Головна кінопрем’єра 2026 року. Все, що треба знати про «Одіссею» Крістофера Нолана

Цього тижня в український кінопрокат виходять лише дві нові стрічки – рідкісна ситуація навіть для літнього сезону. Головною прем'єрою стала «Одіссея» Крістофера Нолана – найдорожчий фільм у кар'єрі британського режисера, повністю знятий на плівку Imax 70 мм. Також глядачі в Україні матимуть змогу переглянути драму «Дівчина, яку хочуть всі», яка після прем'єри в Каннах стала одним із найпомітніших дебютів французького кіно.

«Главком» детально розповідає про обидві кіноновинки 16 липня 2026 року.

• Країна: США, Велика Британія
• Режисер: Крістофер Нолан
• Актори: Метт Деймон, Том Голланд, Енн Гетевей, Роберт Паттінсон, Зендея Коулман, Шарліз Терон, Джон Бернтал, Лупіта Нйонґо, Бенні Сефді, Гімеш Патель

«Одіссея» – новий історико-міфологічний епос оскароносного британського режисера Крістофера Нолана. Ще задовго до широкого прокату майже тригодинну стрічку називали однією з головних кінопрем'єр не лише літа, а й усього 2026 року. Після тріумфу «Оппенгеймера» режисер узявся за один із найвідоміших текстів світової літератури – давньогрецьку поему Гомера про багаторічне повернення царя Одіссея додому після Троянської війни. Акторський каст проєкту вражає – головну роль виконав Метт Деймон, на знімальному майданчику також працювали світові зірки Том Голланд, Енн Гетевей, Роберт Паттінсон, Зендея, Шарліз Терон, Лупіта Ніонго, Джон Бернтал, Бенні Сефді та Гімеш Патель.

В основі сюжету – десятирічна подорож Одіссея з Трої до рідної Ітаки. Поки герой намагається пережити шторми, битви, полон і зустрічі з міфічними істотами, його дружина Пенелопа та син Телемах залишаються вдома, оточені чоловіками, які вважають Одіссея загиблим і претендують на його трон. Метт Деймон зіграв Одіссея, Енн Гетевей – Пенелопу, а Том Голланд – Телемаха, який вирушає на пошуки батька й паралельно проходить власну історію дорослішання. Роберт Паттінсон перевтілився в Антіноя – одного з найагресивніших женихів Пенелопи, Зендея зіграла богиню Афіну, Шарліз Терон – німфу Каліпсо. Лупіта Ніонго отримала одразу дві ролі – Єлени Троянської та Клітемнестри.

Сам Нолан назвав «Одіссею» не просто однією з історій, а «тією самою історією», яка вже три тисячі років залишається основою для пригодницького кіно, міфів про героя та сюжетів про повернення додому. Під час презентації студії Universal на фестивалі CinemaCon режисер наголошував, що хотів нарешті перенести поему Гомера на екран у тому масштабі, якого вона потребує. А саме, з реальним морем, кораблями, арміями, чудовиськами й відчуттям фізично виснажливої подорожі.

Бюджет фільму становив $250 млн. Це найдорожча робота у кар'єрі Крістофера Нолана. Для порівняння, виробничий бюджет «Оппенгеймера» оцінювався у $100 млн. «Одіссея» стала великим фінансовим проєктом Universal. Продюсери студії прекрасно розуміли, що це не продовження відомої кінофраншизи й не супергеройський фільм, а майже тригодинна екранізація античного тексту. Водночас ім'я Нолана після касового успіху «Оппенгеймера», який заробив понад $950 млн, а також потужний акторський каст, перетворили сам фільм «Одіссея» на окремий бренд.

Стрічка стала першим повнометражним фільмом в історії, повністю знятим на 70-міліметрову плівку Imax. Раніше Нолан використовував цей формат лише для окремих сцен, оскільки традиційні Imax-камери були надто гучними для діалогів і складними в роботі. Для «Одіссеї» Imax розробила нові рішення: спеціальний шумоізоляційний корпус і систему дзеркал, яка дозволяла операторам бачити кадр, не заважаючи акторам. Камери залишалися великими й важкими, а одна плівкова касета давала змогу безперервно знімати лише кілька хвилин. Загалом команда використала понад 640 км кіноплівки.

Знімальний період тривав 91 день. Команда працювала у Марокко, Греції, Італії, Ісландії та інших локаціях Середземномор'я. Окремі павільйонні сцени створювали в Лос-Анджелесі (Каліфорнія, США). Для фільму побудували справжній морехідний корабель Одіссея завдовжки близько 35 метрів. Він не стояв у басейні або перед зеленим екраном, а реально виходив у море й переміщався разом із виробництвом між Марокко, Грецією та Італією. Саме тому актор Метт Деймон називав роботу не звичайними зйомками, а справжньою експедицією.

Для фільму пошили понад 5300 костюмів, над якими працювали 675 майстрів. У сцені облоги Трої залучили близько двох тисяч статистів. Також були створені величезні троянські коні і декорація печери циклопа заввишки близько 29 метрів. Метт Деймон назвав «Одіссею» наймасштабнішим фільмом у своїй кар'єрі та одним із найважчих фізично. За словами актора, знімальний процес нагадував створення епосу сто років тому – з реальними кораблями, морем, масовкою й погодою, яку неможливо повністю контролювати. Для ролі 55-річний Деймон суттєво схуд, багато тренувався та виконував складні сцени у воді.

