Для класичних медіа під час виборів буде проблемно у какофонії коротких форм і замовного контенту бути почутими і впливати на порядок денний

Каталізатором теми виборів стала зустріч Президента Володимира Зеленського та посла України у Великій Британії Валерія Залужного наприкінці червня цього року.

Деякі медіа з посиланням на колишнього журналіста BBC News Деніела Пратта повідомили, що Володимир Зеленський нібито ухвалив рішення балотуватися на другий термін і робить ставку на політичний союз із Валерієм Залужним. У відповідь на цю інформацію медіарадниця Залужного Оксана Тороп заявила NV, що жодних політичних домовленостей ухвалено не було.

ЄС у своїй резолюції щодо прогресу України на шляху до Європейського Союзу, ухваленій на початку липня 2026 року, зазначив, що майбутні повоєнні вибори в Україні мають відбутися через достатній проміжок часу після скасування воєнного стану, аби бути вільними та чесними. «Детектор медіа» поцікавився у представників медіа, чому під час воєнного стану тему виборів знову порушують, чи є можливість їх провести 2026 року та як до них готуватися медіа. На запитання відповідають Андрій Боборикін, Олена Лептуга, Юлія Мостова та Віталій Сич.

«ДМ» поставив наступні запитання:

1. Періодично, кілька разів на рік в Україні порушують тему виборів. На вашу думку, хто більше зацікавлений її торпедувати: внутрішні сили чи зовнішні?
2. Востаннє тема знову «воскресла» після інформації про зустріч Володимира Зеленського та Валерія Залужного. І знову різні персони заговорили про вибори в листопаді. Експерти ж в один голос говорять, що це неможливо. Як у таких ситуаціях діяти медіа?
3. Як ви вважаєте, який найбільший виклик перших повоєнних виборів стоятиме перед медіа? Чи важлива буде їх роль? Чи все ж політики робитимуть ставку на соціальні мережі, а не на, приміром, телебачення?

Юлія Мостова, Zn.ua:

1. У світі є неписане правило: як тільки якась політична команда перемогла на виборах, наступного дня вона починає готуватися до наступних виборів. Для Володимира Зеленського і його оточення наступні вибори є пріоритетною задачею вже багато років. У мене немає в цьому сумнівів. Але питання в тому, що вікна для їх проведення відкриваються не щодня. І сценарії, коли ці вікна, на їхню думку, відкриваються, визрівають поступово. І от коли ці сценарії вчергове визрівають, тоді відбувається витік інформації. Тому що залучається вже більше людей, ніж три-п’ять, для обговорення цих питань, бо потрібні якісь експертизи тощо.

Робота журналістів, які займаються внутрішньою політикою, — просто нюхом відчувати, коли такі сценарії «достигають». Тому і з’являються час від часу тексти про вибори. Їх поява конгруентна тому, як черговий сценарій проведення виборів народжується на Банковій.

Я не думаю, що це суто зовнішній чи внутрішній вплив. І зовнішні актори, і внутрішні можуть користуватися вже тією інформацією, яка витекла з Банкової, й інтерпретувати її в своїх інтересах.

Зрозуміло, що у Володимира Зеленського є амбіції і вони дуже великі. Усі ці роки він тримається на цих амбіціях, це його пальне. І йому, і найближчому оточенню потрібні гарантії. Немає кращої форми гарантій недоторканності, ніж збереження влади в своїх руках. Тому логічна поява цих сценаріїв. І вони будуть виникати, бо це є пріоритет на тлі всіх подій, які відбуваються в країні та світі. Тому я не думаю, що це наслідок чиїхось маніпуляцій і підступних сценаріїв. Це політика.

Як на мене, питання не в поствоєнній ситуації. Це все більш глобально. Питання в змінах споживання інформації фактів і заміни їх масовим споживанням емоцій, яке відбувається у світі. З точки зору виборчої компанії, то звичайно для кожної каструльки завжди знайдеться своя кришечка. Будуть якісь бюджети розподілені на телебачення, думаю, великі будуть на соціальні мережі.

