Польская власть возвращается к Украине. Как удалось избежать эскалации в годовщину Волыни

Минулими вихідними багато хто очікував чергового загострення відносин України та Польщі, причому офіційний Київ казав про це публічно.

"Тут немає великої таємниці.

Трошки менше тижня залишилося до 11 липня, коли буде річниця Волинської трагедії.

З тієї інформації, якою я володію, вони (польська влада) готують цілу низку, як на мене, незрілих ескалаційних кроків", – заявляв 7 липня керівник Офісу президента Кирило Буданов.

Дата 11 липня у Польщі офіційно називається "Національним днем пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої".

Ця дата і раніше нерідко ставала тлом для загострень відносин між нашими країнами.

А зважаючи на те, що нинішня криза обумовлена саме історичними питаннями – були усі шанси мав всі істотно її поглибити.

Зокрема, наприкінці червня польські ЗМІ повідомляли, що президент Кароль Навроцький планує виголосити саме 11 липня свої передумови для покращення відносин з Україною, в тому числі – анонсувати відмову від зустрічей з українським колегою Володимиром Зеленським.

Утім, негативні очікування не справдилися.

У суботу від польських політиків – включно із Навроцьким – дійсно лунали численні виступи та заяви.

Але вони не стали початком нової кризи у відносинах Києва та Варшави.

Водночас цей день показав, що різні політичні сили сусідньої країни по різному дивляться на можливості порозуміння з Україною.

А ще 11 липня дало змогу оцінити, як різні польські партії планують розігрувати "українську карту" на парламентських виборах 2027 року.

Партія Туска: "миротворці" з нюансами.

Щось подібне відбувалося у 2018 році, коли на тлі чергового україно-польського історичного загострення, у Варшаві вирішили, що подальше підняття градуса напруги є шкідливим і для них також.

Тода, також всупереч очікуванням, відзначення 75-річчя роковин Волинської трагедії не призвело до додаткового погіршення відносин.

Проте сьогодні є суттєва відмінність від подій 8-річної давнини.

Якщо тоді позиція польської влади була монолітною, то тепер різні центри влади керуються своїми інтересами, діючи часто відмінним чином.

Тож щоби зрозуміти, які випробування чекають на україно-польські відносини, треба проаналізувати мотиви усіх ключових політичних сил Польщі.

Очікувано, прихильниками деескалації були представники урядового табору.

"Росіяни потирають руки, коли бачать, що можуть розпалити цей емоційний конфлікт між Польщею та Україною.

Тому ми дуже активно намагатимемося протидіяти дезінформації та ворожій пропаганді, хоча це і звучить як гасло", – заявив 10 липня прем’єр Дональд Туск.

Звернувшись, "до всіх порядних, мудрих, відповідальних українців", і зазначивши, що сподівається на їхнє "прозріння", Туск додав: одночасно він розраховує, "що всі тут, у Польщі, зможуть стримати ці надмірні емоції".

Схожа риторика повторилася 11 липня, у роковини Волинської трагедії:.

Туск заявив, що "пам’ять не може бути знаряддям ненависті".

Та водночас, він анонсував створення нового монументу, присвяченого всім польським жертвам Волинської трагедії.

"У Варшаві буде створена стіна пам’яті з вічним вогнем, на якій будуть викарбувані та ідентифіковані імена кожної знайденої й упізнаної жертви.

Республіка Польща не забуде жодного з них", – додав він.

На тлі антиукраїнської істерії, що останніми тижнями охопила Польщу, подібні дії можна назвати як такі, що спрямовані на деескалацію.

Утім не варто чекати, що з боку прем'єра не буде кроків, які в Києві можуть сприйняти як недружні.

достатньо згадати включення до резолюції Європарламенту щодо України правки, \яка покладає на Київ відповідальність за "непотрібну та нічим не спровоковану ескалацію" відносин із Польщею.

Запропонована партією Туска права була суттєво поміркованішою за альтернативні, зокрема ту, яку лобіювали євродепутати від "Права і Справедливість".

Однак схвалення навіть такої правки стало неприємною новиною для Києва.

Зокрема, це засвідчило, що польські претензії до історичної політики України не сприймаються у Європі як істерика Варшави – як воліли вважати у нас.

Уряд – це не лише Туск.

Окремо варто відзначити візит в Україну віцепрем'єра та міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша.

