"Математика дається всім": вчителька розповіла, чому "гуманітарій" – це не вирок, а виправдання

24 Канал поспілкувався з професійною репетиторкою математики Ларисою Водяницькою. Її ми розпитали про страхи, пов'язані з вивченням цього предмета, міфи, які витають навколо нього, та те, як батьки впливають на результат своїх дітей.

Як зауважила пані Лариса, за її плечима понад 15 років досвіду. Донедавна вона працювала у приватному ліцеї ЛПЕПІМ, а також в одній з державних шкіл Києва. Вже майже як рік звільнилась зі школи та повністю віддала себе репетиторству, працюючи здебільшого з групами 6 – 11 класів.

Повага до учня – основа моїх занять. Я повертаю дітям віру у свої сили,
– додала вона.

Почнімо з простого питання. Чи завжди ви самі обожнювали математику, чи у вашому житті теж був період опору цьому предмету?

Так склалося, що математику люблю з дитинства. Завжди копирсалася в числах, розв'язувала якісь задачки, шукала закономірності.

Зараз ви бачите сотні учнів. Чи згодні ви з тим, що за останні роки, відколи математика на НМТ стала обов'язковою, рівень загальної паніки серед підлітків досяг максимуму? Що вони кажуть, коли вперше приходять до вас?

Я б не сказала, що зріс рівень паніки. Скоріше мова йде про невпевненість у своїх силах. Коли дитина впевнена? Коли розуміє, що її підтримають, коли допоможуть виправити помилку, а не насварять через неї, коли є довіра до дорослого.

А зараз бачу, що багатьом дітям замість підтримки кажуть, що ти не здаси НМТ, тобі не дано, ти тупий. Часто чую від дітей і батьків: "Відносини з математикою не дуже. Я (він, вона) її не розумію".

Для математики потрібні систематичні дії. Якщо одна тема провалена, то дуже важко зрозуміти іншу. Все чіпляється одне за одне.

Головне виправдання багатьох підлітків і навіть дорослих: "Я гуманітарій, мій мозок так не працює". З вашого досвіду – чи дійсно існує цей вроджений поділ, чи "гуманітарій" – це просто зручний ярлик?

На мій особистий погляд, такий розподіл придумали для того, щоб виправдати небажання працювати над математикою. Я дуже багато спостерігала, як так звані гуманітарії після зрозумілого саме для них пояснення казали: "Це так легко? Я думав буде складніше". Математика дається всім, хто докладає зусиль.

Буває так, що дитина знає матеріал, але бачить перед собою тест – і настає заціпеніння. Як відрізнити лінь або незнання від чистої "математичної тривожності", коли блокується саме мислення?

Так, безумовно, таке буває. Як відрізнити? Це видно по тих відповідях і розв'язках, які дитина видає без тесту або контрольної. Я три роки тому прийшла працювати в одну зі шкіл Києва. Мені дали паралель 8 класів. Що я помітила одразу, то це тотальний страх перед контрольними. Діти, які в процесі вивчення теми відповідали на 10 – 11 балів на контрольній, могли видати 5 – 6 балів. Я боролась з цим явищем дуже довго.

Кожного разу підкреслювала, що на контрольній нічого нового немає, тільки те, що ми з вами вивчили. Безпосередньо перед контрольними я практикувала з дітьми дихальні вправи, щоб заспокоїти їхню нервову систему. Спочатку вони сміялися, а потім і самі робили, коли побачили ефект.

Ситуація почала поступово покращуватися. І в другому семестрі 9 класу вже всі діти писали контрольні так, як відповідали в процесі. Математична тривожність прибирається впевненістю в собі. І з цим я обов'язково працюю на своїх уроках. Я показую дітям наочно їх сильні сторони і вчу найголовнішого – довірі до себе. Тільки коли дитина довіряє своїм здобуткам і своїм знанням, "математична тривожність" зникає.

Репетиторка вчить учнів довіряти собі та своїм здобуткам / Фото надане Ларисою Водяницькою

Чи був у вашій практиці випадок абсолютного запеклого "гуманітарія", який прийшов із нулем, а в підсумку здивував і себе, і вас високим балом на іспиті? Що в його голові перемкнулося?

Так, був у мене такий хлопець, який вважав, що він зовсім не математик. Потрібно було наочно показати використання математики в житті, щоб дитина зацікавилася.

Не скажу, що здивував балом, тому що ми планомірно до цього балу йшли, але свої 173 бали він отримав і вступив до Національного медичного університету імені Богомольця. Що перемкнулося? Він зрозумів, що немає нічого неможливого, якщо приділяти час якійсь справі та докладати зусиль.

З чого ви починаєте перше заняття з учнем, який з порогу заявляє: "Я ненавиджу ваш предмет і вчу його тільки тому, що МОН змусило"? Як ви шукаєте цей перший ключик?

