План Путіна. Що не день – то нові успіхи

Все відбувається за планом. Це вперте путінське твердження давно вже стало в Україні крилатим жартом. Москва горить – план виконується. Тисячі російських танків та артилерійських систем планомірно знищуються – «Вітаю вас, товариші!». Чорноморський флот Росії цілком за планом скоротився на третину та був витіснений країною, в якої взагалі нема флоту. Виноградні равлики повзають швидше, ніж наступають російські солдати – саме такий темп було сплановано найкращими військовими фахівцями. Село на Донбасі «звільняли» кілька разів – планувальники вигадали собі інше. Раз по разу в Москві, цілком за планом, якийсь невидимий ворог знищує генералів. Йдуть нафтові дощі? Це геніальний план! Дрони та ракети атакують НПЗ по всій країні? Пропагандистські ЗМІ вітають ці події – це ж як чудово можна навчати ППО захищати об’єкти! За планом артилерії не вистачає снарядів на три дні, але за планом друг-диктатор з Північної Кореї надсилає дружню допомогу.

Перші чотири роки триденної війни, як відомо – найважчі. За планом, російські солдати дуже самовіддано працюють, вони прийшли, аби «допомагати». Вони не використовують хімічну зброю, не вбивають цивільних, не крадуть дітей та холодильники. Вони звільняють людей, для чого планомірно знищують їхні міста – це ж цілком логічно. Вони воюють не проти України, а проти НАТО, причому НАТО не несе взагалі жодних втрат. Зазнати поразки від українців фізично неможливо, тому що план стверджує, що їх, як окремої нації, взагалі не існує. План милостиво визнає, що їх використовує Захід, бо в них нема власної волі. «Захід бажає воювати до останнього українця» – волають прихильники війни в Москві. Чим більше провалів – тим гучніше вони волають. Й тим більше вороги демонізуються – аби виправдати сотні тисяч власних жертв та той факт, що війна все ще продовжується. Кремлівський пропагандист Соловйов задає курс: «Ми переходимо від спеціальної військової операції до цілком нового етапу. Ми перебуваємо в стані священної війни – дослівно. Ми опинилися перед п’ятдесятьма країнами, об’єднаними сатанізмом. Ми б’ємося проти сатаністів. Це священна війна і ми повинні в ній перемогти».

Релігійний фундаменталізм – вище стрибнути можна, але важко. Власне, для путінського режиму йдеться про «бути чи не бути?». Бо зазнати поразки від «молодших братів», чий ватажок в їхніх очах є «клоуном» та «маріонеткою», стало б найгіршим приниженням з усіх можливих. З «непереможної та легендарної» стали б просто сміятися, а про це навіть подумати страшно.

Тому через те, що все нібито йде за планом, військові цілі цієї «спецоперації» можна конкретно не називати, бо тоді ж ворог теж про них дізнається. Це збиває з пантелику власних солдатів, але й ворогів теж. В будь-якому разі, доведеться планомірно воювати, аж допоки Росія не контролюватиме українську внутрішню політику. Ну, або ж супротивник капітулює, тоді в силу вступить «план Б» – масова депортація українців до Сибіру. Державні пропагандисти в російських державних же масмедіа цинічно називають ці плани вигнання «допомогою в розбудові» та «перевихованням». Відповідальний за планування так званої «програми розвитку Сибіру» – колишній міністр оборони Шойгу, який нині працює секретарем Ради безпеки. Примусове переселення та зміна населення давно вже є в Росії надійними, випробуваними інструментами для «перевиховання» цілих народів. В Україні жахи сталінських часів були після відкриття архівів радянських таємних служб дуже ретельно задокументовані та оброблені. Злочини московських «служб безпеки» є загальновідомими.

Плакати зі словами «План Путіна» висіли вздовж російських автотрас ще 20 років тому. Просто два слова: «План Путіна». Дуже заспокійливе послання. Всі розуміють: не слід втручатися у справи президента, бо в нього вже є план, причому найкращий. Чи хтось вважає себе розумнішим за президента? Такий розумник нехай не забуває про прислів’я: «Найвищу траву коса першою зріже». Хоча справжня коса взагалі-то косить всю траву, незважаючи на висоту.

