Кредитний парадокс. Приріст є, прориву немає

Сьогодні багато розмов ведеться про кредитування. Одні кажуть про надзвичайно високу вартість кредитів, інші — про відсутність надійного позичальника. Дехто бачить навіть прогрес, заплутавшись у споживчому кредитуванні, кредитуванні за рахунок державних програм і, власне, кредитуванні для розвитку бізнесу та відновлення економічного зростання. Справді, українська банківська система демонструє позитивну динаміку: збільшуються кредити бізнесу і населенню, якщо порівнювати з попереднім роком, скорочується частка непрацюючих кредитів, банки залишаються прибутковими — в більшості випадків за рахунок держави, а попит на фінансування поступово відновлюється. Проте за цією зовнішньо майже оптимістичною картиною приховується глибша проблема: на сьогодні кредитування ще не стало повноцінним двигуном відновлення економіки країни. Так, воно зростає, але не в тих масштабах, не з тією структурою та вартістю ресурсу, що потрібні державі, яка одночасно воює, відновлюється і повинна модернізувати економіку.

За оцінками Національного банку України, у першому кварталі 2026 року приріст чистих гривневих кредитів бізнесу та населенню пришвидшився, а в річному вимірі був близьким до третини. Водночас найшвидше зростали кредити підприємствам торгівлі, машинобудування, зокрема ОПК, будівництва, а у роздрібному сегменті пожвавилося незабезпечене кредитування населення, тоді як іпотека та автокредити збільшувалися повільніше. Частка непрацюючих кредитів знизилася до 12,9%, що пояснюється як списанням старих проблемних боргів, так і приростом нового якіснішого портфеля. Але 2026 року рівно половина приросту банківських гривневих кредитів бізнесу — це приріст кредитів за програмою «5–7–9». З початку року чисті гривневі кредити банків збільшилися на 60,6 млрд грн, а кредити «5–7–9» — на 30,4 млрд. Ба більше, пільговість кредитів підвищується в останні місяці. За квітень—травень уже 65% приросту кредитів бізнесу видано за програмою «5–7–9».

Однак кредитний ринок не можна оцінювати лише за темпами приросту. Після провалу 2022–2023 років навіть швидке відновлення не означає, що економіка отримала достатній ресурс. Оновлена Стратегія з розвитку кредитування визнає, що кредитний портфель банків збільшується з середини 2023 року, але рівень кредитного проникнення та частка кредитів у чистих активах банків залишаються нижчими, ніж до повномасштабного вторгнення. Це означає, що потенціал банківської системи використовується лише частково.

Чому економіка не має дешевого довгого кредиту

Головний парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що банківська система є ліквідною і прибутковою, але економіка й далі відчуває дефіцит доступного кредиту. Банки нарощують портфель ОВДП, а депозитні сертифікати НБУ хоч і скоротилися на 26,1% за квартал, але й досі залишаються елементом альтернативної до кредитування моделі заробітку. НБУ сам визнає, що банки одночасно нарощували кредитування і портфель державних цінних паперів. Проблема не в тому, що банки не кредитують узагалі, а в тому, що кредитування ще не стало масовим інвестиційним механізмом.

Вартість кредиту залишається ключовим обмеженням. За даними Нацбанку, гривневі кредитні ставки для бізнесу у першому кварталі 2026 року знизилися до 15,1% річних, а найнижчу середню ставку — 13,3% — пропонували банки з іноземним капіталом. Але за умов воєнних ризиків, нестабільного попиту, високої вартості енергії та логістики навіть така ставка для багатьох виробничих підприємств є надто високою.

Ситуацію ускладнює монетарна політика. 30 квітня 2026 року НБУ зберіг облікову ставку на рівні 15%, мотивуючи це інфляційними ризиками та необхідністю підтримати привабливість гривневих інструментів, стійкість валютного ринку.

Бізнес: кредитування відновлюється, але проблеми залишаються

Найбільш перспективним є кредитування секторів, які формують майбутню структуру економіки. Саме ці напрями мають стати ядром нової кредитної політики. Позитивний приклад уже є: у межах меморандуму щодо відновлення енергетичної інфраструктури банки забезпечили фінансування енергетичних проєктів бізнесу і населення на 50,6 млрд грн у 21 області. Із червня 2024 року до 25 травня 2026-го було надано понад 4,5 тис. кредитів бізнесу на 47,2 млрд грн і понад 18 тис. кредитів населенню на 3,4 млрд грн. Це показує: коли є зрозумілий пріоритет, координація держави і банків, а також практична потреба, кредитування може працювати.

Державна програма «5–7–9%» залишається важливим інструментом. За даними Міністерства економіки, від початку дії програми підприємці отримали 136,3 тис. кредитів на 468,6 млрд грн, із них у період дії воєнного стану — 101,4 тис. кредитів на 379,0 млрд грн. 2026 року програма більше фокусується на інвестиційних проєктах, переробці, енергозбереженні, інфраструктурі та відбудові зруйнованих об’єктів. Але програма «5–7–9%» не повинна перетворюватися лише на механізм компенсації дорогих ринкових ставок. Її треба переформатувати в інструмент структурної політики. Дешевий кредит має йти не просто тим, хто подав заявку, а туди, де створюються додана вартість, робочі місця, експортний потенціал, технологічне оновлення та регіональна стійкість.