Усе залежить від самого учня. Звичайно, спочатку просто спілкуємось. Я завжди запитую, чим дитина захоплюється, що любить, які хобі має. З'ясовую обережно, чому саме є неприязнь до предмета. Так поступово кожного уроку лід тане. Розказую, де реально можна використати ті чи інші теми з математики, якісь цікаві історії тощо.

Зубріння формул – це зазвичай найнудніша частина. Чи є спосіб змусити підлітка зрозуміти тригонометрію чи геометрію без сліз та зазубрювання? Поділіться своїм улюбленим лайфхаком.

Я не заставляю саме "зубрити" формули. Так, певний момент запам'ятовування звичайно є. Та формули запам'ятовуються завдяки великій кількості практичних завдань. Самі по собі. Розв'язуєш, розв'язуєш і раз – все запам'ятав. Змушувати нікого не змушую, а от показати і підкреслити красу перетворень, зокрема тригонометричних, можу.

Формули звучать від мене постійно, тому учні швидко їх запам'ятовують. Повторення – велика сила. Стосовно лайфхаків для запам'ятовування – є ціла низка прийомів, асоціацій та відслідкованих мною закономірностей, які дозволяють, знаючи тільки дві-три формули з теми, вивести або перетворити їх на інші подібні формули. Це все навичка і ніякого секрету.

Пані Лариса не змушує "зубрити" формули, а показує і підкреслює красу перетворень / Фото freepik

Нинішні випускники – це покоління, яке пройшло через ковідний онлайн, а тепер навчається під час повномасштабної війни, тривог та блекаутів. Які найбільші прогалини в знаннях через це виникають і як ви їх компенсуєте?

Звичайно, ковід і війна внесли свій сумний вклад в нашу освіту. Надолужувати все складно. Всьому має бути свій час. Ніхто не був готовий до цього ні технічно, ні морально. Зі свого боку я роблю все, щоб бути на зв'язку завжди, я не скасовую уроки в блекаут, я організовую процес навчання так, щоб кожна дитина отримала максимально можливу для неї користь.

Щодо найбільших прогалин – то в кожного учня вони свої. Це не один клас, де однакова кількість уроків. В моїх групах учні з різних міст України та Європи. Діти, які навчаються тут в школах, і діти, які на сімейній чи екстернатній формі навчання в українській школі. В мене є програма, за якою ми йдемо весь рік. Наприкінці навчального року учні мають повний арсенал навичок і знань, які мають бути для певного класу. Діти, які в Європі, саме зі мною проходять українську програму з математики.

Найкращим інструментом подолання прогалин я вважаю бажання і можливість дитини поставити вчителю питання і отримати пояснення. Іноді одне й те саме поняття доводиться пояснювати кількома різними способами. І це нормальна практика.

Кожна дитина має отримати пояснення так і на таких прикладах, які вона може зрозуміти. До речі, розв'язання задач ми починаємо з того, чи знають діти значення слів в умові, чи розуміють вони фізично те, що написано в задачі. Тоді і рішення набагато легше приходить.

Іноді найбільшими "нагнітачами" паніки стають батьки, які дуже переживають через обов'язковий іспит. Як батькам поводитися правильніше: контролювати кожен крок чи, навпаки, дати дитині спокій? Де ця межа між підтримкою та тиском?

Від батьків потрібна підтримка і розуміння. Так, деяким учням потрібен контроль. Та, на мою думку, в старших класах вже потрібно перекладати більше відповідальності саме на підлітка. Потрібно дати йому певну свободу.

Дитина має знати, що її люблять. Що за будь-яких обставин батьки підтримають і допоможуть. Та водночас має бути чітка зона відповідальності за навчання.

Це не про покарання, це про наслідки дій. Ти вивчив, прийшов на заняття, зробив домашку – це твій розвиток, крок до кращого життя, зробив навпаки – відповідно, відкотився назад. Саме вміння вчитися є однією з ключових навичок в нашому світі.

Дитина має відчувати, що її підтримують батьки і допоможуть / Фото freepik

Якщо випускник зараз читає це інтерв'ю і розуміє: "Я досі боюся, мій рівень слабкий, а час іде". Яку першу, найпростішу дію йому зробити вже сьогодні, щоб крига скресла?

Перше – це поставити собі питання і дати чесну відповідь: "Чим я хочу займатись в житті, ким я хочу стати?" І не гаяти часу, а йти робити маленькі кроки. Знайти собі людину, яка зможе провести найкоротшим шляхом до мети.

І наостанок. Сформулюйте одним реченням: математика – це не про цифри, математика – це про...?

Математика – це не про цифри, математика – це краса, гармонія і мистецтво.