Джордж Фрідман: як Індія тихо замкнула кільце навколо Китаю

Індія - найбільш населена країна світу і четверта економіка планети, яка невдовзі може стати третьою. На початку липня прем'єр-міністр Нарендра Моді здійснив стрімке турне Індо-Тихоокеанським регіоном, з 6 до 11 липня побувавши в Індонезії, Австралії та Новій Зеландії. Збоку це виглядало низкою торгових угод і дипломатичних люб'язностей. Для Джорджа Фрідмана, голови та засновника Geopolitical Futures, за цим стояло щось більше: момент, коли Індія вбудувалася в нещільне кільце держав, що складається навколо Китаю. У цьому випуску Talking Geopolitics ведучий Крістіан Сміт запитує його, що насправді означає поїздка Моді - і чому її наслідки можуть вийти далеко за межі Тихого океану.

Не просто ще одна поїздка Моді

Крістіан Сміт: Джордже, весь останній тиждень прем'єр-міністр Індії зустрічався з колегами в Австралії, Новій Зеландії та Індонезії. Але Моді об'їздив безліч країн - близько сотні від приходу до влади. Чим особлива ця поїздка? Хіба це не просто черговий візит до чергової країни?

Джордж Фрідман: Ні. У кожній із цих країн - а ще в Японії, чий прем'єр перед тим приїжджав до Індії, і у В'єтнамі, який зробив те саме, - було досягнуто домовленості про спільну оборону, роботу у сфері безпеки, стратегічну взаємодію. Тож ішлося про щось суттєве. Це був не просто візит. Він створив структуру країн, тісно пов'язаних одна з одною, і тепер до неї входить Індія - як оборонна сила, спрямована передусім проти Китаю.

Усе це випливає з простого факту: США, якщо лишити осторонь Іран, хочуть дистанціюватися від регіону. Так само, як вони вирішили, що Європа цілком здатна захистити себе і економічно, і у військовому сенсі, те саме вони кажуть про Азію. Японці нарощують військову міць. Австралійці теж. Навіть Нова Зеландія. Тепер до них приєднується Індія. Погляньте на карту - і побачите цілу лінію країн по всьому периметру Китаю.

Крістіан Сміт: Ви називаєте це чимось на кшталт оборонного пакту. Але що це означає на практиці? Адже це не зовсім альянс.

Джордж Фрідман: Вони не гарантують одне одному, що напад на одного - це напад на всіх. Це визнання того, що в них є спільні фундаментальні стратегічні та оборонні інтереси. На практиці це означає спільний розвиток оборонного потенціалу.

Спільні інтереси без гарантій

Джордж Фрідман: Індія перетворюється на дуже розвинену технологічну країну. Є Японія, є Австралія, є й Нова Зеландія. У всіх - колосальні можливості. Уже просто обмінюючись озброєннями і дозволяючи кожному зосередитися на чомусь своєму, вони отримують куди більше простору для маневру. А в основі всього лежить один спільний інтерес. Єдиний інтерес, який у них по-справжньому спільний, - стримувати Китай.

Згадайте: Індія вела бої на своєму кордоні з Китаєм. В'єтнам після В'єтнамської війни зазнав китайського вторгнення. Японці сидять і дивляться на китайців, всерйоз побоюючись, що США йдуть. Тож це нова геополітична конструкція, що виникає тим самим шляхом, яким Європа намагається зрозуміти, як їй захищатися, не спираючись на Вашингтон. Візит Моді до країн, які й так уже співпрацювали, поставив крапку - бо підключив Індію. Тепер перед Китаєм велика сухопутна держава, яка вже воювала з китайцями - причому Китай був агресором, а Індія оборонялася - і перемагала їх у тих невеликих сутичках. Це серйозно.

Крістіан Сміт: Тобто так само, як США хочуть, щоб НАТО і європейці самі про себе подбали, тепер це відбувається і в Азії.

Джордж Фрідман: Так - і в такий спосіб, що Китай опиняється в потенційно скрутному становищі. Не обов'язково скрутному, але, якщо він натисне надто сильно, - можливо. Це його обмежує.

Крістіан Сміт: Це початок довшого процесу зближення між цими країнами?