І знаєте, можливо це прозвучить дивно, але я не зі стелі це взяла. Раніше кандидати шукали можливості вийти на олігархів, які були утримувачами телевізійних каналів як наймасовішого провідника потрібної інформації, потрібних конотацій до людей. І це було круто, коли вдавалося домовитися з кимось із утримувачів телеканалів або навіть їх мереж. А зараз виходи шукають — і почасти знаходять — на тих, хто формує алгоритми ютубу, фейсбуку, тіктоку, інстаграму і, звичайно, телеграму. Телеграм-канали більше купуються. З соціальними мережами зараз намагаються домовитися, як у минулому житті з олігархами.

Якщо ми говоримо про класичні медіа, інтелектуальні медіа, то у них буде дві проблеми.

По-перше, проблема коштів. По-друге, проблема здатності у всій цій какофонії коротких форм і замовного контенту бути почутими і впливати на порядок денний. З точки зору надання експертам або кваліфікованим журналістам можливості говорити про серйозні проблеми і шляхи їх розв’язання в країні в різних сферах. Зменшується аудиторія, яка шанує експертизу, якій потрібні факти, яка має критичне мислення, яка має культуру дискусії. Вона зменшується, як шагренева шкіра, в усьому світі. Україна тут не виняток. Втрата якісних медіа — це втрата значної частини здорового глузду. От у цьому я бачу навіть не професійну, а взагалі суспільну небезпеку.

2. Здається, у лютому 2010 року між першим і другим туром президентських виборів, у яких у другий тур вийшли Янукович і Тимошенко, я писала статтю «Перед ривком». Описувала, як пройде президентство Віктора Януковича у разі, якщо він переможе на виборах. До речі, я там передбачила, що він не досидить свій термін до кінця і покине країну чартером, за чотири роки до того, як це відбулося. Ще написала, що він через Конституційний суд змінить Конституцію і поверне собі повноваження, які були у Леоніда Кучми. Перед публікацією дала цей текст прочитати Сергію Рахманіну (народний депутат ІХ скликання, раніше працював у «Дзеркалі тижня» — «ДМ»), тому що він спеціалізувався на Конституції, був присутній при її народженні, знався на законах. Він зачепився за цю тезу і сказав: «Юлю, це повністю незаконно, це повна маячня». Але я залишила це припущення в тексті. І що ви думаєте? Все так і сталося! Конституція 96-го року була повернута саме через Конституційний суд. Тому що чхати Віктор Федорович хотів на Конституцію і закони взагалі.

І тому, коли я читаю Ольгу Айвазовську й інших експертів, які пишуть, чому вибори неможливі технічно, з яких причин їх не можна провести, розумію, що люди у випадку затвердження сценарію виборів і початку руху до них, плювали на всі закони. Це для них зайва і дріб’язкова казуїстика.

І ми розуміємо, що закон про вибори, про зміни у Виборчий кодекс, можливо в закон про воєнний стан готуються і будуть готові, як зараз це декларується, десь до кінця жовтня. Що буде в цих змінах, ми з вами не знаємо, і як цей закон буде прибирати ті речі з точки зору проведення виборів, які так турбують експертів від законності.

Тому я вважаю, що журналістам необхідно знати плани влади, як вони це бачать, накладати їх на наявне законодавство, паралельно кидаючи оком на те законодавство, яке зараз формується. От висвітлення цих трьох напрямів є нашим завданням з точки зору висвітлення підготовки до виборів.

