Кроскультурна компетентність: як зрозуміти європейський бізнес

Ще десять років тому більшість європейських, а тим більше українських компаній працювали у відносно однорідному культурному середовищі. Бізнес будувався за зрозумілими локальними правилами, команди розмовляли однією мовою, а ментальні коди зчитувалися на підсвідомому рівні. Сьогодні ця епоха остаточно пішла в минуле.

До цього додаються дистанційна робота, міжнародні проєкти та мобільність спеціалістів. У результаті питання вже не в тому, чи доведеться бізнесу або співробітникам працювати з представниками інших культур. Питання в тому, наскільки добре ми вміємо розуміти одне одного.

За останні роки мені довелося будувати бізнес у кількох європейських країнах, відкривати офіси, формувати міжнародні команди, працювати з клієнтами, партнерами та працівниками з різних куточків світу. І кожна нова країна ставала нагадуванням про просту річ: навіть коли всі говорять англійською, це ще не означає, що вони однаково розуміють зміст сказаного.

Наприклад, ми добре відчули це під час відкриття офісу у Великій Британії. Працюючи з колегами з тієї ж Індії, ми швидко зрозуміли, що звичні для європейців моделі комунікації тут далеко не завжди працюють. Ба більше, спілкування з індійцем з Індії, та індійцем, народженим у Великій Британії, – це теж велика різниця.

Те саме повторилося й під час розвитку бізнесу в Румунії, де культурні особливості взаємодії виявилися зовсім іншими, ніж ми очікували. Хоча на той час вже мали великий досвід роботи у сусідній Польщі.

Тоді мені стало очевидно, що культурні відмінності – це не абстрактна тема для університетських підручників, а щоденна реальність, яка впливає на ефективність роботи, швидкість ухвалення рішень, атмосферу в колективі та зрештою фінансові результати компанії.

Ми проаналізували культури інвесторів та співробітників за десятьма важливими параметрами: п’ятьма – пов’язаними з комунікацією (прямота, емоційність, дистанція влади, готовність до конфронтації, стиль зворотного зв’язку) і п’ятьма – соціально-релігійними (роль релігії, важливість традицій, гендерна рівність, відкритість до різноманіття, індивідуалізм проти колективізму), за шкалою від -10 до +10.

Не стереотипи, а культурні моделі поведінки

Особливо цікавими для нас стали результати щодо українців. Серед усіх досліджених груп саме українці виявилися найближчими за культурними характеристиками до поляків та загалом до жителів Центральної Європи (індекс культурної відмінності – лише 13 зі 100, найнижчий показник у рейтингу).

Втім, навіть ця близькість не означає повної тотожності. На відміну від європейців, українці доволі прямі у повсякденному спілкуванні, але у взаємодії з керівництвом часто уникають відкритої незгоди. Критику нерідко сприймають дуже особисто, а керівника очікують бачити не лише контролером, а й людиною, яка підтримує команду. Родина для українців залишається одним із головних життєвих пріоритетів, що теж впливає на робочі процеси, графіки та очікування від роботодавця.

Білоруси в Польщі, попри зовнішню схожість з поляками та українцями (індекс відмінності від польської культури – 17), демонструють більш формальний стиль комунікації та значно вищу залежність від рішень керівництва. У приватному спілкуванні вони прямі, але на роботі – обережні та схильні до дипломатичних, а не категоричних відповідей. Публічна критика начальника для них практично неприйнятна, а самостійність в ухваленні рішень нижча.

Грузини, навпаки, дуже відкрито виявляють емоції (індекс відмінності – 24). Гарячі дискусії між колегами для них – нормальна частина робочого процесу і далеко не завжди означають конфлікт. Водночас авторитет керівника залишається майже беззаперечним, а повага до старших і традицій досі відіграє важливу роль.

Натомість працівники з далеких Філіппін стали для нас чи не найбільшим відкриттям (індекс відмінності – 38). Як виявилося, їхнє "yes" далеко не завжди означає згоду виконати завдання. Часто це лише спосіб показати, що вони почули співрозмовника й не хочуть створювати напругу.

Колумбійці, своєю чергою, надзвичайно відкриті, емоційні та товариські (індекс відмінності – 44, найвищий серед досліджених "трудових" націй). Вони легко будують особисті контакти, активно використовують жести, тактильність, приділяють багато уваги неформальному спілкуванню. Для них довіра між людьми часто не менш важлива, ніж сам контракт.

Звичайно, перераховані культурні особливості не є ярликами для націй чи їх представників. Вони не визначають конкретну людину, а лише допомагають зрозуміти, чому люди з різних країн можуть по-різному реагувати на однакові ситуації.

Чому інвестори оцінюють не лише цифри

Підкреслю, що ці відмінності важливі не лише для HR-відділів. Вони дедалі більше визначають успіх бізнесу загалом. І зокрема українського бізнесу в Європі.

Компаніям з України важливо зрозуміти, що європейські інвестори та бізнес-партнери вже не оцінюють лише цифри у презентації чи фінансовій звітності підприємств. Вони звертають увагу і на стиль комунікації, процес ухвалення рішень, виконання домовленостей та загальну культуру взаємодії.

Наприклад, у Німеччині партнери очікують максимальної точності, структурованості та документування домовленостей. Для шведських компаній природними є рівність, відкритий діалог і колективне ухвалення рішень.

Іншими словами, стиль переговорів, який допоміг українській компанії успішно побудувати партнерство в Польщі чи Німеччині, може виявитися малоефективним під час роботи зі шведськими чи іншими європейськими інвесторами. У міжнародному бізнесі універсальної моделі комунікації не існує.

Саме тому я дедалі частіше кажу, що кроскультурна компетентність для українських підприємців стає такою ж базовою навичкою, як знання іноземної мови чи цифрова грамотність.

Що це означає для українців у Європі

Для України ця тема має ще один надзвичайно важливий вимір. Адже багато українців вже працюють в іноземних проєктах, з іноземними партнерами чи міжнародними донорами. Крім того, мільйони громадян України наразі проживають за її межами.

Європа вже стала спільним простором для десятків культур. І саме здатність чути, розуміти та поважати ці відмінності дедалі більше визначатиме успіх як окремої людини, так і компанії. Кроскультурна комунікація більше не є перевагою для обраних. Вона поступово перетворюється на нову мову сучасної Європи – мову, якою доведеться навчитися говорити всім.