Російське суспільство зараз живе очікуванням катастрофи: велике інтерв'ю з командиром РДК Денисом Капустіним

Російські бійці у складі українських Сил оборони продовжують звільняти нашу землю від ворога та одночасно будують навколо себе спільноту однодумців, що бачать Росію геть іншою, ніж ту, якою зараз керує Путін.

Командир і засновник Російського Добровольчого Корпусу (РДК) Денис Капустін дав велике інтерв'ю 24 Каналу. У розмові з журналісткою Софією Трощук Денис Капустін розповів про бойові операції побратимів на Запорізькому напрямку, зрив планів окупантів щодо блокади Запоріжжя та захоплених РДК у полон так званих "флаговтиків".

Також провідник РДК коментує паливну кризу в Росії та настрої російського суспільства на тлі очікування загальної мобілізації. Російський патріот говорить про політичні амбіції РДК і ставлення до різних категорій російської опозиції за кордоном та перспективи повномасштабного перенесення війни на територію країни-агресора, на яке так давно чекають всі в Україні.

Подробиці – в інтерв'ю Дениса Капустіна 24 Каналу. Воно вийшло російською мовою у відеоформаті. 24 Канал переклав його та подає текстову версію розмови з командиром та засновником РДК Денисом Капустіним.

Ситуація на фронті та нові тактики ворога

Ми записуємо з вами інтерв'ю у день, коли Київ, де ми, власне, і перебуваємо, оговтується від чергової російської терористичної атаки. Зруйновані, понівечені будинки, просто загиблі цивільні, і російські пропагандисти називають це помстою за удари по НПЗ, по інших важливих стратегічних саме військових об'єктах. А от що вам спадає на думку передусім, коли ви чуєте отакі їхні виправдання того терору, який вони тут влаштовують?

Російська влада, військово-політичне керівництво і багато в чому глибинний народ Російської Федерації, який аплодував початку цієї війни і був упевнений у швидкій перемозі, у "Києві за 3 дні" тощо, звичайно, всі ці нелюди мріяли про те, що війна виглядатиме дуже просто.

Вони стріляють, вони знищують, вони грабують, вони вбивають, вони ґвалтують, а у відповідь нічого не відбувається. Ніхто не піднімає проти них зброю, ніхто не відповідає силою на агресію, ніхто не бомбить російські міста у відповідь на російську ж агресію.

І коли на початковому етапі війни це був класичний віроломний напад о 4 годині ранку, звичайно, Україні було дуже складно оборонятися. І ось минає час, сила української зброї, впертість українських захисників, єдність українського тилу та українського фронту дали можливість українському ж ВПК, звісно, за підтримки західних партнерів, озброїтися, ощетинитися власними балістичними ракетами, власними дронами, безпілотниками, мідл-страйками, діп-страйками. І тепер по російських містах, по НПЗ, по об'єктах ВПК летить досить відчутно.

Звичайно, це неприємно, адже очікували зовсім іншої війни. І тепер треба якось виправдовуватися перед власним народом, який із подивом виявив, що, виявляється, якщо ти починаєш війну, якщо ти сієш вітер, то ти цілком можливо пожнеш бурю. І це відбувається. Треба якось виправдовуватися, щось говорити, щось вигадувати. Хоча, мені здається, всім усе вже давно очевидно.

Отож, Україна продовжує наносити ці далекобійні удари, палають НПЗ, є так звана паливна криза, як її називають у соцмережах. На фронті Росія теж не має тих успіхів, про які заявляла, якими погрожувала. Не вдався їхній так званий наступ. Ну і українські сили оборони навіть подекуди контратакують. РДК не виняток. Нещодавно бійці Російського Добровольчого Корпусу зачистили від ворога 9 квадратних кілометрів території, взяли в полон 24 солдати збройних сил Російської Федерації, 80 окупантів знищили. Це Запорізький напрямок, якщо я не помиляюся. Як би ви охарактеризували ось цей етап війни, на якому ми зараз усі перебуваємо?