Він – єдиний з польських топ-політиків, який 11 липня попрямував до України.

Віцепрем'єр взяв участь у пам’ятник заходах у волинському містечку Олика.

Косіняк-Камиш є лідером Польської селянської партії – найбільш правої політичної сили у нинішній урядовій коаліції.

А ще він відомий заявами, які часто сприймаються як антиукраїнські.

Його риторика щодо нашої держави зазвичай є жорсткішою, ніж у Дональда Туска.

Зокрема, він заявляв, що Польща може блокувати вступ України до ЄС, якщо Київ не змінить підхід до вшанування діячів ОУН та УПА.

Однак 11 липня Косіняк-Камиш уникнув нерийнятних для України заяв.

"Я приїхав не для того, щоб роз’ятрювати рану, а щоб загоювати її.

Але щоб загоїти її – потрібно попрацювати", – заявив він.

Понад те, цього разу Косіняк-Камиш не вийшов за межі урядової риторики, і лишився співзвучним тому, що заявляв Туск.

Натомість його візит на Волинь заслуговує на окрему увагу.

Це – елемент політичної боротьби в правому таборі.

Віцепрем'єр, відвідавши місце трагічних подій 1943 року, намагається отримати перевагу над президентом Навроцьким, адже той досі не відвідав Україну.

Адже і цього разу президент Польщі відзначив 11 липня у Польщі – утім, неподалік від українського кордону.

Навроцький змінює риторику.

Найбільшою інтригою 11 липня були тези президента Кароля Навроцького.

Обране ним місце для траурних заходів цю інтригу лише посилювало.

Президент Польщі попрямував у невеличке село Радруж у Підкарпатському воєводстві, розташоване впритул до українського кордону.

І це й вибір є дуже символічним.

В Радружі також було зафіксовано факти вбивства поляків українцями у 1944-1946 роках.

Проте одночасно це село відомо тим, що на той час більшість його мешканців складали саме українці, яких у 1947 році депортували у рамках операції "Вісла".

Зрештою, цьогорічні урочисті заходи проводили у колишній православній церкві, яку після депортації українців перетворили на католицький костел.

Такий вибір давав підстави сподіватися, що президент Навроцький зробить крок назустріч примиренню – зокрема, заявить, що злочини вчинялися як проти поляків, так і проти українців.

Проте, цього не сталося.

Понад те, Кароль Навроцький у своїй промові відкинув значні порушення прав українців у Польщі у середині XX сторіччя.

"Було багато напруженості, що є нормальним явищем для національних меншин, але ніхто не приставив сокиру до голови жодної дитини.

Ніхто нікому не встромив ножа в спину.

Були проблеми, властиві всім меншинам; вони існували тоді, існують сьогодні і існуватимуть у майбутньому, але вони жили пліч-о-пліч і жили одне з одним", – зазначив він.

За таких обставин вибір місця видавався скоріш свідомою провокацією, спробою підбурити Україну на реакцію та набрати бали серед ультраправого електорату.

Але якщо така провокація й планувалася, то Навроцький її явно пом'якшив.

Всупереч очікуванням, президент не став висувати жодних публічних умов Україні та Зеленському.

Він взагалі уникнув згадок про нинішню кризу у відносинах з Україною та не критикував напряму українську владу.

Замість цього він обрав головною ідеєю своєї промови необхідність на законодавчому рівні заборонити у Польщі символіку ОУН-УПА.

За словами Навроцького, "жахливий волинський геноцид втілилося в певній символіці: червоно-чорному прапорі".

"Ми не хочемо бачити цього в Польщі, і я зроблю все, щоб цього там не було.

Я вірю, що польський парламент ухвалить такий законопроєкт",– додав він.

Варто зазначити, що цей проєкт, внесений президентом Польщі, має невисокі шанси на ухвалення.

Маршалок (спікер) Сейму Влодзімеж Чажастий вже заявив, що не збирається ставити його на голосування.

А зважаючи на те, що польське законодавство не передбачає механізму обійти неофіційне спікерське вето, цілком ймовірно, що ця ініціатива до наступних виборів лежатиме у парламентській "морозилці".

Повертаючись до "волинської" промови Навроцького, варто зазначити: схоже, що вона була пом'якшена в останній момент.

Тут доречно згадати переговори з Володимиром Зеленським, що відбулися 8 липня під час саміту НАТО в Анкарі.

