Навроцький поїхав вшановувати жертв "Волині" у колишнє українське село біля кордону, звідки депортували всіх українців

Президент Польщі Кароль Навроцький поїхав вшановувати пам’ять жертв Волинської трагедії у село, яке не має жодного відношення до Волині і де більшість населення до 1945 року становили українці.

На це звернули увагу український історик Роман Кабачій і військовослужбовець ЗСУ, аналітик Громадянської мережі «Опора» Тарас Радь.

Історик Кабачій зауважив, що урочистості пам’яті жертв «Волині» організовують у колишній греко-католицькій церкві, перетвореній поляками у костел, у селі Радруж, за 5 км. від кордону з Україною.

«У церкві, в регіоні, званому „бандерівською столицею“ Закерзоння — Любачівщині (Любчівщина — один з етнографічний українських районів, звідки повністю було депортоване українське населення після Другої світової війни — Ред.)», — зазначив він.

На думку історика, причиною вибору цього місця може бути той факт, що у 2023 році тут було знімали епізоди першого сезону польського комедійно-сатиричного серіалу «1670»,. Тому локація є впізнаваною в очах мільйонів поляків.

«А те що це українська насправді церква, ну кого хвилює?», — риторично запитує Кабачій.

Натомість військовий Тарас Радь, який є нащадком депортованих із Закерзоння українців, пояснив, чому вибір Навроцького є м’яко кажучи дивним.

Він нагадав, що село Радруж історично належить до Галичини, а не Волині.

«Президент Польщі Кароль Навроцький, який увійде в історію двосторонніх відносин як могильник українсько-польської дружби та партнерства, вирішив сьогодні вшанувати жертв Волинської трагедії… на Галичині. Не у княжому Холмі, де у 2027 році планується створити Музей пам’яті жертв Волинської трагедії, не у Люблині, який є найближчим воєводським містом, у складі якого перебувають терени Західної Волині (Холмщини), не у Луцьку або Рівному, як обласних центрів історичної Східної Волині, де відбувались події Волинської трагедії, а в Радружі — маленькому галицькому селі на польсько-українському прикордонні», — зазначив Тарас Радь.

За його словами, немає ніяких доказів, що знелюднене в результаті депортацій 1944-1947 років українське село, яке знаходиться навіддалі одного кілометра від польсько-українського кордону, мало якесь відношення до трагічних подій 1943 року.

Тарас Радь з власного досвіду розповів, що під час час мандрівок теренами Закерзоння в період з 2012 по 2020 роки, зокрема Любачівщиною та кількаразових відвідин Радружа, він помітив свідому та системну політику затирання пам’яті української присутності і заміщення її старими польськими міфами.

Поляки всіляко уникають згадок про українську історію та культуру (натомість використовуються поняття «руська», «греко-католицька», «волоська» тощо), абсолютно відсутній український наратив.

«Історично це руські землі, які були частиною етнографічного Надсяння та Любачівщини, що входить до українського етнокультурного ареалу, який був фронтиром, на якому здавна переплітались культурні традиції українців та поляків. У роки Другої світової війни Радруж, як практично усі українські та польські поселення Галичини та Волині були свідками екстремальної нацистської та комуністичної екстермінації, а також польсько-українського протистояння, в результаті чого село перетворилось на напівпорожній музей під відкритим небом. Напередодні війни тут було 2590 мешканців, з яких 93% українці. Сьогодні тут мешкає близько 200 осіб, поміж яких жодного українця», — зауважив військовий.

За його словами, у цьому знаходився церковний комплекс довкола дерев’яної українська греко-католицька церква святої Параскеви, збудованої у першій половині XVII століття. Довкола храму збереглось кілька давніх надгробків та надмогильних плит.

За межами церквоного комплексу знаходиться український цвинтар з кам’яними хрестами, частина, на яких зображено тризуби.

«Наразі польська держава ще не додумалась його заборонити, проте під час вчорашніх заходів багато хрестів (з тризубами — Ред.) були накриті маскувальною сіткою», — зазначив Тарас Радь.

Зауважимо, що ще 2015 року у Радружі польські шовіністи вчинили наругу над могилами бійців УПА.

«Президент Навроцький відзначив річницю Волині в селі Радруж (Любачівщина), де до ІІ Світової війни з 2 590 мешканців 2 420 були українцями. Урочистості відбувались коло історичної церкви св. Параскеви — видатної пам’ятки української культури XVII століття. Не дивлячись на очевидність теми, ніхто так і не згадав, куди зникли корінні мешканці цього села», — зазначили в одній з історичних спільнот.

Чому Польща упереджено розглядає події на Волині 1943 року

Трагічний конфлікт на Волині 1943 року, до розпалювання якого, зокрема, можуть бути причетні радянські диверсанти, польські історики й політики розглядають окремо від решти подій Другої світової та передвоєнного періоду.

Зокрема, говорячи про визнання провини українцями, Польща не згадує про польсько-українську війну 1918–1919 років, передвоєнну пацифікацію українців, напади на українські села на Холмщині та Надсянні в 1941–1944 роках.

Напади тривали і 1945-го, доки місцеве українське населення Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини не було депортоване до УРСР, а та невелика кількість українців, що залишилися — депортовані до західних регіонів Польщі 1947 року під час операції «Вісла».

На думку низки українських істориків, напади на польські селища здійснювали і спецпідрозділи НКВС, одягнені, як бійці УПА.

Також нагадаємо, що протягом 1944–1951 років в рамках так званого «обміну територіями» між УРСР і Польською народною републікою українське місцеве населення Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини було депортоване до УРСР, а та невелика кількість українців, що залишилися — депортовані до західних регіонів Польщі 1947 року під час операції «Вісла».

Майже 700 тисяч українців депортували протягом 1944–1951 років з етнічних українських земель, які опинилися у складі Польщі, до УРСР. Під час акції «Вісла» (1947 рік) близько 150 тисяч українців депортували на північні та північно-західні території Польщі.

Раніше президент Польщі Кароль Навроцький оголосив, що вирішив позбавити президента України ордена Білого Орла через указ Володимира Зеленського про найменування підрозділу Збройних сил на честь «Героїв УПА».

У відповідь Зеленський відправив до Польщі орден Білого Орла «Новою поштою».

Відносини між Києвом і Варшавою в останні тижні перебувають у глибокій кризі.В Польщі вже чітко кажуть, що не пустять Україну до ЄС, якщо ми не відмовимося від вшанування діячів ОУН та УПА.

© Getty Images Квіти / © Credits Броколі / © Pixabay Анна Саліванчук / © instagram.com/salivanchuk.anna