Про те, що далеко не все пішло за планом, оберпланувальники розповідати не мають права. «Ми кожного дня успішні в усіх напрямках» – це стандартне формулювання. Насправді, воно має звучати трохи інакше: ми доперемагаємося до смерті. Але ж планувалася зовсім не війна, а така собі хірургічна операція, чистий та швидкий маневр. За планом, українці мали зустрічати російських солдатів не кулями, а квітами. «У гарячій війні ми перемогли б Україну за три дні» – проголосила в травні 2022 року головна редакторка російської державної телекомпанії RT Маргарита Симоньян. Але, чим довше вирує війна, тим болючішою стає різниця між сподіваннями та реальністю. Замість «забомбити Україну до кам’яної епохи», Росія сама до неї повертається – без бензину та Інтернету. За морально-духовним примітивізмом приходить технологічний. Винен в цьому знову підступний Захід, який «завжди нас ошукував, завжди хотів нас знищити». Натомість Росія завжди плекала мирні наміри, ніколи не напала на жодного сусіда – стверджує міністр закордонних справ Лавров. Ну, тільки, якщо Росія боїться нападу – тоді вона починає війну, аби війни уникнути.

Російський соціолог Лев Гудков, директор московського незалежного Левада-центру, пояснює випади в бік Заходу комплексами меншовартості, які обслуговує державна пропаганда. Через те, що Росія з моменту краху комунізму не змогла швидко розвинутись у сучасну державу, як інші країни колишнього СРСР, росіяни почувають себе недооціненими. Лев Гудков цитує популярні вислови з соціологічних опитувань: «Вони нас ніколи не любили» або «Всі нас ненавидять, бажають нас принизити та знищити». Війна в Україні підсилює бажання помсти, вимогу завоювання поваги та перемоги над Заходом.

Тому до плану також належить, за висловом Якоба Буркхардта, «блискуча гра в марні сподівання» із наївними «західняками». З їхніми сподіваннями на мир та переговори. З їхньою нездатністю до спільних рішучих дій. З їхнім сибаритством та самозакоханням. Торговці чи бандити – хто визначає правила гри? З російської точки зору, Захід живе «в шоколаді», отже – може платити гроші «за дах» та підкорятися. Жителі Заходу не мають іще нормального плану, як впоратись із цією загрозою. Вони бажають «порядку, заснованого на правилах», але Росія теж хоче такого порядку… тільки з іншими правилами.

Кремль також має план, як «продати» провал за перемогу, якщо цілі війни не будуть досягнуті й доведеться погодитись на перемир’я. В одній із «злитих» з адміністрації президента в лютому 2026 року презентацій обґрунтовується, чому війна принесла Росії користь. «Росія сягла перемоги, причому перемоги великої. Вона завоювала територію, населення, ресурси. Більш ніж п’ята частина України (117.000 кв. км.) – це, як Болгарія, Греція та Північна Корея. Вугілля, рідкісноземельні метали. Родючі землі на Херсонщині та в Запоріжжі. Сухопутний коридор до Криму. Повністю все узбережжя Азовського моря – нові курорти та рекреаційні зони для мільйонів росіян. Мільйони нових, етнічно російських співгромадян».

У геноцидній частині цього документу пояснюється, що довгострокова мета війни теж була досягнута. «Після поразки ніякої України більше не буде. Політики не кажуть про це відкрито, але за 10 чи 15 років Україна більше не існуватиме. Не буде людей, не буде грошей, будуть лише страшні борги та закриті фабрики, які ніколи більше не працюватимуть. Все буде продане, а люди втечуть».

На тлі цієї запланованої «політики випаленої землі», запланованого геноциду, можна зрозуміти бажання українців якнайліпше себе захистити та вистояти в битві за виживання. «Ще не вмерла Україна» – так звучить перший рядок українського державного гімну. Про смертельну загрозу українці не забували й в мирні часи.

Переклад для «Главкома» Борис (Дід Панас) Немировський

Джерело: Frankfurter Allgemeine Zeitung