путін був взірцем для Сі. Тепер він – молодший партнер – Wall Street Journal

Сі колись захоплювався путіним. Тепер він ним керує

Чотири роки війни та економічної ізоляції перетворили російського президента на прохача у відносинах, які стають дедалі нерівнішими – а часом і напруженими, пише американська Wall Street Journal.

Перед своєю чотирнадцятою поїздкою на зустріч із Сі Цзіньпіном до Китаю путін публічно натякав, що дві країни ось-ось досягнуть проривної домовленості щодо енергетики. Насправді головною метою його травневого візиту було переконати Сі дати "зелене світло" другому газопроводу між росією та Китаєм – "Силі Сибіру-2", проєкту, який готують уже два десятиліття і в якому москва вкрай зацікавлена.

Втім, зауважує WSJ, російська делегація, що прибула до Пекіна напередодні путіна, наштовхнулася на глуху стіну. За словами обізнаних із перемовинами джерел, китайські чиновники прямо дали зрозуміти керівнику "Газпрому" – державного газового гіганта росії, що погодяться на трубопровід лише за умови, що росія продаватиме їм газ за такою самою заниженою порівняно з ринковою ціною, як і на внутрішньому ринку. По суті, Пекін пропонував кремлю субсидувати проєкт власним коштом.

Щоб сигнал був цілком зрозумілим, пекінські чиновники порадили росіянам не піднімати це питання знову, доки умови не зміняться, розповіли співрозмовники.

Наступного дня путін залишив китайську столицю, підписавши 42 угоди й спільні заяви. Домовленості щодо трубопроводу серед них не було. Пекін не дав жодних публічних пояснень.

"Сі приймав путіна так, як імператор приймає гостя у власному замку, – вважає Йорг Вуттке, досвідчений німецький бізнесмен, який роками спостерігає за китайсько-російськими відносинами, – а потім відправив його додому".

Візит путіна відбувся через кілька днів після того, як Сі зустрічався в тій самій китайській столиці з президентом Трампом – на саміті, який обидві сторони подали як зустріч рівних. Трамп назвав свій візит до Пекіна "G-2" – "Групою двох". Китаю такий статус до вподоби, хоча публічно він утримується від цього означення, побоюючись відштовхнути аудиторію Глобального Півдня, ключову для задуму Сі перебудувати світовий порядок.

Втім, підкреслює WSJ, немає жодних ознак того, що стратегічне партнерство Пекіна й Москви ось-ось розпадеться. Навпаки, підтримка Китаєм росії лише зросла після вторгнення в Україну.

Пекін підтримує на плаву воєнну економіку росії: купує її нафту з дисконтом, постачає компоненти, потрібні оборонній промисловості, і забезпечує фінансову інфраструктуру, яка дає змогу Москві витримувати західні санкції. Видання зауважує, що американські та європейські посадовці закликали Пекін тиснути на Москву, щоб та припинила війну, але безрезультатно.

Схоже, припускає WSJ, Сі засвоїв урок 1960-х років, коли зверхнє ставлення СРСР до Китаю як до "молодшого брата" стало однією з причин розколу тогоцього союзу. Наразі Сі публічно поводиться з путіним шанобливо, навіть домагаючись поступок за зачиненими дверима.

І все ж, зауважує WSJ, травневий візит разюче відрізнявся від першої зустрічі двох лідерів 2013 року, коли Сі обрав Москву місцем своєї першої закордонної поїздки на посаді керівника Китаю. За словами людей, обізнаних зі змістом розмови, Сі тоді щиро захоплювався російським лідером, назвавши його своїм "взірцем".

Як розповідали ті самі джерела, Сі вражала здатність путіна утримувати місце росії за столом великих держав, попри економіку, що вкрай залежить від нафти й газу, на відміну від диверсифікованих економік на кшталт американської чи китайської.

Тепер, наголошує WSJ, війна путіна проти України не просто загнала росію у глухий кут. Вона дала Сі важіль, за допомогою якого він зміг завершити структурний перерозподіл сил, що вже й так тривав, перетворивши колишнє партнерство майже рівних на відносини, ву яких Китай домінує практично за всіма показниками.

У відповідь на запит WSJ МЗС Китаю заявило, що Китай і росія підтримують тісну співпрацю в енергетиці та інших галузях, а обидва лідери "вибудували високий рівень взаємної довіри та глибокої дружби".

Речник кремля Дмитро Пєсков заявив, що трактування росії як молодшого партнера помилкове, оскільки відносини "ґрунтуються на принципі рівності. Сторони враховують інтереси одна одної".

Дедалі крихкіший союз

Як зазначає WSJ, обидві сторони називають свої відносини партнерством "без меж", однак фундамент цього союзу вузький: він тримається радше на спільній ворожості до очолюваного США світового порядку, ніж на спільних цінностях чи культурі, і дедалі помітніше тріщить.

