«Цариця полів» повертається. Мрія Хрущова здійснилася, але ми цьому не раді

Колись Україні пророкували статус агарної «наддержави». Але ввічливо забули попередити, що великих агарних держав у сучасній історії світу не було. Навіть у Середньовіччі, коли, як казав Фернан Бродель, вигравали ті міста, де було більше майстрів, а не більше заміських городів.

Три тигри, яких спалила війна

Війна стала безжальним тестувальником стратегій довоєнного часу, своєрідним полум’ям, яке спалило кілька «тигрів», або точок зростання української економіки:

1) ІТ-сектор відчуває суттєве гальмування темпів розвитку, більшість проєктів переносяться за межі країни;

2) сектор трудових мігрантів узагалі зазнав колапсу: обсяг закордонних трансфертів в Україну за час війни скоротився з 15 млрд дол. на рік до 6–7 млрд дол. і продовжує падати. Основна причина — зміна поведінкових стратегій тих трудових мігрантів, які опинилися за кордоном: вони забирають до себе батьків і дітей, які проживали в Україні, і з Батьківщиною їх поєднують лише могили предків;

3) аграрний сектор відчуває суттєві проблеми, особливо в сегменті малих фермерських і селянських господарств. Основні негативні фактори впливу: логістичні ускладнення, удари по портовій інфраструктурі, стрімке зростання цін на паливо та добрива.

Зараз українська економіка не просто рухається у бік сировинного формату. Вона невблаганно відходить від широкого аграрного сировинного укладу, який передбачає продуктову різноманітність, і просувається в бік моновиробництва технічних культур.

Українська економіка стає «кукурудзяним придатком» світової економічної системи (плюс супутні технічні монокультури). Про це свідчить аналіз таких міжнародних організацій, як Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) й Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), які опублікували аналітичне дослідження Agricultural Outlook 2026–2035.

Що ж відбуватиметься у 2026–2035 роках у структурі світового виробництва та споживання основних аграрних культур?

Отже, глобальний випуск у секторі рослинництва збільшиться на 13,3% до 2035 року. При цьому підвищення доходів фермерських господарств буде на майже на нульовому рівні (у реальному обчисленні).

Чинники зростання випуску:

• 73% — з допомогою підвищення врожайності;
• 9% — з допомогою інтенсивного використання земель.

Ціни з урахуванням інфляції на продукти рослинництва скорочуються/не змінюються. Номінальні ціни зростають за рахунок інфляції.

Захоплення Європи. Хто забирає наш ринок кукурудзи

Ключовий чинник впливу на темпи зростання випуску продукції рослинництва — підвищення доходів і «дієтичний перехід» у країнах Африки та Азії.

«Дієтичний перехід» — збільшення споживання м'яса, молочної продукції, риби та скорочення споживання рослинної їжі.

У контексті споживання м'яса — акцент на курятину (прогноз зростання +20%).

Споживання яловичини — зростання на 8%.

Реальні доходи аграрних компаній до 2035 року можуть скоротитися на 12% у розвинених країнах і на 20% — у країнах, що розвиваються.

Глобальний тренд в агросекторі — конкуренція за ефективність виробництва. Ключове завдання — зниження витрат на тонну продукції.

Базові фактори конкурентоспроможності: сприятливий клімат, волога у достатньому обсязі, доступ до палива та добрив (ціновий фактор), генетика рослин, цифровізація агроциклу (застосування цифрових технологій і продуктів ІТ), вартість логістики (у тому числі доступ до морських портів).

Україна посяде одне із ключових місць саме як постачальник кукурудзи.

Серед топ-експортерів кукурудзи світу аналітики вирізняють:

• США — 29%;
• Бразилію — 26%;
• Аргентину — 16%;
• Україну — 15%;
• решту світу — 11%.

Тобто на першу четвірку припадає 86% світового виробництва кукурудзи.

Топ-імпортери кукурудзи:

• Мексика — 10%;
• Євросоюз — 9%;
• В'єтнам — 8%;
• Японія — 7%;
• Китай — 3%.

Таким чином, наші конкуренти на ринку кукурудзи — це такі країни, як США, Аргентина та Бразилія.

Ключовим ринком збуту для України без альтернативи стає Європейський Союз, бо на ринки Мексики, Японії та В'єтнаму нас не пустять США.

