На порозі мобілізації в Росії

Стратегія Росії щодо України нагадує російську матрьошку, коли за одним сценарієм і пасткою знаходиться інший сценарій з пасткою. Головною метою Кремля є не анексія всієї території Донецької області, а встановлення повного політико-ідеологічного контролю над Україною. План Кремля передбачає, що повна окупація Донецької області посилить переговорні позиції Росії та дозволить перейти до другого етапу кремлівської стратегії.

Другий етап передбачає обговорення мирної угоди та нав'язування Україні умов Кремля, а саме: заборону для України мати свою далекобійну зброю, заборону на розміщення деяких видів західної зброї, обмеження чисельності ЗСУ, вимогу щодо участі у всеукраїнських виборах громадян України, які знаходяться в Російській Федерації та на анексованих Росією територіях України, участь у виборах «українських політиків» – колаборантів, які після початку війни втекли до Росії, а також нав'язування Україні нейтрального статусу — не для блокування абсолютно нереалістичного вступу України до НАТО та ЄС, а для обмеження партнерських відносин між Україною та Заходом, наслідком чого стане послаблення нашої країни.

Реалізація цього кремлівського плану дозволить Кремлю обмежити суверенітет України та встановити над нашою країною свій політико-ідеологічний контроль, що в подальшому дозволить Росії привести до влади в Києві прокремлівський режим.

Європейська ж стратегія Кремля передбачає демонтаж ЄС за рахунок використання суперечностей між європейцями, посилення ультраправих, які, як вважають представники російської влади, спочатку спровокують політичні конфлікти, потім історичні, а пізніше і територіальні, що призведе, за їхнім задумом, до розпаду ЄС.

Кремль, незважаючи на ілюзії багатьох ультраправих і ультралівих політиків, не зацікавлений в реалізації концепції «Європа від Лісабона до Владивостока». Для російської влади провідні європейські країни та ЄС є ідеологічними конкурентами, які своєю культурою, цінностями та ідеалами загрожують путінському авторитарному режиму.

Кремль свідомо обрав ідеологію євразійства, оскільки євразійство заперечує приналежність Росії до європейської демократичної цивілізації, що дозволяє Росії позиціонувати себе самодостатньою державою-цивілізацією, дозволяє виправдовувати авторитаризм, який, зі слів представників російської влади, ідеально підходить для такої великої території, що потребує централізованої, самодержавної влади.

Євразійство також легітимізує експансію для збирання «російських історичних земель» як природну місію Росії для об'єднання євразійського простору. Ця ідеологія також дозволяє Кремлю використовувати ідею постійної загрози від колективного Заходу, щоб згуртувати населення навколо лідера та виправдати обмеження прав і свобод, втручання держави в приватне життя громадян, репресії, виправдовувати економічні труднощі всередині країни.

Російські ідеологи полюбляють позиціонувати російську агресію проти України з війнами проти наполеонівської Франції та нацистської Німеччини, роблячи акцент на агресії Європи проти Росії як тоді, так і зараз, пояснюючи свою історичну місію в стримуванні і перемогах над Європою. Але цей історичний міф не витримує жодної критики: перемога над наполеонівською Францією була досягнута великою європейською коаліцією на чолі з Великою Британією. Саме Велика Британія отримала найбільші політичні та економічні вигоди від поразки Наполеона, закріпивши свій статус головної світової супердержави.

Під час Другої світової війни найбільшими союзниками Радянського Союзу були США та Велика Британія, а головним геополітичним бенефіціаром поразки нацистської Німеччини стали США. Америка отримала економічний підйом, глобальне фінансове лідерство, геополітичну експансію та технологічний стрибок, які закріпили її домінування в світі.

Створення суверенного інтернету – цифрового ізоляціонізму в Росії та мілітаризація дітей з нав'язуванням ідей самопожертви заради держави яскраво свідчать про підготовку путінської Росії до довгострокового протистояння з Заходом. Варто також розуміти, що, на відміну від сучасних західних лідерів, Володимир Путін є ідеологізованим політиком, який вірить у свою історичну місію, вірить у довгу гру, яка, незважаючи на всі провали, втрати та неуспіхи, врешті-решт призведе до перемоги.

Звернення ж західних політиків до Путіна з пропозицією завершити війну лише посилює його. По-перше, російська еліта отримує сигнал, що західні лідери рахуються з Путіним та його позицією. По-друге, Путін сприймає заклики до миру як слабкість ворогів, що переконує його ще більше посилювати тиск на Україну.

Лише ресурсне виснаження Росії дозволить завершити війну, тому, коли Росія не буде мати ресурсів для продовження війни, сам Путін без будь-яких закликів до нього запропонує перемир'я. До того часу найкращою стратегією є дипломатична ізоляція Володимира Путіна та пропозиція про гарантії безпеки для тих представників російської еліти, які зупинять російського фюрера.

Зняття персональних санкцій, збереження статків та посад, збереження влади та гарантії від міжнародного кримінального переслідування — саме таких гарантій потребує російська еліта, якщо Заходу насправді потрібен розкол еліт у Росії.

У своїй переважній більшості в Росії за завершення війни висловлюються представники економічного блоку, але їхній вплив набагато менший за вплив силовиків, більшість яких є прихильниками продовження війни. Росія, незважаючи на виснаження, ще має ресурси для продовження війни, а також у Росії повністю готова інфраструктура для примусової мобілізації і готові можливості для гібридної агресії проти європейських країн з подальшим використанням ядерного блефу.

Тож українським політикам зараз варто думати не про вибори та свої рейтинги, а про підготовку України до дуже важкої зими і продовження війни на виснаження з сильним ворогом – Російською Федерацією.