Кажуть, наприклад, те, що в ході контрнаступу на Запорізькому напрямку зачищено від окупантів близько 60 квадратних кілометрів. Для ваших глядачів, що таке 60 квадратних кілометрів? Це багато чи мало? Так ось, площа Бахмута – це приблизно 50 квадратних кілометрів. Площа Мангеттена, якщо комусь ближчий Мангеттен, а не Бахмут, – це теж приблизно 48 квадратних кілометрів. Відповідно, ось такий шматок української землі вже вдалося очистити, звільнити.

Дуже важливо зазначити те, що з початку зими дійсно була певна загроза безпосередньо місту Запоріжжя, і російські окупанти намагалися там створити плацдарм для подальшого наступу вже безпосередньо на саме місто.

Я думаю, що в планах російського командування, точніше, у вологих мріях російського командування, напевно, були розмови про те, що за зиму та початок весни вони підготують плацдарм для наступу і, можливо, за літо вже намагатимуться безпосередньо Запоріжжя як мінімум взяти в блокаду. Я дуже радий тому, що Російський Добровольчий Корпус взяв безпосередню участь у зриві цих планів.

Було багато розмов на початку зими про новомодну російську тактику просочування, коли дрібні групи, буквально по дві людини, просочуються через позиції сил оборони України саме за рахунок свого невеликого числа. Вони часто йшли без рацій, за допомогою системи Starlink з ними тримало командування зв'язок.

Так ось, взимку, буквально за півтора десятка кілометрів від Запоріжжя, бійці РДК взяли в полон так званих "флаговтиків". Це спеціальні військовослужбовці, завдання яких – не вступати в бій, а просто робити картинку. Тобто в якомусь населеному пункті швидко сфотографуватися, їх там фіксують з дрона або вони самі себе знімають, розтягують російський триколор і таким чином намагаються переконати російське військове керівництво, політичне в тому, що цей населений пункт перебуває під контролем російських військ. Хоча насправді це просто дві людини. Одна людина забігла туди з російським прапором, сфотографувалася, і вона може загинути, вона може втекти, вона може здатися в полон. Але за сучасною новою російською доктриною цей населений пункт вважається вже окупованим.

Ось цю тактику вдалося бійцям РДК припинити на своїй безпосередній ділянці фронту. Звідси така велика кількість полонених, причому вони всі були взяті практично за перші два місяці зими на початку цього року. І зрозуміло, що ця тактика більше не працює.

Плюс обвалення системи Starlink зіграло дуже серйозну роль для них. Вони можуть там як завгодно хорохоритися з цього приводу, але ми знаємо чудово, що для них це дійсно удар по системі зв'язку, тому що аналога системі Starlink досі немає.

Я буквально вчора читав велику статтю про їхні плани на 2027 рік зробити якийсь схожий аналог, вивести на низьку орбіту близько трьох сотень супутників. Але це все розмови про майбутнє, яке навряд чи для російської армії настане, вже точно не в тому вигляді, про який вони мріють. Ми намагаємося, робимо все, що від нас залежить, і я з гордістю завжди вітаю успіхи Російського Добровольчого Корпусу на цій війні.

Інтерв'ю з Денисом Капустіним – дивіться відео:

Економічні та соціальні виклики всередині РФ

Я сподіваюся, що ми з вами детальніше поговоримо ще про РДК трошки пізніше. А поки хочу закрити цю тему з викликами, які з'являються перед Російською Федерацією, зокрема і оця так звана паливна криза, яка, здається, тільки набирає обертів. Є населені пункти, де навіть немає бензину повністю на усіх заправних станціях. На вашу думку, це може перерости у щось більше, якщо ми говоримо саме про ось це соціальне невдоволення?

Я, безумовно, отримую дуже багато інформації, причому досить оперативно з території Росії, з найрізноманітніших регіонів: і зі столиці, і з Санкт-Петербурга, і з Сибіру, і з півдня. Ситуація складна, але вона не скрізь однаково складна. Є ситуації, де ти можеш простояти в черзі годину і свої заповітні 20 літрів (не більше!) ти отримаєш. А є ситуації, де треба простояти в черзі 36 годин, і не факт, що ти отримаєш ці заповітні літри. Ми вже бачили достатньо відео з бійками, поножовщиною і, напевно, скоро перестрілками в чергах.