Віталій Сич, Nv.ua:

1. Це той дивний випадок, коли інтереси Путіна і Зеленського збігаються, а саме — проведення виборів в Україні. Єдине, що кожен із них очікує різні результати. Зрозуміло, що для Путіна принципово, щоб Зеленський перестав бути президентом, щоб пройшли вибори й Україну очолила інша людина. А Зеленський, зрозуміло, хоче провести вибори і виграти на них. Мені здається, що він є рушійною силою виборчого процесу. Наскільки я розумію, останнім часом через конфлікт з Навроцьким, через деякі успіхи на фронті рейтинг Зеленського зріс. Він і його оточення побачили вікно можливостей для того, щоб переобратися.

Єдине, що я не бачу жодних передумов для проведення виборів, тому що нема жодних передумов для того, щоб війна, її активна фаза закінчилася найближчі місяці.

2. Як діяти медіа? По-перше, є фактичні матеріали, які медіа публікують, а є думки: думка редакції, думка журналістів. Я вважаю, що проведення виборів під час війни шкідливо для країни і для національної безпеки. Зрозуміло, будь-які вибори, навіть у демократичній країні без війни, це великий стрес для країни, велика напруга, конфлікти, критика, роз’єднання на різні табори, це природний процес виборів. І я не думаю, що Україна може собі це дозволити під час війни. Тобто не можна змінювати законодавство і Конституцію просто в угоду бажання одній людині переобратися чи перемогти на виборах. Це моя думка.

Думаю, журналісти, якщо вони так само вважають, можуть це озвучувати. Але якщо вибори вже будуть призначені, то зрозуміло, що ми будемо їх висвітлювати і надавати усім суб’єктам виборчого процесу платформу для того, щоб вони могли висловитися.

Я вважаю, що роль медіа в Україні завжди була дуже висока. Це показали і дві революції за останні 20 років. Вважаю, що головним рушієм прогресу України є не влада, а власне медіа, громадянське суспільство і західні партнери. Тому роль медіа завжди велика і, тим паче, під час виборів.

3. Щодо соціальних мереж і медіа. Зрозуміло, що соціальні мережі розвиваються, стали дуже поширені. Телеграм став дуже популярний, але там і багато бруду. Думаю, що він впливовий на велику частину аудиторії, але водночас має токсичний руйнівний вплив. А традиційні медіа все ще будуть дуже впливовими, бо вони мають велику аудиторію. Достатньо просто подивитися показники відвідуваності у нас, Nv.ua, «Української правди», «РБК Україна» й інших сайтів — це мільйони унікальних хостів на місяць і десятки мільйонів переглядів. А є ще ж телебачення і радіо. Тому, попри розвиток соціальних мереж, я вважаю, що традиційні медіа будуть відігравати велику роль під час виборів.

Тим більше, що там завжди є особистості з позицією, є позиція редакції, редакторів і журналістів. Це теж важливо для того, щоб виборці ухвалювали рішення. Якщо пам’ятаєте, перші місяці під час президентства Зеленського було враження у представників влади, що можна просто напряму спілкуватися з виборцями. Що медіа не потрібні, це рудимент. Але розуміння впливовості й важливості медіа все ж таки дійшло за кілька місяців, і почалися офрек-зустрічі тощо. Тому думаю, що медіа ще довгий час, як і в будь-якій країні, будуть суттєво впливати на вибори. Плюс, медіа за останні 20 років усе ж таки в Україні набули суттєвої впливовості. Довели, що незалежні медіа — це важлива інституція. І тому їх слово буде вагомим. Тим більше, що традиційні медіа розповсюджують свою думку, свою позицію і новини через соцмережі. Тому я не розділяв би повністю традиційні медіа та соціальні мережі.

Андрій Боборикін, «Українська правда»:

1. Мені важко прокоментувати, але думаю, що те, що цю тему регулярно порушують, є певною мірою природною реакцією публічної сфери на стан політичного процесу в Україні. Для мене це більш внутрішній імпульс ніж зовнішній, хоча зовнішній безумовно теж є.