Джордж Фрідман: У всіх них спільний інтерес. Китай - величезна економічна сила і серйозна військова держава. Жодна з цих країн поодинці не змогла б захиститися від китайської агресії, і вже точно жодна сама не змогла б щось удіяти проти Китаю. Але з'єднайте їх разом, скористайтеся географією цих країн і осями, вздовж яких вони можуть діяти, - і ви створюєте для Китаю фундаментальну проблему. У цьому й був увесь сенс.

Індонезія затикає шийку пляшки

Крістіан Сміт: Про Індонезію ми в подкасті раніше майже не говорили. Це була цікава частина поїздки Моді. Чому вона важлива в цій картині?

Джордж Фрідман: Індонезія розвивається дуже добре. Це великий виробник природних ресурсів - нафти й багато чого іншого, включно з рідкісноземельними металами. Але все вирішує географія. Острови Індонезії перекривають Китаю - та й будь-кому - прохід між Індійським океаном і Тихим. Коли у грі Індонезія, для Китаю це стає справжньою проблемою, бо в Китаю немає повноцінного порту на Індійському океані. Його доступ до цього океану, а почасти й до Європи з іншими ринками, можна перекрити, якщо Індонезія того захоче.

Не те щоб це мало статися - не думаю, що цього хочуть індонезійці чи інші азійські країни, залучені до процесу. Але так виникає структура, за якої ризик для Китаю, якщо він вирішить діяти ширше, стає значним. І, що важливіше, вона географічно стискає військовий радіус Китаю. Саме цього й хотіли США після того, як почали згортати присутність - після того, як поїхали до Пекіна і спробували домовитися із Сі. Ця домовленість розвиватиметься; у вересні у США відбудеться саміт, куди приїде Сі. Тож з американського погляду це рівно те, що вони хотіли побачити: ці країни вирішують, що їм краще працювати спільно, а Вашингтон ці відносини цілком підтримує. З погляду США це подарунок долі. З погляду Китаю - справжнє жахіття.

Від аморфного Quad до реальної коаліції

Крістіан Сміт: Австралія та Японія і так уже тісно співпрацювали. Що змінюється тепер?

Джордж Фрідман: Найважливіше - що до коаліції ввійшли індійці. Вони й раніше були частиною неформального об'єднання під назвою Quad - Японія, США, Австралія та Індія. Але Quad ніколи не був альянсом. Це були навчання.

Крістіан Сміт: Quad же й досі існує - в тій чи іншій формі?

Джордж Фрідман: Так, але це не так уже й важливо. Раз на рік вони збиралися і виходили в море. Я навіть не знаю, чи були це письмові угоди, чи просто домовленості. І це точно не було спільним розумінням щодо Китаю або співпрацею в розробці озброєнь. Китай дуже сильний у технологічному розвитку - але зведіть докупи Індію, Австралію, Японію та В'єтнам - і виходить уже дуже високотехнологічно. Це солідні країни, що ведуть украй жорстку гру. І для Китаю це проблема значно більша, ніж будь-коли були самі лише США.

Крістіан Сміт: Індія завжди була слабкою ланкою в Quad - не тому, що Індія погана, а тому, що була не так залучена, як Японія, Австралія і США. Це починає змінюватися?

Джордж Фрідман: Індія тепер велика економіка. Вона стикається з викликами з боку таких країн, як Пакистан, з яким нещодавно воювала, а за Пакистаном стоїть Китай. Тож Індія знову, як і в минулому, починає бачити в Китаї проблему. Вона розуміє й те, що Китай - морська держава, чия торгівля залежить від доступу до Тихого та Індійського океанів. І вона бачить, що зробила Японія. Японія була пацифістською, потім пасивною. Але після того, як прийшов Трамп і почав згортати присутність - і все тісніше спілкуватися з китайцями, - японці різко наростили оборонні витрати та можливості, почасти у зв'язці з Австралією та Новою Зеландією. Складіть усе це докупи - і побачите те, що вже склалося. Тепер Індія розраховує, що загроза з моря і загроза із суші триматимуть Китай спокійним, а може, й задоволеним.