Поки літо, це все можна переводити в жарти, займатися самоіронією. Поки можна постояти в багатокілометровій черзі за бензином, увімкнути музику, покурити кальян або посмажити шашлики. Все це має характер тимчасових труднощів. Але якщо ця ситуація не зміниться до початку холодів, то всі ці смішні відео з черг закінчаться, і тоді об'єктивно дискомфорт уже перейде в стан болю. А дискомфорт людей на вулицю не виводить, а ось біль може. Тому давайте дивитися, як Російська Федерація виплутуватиметься з цієї кризи, явно для неї несподіваної.

Я просто буквально не так давно нагадав усім, що у 2007 році Володимир Путін у Мюнхені виголосив свою знакову промову, де він назвав Російську Федерацію енергетичною наддержавою.

Це було попередження європейським політикам: "Ви залежні від наших ресурсів, від нашого газу, від нашої нафти, тому ми диктуватимемо політику". І зараз ми перебуваємо в ситуації, коли енергетична наддержава не може прогодувати власний народ. Коли енергетична наддержава реекспортує нафту у вигляді бензину в ту ж Індію, в Азію – це смішно. Спочатку вони з величезними знижками продають в Азію нафту і газ, а потім змушені у цих же країн закуповувати власну нафту вже у вигляді бензину.

Зрозуміло, що це криза, і за кризу всієї цієї галузі платить звичайний громадянин Російської Федерації. Мені часто пишуть, що бензин учора був 70, сьогодні 100 рублів, але його просто немає, наприклад, у тій же Москві.

Поки літо, всі хочуть думати і вдавати, що це тимчасові труднощі. Але я переконаний, що все буде тільки гірше. Можливо, з настанням перших холодів громадяни Росії опиняться в сценарії фільму "Голодні ігри", тільки з колоритом Східної Єврови.

Але, знаєте, то ж не тільки звичайні росіяни стоять у чергах найдовше, в принципі, але обурюються також і російські посадовці, і бізнесмени. The Washington Post нещодавно з посиланням на свої анонімні джерела писало, що у вищих чинів Російської Федерації вже закінчились оптимістичні варіанти вирішення цієї кризи і загалом російсько-української війни.

Проблема в тому, що поки вперто не хочуть, принаймні публічно, говорити про причинно-наслідковий зв'язок. Ми ж моніторимо постійно ситуацію. В окремих регіонах намагаються зліпити таку картину, що бензину достатньо, все добре, але це прокляті чиновники, перекупники, продавці палива створюють штучний дефіцит.

Влада на місцях намагається посилено вдавати, що кризи палива немає, є просто нездоровий ажіотаж. А нездоровий ажіотаж викликаний не зусиллями Збройних Сил України щодо закономірного та систематичного знищення всієї системи НПЗ, а просто якимись флуктуаціями ринку чи злою волею продавців. Це, звісно, кумедно.

Російський Добровольчий Корпус у соціальних мережах:

• Instagram — https://www.instagram.com/rvc_army
• Telegram — https://t.me/rvc_army
• Youtube — https://www.youtube.com/@rvc_army
• X — https://x.com/rvc_army
• Підтримати Корпус — https://tr.ee/Qp-K2QrdyQ

Проблема в тому, що це зміщує фокус і порушує причинно-наслідковий зв'язок. Ви почали цю війну, і тепер ви стоїте в чергах по 36 годин за бензином, якого немає, тому що країна, яку ви вирішили знищити, не захотіла бути знищеною, а відповідає вам тепер – і не по житлових будинках, як Російська Федерація, а виключно по системі НПЗ.

Багато хто поки що не хоче розуміти, що ця криза почалася не кілька тижнів тому, а 24 лютого 2022 року. Чим ближче холоди, тим швидше прийде протверезіння.

Це невдоволення і від середньостатистичних росіян, і від певних рівнів влади чи бізнесу, воно чинить певний тиск на Кремль, чи Путіну від оцього обурення не холодно, не тепло зараз?