Видання вважає, що саме ці тріщини лежать в основі сміливої ідеї, яку фахівці зіз зовнішньої політики охрестили "зворотним Ніксоном": пропозиції американських інвестицій як приманки, щоб відірвати росію від Китаю, за аналогією з тим, як президент Річард Ніксон свого часу скористався китайсько-радянським напруженням, аби відкрити відносини з Пекіном у 1970-х. На початку другого президентського терміну Трампа держсекретар Марко Рубіо заявляв, що США не можуть дозволити росії стати "постійним молодшим партнером" Китаю. Проте ідея так і не втілилася, коли путін відмовився припиняти війну в Україні.

На думку WSJ, у росії є підстави для розчарування і навіть настороженості щодо відносин із Пекіном. За китайськими даними, товарообіг між двома країнами подвоївся від початку війни, при цьому основне зростання припало на перші роки після вторгнення 2022 року.

Потік китайських товарів затопив внутрішній ринок росії автомобілями, важкою технікою, текстилем і навіть курячою грудкою – дешевшими й нерідко якіснішими за те, що можуть виробити самі російські компанії.

Невдоволення російського бізнесу спричинило кремлю політичні клопоти. Під тиском Сергія Чемезова – колишнього колеги путіна ще з часів КДБ та керівника головного оборонного концерну росії – уряд ужив заходів, покликаних підвищити ціни на китайські автомобілі й захистити місцевих виробників.

росія також дедалі частіше виявляє спроби китайського шпигунства серед чиновників середньої ланки, однак, за словами аналітиків і джерела WSJ, обізнаного з роботою російських спецслужб, москва не поспішає оприлюднювати ці випадки чи порушувати їх перед Пекіном, побоюючись зашкодити відносинам.

На умовах Пекіна

Сьогодні росія потребує Китаю значно більше, ніж Китай потребує росії.

Напрями експорту трубопровідного газу з росії

Частина аналітиків прогнозує, що Китай узагалі ніколи не підпише угоду щодо "Сили Сибіру-2", попри минулорічний меморандум про взаєморозуміння. Аргументація тут структурна: у світі достатньо газу, а споживання Китаєм імпортного газу, за прогнозами, досягне піку вже в середині 2030-х.

Пекін тим часом не поспішає, хоча нещодавня американо-ізраїльська війна проти Ірану й дала китайським посадовцям привід замислитися над надійністю нафти та газу, які Китай отримує з цього регіону.

Як зазначає WSJ, історія на боці такої стратегії. Перший газопровід "Сила Сибіру" узгоджували 15 років, перш ніж москва й Пекін нарешті домовилися про умови в травні 2014 року. Підписання відбулося лише через два місяці після анексії росією Криму, яка загрожувала Москві втратою доступу до європейського фінансування й змусила зрушити з місця багаторічний ціновий глухий кут у перемовинах із Китаєм. росії тоді вдалося зберегти видобувні активи поза китайською власністю, проте у ціноутворенні гору взяв Пекін, забезпечивши собі суттєво знижений тариф, прив'язаний до цін на нафту.

"Сила Сибіру-2", однак, мала б качати газ із родовищ, що колись постачали Європу. Успіх проєкту підтвердив би правильність повороту росії до Азії – стратегічного кроку, на який путін наважився, коли війна в Україні розірвала економічні зв'язки москви із Заходом. Натомість провал проєкту засвідчив би дещо гірше: Китай, у руках якого зосереджено майже всі козирі цих відносин, не має жодного наміру заміняти росії Європу як ринок збуту.

WSJ наголошує, що вплив Китаю виходить далеко за межі енергетики. За словами китайських урядових радників і дипломатів, обізнаних із питанням, за останній рік Сі вже використав економічну могутність Китаю, щоб домогтися від путіна поступки: москва погодилася зробити китайський юань основною валютою запланованого регіонального банку розвитку для Центральної Азії – Банку розвитку Шанхайської організації співробітництва.

ВВП росії та Китаю "розійшлися"

Москва понад десятиліття опиралася такому механізму, остерігаючись розширення китайської присутності на території, яку давно вважає своєю сферою впливу. Проте фінансова ізоляція останнім часом змусила росію переглянути позицію, і, за словами китайських радників і дипломатів, вона вже дала сигнал про готовність долучитися до банку як його учасник. Натомість кремль домагається гарантій, що діяльність банку не підпадатиме під обмеження західних санкцій, зазначає WSJ.

Інші багатосторонні кредитні установи під егідою Китаю на такі поступки не йшли. Після російського вторгнення в Україну 2022 року західний тиск призвів до того, що росію відрізали і від пекінського Азійського банку інфраструктурних інвестицій, і від Нового банку розвитку – шанхайської установи, пов'язаної з БРІКС.