Президенти спілкувалися протягом години, а за підсумками розмови ані польська, ані українська сторона не повідомили подробиць.

Це дає ґрунт для припущень, що президенти все ж узгодили певні кроки по деескалації відносин.

Примітно, що український президент 11 липня анонсував початок нових ексгумаційних робіт на місці імовірних польських поховань – на території сіл Острівки та Воля Островецька.

Зрештою, не можна виключати, що на президента Польщі вплинуло й нинішнє покращення відносин Володимира Зеленського та Дональда Трампа.

Кароль Навроцький є суттєво залежний від добрих відносин із президентом США, тож вимушений підкорегувати свій курс, відповідно до зміни настроїв Дональда Трампа.

Ставка на конфронтацію.

Ще один висновок 11 липня: провідна опозиційна партія Польщі "Право і Справедливість" обирає дедалі більш антиукраїнський курс.

Якщо попередні кроки партії в цьому напрямку, як-то демонстративна відмова її лідера Ярослава Качинського від українського ордену Ярослава Мудрого ІІ ступеню, видавалися жестами підтримки президента Навроцького, то нинішні заяви партії свідчать, що антиукраїнська риторика стане одним із основних елементів її передвиборчої кампанії.

Звісно, якщо тактика партії не буде переглянута, про це далі піде мова.

Головним спікером для цих тез став Пшемислав Чарнек, висунутий "ПіС" кандидатом у майбутні прем’єри.

Варто зазначити, що Чарнек і раніше був відомий антиукраїнськими заявами, тож не потребував "перевзування у повітрі".

"Ми подаємо проєкт парламентської резолюції щодо протидії членству України в Європейському Союзі у зв’язку з героїзацією винуватців волинського злочину",– оголосив Чарнек 11 липня.

"Ми закликаємо уряд протидіяти будь-якому подальшому розвитку процесу інтеграції України з ЄС.

ЄС не може мати серед своїх членів країну, яка відкрито посилається на найгіршу можливу спадщину", – додав він.

Варто наголосити, що донедавна ПіС відкрито відстоювала вступ України в ЄС.

Така різка корекція позиції партії, як вважають, повязана із намаганням перехопити частину електорату ультраправої партії "Конфедерація Корони Польської" на чолі з одіозним Гжегожем Брауном.

"ПіС" відверто непокоїть сценарій, за якого після парламентських виборів 2027 року формування правої коаліції буде можливим лише за умови входження туди партії Брауна.

Такий сценарій зробить нову польку владу занадто токсичною у Європі, що може мати вкрай негативні наслідки.

Щоби уникнути цього, у "ПіС" сподіваються переманити частину електорату Брауна антиукраїнською риторикою.

За даними польського видання Onet, у "ПіС" навіть розглядали ініціативу вимагати від України репарації за Волинь, проте наразі цю ідею визнали занадто радикальною.

На щастя, існують свідчення, що такий курс "ПіС" може бути скоригований.

У керівництві партії стурбовані тим, що нинішній розворот партійного курсу поки не виправдав себе.

Зокрема, нещодавня критика уряду Туска щодо передачі Україні ракет-перехоплювачів для систем Patriot викликає несприйняття всередині "ядерного" електорату – там не розуміють, чому нинішня позиція партії докорінно змінилася у порівнянні із 2022-2023 роками.

Є навіть сигнали, що в керівництві "ПіС" обмірковують можливу заміну Чаркека у разі, якщо його антиукраїнські заяви і надалі не конвертуватимуться у покращення партійних рейтингів.

Перша непряма ознака цього: попри анонсовані "ПіС" вимоги заблокувати вступ України в ЄС, у партії не стали критикувати уряд Туска за згоду на відкриття ще одного кластеру в рамках переговорів про вступ України.

Отже, головна опозиційна партія Польщі лишає для себе можливість змінити курс на поступову деескалацію відносин з України.

Несподівано "примирливе" відзначення роковин Волині у 2026 році засвідчує, що цей шлях не відкидають і інші ключові політичні гравці.

Утім, впевненості у його виборі наразі немає.

"Українська карта" лишається дуже привабливим козирем у політичній боротьбі за голоси розігрітого польського суспільства, тож на виборах 2027 року її точно будуть використовувати.

Але частина партій готуються звести цю небезпечну гру до мінімуму.

Автор: Юрій Панченко,.

співзасновник "Європейської правди".