Між споживчим попитом і ризиком боргової пастки: чому населення зволікає

Кредитування населення також відновлюється, але його структура потребує особливої уваги. Пожвавлення незабезпечених споживчих позик може підтримувати торгівлю і короткостроковий попит, але не створює довгострокового економічного ефекту. Натомість перспективними для населення є три напрями: іпотека, кредити на енергоефективність і кредити на відновлення житла. Кредитування населення має розвиватися не через агресивну рекламу споживчих позик, а через цивілізований ринок довгострокового фінансування, захист позичальників, прозорі ставки, повне розкриття вартості кредиту та недопущення прихованих комісій.

Чому кредитування не стало двигуном відновлення

Є кілька причин. Головна — висока вартість грошей. Облікова ставка 15% фактично формує верхній рівень очікувань для всієї кредитної системи. Доки держава і НБУ платять високу дохідність за безризиковими інструментами, банкам простіше заробляти на державі, ніж брати на себе ризик фінансування бізнесу.

Важливими є і воєнні ризики. Підприємство може бути прибутковим, але банк оцінює не лише бізнес-модель, а й ризик руйнування активів, втрати логістики, мобілізації працівників, перебоїв з енергією. Тому без страхування воєнно-політичних ризиків і гарантійного покриття масове інвестиційне кредитування не запрацює.

Відчувається слабкість заставної бази. Багато підприємств не мають достатньої якісної застави або працюють у секторах, де основним активом є не нерухомість, а обладнання, контракт, технологія, майбутній грошовий потік. Це потребує переходу від заставної логіки до проєктного фінансування.

Попри існування єдиного власника — держави в особі Міністерства фінансів, очевидною є недостатня координація державних банків. Державні банки мають бути не просто комерційними структурами, які конкурують між собою за прибуток, а інструментами реалізації економічної політики.

Унаслідок дії цілої низки факторів відчувається і слабка роль ринку капіталу. Українська економіка майже повністю залежить від банківського кредиту. Але для великої відбудови потрібні також корпоративні облігації, муніципальні облігації, проєктне фінансування, фонди реконструкції, сек’юритизація і партнерство з міжнародними фінансовими організаціями.

Як кредитуванню стати головним каналом відновлення

Потреби України у відновленні колосальні. Оцінка RDNA5, підготовлена Світовим банком, урядом України, Європейським Союзом  та ООН, визначає потреби відновлення і реконструкції на рівні 587,7 млрд дол. на десятирічному горизонті. Це неможливо профінансувати лише бюджетом і міжнародною допомогою. Без внутрішнього кредитного мультиплікатора відбудова буде повільною, фрагментарною і залежною від донорських рішень. Тому кредитування має перейти на новий рівень і стати не допоміжним банківським продуктом, а центральним механізмом економічної політики. Для цього потрібна нова кредитна архітектура.

Передусім необхідно поступово знижувати реальну вартість кредиту для інвестиційних проєктів. Не йдеться про адміністративне здешевлення всіх кредитів. Мова про цільові механізми для виробництва, енергетики, експорту, ОПК, житла та інфраструктури. Також слід масштабувати гарантійні інструменти. Оновлена Стратегія з розвитку кредитування прямо визначає серед інструментів державної політики державні та міжнародні гарантії, страхування воєнно-політичних ризиків, компенсацію ставок, проєктне фінансування та спеціальні установи підтримки кредитування. Саме це має стати практичним ядром нової політики.

Нарешті, державні банки мають отримати спеціалізацію. Один банк фокусується на малому і середньому підприємництві і регіонах, другий — на інфраструктурі й енергетиці, третій — на експорті та промисловості, четвертий — на житлі й іпотеці. Держава як власник повинна вимагати не лише прибутку, а й економічного ефекту.

Програма «5–7–9» має стати програмою «5–7–9 для модернізації». Пріоритетом є не поточне латання обігового капіталу, а інвестиції в обладнання, переробку, енергонезалежність, локалізацію виробництва, експортну спроможність.

Доцільно також створити повноцінний механізм страхування воєнних ризиків для кредитів. У результаті кредитування населення має бути переорієнтовано з короткого споживання на житло, енергоефективність, освіту, професійну адаптацію, відновлення майна. Це дасть не лише соціальний, а й макроекономічний ефект.

Україна входить у період, коли питання кредитування стає питанням економічного виживання і майбутнього розвитку. Банківська система має ліквідність, капітал і прибутковість. Разом із тим бізнес гостро потребує нормального життя. Держава гостро відчуває необхідність у зростанні економіки, робочих місцях і податковій базі. Але між цими потребами і банківськими можливостями досі стоїть бар’єр: висока вартість грошей, воєнні ризики, слабкі гарантійні механізми, недостатня стратегічність державної політики та надмірна привабливість безризикових інструментів для банків.

Кредитування має перестати бути статистичною перемогою і перетворитися на економічну стратегію. Україні потрібен не просто приріст кредитного портфеля на третину, а кредитний прорив — довгі, доступні, захищені й цільові гроші для виробництва, відбудови, енергетики, житла, експорту та людського капіталу. Без цього відновлення залишиться повільним. З цим — кредит може стати одним із головних інструментів нового економічного курсу України.