Трикутник Федорова

Примітка редакції. Зазвичай політика не має забирати більше уваги, ніж війна. Що ж, трапилось не як зазвичай.

У відставці Михайла Федорова з посади міністра оборони за дуже короткий час було змішано стільки емоцій, політичних інтересів і цілком реальних наслідків, що не написати цей розбір стало вже неможливо.

Дорога редакція продовжує закликати до ведення війни всіма можливими силами і засобами. Політика до цих засобів не входить. Тож тим, що відбувається в суспільстві, ми так чи інакше незадоволені. Під час повномасштабного вторгнення хотілося б бачити більшу консолідацію політичних еліт, а не лише їхні подібні вимоги до решти громадян України.

Втім, що сталося, уже пишеться в минулому часі. Давайте розбирати польоти і роздавати слонів.

Про те, що між новою командою Міноборони і Генштабом накопичуються певні суперечності, ЗМІ писали ще в січні. Тобто під час приходу Федорова на цю посаду. Коментувати це всерйоз чи розбирати ми не мали змоги, оскільки не мали відповідних даних.

Навесні ці розбіжності лише загострились. Ми не можемо твердо сказати, хто на яких позиціях стояв. У суспільстві надто вкорінилися уявлення, що Михайло Федоров був таким собі сучасним візіонером, у якого дрони більш потрібні за людей, а Олександр Сирський — обличчям старої війни, генералітету. Навіть якщо це так, хтось має сказати — в такому разі помиляються вони обидва.

10 липня Федоров ще залишався міністром. Дійсно, як помітили чимало наших колег, того дня він ще встиг увійти до складу Координаційної ради з питань підтримки, реабілітації та протезування військовослужбовців. Саме як міністр оборони.

Формально підстави для розмов про звільнення Федорова з'явилися 12 липня. Та ми все ж вважаємо, що це політичне рішення було ухвалене набагато раніше. Просто бюрократія надто часто є інертною.

12 липня президент України заявив про необхідність оновити уряд. Перестановка ліжок у розважальному закладі вже вкотре виявилася не надто системною. Наприклад, хто займе місце прем'єра — не озвучували надто довго. Це виглядає дуже дивно в ситуації, коли за цього кандидата треба шукати голоси в далеко не найстабільнішому скликанні Верховної Ради.

Оскільки прем'єр у нас зазвичай йде з усім урядом, посади автоматично втратила решта міністрів. Просто у нас люди звикли сприймати ситуацію так, наче багатьох посадовців потім призначають повторно, тобто вони нікуди не йшли. Але юридично звільнення Федорова відбулося саме в той момент.

Саме 12 липня відбулася розмова президента з поки що діючим міністром оборони. Цілком ймовірно, за результатами цієї бесіди було прийнято рішення не висувати Федорова як претендента на депутатські голоси для збереження попередньої посади.

Також у президента організували зустріч із Ігорем Клименком. Судячи з усього, розмова пройшла настільки продуктивно, що менш ніж за тиждень голова МВС радісно піде у відставку, а ще від душі підіб'є підсумки своєї роботи на чолі міністерства.

Щоправда, ніякого призначення йому це насправді не гарантувало. «Как котят», казав один покійний політик. Що ж, ось нижче його прощальний пост. Публікуємо, бо все ж людина ось яке полотно накатала.

13 липня у ЗМІ з'явилися перші новини про високу ймовірність відставки Федорова (тобто відсутності місця в новому уряді, повторимо цей юридичний момент). Клименко ще був міністром внутрішніх справ, але журналісти вже називали його як фаворита на посаду очільника Міноборони. Керівник Нацполіції Вигівський, відповідно, сприймався вже як наступник Клименка у МВС.

14 липня Верховна Рада відправила у відставку Юлію Свириденко і, відповідно, весь її уряд. Федоров втратив посаду. З цього моменту ключовим питанням стало — чи буде йому місце в Кабміні наступної конфігурації.

15 липня президент заявив, що остаточного рішення стосовно керівника Міноборони ще не ухвалив. Планувалася ще одна зустріч із військовим керівництвом і Федоровим. Нас там не було, тож не будемо фантазувати або вірити словам одного з учасників (за столом сиділи виключно зацікавлені особи).

Факт у тому, що ввечері 15 липня депутатам «Слуги народу» повідомили, що імені Федорова у списку нових урядовців немає і вже не буде. Оскільки цей інсайд виявився цілком собі реальним, навіть додамо його в цей текст.

Власне, на цьому моменті завершується сторітеллінг про відставку і починається реакція безпосередніх учасників. О 21:25 Федоров підтвердив свій відхід.

Вже вночі услід за міністром оборони підуть його радники, два Сергія — Бескрестнов і Стерненко. Наступного ранку до них приєднається Павло Єлізаров.

16 липня по Україні прокотилися акції протесту з вимогою залишити Федорова в Міноборони (тобто, нагадуємо, поновити цей статус окремим поданням). Конфлікт екс-міністра з головнокомандувачем Сирським вже публічно виводився як пропозиція залишити на місці одного з учасників цієї суперечки, а іншого — відправити у відставку.

Вдень Федоров провів брифінг, де також описав свій конфлікт із Сирським. Зокрема він зазначив, що ініціативи Міноборони з певною періодичністю блокувалися. Також була фраза, що Сирський вдався до апаратних інтриг задля усунення конкурента.

Що цікаво, Федоров запропонував президенту внести свою кандидатуру на розгляд парламенту. Може, ми й помиляємося — та, здається, ось із цього моменту такий хід подій став відверто неможливим. Як ви не раз бачили, наша влада не дуже охоче скасовує власні рішення (будь-які, не лише кадрові).

А тепер відійдемо від звичайного переказу новин. Що може зробити влада прямо зараз?

Незалежно від рівня компетентності Федорова, скандал із його відставкою вже відбувся. Повернути його назад можна, але тоді громадяни приймуть його як переможця в конфлікті з усією владною вертикаллю. Ризикнемо спрогнозувати, що цього не буде.

Незалежно від рівня компетентності Клименка, він уже не міністр внутрішніх справ. І взагалі не міністр. В очікуванні нової посади дехто надто поспішав написати заяву про здачу старої.

Незалежно від рівня компетентності Сирського, він уже сприймається серед переважної більшості громадян як та людина, яка конфліктувала з Федоровим, а потім «Ох, ну таке-е-е сталось, ви б бачили». І, до речі, цілком логічно прогнозувати вже його відставку як єдиний можливий хід влади, яка тепер за будь-яку ціну захоче тушити пожежу навколо своїх кадрових рішень.

За одну добу своїх посад позбулися троє людей, які тією або іншою мірою мали конфронтацію з одним посадовцем. При цьому він у бій так і не вступав.

Ви ж не бачили у цій хроніці прізвища Буданова?