Грузія відповість за Україну: навіщо Кремлю може знадобитися нова анексія

Показова закономірність: майже завжди, коли російська армія стикається в Україні з серйозними військовими проблемами, на порядку денному знову постає питання остаточної анексії окупованого Цхінвальського регіону Грузії.

Йдеться про остаточну інтеграцію так званої "Республіки Південна Осетія" до складу Російської Федерації.

Її, як правило, подають під гаслом "єдиної Осетії" – тобто об’єднання цієї частини Грузії з Північною Осетією, що входить до складу Російської Федерації.

Особливо наочно цей процес проявився у 2022 році, коли українська армія змусила російські війська відступити з Харківської та Херсонської областей.

Саме на тлі цього тодішній самопроголошений президент так званої "Республіки Південна Осетія" Анатолій Бібілов, програвши вибори, підписав указ про призначення "референдуму" з питання приєднання до Росії.

Однак Алан Гаглоєв, який прийшов до влади, відклав проведення референдуму на невизначений термін, і ця тема тимчасово зійшла з порядку денного.

Тепер же, коли становище Росії на українському фронті знову ускладнилося, питання анексії частини грузинської території знову активізувалося.

Є підстави вважати, що процес остаточної анексії Росією Цхінвальського регіону Грузії перебуває на фінальній стадії.

І якщо рішення буде ухвалено, задум може бути реалізовано вже в найближчі місяці.

Перші ознаки анексії.

Черговий етап розвитку ситуації навколо так званої "Республіки Південна Осетія" розпочався з несподіваної кадрової перестановки, здійсненої 23 червня.

Це викликало безліч питань щодо подальших планів Москви.

Самопроголошений президент Алан Гаглоєв несподівано пішов у відставку й одночасно був призначений радником Владіміра Путіна.

Виконувачем обов’язків очільника регіону натомість став громадянин Російської Федерації та російський державний службовець Марат Камболов.

Примітно, що цій кадровій перестановці передувало підписання 9 травня 2026 року в Москві "Договору про поглиблення союзницького співробітництва", який частина експертів розцінила як важливий крок на шляху до анексії Цхінвальського регіону.

Договір від 9 травня примітний тим, що скасовує вимогу щодо мінімального терміну постійного проживання громадян однієї сторони на території іншої, необхідного для призначення на державні та муніципальні посади.

Вже ця норма свідчила про підготовку Росією "десанту" призначенців.

Крім того, документ передбачає проведення узгодженої зовнішньої та оборонної політики, поліпшення соціально-економічних умов, розвиток інфраструктури, а також уніфікацію законодавства у сфері праці, соціального захисту населення та пенсійного забезпечення.

Тобто йдеться про фактично "декларовану анексію".

На цьому тлі привертає увагу реакція офіційного Тбілісі.

Не маючи мужності відповісти Кремлю, грузинська влада обмежилася заявою, що "кадрові зміни не заслуговують на серйозні коментарі, а рішення про анексію поки що не ухвалено".

Втім, навіть у керівній "Грузинській мрії" були змушені визнати, що підписана 9 травня угода дійсно є кроком у напрямку анексії і що рішення Кремля щодо окупованих регіонів завдають серйозної шкоди суверенітету Грузії.

Подібні суперечливі оцінки закономірно викликають запитання: чи не недооцінює влада Грузії серйозність процесів, що відбуваються?.

Відомий осетинський журналіст Руслан Тотров вважає, що анексія Південної Осетії Росією в тому чи іншому вигляді неминуча.

На його думку, Москва направила Марата Камболова саме для контролю над цим процесом.

"Це аншлюс, анексія.

Так, Марат Камболов – осетин, але він є громадянином Російської Федерації.

По суті, Москва направляє правителя до іноземної держави", – вважає Тотров.

Хто такий Марат Камболов?.

Цілком імовірно, що однією з причин призначення Марата Камболова є саме його осетинське походження.

Втім, цей аргумент потребує уточнень, з огляду на специфіку Кавказу.

Камболов не є уродженцем так званої Південної Осетії, а належить до дигорських осетинів – тоді як більшість осетинів Цхінвальського регіону становлять кударці.

Дигорці – це одна з етнографічних груп осетинів, яка проживає переважно в Дигорському районі Північної Осетії.

Історично та мовно вони помітно відрізняються від решти осетинів.

Тому постать Камболова багато в чому є чужою як для суспільного, так і для політичного простору Південної Осетії.

Крім того, на відміну від більшості місцевих цхінвальських політиків, тісно пов’язаних із внутрішніми клановими протистояннями, Камболов не асоціюється з жодним з місцевих впливових угруповань.

Водночас він добре відомий в осетинських елітних колах, має міцні зв’язки з політичним істеблішментом Північної Осетії та підтримує їх протягом багатьох років.

Але головним є те, що Марат Камболов є насамперед людиною Кремля – російським державним службовцем, який побудував усю свою кар’єру в Росії.

До призначення віцепрезидентом Національного дослідницького центру "Курчатовський інститут" він обіймав високі посади в різних федеральних органах влади, зокрема посади заступника міністра освіти та науки РФ, а також заступника голови Федерального агентства з науки та інновацій.

Однак не менш показовим є й інше: Камболов вважається посадовцем зі сфери впливу друга дитинства Путіна, а нині – його довіреного олігарха Аркадія Ротенберга.

І це має принципове значення, оскільки структури Ротенберга беруть активну участь у розграбуванні окупованих РФ територій України.

І не виключено, що призначення Марата Камболова готує ґрунт для аналогічних дій уже на суверенній території Грузії.

До чого готуються Кремль і "Грузинська мрія"?.

Ключовим питанням на сьогодні є таке: чи готується Росія до остаточної ліквідації створеної нею самою так званої "Республіки Південна Осетія" та її офіційної анексії?.

Однозначної відповіді на це поки що немає.

З одного боку, на тлі військових невдач в Україні Кремль може знову спробувати змінити внутрішньополітичний порядок денний, подавши суспільству "повернення ще однієї російської землі".

З розрахунком, що цей крок хоч якось поліпшить настрої російського суспільства напередодні парламентських виборів.

Водночас осетинському суспільству може бути запропонована ідея "історичного об’єднання".

З іншого боку, такий крок може виявитися стратегічно невигідним і для самої Росії.

Сьогодні, коли вплив Москви у Вірменії та Азербайджані помітно ослаб, остаточне відчуження Грузії – при тому, що в останні десятиліття Тбілісі проводить найбільш лояльну щодо Кремля політику, – виглядало б не найраціональнішим рішенням.

Також цей крок може спричинити проблеми у відносинах зі ще одним окупованим регіоном Грузії – Абхазією.

Хоча місцеві еліти повністю контролюються Кремлем, у суспільстві немає підтримки об’єднання з РФ.

А головне – вкрай незначні розміри Цхінвальського регіону не роблять його анексію інформаційним приводом, здатним затьмарити проблеми у війні з Україною.

Втім, не виключено, що кращих ідей у Кремля просто немає.

А тому підготовка до можливої анексії частини території Грузії вже перебуває на фінальному етапі.

І чекає на остаточне рішення господаря Кремля.

Друге відкрите питання – чи здатна ця загроза хоч якось вплинути на нинішній, дедалі більш проросійський курс "Грузинської мрії".

Поки що там щосили намагаються не помічати загрози з боку РФ.

Цілком ймовірно, ще жорстокіших, ніж попередні.

Аміран Хевцуріані, професор Грузинського технічного університету, засновник Грузинсько-українського центру, з Тбілісі,.

Юрій Панченко, співзасновник "Європейської правди".