2. Мені здається, що для медіа нічого особливо не змінюється, вони мають займатися своєю справою. Єдине що в контексті цього питання важливо розуміти, що наразі більшість українських медіа (і національних, і локальних, але особливо локальних) не тримають політику в фокусі. І відповідно у випадку, якщо вибори несподівано стануть реальністю, не матимуть достатньо редакційних ресурсів повноцінно опрацьовувати цю тему.

3. Роль вотчдога нікуди не подінеться, навіть в епоху ютубу та соцмереж. Найбільшим викликом буде знайти ресурси цю роль виконувати — насамперед редакційні. Автори і редактори, політичні відділи — цього дуже мало на національному рівні, і майже немає на локальному. І, на жаль, за потреби цю експертизу неможливо швидко масштабувати.

Олена Лептуга, «Накипіло»:

1. На мою думку, тема виборів — слон у кімнаті, вона нікуди не зникає і до неї звертаються, коли виникає чергова політична чи суспільна криза. Зовнішні сили можуть використовувати її у власних інтересах, але визначальним є те, що відбувається всередині країни. Як ми неодноразово бачили, тиск інших країн навпаки викликає спротив, об’єднує українців й остаточна дискусія все одно стає внутрішньою. Що вже казати про Росію, яка підживлює тему наративами про «нелегітимність влади» і вільними трактовками українських законів, однак не отримує потрібного ефекту.

Тож коли про це починають говорити всередині нашої держави після чергової помилки чи недокомунікації влади, це має значно потужніший ефект. Вибори потрібні, але їх проведення в умовах активної фази війни викликає багато питань, а відсутність відповідей — призупиняє обговорення й переводить ці дискусії в звичайну критику влади без спроби реально розв’язати проблему. Ми й надалі ходитимемо навколо цього «слона», аж поки не буде суспільного договору, які вибори ми вважаємо легітимними.

2. Почну з того, про які саме медіа ми говоримо. Очевидно, що політичні перегони передбачають замовні матеріали. ⁠⁠Тож як у цій ситуації діє частина медіа? Заробляє на політичній рекламі. Якщо ж ми про відповідальні медіа, то план такий: перестати бути ретрансляторами заяв із гучними заголовками і повернути собі роль фільтра і медіатора для суспільства. Замість передруку заяв цих «персон» медіа мають провести елементарний фактчекінг: чи розпочалася підготовка до виборів, чи відкрилися штаби, чи є вже агітатори тощо. Досить дивно, коли в медіа джерелом новин про майбутні вибори стає працівник/ця маловідомої ГО чи вже трохи підзабутий суспільством політик. Загалом все, що треба робити медіа, — ставити собі питання, яких вчать на першому курсі факультету журналістики: хто ця людина, який у неї бекграунд, чому вона це коментує і звідки має цю інформацію.

3. Як на мене, після виборів 2019 року медіа вже відчували суспільний тиск. У нашій редакційні політиці прописано, що «медіагрупа “Накипіло” не розміщує платну політичну рекламу незалежно від віддаленості або наближеності виборів». Однак ми отримали масу закидів про нашу нібито політичну заангажованість після виборів, причому найчастіше це стосувалося збалансованих аналітичних матеріалів, бо якщо ти пишеш про здобутки влади, наприклад, у проведенні реформ — ти «зеленобот», а якщо ставиш під сумнів їхню ефективність, то, відповідно, тебе зараховують до прихильників Порошенка. Під такими матеріалами у фейсбуці відбувалися жорсткі, перепрошую, срачі. І повномасштабна війна це не надто змінила.

У післявоєнних виборах ця ситуація буде помножена, мабуть, на сто. Найбільшим викликом для медійників буде навіть не дезінформація, а легітимність виборів і роз’єднані інформаційні реальності українців. Головне питання — чи зможуть українські медіа допомогти суспільству повірити, що перші вибори реальні, чесні й прозорі, і при цьому не стати інструментами в політичних кампаніях.

Фотоколаж Миколи Шиманського, фото: Премія Гонгадзе, nv.ua, thelede.media, фейсбук