Хоча з Америкою, Бразилією та Аргентиною доведеться поборотися навіть за право продажів на європейському ринку, адже ці країни активно поглядають на ринки ЄС.

З останніми двома країнами конкуренція загостриться з огляду на підписання угоди про зону вільної торгівлі між країнами МЕРКОСУР та ЄС (Бразилія та Аргентина входять до торговельного блоку МЕРКОСУР).

Китайський ринок кукурудзи поступово втрачатиме для нас свій глобальний фактор попиту внаслідок розвитку внутрішнього виробництва в цій країні та переорієнтації Китаю на постачальників із РФ.

Прогнози щодо глобального ринку кукурудзи, відповідно до згаданого дослідження, такі.

По-перше, світовий експорт кукурудзи збільшиться приблизно на 34 млн тонн порівняно з базовим періодом і досягне близько 218 млн тонн до 2035 року.

Світова торгівля кукурудзою залишиться висококонцентрованою, при цьому на чотирьох найбільших експортерів — США, Бразилію, Аргентину та Україну — припаде майже 90% світового експорту. США залишаться найбільшим експортером, а обсяги експорту і надалі зростатимуть.

По-друге, Бразилія продовжить розширювати свою експортну присутність, оскільки виробництво кукурудзи другого врожаю, пов'язане зі сівозміною сої, підтримуватиме збільшення виробництва, хоча очікується, що частка виробництва кукурудзи, що зростає, також буде використовуватися для виробництва етанолу.

Зростання експорту з Бразилії залишиться вищим за середньосвітовий рівень, хоча він уповільниться порівняно з попереднім десятиліттям.

По-третє, імпорт кукурудзи до Китаю залишиться відносно низьким порівняно з останніми роками, коливаючись від 7 до 13 млн тонн. Хоча попит на корми для внутрішнього тваринництва продовжує збільшуватися, обсяги імпорту, як і раніше, залежатимуть від рівня внутрішнього виробництва, заміщення кормів і політичних рішень щодо управління поголів'ям худоби та торгівлі.

Африку віддали Росії

У країнах Африки на південь від Сахари очікується, що виробництво кукурудзи і надалі задовольнятиме більшу частину внутрішнього попиту на продовольство, що загалом забезпечить регіону значну самодостатність.

Південна Африка, як очікується, залишиться ключовим експортером і продовжить постачати продукцію переважно на регіональні ринки.

Що стосується ринку пшениці, то тут варто навести кілька висновків із зазначеного вище дослідження.

«Експортні ринки, як і раніше, будуть частково сегментовані за якістю пшениці.

Очікується, що США, Канада, Австралія та Європейський Союз залишаться важливими постачальниками пшениці із високим вмістом білка, особливо на азіатські ринки.

Росія продовжить відігравати дедалі більшу роль у світовій торгівлі пшеницею, але, за прогнозами, залишиться особливо конкурентоспроможною на чутливих до цін ринках, таких як Північна Африка, країни Африки на південь від Сахари та Західна Азія.

Прогнозується, що попит на пшеницю з боку країн Північної Африки та Близького Сходу трохи зросте, оскільки збільшення населення та обмежені внутрішні виробничі потужності підтримуватимуть попит на міжнародних ринках».

Тут можна згадати і про плани РФ створити на території Єгипту великий зерновий хаб, який має забезпечити торговельну експансію російської аграрної продукції на ринки Африки.

Таким чином, можна констатувати, що наші профільні міністерства повністю провалили програму з підтримки українського зернового експорту на ринки Африки. Наприклад, гуманітарна програма «зерно з України» ніяк не кореспондувалась із укладанням комерційних угод і домовленостей на рівні урядів країн, хоча РФ використовує аналогічні власні програми саме для просування своїх комерційних інтересів.

Наприклад, Єгипет пропонував Україні створити схему товарного обміну «природний газ в обмін на зерно», адже ця країна є важливим постачальником скрапленого природного газу (СПГ) на ринки ЄС. Ця схема не потребує фізичних поставок СПГ з Єгипту в українські порти: газ потрапляє в українські підземні сховища за схемами заміщення поставок за рахунок постачань європейських трейдерів на західному кордоні України (з Польщі, Угорщини або Словаччини).

Ця схема могла забезпечити поставки газу в Україну (закриваючи майже 100% імпорту), а також сфокусувати єгипетський ринок зерна саме на поставках з України, а не з РФ.