Арифметика війни на два фронти

Крістіан Сміт: Економіки Індії та Японії близькі за розміром, але навіть разом це лише приблизно половина китайської. Якщо скласти військові потенціали Індії, Індонезії, Австралії, Японії, Філіппін, В'єтнаму та Нової Зеландії проти китайського в гіпотетичній воєнній грі - чи впораються вони з Китаєм без США?

Джордж Фрідман: Проблема для Китаю в тому, що йому довелося б наступати суходолом в одному напрямку і морськими силами - в іншому. Коли у вас велика армія, але її доводиться розтягувати по цілком різних фронтах на величезній території, її ефективність падає. Що сильніше доводиться розпорошувати сили, то слабші вони в кожній окремій точці. Це фундаментально впливає на воєнний баланс.

Виникає й інша ситуація: якщо Китай вирішить затіяти прикордонну суперечку з Індією, не гарантовано, але можливо, що австралійці, індонезійці чи японці захочуть якось на це відповісти. Вони вже не можуть скидати з рахунків скоординовану оборону, якщо на когось із них нападуть. Це не наперед вирішено, але тепер Китаю доводиться закладати таку ймовірність.

Крістіан Сміт: На початку місяця ми бачили, як Австралія підписала те, що дехто назвав несподіваними оборонними пактами з Фіджі та Папуа-Новою Гвінеєю. Китай навіть запустив ракету в день укладення угоди з Фіджі. Це частина тієї самої картини?

Джордж Фрідман: Безумовно. Коли йдеться про доступ до океану, острови важать дуже багато. Філіппіни в цій конкретній домовленості не брали участі, але в США там чотири бази. Це ланцюг островів - і дуже небезпечний ланцюг, розташований там, де він є, між Японією та Австралією. Складається свого роду санітарний кордон, і ці невеликі острови дуже важливі. У США є велика база на Гуамі, і в разі китайського вторгнення на Тайвань саме з неї, найпевніше, запускали б ракети. Такі місця, як Папуа-Нова Гвінея, - а Папуа-Нова Гвінея зовсім не маленький острів, - чудові точки, щоб перекрити китайцям шлях. Ці острівні ланцюги осідлали морські шляхи. На поганій карті ви їх можете й не помітити, але вони там, і, якщо на них є засоби, вони здатні перекрити проходи.

Двері, які Китаю довелося б відчиняти двічі

Джордж Фрідман: Колись у Японії існувала так звана проблема першого острівного ланцюга. Перший ланцюг ішов від Японії через Філіппіни вниз до Австралії. Японії важко було прорватися в Тихий океан - по-перше, бо ці острови були ворожі й укомплектовані гарнізонами, а по-друге, бо, навіть прорвавшись в океан, важко було повернутися. Це були двері, крізь які треба пройти двічі. Так ось, це перший острівний ланцюг - тільки на стероїдах. Він не просто робить те саме - він ще й перекриває Китаю вихід в Індійський океан, а на додачу, якщо зав'яжеться морська битва, він може спровокувати реакцію Індії.

Усе це зроблено навмисно. Це не НАТО. Це не "напад на одного - напад на всіх". Це просто набір можливостей. Але Китай опиняється в становищі, коли йому доводиться уявляти, як учинить інша сторона. Будь-яку агресію, яку він, можливо, обмірковує - а на папері в нього це напевно є, - стає важче виправдати. Не знаю, чи наважиться він колись на це, але такий стан справ знижує шанси. Немає жодної угоди, що ці країни прийдуть одна одній на допомогу, але Китай не може виключати, що прийдуть. Напад на Японію напряму Індію не зачепить - але річ не в тім, що індійці люблять японців чи ненавидять агресію. Якщо Китай розіб'є Японію - хто наступний?

Крістіан Сміт: Ніщо не вказує, що Китай хоче все це затівати. Але для країн не рідкість тримати плани напоготові.

Джордж Фрідман: В Австралії є переконання - розуміння, - що Китай вивчав, як за потреби вивести з ладу її критичну інфраструктуру. Такі плани існують. А щодо того, з ким Китай ще може укласти угоду в Тихому океані, - країн лишилося небагато. Філіппіни міцно перебувають у зоні американської присутності. Японія прив'язана до США і тепер тісно пов'язана з Індією. Австралію важко вдарити - це величезна країна. На карті видно, що це не стіна, а дуже добра огорожа навколо них.