Звичайно, це важливо, тому що все одно існує якась система. Навіть вертикаль влади, про яку так любить говорити Володимир Путін, все-таки на щось спирається внизу – це чиновники вищої, середньої, нижчої ланки, і якось має працювати економіка. А економіка починає буксувати. Ми розуміємо, що об'єктивно не вистачає грошей на соціальні програми, не вистачає грошей на виплати для залучення нових контрактників на цю війну.

Адже не секрет, що Росія живе очікуванням тотальної мобілізації, тому що контрактна модель себе в Російській Федерації поступово вичерпала. Основним джерелом контрактників є російські регіони. Жителі Москви, Санкт-Петербурга, Новосибірська, Єкатеринбурга – великих міст-мільйонників – м'яко кажучи, не дуже охоче йдуть на цю війну.

Коли у мене з'являється можливість спілкуватися з військовополоненими, я питаю: "Друзі, є хтось із Санкт-Петербурга, Москви, Казані?" У відповідь тиша. Вони називають якісь регіональні центри та міста, про які я ніколи не чув.

Так ось, для того щоб військовослужбовець уклав контракт, йому платять досить серйозну виплату – 2 мільйони, 2,5 мільйони рублів. Ці гроші беруться з регіонального бюджету, але субсидуються федеральним. Якщо людина не пішла на війну за 2,5 мільйони, то за півтора вона не піде точно. За три, можливо, але ці 3 мільйони треба ще десь узяти. А з урахуванням стану російської економіки грошей об'єктивно не вистачає. І через те, що війна, на думку Путіна, обов'язково має тривати далі, виникає питання: де взяти людей? Якщо вони не йдуть за гроші, значить, вони будуть мобілізовані.

Російське суспільство зараз живе очікуванням катастрофи, що насувається, тому що чергова хвиля мобілізації, яка, швидше за все, торкнеться великих міст, буде величезною проблемою.

Потенційна загальна мобілізація, які загрози вона несе перш за все для України?

Об'єктивно зрозуміло, що різкий приплив великої кількості ворожих солдатів на будь-якій ділянці фронту завжди несе загрозу. Але сучасна війна дуже відрізняється від Другої світової.

Зараз ми говоримо про простір між територіями, які контролюють РФ та Україна. Сіра зона, кілл-зона, якщо зараз вона становить умовно 5 – 10 кілометрів, то з урахуванням розвитку сучасних технологій, дронів, до кінця війни збільшиться до 15 – 20 кілометрів. Таку відстань пішки, на мотоциклах чи на важкій техніці просто так подолати неможливо.

Ми бачимо захід маневреної війни, якою ми її знаємо з підручників. І навіть якщо на ділянці фронту буде 100 осіб, їм потрібно пробігти 15 кілометрів до українських позицій через територію, що прострілюється дронами. На них чекає неминуча загибель. Інша справа, що там, де українським військам треба буде штурмувати позиції, насичені піхотою, це буде складніше завдання.

Одне з найгірших одкровень цієї війни для мене полягає в тому, що куля, випущена з автомата якогось алкоголіка чи бездомного, якого взяли на вулиці та поставили в стрій, на жаль, так само смертельна, як і куля спецназівця.

Історія, розвиток та люди РДК

Хочу трохи з вами про РДК на цьому моменті поговорити. Але перед тим, як ми перейдемо до огляду того, чи є добровольці, як змінився Російський Добровольчий Корпус за цей час війни, я попрошу вас розповісти одну або кілька історій. Ми з вами говорили перед інтерв'ю, і ви побачили фон нашої студії, який зробила команда 24 каналу для запису. Тут є ваші друзі, і, на жаль, загиблі також. Розкажіть нам трохи про цих бійців.

Це події травня 2023 року. Ми щойно вирвалися з території Російської Федерації, де пробули практично добу.

Російські патріоти на тому самому фото / РДК

На задньому фоні хлопці стоять на височині – це БТР-82А, який якраз мій загиблий друг Данило Шайба ("Шайба" – позивний, справжнє ім'я бійця Данило Мазник – 24 Канал) увів і пригнав на територію України. Цей БТР, як і раніше, виконує бойові завдання у складі РДК, ми називаємо його "Шайба-молодший".