На жаль, ринки Африки ми поступово втрачаємо, а завойовувалися вони дуже важко.

Соя, ріпак і соняшник. Успіх, який виснажує землю

Що стосується інших технічних культур, то Бразилія залишиться найбільшим виробником сої, і очікується, «що протягом наступного десятиліття її виробництво зростатиме на 0,7% на рік — трохи швидше, ніж 0,5% на рік у Сполучених Штатах, другому за величиною виробнику завдяки подвійній сівозміні з кукурудзою».

Формат подвійної сівозміни кукурудзи та сої, які стають ключовими культурами і для України, формує унікальні можливості для розвитку відповідних програм переробки, коли кукурудза перероблятиметься на біоетанол, олію та шрот (комбікорми та біопаливо), а соя — на олію та рослинний білок, включаючи амінокислоти та ізоляти. Це все в потенціалі, але поки, на жаль, не у реальній площині реалізації.

Відповідно до звіту, Україна залишиться також лідером з виробництва соняшнику та ріпаку.

Так, Україна до 2035 року збільшить своє річне виробництво олійних культур до 19 млн тонн. Основними експортерами олійних культур залишаться Канада, Австралія та Україна, на частку яких до 2035 року припадатиме 69% світового експорту.

Негативний прогноз дається щодо цукру внаслідок зміни структури глобального споживання:

«Очікується, що Європа залишиться регіоном із найвищим споживанням цукру на душу населення, незважаючи на прогнозоване зниження протягом прогнозного періоду. Більш як десять років європейські країни прискорювали заходи щодо обмеження надмірного споживання цукру, чинячи тиск на харчову промисловість з метою перегляду рецептур продуктів і одночасно спрямовуючи споживачів до здоровішого харчування. Протягом наступного десятиліття у міру того, як споживачі стають дедалі більш вибірковими щодо харчування, регіон зіткнеться з найбільшим зниженням споживання серед регіонів, охоплених у цьому прогнозі, що відображає поступове скорочення споживання продуктів із високим вмістом цукру. Проте очікується, що середнє споживання цукру в Європі залишиться вищим, ніж в інших регіонах; зниження, як очікується, буде більш вираженим у Європейському Союзі.

Навпаки, очікується, що споживання цукру на душу населення помірно зросте в Україні та деяких інших європейських країнах завдяки відновленню економіки».

Загалом перспективи розвитку українського аграрного сектору дедалі більше і більше звужуються до вирощування технічних монокультур: соняшнику, кукурудзи, сої та ріпаку, хоча спеціалізація на виробництві монокультур, особливо соняшнику, критично виснажує ґрунти.

Невидима рука ринку і очевидна відсутність держави

Така трансформація відбувається в умовах цілковитої відсутності державної політики, яка стимулювала б розвиток сімейних і малих фермерських господарств (забезпечують продуктове розмаїття) та програм переробки для великих аграрних компаній.

Досі не відкалібровано державної програми компенсації відсоткової ставки «5–7–9» у бік пільгового кредитування виключно капітальних вкладень у секторі переробки аграрної сировини (кредитування купівлі обладнання та будівництва промислових комплексів, а не поповнення обігових коштів чи купівля імпортних товарів для торговельних мереж).

Уряд і досі сподівається, що навіть під час війни «все вирішить ринок».

Величезний лобізм аграрних трейдерів, які монополізували експорт аграрної сировини з України, забезпечує їм збереження чинної системи відшкодування ПДВ при експорті аграрної сировини та майже повну відсутність експортних мит на сировину.

Досі немає національних проєктів розвитку системи переробки кукурудзи та сої на етанол і рослинний білок.

Відсутні програми щодо подолання водного дефіциту на півдні країни.

Також держава не підтримує збереження фермерських і сімейних господарств на територіях, наближених до лінії фронту.

Не кажучи вже про план заново «відкрити Африку» в контексті експорту пшениці, оскільки ринки ЄС та Азії в частині експорту кукурудзи поступово охолоджуватимуться.

Саме ці тенденції і було покладено в основу аналітичних досліджень ФАО: кукурудза знову стає в Україні «царицею полів», хто б міг подумати, що ідеї Хрущова «втілено» в XXI столітті внаслідок дії «невидимої руки ринку», а не директив ЦК КПРС.