Росію.

Рис. 6. Частка покладання відповідальності на різні країни провини за потрапляння російських дронів на територію Польщі восени 2025 року

Навіть тоді взнаки дався елемент антиукраїнської істерії, зі звинуваченнями в «бандеризмі» та «втягуванні Польщі у війну». Не бракувало ні конспірології про те, що «слов’яни вбивають одне одного, як того хочуть американські та польські євреї», ні звинувачень, що Україна не змогла зупинити дрон на своїй території й дала йому вільно дійти до Польщі (вже згодом такі тези відлунюють і в комунікації румунського президента, який вимагав у Росії — на тлі аналогічних інцидентів у його країні — обстрілювати Україну так, аби не зачепило Румунію).

У частині тез в обхід України звинувачення лунають безпосередньо на адресу західних інституцій — ЄС, НАТО — та міфічних «глобалістів»: саме вони винні, на думку авторів (а також ботів), у розпалюванні конфлікту та примушуванні Польщі до вимог іноземних еліт.

Ретроспективно подібні міркування апелюють і до минулих криз, коли все було «не так однозначно», як-от COVID-19, що змушує розчаровуватися у власних мейнстримних політиках (чи то «ПіС», чи то «ГК»): «Вибачте, що я голосував за вас. Це був мій останній голос. Річ у тім, що незалежно від того, хто переможе на парламентських чи президентських виборах, жоден уряд чи президент не мають ЖОДНОГО впливу на розвиток Польщі. Усі ви, без винятку, граєте в одні й ті ж сітки глобалістичного паразита. Спочатку цирк пандемії визнаний, а тепер і цирк дронів також визнаний нами, поляками. В епоху інтернету телебачення більше не є нашим “гуру” правди. Ми здатні думати самостійно, приходити до правди. Брехня, брехня, маніпуляції та обман. Читати полякам з аркуша паперу, щоб вони перестали думати самостійно, — це не що інше, як слабкий, слухняний глава держави, ПОНЕВОЛЕНИЙ іноземними урядами».

Приклади типових коментарів у польському сегменті соцмереж на тему дронових загроз

У цих обставинах видається анахронізмом чіплятися за старі образи, коли нинішній очевидний агресор зі Сходу намагається зруйнувати спокій і комфорт не лише самих українців. «Демоверсія» повномасштабної війни, яку розв’язала Росія, в тому чи іншому вигляді вже була і на території Польщі, і в Румунії, і в країнах Балтії (де українські дрони, що дістають аж до Крайньої Півночі, збивають з курсу російські засоби РЕБ, що стає предметом окремих спекуляцій).

З іншого боку, доки для мільйонів європейців крайнім досвідом участі у великій війні були події 80-річної давнини, не дивно, що досі виникають суперечки щодо ставлення до історичних постатей, у відриві від сучасного безпекового та політичного контексту. Без досвіду українських повстанців, який є для поляків «червоною ганчіркою», навряд чи б можна було говорити про тяглість традиції протистояння загарбникам, про розуміння глибинних причин сучасної російської агресії. Так, бійці УПА ще не могли вести партизанську війну дронами, як зараз це роблять Сили оборони України, виносячі ворожі стратегічні об’єкти за тисячі кілометрів від кордону. Мова не про технології, а про обґрунтування екзистенційної необхідності чинити збройний опір — без нього не було би зараз ні технологій, ні самої України.

Ми не можемо заборонити родичам жертв Волинської трагедії відчувати біль і ненависть до тих, хто заподіяв їм втрат (а жертвами трагедії, як ми зазначали раніше, були не лише поляки, а й — хоч і в меншому обсязі — українці). І не можемо претендувати на переписування історії, що нехтуватиме десятками тисяч перекреслених людських доль. Ми вважаємо правильним і конструктивним підхід «пробачаємо і просимо вибачення», напрацьований ще за Кучми та Кваснєвського на початку 2000-х років. Бо коли йдеться про цінність людського життя, то забирати його за ознакою ідеології — прикро і безсенсовно.

А проте — навряд чи можна йти на поступки та жертвувати позицією суб’єкта, сплаченою кров’ю та життями багатьох поколінь, у питаннях національної історичної спадщини, навіть якщо історія не є чорно-білою. Особливо якщо ця спадщина не втрачає свого сенсу й актуальності в нинішній боротьбі — «за нашу і вашу свободу» (знамените гасло учасників Польського повстання проти Російської імперії 1831 року) проти тих, хто все ще ставить у пріоритет імперські амбіції та «цілі СВО», а не людські життя.

Головне фото згенероване в Chat GPT