Українська вчена розкрила реалії виховання дітей у школах Намібії

Українська вчена та популяризаторка науки Руслана Радчук нині перебуває в Африці. На своїй сторінці у Facebook викладачка поділилася спостереженнями про виховання та навчання дітей у Намібії, пише «Главком».

Виховання дітей у Намібії

Руслана Радчук розповіла про початкову школу в Намібії, де 150 дітей навчаються у складних умовах у гуртожитку при навчальному закладі. Та попри це учні, як стверджує українка, залишаються найвихованішими та найщасливішими.

«Так ось. Це найвихованіші, найщасливіші, найсумлінніші, найспокійніші, найлагідніші діти, яких я зустрічала у світі. Я вже казала найвихованіші? Я можу повторити ще разів десять. А я училка, я дітей бачила багато різних. Заходиш у клас – радісно вітають. Кажу: «Сіли й затихли», – вони сіли й затихли, «пишіть» – пишуть, «рахуйте» – рахують, на перерві бігають нормально, як усі діти. Поряд будуємо нове приміщення, кажеш: «Туди не лізьте», – ніхто не лізе», – розповіла вона.

Також учена розповіла і про менших дітей, навівши в приклад хлопчика віком, який часто згадують як «кризу трьох років». Та, за словами жінки, дитина жодного разу не вередувала.

Порівнявши поведінку наших дітей, Руслана Радчук припустила, що українці щось втрачають у вихованні. «Навіть трирічний мужчина, з яким мені пощастило познайомитись, а це головний вередувальний вік, та хоч би тобі пискнув або вереднув, так ні, ходить собі й займається своїми справами. Даєш їжу – їсть, кладеш спати – спить, посадив у ночви – миється, «ходи сюди» – біжить обніматись, «йди побігати» – йде собі бігає. Причому я ж не просто якась чужа тьотка, я странна біла мавпа, але на ручки обніматись йде запросто. Ми щось явно робимо не так!» – додала вона.

Чому серед дітей в африканських школах немає конфліктів

Пояснюючи свої спостереження, учена навела кілька фактів на спростування того, що виховання слухняності дорівнює «дресуванню покірного населення» та суперечить демократичним цінностям.

Вона нагадала рейтинг індексу демократії в Намібії (58 місце) і в Україні (92 місце). Водночас викладачка зауважила, що Намібія – це країна з тяжкими природними умовами, де територія вдвічі більша за Німеччину, а населення сягає кількох мільйонів.

«Я багато балакала з вчителями. Вони чітко розуміють, що діти вразливі до аб’юзу, вони також чітко розрізняють просто слухняних і вільних вихованих дітей і борються за останніх. Якщо ви гадаєте, що виховання – це просто ритуал, ви помиляєтесь», – зауважила науковиця.

Руслана Радчук пояснила, що тутешні вчителі мають чимало завдань, адже вони відповідальні за 150 дітей та мають у наймі нянь, кухарів та прибиральниць. 

У той час є лише один кран із водою, два вогнища й чотири гаражі, де ночують діти, а кожен день їх треба годувати (пʼять разів), навчати тощо.

«Їдальні, пральні, душових немає. Є лише 150 тазиків, 150 стільців і 150 тарілок. Діти повинні розуміти ваші команди: узяли стільці й пішли на місце, де дають їжу. Поставили стільці в певному порядку, стали в чергу, отримали їжу, поїли (руками), кожен помив свою тарілку, узяли стільці й понесли в гуртожиток. Помийка: діти приходять із тазиками, замотані в рушники, стають у чергу, отримують ковшики теплої води і йдуть митися. Воду, нагадую, гріють на кострищі. Нагадую, у вас 150 учнів початкової школи і три-чотири жіночки, що наглядають. У вас немає ресурсів, щоб рознімати хуліганів, встановлювати чергу, домивати кожного, чекати, доки хтось доїсть, нагадувати помити руки», – пояснила українка.

За таких умов діти вже самостійно вчаться виконувати чимало завдань, знають, що та в якій послідовності робити. Тож часу на вирішення конфліктів між дітьми немає, адже й самих непорозумінь немає. «Булінг суворо припиняють. А конфлікти? «Повторіть ваше питання, місс Радчук. Ми не розуміємо, про що ви?» – написала українка.

Як влаштовані школи в Намібії

За словами Руслани Радчук, діти в школах Намібії живуть у гуртожитках, а не приходять на навчання з дому через особливості проживання населення. «Там дуже мало компактних населених пунктів, до яких ми звикли. На півночі країни це розкидані по великій території маленькі місця для проживання. Деякі учні справді ходять ногами до школи кілометрів п’ять – сім в один бік. Відповідно, тут типова система – це школи-гуртожитки. Дітей відправляють у такий інтернат із дошкільного віку на цілий навчальний рік. На канікулах забирають додому», – розповіла вона.

У Намібії є як приватні, так і державні школи. Приватні навчальні заклади платні, однак вартість невисока. До того ж у таких школах краща якість освіти, тому батьки намагаються влаштувати дитину саме сюди. Також Радчук зауважила, що один навчальний «період» у Намібії триває дві з половиною години без перерви, як і для дошкільнят. А після перерви повторюється ще один такий «період».