Трофей РДК:

На той момент Російський Добровольчий Корпус був дуже невеликим підрозділом, буквально 3 – 3,5 десятки людей. Перед початком операції у прикордонні я вирішив сказати невелику мотиваційну промову. Нам належало переходити кордон РФ уже втретє. Я сказав: "Завтра Російський Добровольчий Корпус нападає на Російську Федерацію, побажайте нам успіху". Так і вийшло. Наша невелика група перетнула кордон і фактично напала на махину РФ. Був неймовірний настрій.

Про нас написали світові ЗМІ. Приїхало понад 100 журналістів, я давав інтерв'ю, хлопці стояли на БТРі з нашими прапорами.

Це був етап нашого дуже серйозного зростання – і військового, і медійного. Наші вороги намагалися виставити нас міфічним підрозділом, за який нібито всю роботу роблять американські, британські чи українські спецслужби, а ми просто фотографуємося. Але там усю бойову роботу ми виконали самі. Данило особисто стрибнув за штурвал БТРа. Ми виконали завдання без втрат, було лише двоє поранених.

Процедура очищення трофею:

Я з великою теплотою згадую цей момент. На жаль, пізніше, 3 червня, Данило загинув у Харківській області. Але на той момент усі були живі, прапори майоріли високо. Зараз ми трансформувалися з великої групи друзів у повноцінний військовий підрозділ. Це неминучий шлях для будь-якого підрозділу, який хоче рости.

Зараз є добровольці? З якими аргументами вони приходять до Корпусу?

Безпосередньо цими днями у нас відбувається черговий заїзд добровольців, цей процес безперервний. Цікаво, що моя "медійна загибель" 27 грудня минулого року теж допомогла. Як мінімум двоє хлопців у цьому заїзді їдуть мститися за мене. Вони краєм вуха чули про РДК, а на новинах про мою загибель перейнялися, пошкодували, що не вступили раніше, і подали заявки. Потім з'ясувалося, що я живий, але їхнє рішення не змінилося. Потік добровольців іде, наша бойова робота – найкраща реклама.

Якщо говорити загалом про росіян на боці України, то можемо виокремити три категорії: бійці Корпусу, політична опозиція за кордоном та російське підпілля. Кількість партизанів, які хочуть співпрацювати з Корпусом та українською розвідкою, зростає?

Цей процес має свої фази. Будь-який серйозний медійний успіх української армії чи розвідки є передвісником сплеску активності на тому боці.

Ми ведемо роботу з пошуку незгодних людей, готових до акцій громадянської непокори. Але треба розуміти, що російська правоохоронна система заточена на протидію підпіллю. Ворог сильний, досвідчений, веде контррозвідувальну роботу. Є хлопці, які зникають зі зв'язку, і ми дізнаємося, що вони потрапили до лап ФСБ. Це діяльність, пов'язана зі смертельним ризиком.

У нас є хлопці, які загинули на цьому фронті, деякі підірвали себе гранатами, щоб уникнути арешту. Вони герої. Для того щоб бути бійцем РДК, не обов'язково перебувати в Україні.

Можна приносити користь із будь-якої точки світу, особливо з РФ. Скоро ми випустимо велике відео, де я спілкуватимуся з бійцями, які пройшли шлях від акцій непокори всередині Росії до вступу в Корпус.

Що б ви сказали росіянам, які перебувають на території Росії зараз, незгодні з режимом, хочуть допомогти, але мають внутрішній страх?

Вступайте в РДК. Не кожен готовий подолати страх, адже боротьба проти режиму – це смертельний ризик. Але допомогти можна і без зброї. Минулого літа до нас приїхали зовсім молоді хлопці, 18 – 19 років. Один хлопець розповів, що з початком війни влаштувався на додатковий підробіток і всі зароблені гроші через криптогаманці відправляв підрозділам, що воюють, зокрема нам. Це теж хоробрість.

Якби силові структури дізналися про це, йому загрожував би довічний термін за статтею про фінансування тероризму. Він ризикував життям. Також допомагають ті, хто передає інформацію про концентрацію військ чи системи ППО.

А ви відчуваєте підтримку від росіян, які зараз перебувають не в Росії – у донатах, внесках?