Організатори Шанхайської організації співробітництва розраховують отримати від потенційних учасників меморандум про взаєморозуміння щодо запуску банку вже у серпні, напередодні саміту лідерів. WSJ вважає, що такий крок наблизить до Пекіна колишні радянські республіки, зокрема Казахстан і Узбекистан, адже Китай активно працює над тим, щоб стати домінантною силою в Центральній Азії.

Питання престижу

20 травня 2026 року путін та президент Китаю Сі Цзіньпін оглядають фотовиставку, присвячену російсько-китайським відносинам, у Пекіні

Кадри з нещодавнього візиту путіна до Пекіна одразу привернули увагу. Китайські державні медіа сфотографували путіна на тлі велетенського спільного портрета обох лідерів. З певного ракурсу здавалося, що на портреті Сі височіє над путіним, а той дивиться на нього знизу вгору із захопленням.

Китайські дипломати запевнили WSJ, що така постановка кадру аж ніяк не мала на меті принизити путіна. Утім, чутливість путіна до подібної символіки статусу добре відома: коли колишній президент США Барак Обама якось порівняв його сутулу поставу та мову тіла з поведінкою "знудьгованого школяра на задній парті", путіна це вкрай обурило, а його стосунки з Обамою надовго охололи.

Історія китайсько-російських відносин уже дає повчальний приклад того, що трапляється, коли старший партнер перегинає палицю. Коли Мао Цзедун приїхав до москви 1950 року укладати радянсько-китайський союз, на радянських пропагандистських плакатах Сталіна зображували трохи вищим за Мао – ретельно вивірений сигнал того, хто саме є "старшим братом" (насправді ж Мао був вищим за Сталіна щонайменше на десять сантиметрів). Саме така настирлива демонстрація домінування зрештою й підірвала союз у 1960-х – розкол, на залагодження якого пішли десятиліття і який дав Вашингтону величезну стратегічну перевагу.

За словами Сергія Радченка з Університету Джонса Гопкінса, наразі Сі дотримується цього уроку – залишає путіну простір для маневру, публічно підтримує видимість рівності, навіть попри те, що реальне співвідношення сил остаточно змістилося на користь Китаю.

Утім, керувати ослабленим партнером виявляється для Сі складніше, ніж очікувалося.

У Пекіна викликає дедалі більшу тривогу поглиблення воєнної співпраці росії з Північною Кореєю, яка надіслала свої війська воювати на боці росії в Україні. Ця домовленість непокоїть китайських посадовців, які здавна вважають Пхеньян частиною власної орбіти впливу.

Зокрема Пекін побоюється, що будь-яка передача росією технологій може посилити ядерний чи підводний потенціал Північної Кореї й негайно підштовхне Південну Корею та Японію ще ближче до США – прямо підриваючи спроби Пекіна розіграти протиріччя між Сеулом і Вашингтоном та притягнути Південну Корею до китайської орбіти.

Коли путін вирушив у першу закордонну поїздку після переобрання в березні 2024 року – виборів, які на Заході широко критикували як невільні й нечесні, – його початковий план передбачав відвідати Пекін, а звідти напряму летіти до Пхеньяна. Китайська сторона попросила розвести ці два візити в часі: адже послідовність "Китай – росія – Північна Корея" без паузи лише підживила б наратив про "вісь авторитарних режимів", якого Пекін саме воліє уникати. путін погодився й натомість заїхав до В'єтнаму, щоб створити таку паузу.

За словами обізнаних людей, путін неодноразово приватно наполягав на тристоронньому саміті росії, Китаю та Північної Кореї, проте Пекін цю пропозицію відхилив.

Натомість, зауважує WSJ, сам Сі на початку червня вперше за сім років відвідав Пхеньян. На думку аналітиків, цей візит мав на меті ще раз підтвердити: саме Пекін, а не москва, залишається головним патроном Північної Кореї.

Заради цього Пекін відклав давню вимогу, за якою Пхеньян мав спершу пообіцяти денуклеаризацію, перш ніж отримати глибшу підтримку й співпрацю з Китаєм.

Наразі довгострокова стратегія Пекіна залишається незмінною. За інформацією WSJ, Китай тихо вибудовує зв'язки всередині росії, що виходять далеко за межі особи путіна, налагоджуючи стосунки з чиновниками й елітами, які визначатимуть обличчя країни вже після його відходу. За спостереженнями частини аналітиків, антизахідні настрої вкоренилися в російському суспільстві та інституціях настільки глибоко, що переживуть навіть того, хто їх розпалив.

На думку WSJ, ця траєкторія веде до сценарію, який ще десятиліття тому здався б росії просто неймовірним.

Джерело: Wall Street Journal