Щодо планів - я певен, що в моєї власної країни є план вторгнення в Китай. Ми ніколи його не здійснимо, але план є. Планування - це те, чим займаються військові; вони пропрацьовують будь-який найгірший сценарій. Китайці напевно про це думали, але вони дуже старанно уникають прямого морського бою. Вони дошкуляють кораблям, дошкуляють Тайваню - але єдине, чого вони не робили, крім як проти Індії в невеликому масштабі, - це війну вони не починали. Тож усе вибудувано нежорстко, бо всерйоз ніхто не чекає, що Китай рушить. Вони не сидять в очікуванні, як ми за часів холодної війни, коли думали, що радянські війська ось-ось ринуть через Німеччину. Але це підштовхує Китай до обережності - і, можливо, до того, щоб він зайняв менш агресивну позицію заради економічної вигоди. Не забувайте: ці країни не лише суперники, а й споживачі китайських товарів, особливо Індонезія. Тож для Китаю виникає нова потреба в обережності, і це добре лягає в канву саміту Сі та Трампа, де вони в принципі домовилися не ворогувати - до пуття не уточнивши, як саме.

Рідкісноземельні метали і клей торгівлі

Крістіан Сміт: А що із Соломоновими Островами, які робили спроби зблизитися з Китаєм?

Джордж Фрідман: На цьому етапі це робить Соломонові Острови - там розташований Гуадалканал - куди ціннішим активом для американців, тож ціну вони можуть підняти. Так, китайці зацікавляться ними ще дужче. Але так само вчинять індонезійці, австралійці та всі інші. Влаштують славний аукціон. Є райони, які поки не підключилися, але це не означає, що вони не підключаться - чи що їх можна просто прибрати до рук. Це, навпаки, ставить Соломонові Острови в куди вигідніше становище.

Крістіан Сміт: Повернімося до Індії. Одна з незручностей - її відносини з Росією. Японія, Австралія та Нова Зеландія навряд чи в повному захваті від того, наскільки близько Індія тримається до Москви. Це заважає партнерству на кшталт нинішнього?

Джордж Фрідман: Наразі Росія не значуща для Індії ні як економічний, ні як військовий актив. Росіяни набагато слабші, ніж раніше, тож відносини Індії з ними нікого особливо не турбують. Індія і Китай ще зіткнуться через безліч економік по всьому світу - хто за що конкуруватиме. А от Росія в цьому рівнянні вже скільки-небудь помітної ролі не відіграє. Не може.

Крістіан Сміт: Ви згадали рідкісноземельні метали. В Австралії їх та інших критичних мінералів удосталь. Наскільки крок Індії - це ще й бажання отримати їх?

Джордж Фрідман: З американського погляду - а він тут не зайвий - Китай притримує постачання різних важких рідкісноземельних металів. Важкі рідкісноземельні метали критично важливі для оборонних розробок: вони потрібні для виробництва магнітів, а магніти незамінні в дронах і безлічі інших систем. США зараз намагаються знайти й освоїти власні ресурси. Тією мірою, якою такий актив є в Австралії, він завжди був критичним для США - і був би критичним для Індії. Рідкісноземельні метали сьогодні - те саме, чим була нафта свого часу: ключовий елемент у веденні війни. Це ще один вимір усієї історії.

Крістіан Сміт: Багато з того, що обговорювали в Австралії та Новій Зеландії, стосувалося економіки - торгівлі. Нова Зеландія підписала з Індією угоду про вільну торгівлю. Яку роль торгові угоди відіграють у ширшому стратегічному альянсі?

Джордж Фрідман: Вони свого роду гарантія співпраці. Війни трапляються лише вряди-годи. Що тісніше переплетені економіки, то сильніше кожна країна зацікавлена в добробуті економіки сусіда. Та сама історія, що й у Європі: було НАТО, але був і Євросоюз, який їх переплів і певною мірою обмежив їхню здатність виступати одна проти одної. Тож економічні відносини, важливі самі по собі, важливі ще й тим, що дають спільний інтерес і втримують усю конструкцію разом - особливо коли сторони стають залежні одна від одної. Економічна співпраця надійніша за підписану угоду. Це дуже добрий спосіб гарантувати, що люди й далі працюватимуть спільно.