Так, вагому частину нашого бюджету становлять пожертвування. Сучасна війна технологічна, потрібні кошти на дрони, форму, автомобілі. В РДК існує стабільна система каси взаємодопомоги, куди оформлені бійці віддають частину своїх зарплат. З цих грошей ми також виплачуємо кошти новоприбулим добровольцям, які ще не оформили контракти із ЗСУ.

Політичний аспект та російська опозиція

Тепер хочу з вами про політичний аспект поговорити, про так звану політичну опозицію до Путіна. Я ділю опозиціонерів на дві категорії. Перші сидять у Європі чи США і справді приносять користь: підтримують сили оборони, добровольців, ведуть медійну діяльність, створюють VPN для обходу Роскомнадзору. Другі називають себе лібералами, але намагаються всидіти на двох стільцях: і щоб з Європи не вигнали, і щоб "бідних хлопчиків у трусиках" на СВО не образити. Як ви ставитесь до другої категорії?

Я не думаю, що ми можемо цих людей повноцінно називати російськими опозиціонерами. Щойно перша ракета впала на мирне українське місто, вибір мав бути зроблений. Ти громадянин країни-агресора, ти не можеш говорити "не все так однозначно".

Люди, які залишили РФ через незгоду з політикою, зробили серйозний крок, позбавили себе комфорту, перестали платити податки на війну. Це "хороші росіяни". Але бійці РДК пішли далі – ми вирушили на війну, тому ми "російські герої".

Я ціную внесок тих, хто відкрито підтримує Україну, наприклад, Євгена Чичваркіна, який спонсорує медицину, приїжджає в Україну та робить це публічно. А ті, хто вбирається в опозиційний одяг і каже "ми просто проти війни" – вони хочуть, щоб усе якнайшвидше закінчилося, і вони повернулися до колишнього життя в Москві. Вони бояться налякати свій глибинний електорат. Вони намагаються всидіти на двох стільцях, і це більш огидна позиція, ніж відкрита проросійська.

Що означає "проти війни"? Хто її розпочав? Ви проти агресора? Ні, "ми просто проти війни". Це фарисейство та зміїна позиція. Нещодавно я бачив інтерв'ю пані Гордєєвої з Петром Рузавіним (російським добровольцем у складі "Хартії"). Вона його запитує: "Під час окупації гинуть люди, але під час деокупації теж гинуть люди".

Що це означає? Що не треба деокупувати? Це позиція у стилі Дудя. Вони переживають, що в Росії подумають, ніби вони занадто за Україну, і їх не приймуть назад. Їм важливі не антивоєнні дії, а увага до своїх персон, під яку вони отримують гранти. Без грантів їхні організації висохнуть.

У будь-якому разі, ми поїдемо на батьківщину на танках та БТРах, а вони на чому збираються їхати? На порожніх обіцянках?

На безпековому форумі Black Sea Security Forum в Одесі на початку червня ви провели серію зустрічей із представниками парламентів європейських країн, США, Великобританії, дипломатами та бізнесом. Наскільки для вас політична діяльність Корпусу є важливою зараз?

Російський Добровольчий Корпус відрізняє наявність дуже серйозних політичних амбіцій. Ми з першого дня декларуємо, що воюємо не лише за свободу України, а й за наше російське майбутнє на нашій російській землі.

Для більшості наших товаришів по службі із ЗСУ вихід на кордони 1991 року буде завданням-максимум. Для нас це буде мала перемога. Наша велика перемога – це прапор РДК над кремлівськими стінами. Для нас війна триватиме до перемоги над режимом.

Ми маємо вести політичну роботу, розповідати про нашу програму, отримувати дипломатичний досвід. Наші вороги намагаються показати нас бандою радикалів, але у нас у лавах є доктори політичних наук, які представляють нас на полях Парламентської асамблеї Ради Європи. Ми вчимося у процесі.

Я бачу РДК як російський національно-визвольний рух. Коли путінський режим впаде, на його уламках треба буде будувати щось нове, і ми маємо бути готовими до цієї творчої роботи. Для цього дипломатичне крило РДК шукає нових союзників.