Під час промотуру Том Голланд розповідав, що після прибуття на майданчик у Марокко був приголомшений масштабом побаченого. Актор згадував, як пів години йшов уздовж пляжу, постійно проходячи повз сотні воїнів, грецькі кораблі та декорації Троянської війни. Заради участі в «Одіссеї» Голланд навіть попросив Sony змістити виробничий графік нового фільму «Людини-павука», де він грає головну роль. За його словами, робота з Ноланом повернула йому відчуття відкриття професії, оскільки режисер вимагав максимальної концентрації та майже не залишав акторам можливості покладатися на цифрові ефекти.

Зірка франшизи «Сутінки», актор Роберт Паттінсон, наголошував – він зіграв Антіноя не як стандартного карикатурного лиходія, а як небезпечного й самовпевненого чоловіка.

Енн Гетевей наголошувала, що Пенелопа у Нолана – не пасивна дружина, яка лише чекає на чоловіка. Вона протягом багатьох років утримує дім, захищає сина та веде психологічну гру із нареченими. Для Гетевей це вже третя співпраця з Ноланом після «Темного лицаря: Відродження легенди» та «Інтерстеллара».

Музику до «Одіссеї» написав композитор Людвіг Йоранссон, який раніше отримав премію «Оскар» за саундтрек до «Оппенгеймера». Для нової стрічки він використав не лише сучасні інструменти, а й реконструкції давньогрецьких – зокрема авлос і ліру. До запису також залучити 35 бронзових гонгів, щоб створити звук, який одночасно нагадував би античний ритуал і масштабну сучасну партитуру.

Світова прем'єра «Одіссеї» відбулася 6 липня у лондонському кінотеатрі Odeon Luxe Leicester Square. На червону доріжку вийшли Крістофер Нолан, продюсерка Емма Томас, Метт Деймон, Том Голланд, Зендея, Енн Гетевей, Роберт Паттінсон, Лупіта Ніонго, Бенні Сефді та інші учасники команди. Після Лондона промотур продовжився у Парижі та Нью-Йорку. До фестивальних програм стрічку не заявляли: Universal одразу обрала для неї формат великої світової кінопрем'єри та глобального прокату.

• Країна: Франція
• Режисер: Прінсія Кар
• Актори: Хусам Мохамед, Лу Анна Амон, Лея Айшур, Кадер Беншудар

«Дівчина, яку хочуть всі» (оригінальна назва – Les Filles désir) – французька романтична драма режисерки Прінсії Кар, яка стала однією з найпомітніших молодих авторських робіт французького кіно 2025 року. Світова прем'єра стрічки відбулася в програмі «Двотижневик режисерів» Каннського кінофестивалю, де фільм також претендував на нагороду «Золота камера» за найкращий дебютний повнометражний фільм. Саме після Канн про картину заговорили як про одну з найцікавіших історій про сучасну французьку молодь.

Події розгортаються у спекотному літньому Марселі. Головний герой Омар (у виконанні актора Хусама Мохамеда) працює вихователем у дитячому таборі й користується повагою серед друзів. Разом зі своєю компанією він живе за простими, але дуже стереотипними правилами. А саме: дівчат вони ділять на тих, із ким можна будувати сім'ю, і тих, із ким можна лише розважатися. Усе змінюється, коли до району повертається Кармен (її зіграла акторка Лу Анна Амон) – подруга дитинства Омара, яка після складного життєвого шляху намагається почати все спочатку. Її поява змушує головного героя, його кохану Ясмін та найближче оточення по-новому подивитися на любов, сексуальність, чоловічу дружбу, ревнощі та власні упередження.

Для Прінсії Кар цей фільм став дебютом у повному метрі. Режисерка працювала над цією історією багато років. Вона розповідала, що прагнула показати Марсель не через кримінальні кліше, а через людей, яких знає особисто. У центрі її уваги опинилися молоді мешканці робітничих кварталів, їхні взаємини та спосіб мислення. За словами Кар, її цікавило насамперед питання, як формується чоловічий погляд на жінку і чи можна його змінити, якщо дати героям можливість по-справжньому почути одне одного. В одному з інтерв'ю режисерка наголошувала, що хотіла повернути право говорити про бажання, кохання й жіночу свободу самим жінкам. А не залишати цю тему винятково чоловікам.

Однією з головних особливостей стрічки стала майже документальна манера зйомки. Прінсія Кар запросила до фільму переважно непрофесійних акторів, із якими була знайома ще з театральної майстерні в Марселі. Вона працювала з ними майже вісім років, а під час створення фільму дозволяла імпровізувати. Багато реплік народжувалися безпосередньо на майданчику, виконавці спиралися при цьому на особистий досвід. Режисерка контролювала не текст, а емоційний стан сцен, завдяки чому діалоги звучать максимально природно.

Не менш принциповим було рішення повністю відмовитися від павільйонів. Зйомки проходили у дворах, квартирах, дитячому центрі, кафе та на вулицях Марселя. За словами режисерки, саме це створює відчуття живого міста, яке не грає роль декорації, а стає повноцінним героєм історії. Через скромний бюджет, який продюсери не розголошували, команда мала лише 25 знімальних днів, працюючи переважно від полудня до пізньої ночі. Попри складний графік, творці згадували, що саме свобода імпровізації стала головною творчою перевагою проєкту.

Після прем'єри в Каннах стрічка продовжила фестивальний шлях. Її показали на Європейському кінофестивалі в Севільї (Іспанія), фестивалі France Odéon у Флоренції (Італія), Cinemania у Монреалі (Канада), Міжнародному кінофестивалі в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) та French Film Festival UK (Велика Британія). На фестивалі в Севільї фільм отримав премію AAMMA Women in Focus, а у Флоренції – Prix Regards Méditerranéens, що підтвердило успіх дебютної роботи Прінсії Кар далеко за межами Франції.