Нова Зеландія, Росія і поворот Пакистану

Крістіан Сміт: Жоден індійський прем'єр не приїжджав до Нової Зеландії сорок років - що саме по собі говорить про значущість цієї поїздки. При цьому Індію і Нову Зеландію розділяють 16 годин льоту. Воювати одна за одну вони не будуть. То яку реальну стратегічну вагу вони разом представляють?

Джордж Фрідман: Гадаю, це було на прохання Австралії. Відносини Австралії та Нової Зеландії важливі для обох країн, і Австралія не хотіла, щоб її бачили такою, що укладає угоду з Індією без Нової Зеландії. Інакше Нова Зеландія могла б вирішити, що Австралія віддаляється від неї як оборонний партнер. Моді це нічого не коштувало - з'їздити туди, а в Нової Зеландії є деякі цінні активи: країна невелика, але не другорядна. І все ж, думаю, це було саме прохання Австралії. Австралійці хотіли показати новозеландцям, що це не Австралія від них віддаляється - вони частина спільної справи. Там зараз навіть не сезон крикету, тож навряд чи Моді їздив дивитися матч.

Крістіан Сміт: А в чому гра Китаю? Ми весь час малюємо картину, де Китай стоїть осторонь і спостерігає, майже нічого не в змозі вдіяти. Що він може зробити і що зробить?

Джордж Фрідман: Найцікавіше те, що китайці ведуть переговори з північнокорейцями. Виглядає вороже - але близько року тому Китай звернувся до Південної Кореї та Японії і запропонував створити економічну зону. Ті відповіли, що згодні, - але не доти, доки в Північної Кореї є ядерна зброя. Тобто ціна цієї угоди - змусити північнокорейців відмовитися від такої зброї. Відносини Китаю та Північної Кореї давно були поганими, про що багато хто не здогадується, але тепер вони налагоджуються. Для японців, які в цьому рівнянні по-справжньому важливі, північнокорейська ядерна зброя - фундаментальна загроза. Тож Китай, як я бачу, намагається вибудувати кращі відносини з Японією та іншими в регіоні - а ті не підуть на це, доки Китай не розбереться з північнокорейцями.

І ось тут проступає напруження між Китаєм і Росією. Єдиним союзником Росії у війні проти України була Північна Корея. Китай не те щоб любить Північну Корею, але тепер, тиснучи на Пхеньян через ці переговори, він може домогтися того, чого так хочуть японці - та й інші азійські країни: без'ядерної Північної Кореї. Південна Корея вже тісно пов'язана з Китаєм економічно, і США це анітрохи не турбує. Те, що ви бачите, - це підсумок американської стратегії зниження своєї присутності у світі (Іран поки що не береться до уваги) і невтручання в подібні конфлікти. Азіати на це відгукуються, особливо після угоди США і Китаю, що зняла напруженість. Зараз саме час робити такі речі - коли це не виглядає агресивно.

Крістіан Сміт: А Пакистан? Китай близький з Пакистаном, а Індія і Пакистан не в ладах. Який важіль це дає Китаю щодо Індії?

Джордж Фрідман: Під час короткої війни, що спалахнула близько року тому, китайці постачали Пакистану зброю, поки той воював з Індією. Але Пакистан тепер в іншій точці. Він посередник між США та Іраном. Це мусульманська країна, і в ході цих переговорів вона в дуже добрих відносинах зі США. Тож сам Пакистан змінюється, відходячи від старого питання, порушеного Британською імперією: чи є Пакистан частиною Індії, чи ні. Гадаю, він намагається зробити це питання неактуальним, бо Пакистан перетворюється на великого посередника в цій війні і на вагомого гравця з тісними зв'язками із Саудівською Аравією та іншими. Він дивиться на захід.

Крістіан Сміт: Що ж, спірний прогноз - і якраз доречний, щоб на ньому завершити. Джордже, як завжди, велике спасибі.