Стратегічні плани ворога та завершення війни

Видання The Telegraph та Onet пишуть, що Росія планує влаштовувати провокації проти Польщі. Раніше такі публікації були й щодо країн Балтії. Навіщо це Путіну передусім?

По-перше, відчутних успіхів на фронті у РФ немає і не буде. Щоб порушити паритет, їм потрібно різко кинути щось на шальки терезів: або сотні тисяч мобілізованих, або відкрити новий фронт, наприклад, з території Білорусі проти країн НАТО. Це потрібно для того, щоб ослабла західна допомога Україні, щоб блок НАТО був зайнятий війною на своїй території, або щоб схилити європейських лідерів до переговорів під загрозою окупації.

По-друге, будь-яка "перемога" на території ЄС (захоплення прикордонного міста в Латвії, Литві або пробиття коридору в Калінінград) стала б величезним медійним успіхом для внутрішнього користувача, як анексія Криму у 2014 році. Це викликало б сплеск ура-патріотизму, якого зараз дуже не вистачає на тлі паливної кризи та катастрофи в Криму. Це спосіб відвернути увагу від внутрішніх проблем та показати, що "НАТО тремтить".

Чи можливо війну перенести на землю Російської Федерації, і чи це б змінило хід подій?

Наш народ влаштований так, що будь-які територіальні надбання, неважливо якою ціною, сприймаються позитивно: "головне, що ми приростаємо територіями". Але як тільки Росія отримує відчутну поразку на полі бою, одразу запускаються відцентрові процеси. Так було після російсько-японської війни 1905 року (революція), після Першої світової (жовтневий переворот 1917 року), після поразки в Афганістані (розвал СРСР).

Втрата Криму, серйозна поразка на полі бою та просування українських військ будуть сприйняті в Росії як неймовірна поразка. Виникне питання: навіщо тоді терпіти санкції та стояти в чергах за бензином, якщо "наші хлопчики" не перемагають? Втома від 26 років путінського режиму перетвориться на ненависть, і броньовані колони РДК, не зустрічаючи опору, вирушать на Москву.

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що війна вступає у вирішальну фазу. За яких обставин справді вдалося б завершити російсько-українську війну на тривалий період?

Поточний результат Росію не влаштовує, жодної мети "СВО" не досягнуто. Але їм шалено важливо зберігати ініціативу. Поки російська армія повзе вперед за будь-яку ціну, Путін може говорити: "Ми просуваємося, ми їх захопимо якщо не сьогодні, то через п'ять років". Поширена помилка – замикати все на одній людині.

Зі смертю Сталіна СРСР не розвалився, а проіснував ще 40 років. Смерть Путіна порушить баланси, але в уряді РФ залишається величезна кількість божевільних, кровожерливих людей, які бажають продовження війни та знищення західної цивілізації. На цих настроях уміло грає російський політес.

Має йтися не просто про зміну режиму, а про програму нормалізації свідомості середньостатистичного росіянина, який вважає війну з усім світом доброю ідеєю. Будь-яка заморозка конфлікту по лінії фронту буде лише перепочинком перед наступною, ще кривавішою ітерацією. РФ врахує помилки 2022 року, і наступний їхній удар буде підступнішим.

Поки територія України в кордонах 1991 року не буде повністю очищена від ворога, говорити про довгострокове перемир'я безглуздо.

У разі заморозки в російському суспільстві виникне величезний ресентимент та бажання реваншу. Вони звинувачуватимуть командирів у "договорняках" і віритимуть, що "якщо воювати по-справжньому, то Київ візьмемо за 3 дні". Ці плани нікуди не поділися, в їхньому суспільстві достатньо "яструбів", які вимагають ударити ядерною зброєю по Банковій.

І це означає, що боротьба ще триває. Тут можна тільки подякувати українським силам оборони, зокрема і вам, Денисе, і Корпусу, бо це важлива робота. Це показує українцям, що, по-перше, так звані хороші росіяни існують, а по-друге, що ми не самі проти режиму.

І хороших росіян стає все більше, лави Корпусу продовжують поповнюватися. Ми все робимо правильно, треба продовжувати роботу і в тилу, і на фронті.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.